Андрій Веревський
Одним із найпотаємніших та найтаємничіших українських олігархів є співзасновник найбільшого аграрного холдингу України «Кернел» та колишній народний депутат чотирьох скликань Андрій Веревський. Він практично не з'являється в Україні, керуючи бізнесом із Швейцарії. Пробувши народним депутатом понад 10 років, він зумів створити успішний бізнес, лобіюванням якого і займався у Верховній Раді. Його відправили з посади нардепа перед початком революції в Україні. По суті вона його ніяк і не торкнулася – Веревський продовжує «робити гроші» на аграрному потенціалі нашої країни.
«Юний аграрій»
Народився Андрій Михайлович у 1974 році у Полтаві. Вищу освіту намагався здобути у Полтавському інженерно-будівельному інституті, проте не склалося – пішов працювати. Окрім цього, навчався в Оксфордському коледжі, а також закінчив у 2001 році Національний аграрний університет. Своїм стартовим капіталом завдячує своєму батькові – Михайлу Веревському, великому підприємцю та власнику кількох підприємств, пов'язаних з аграрним сектором. Цікаво, що Михайло Іванович тривалий час перебував під протекцією керівника соціалістичної партії Олександра Мороза, і навіть був головою його передвиборчого штабу на виборах 1998 року. Ці політичні зв'язки чудово допомагали Веревському-старшому у веденні бізнесу. Та й на Андрія Веревського це теж вплинуло, адже ніяк інакше його стрімку кар'єру пояснити неможливо. 19-річного юнака, який провчився в інституті лише рік, одразу ж призначили на керівну посаду до Полтавського відділення державної компанії «Хліб України» (займалася закупівлею та зберіганням зерна на держзамовлення). Там він працював майже 5 років, паралельно займаючись будівництвом власної бізнес-імперії.
1998 року Андрій Михайлович обійняв посаду заступника генерального директора фірми «Зерноекспорт», а ще через рік став заступником директора з комерційних питань підприємства «Трансагроінвест». У 2002 році, перед приходом у велику політику, був головою наглядової ради заводу «Соняшник», який він по-хитрому «віджав» ще у 2000 році
«Віджимання» заводу «Соняшник»
У травні 2000 року банк «Аваль» несподівано відмовився продовжити із заводом «Соняшник» договір про надання фінансових коштів, і вимагало повернути кредит сумою 5 млн грн. У перекредитуванні заводу відмовили. Але тут як принц на білому коні з'явився Андрій Веревський з пропозицією погасити борги підприємства в обмін на 40% його акцій. Керівництво, трохи подумавши, погодилося, проте пізніше з'ясувалося, що окрім цих 40% у Веревського зосереджено ще 11% акцій, що давало йому контрольний пакет над усім підприємством. Зчинився скандал, і Андрію Михайловичу довелося продати «зайві» акції керівництву «Соняшника». А ще за кілька днів ті самі акції він передав у заставу до «Укрсоцбанку», щоб отримати кредит на три місяці. Примітно, що сума цього кредиту була в 9 разів менша від вартості закладених акцій. Побачивши можливість отримати прибуток, керівництво «Укрсоцбанку» заблокувало ці акції, залишивши «нових» власників ні з чим. В цей же час Веревський висунув вимоги до керівництва заводу: повна зміна керівництва та отримання повного контролю за ним. Андрій Михайлович привів на посаду директора заводу Вікторію Матковську, дружину тодішнього голови податкової адміністрації Полтави.
В цей же час (звичайно, суто випадково) розподілом активів «Соняшника» зацікавилися правоохоронці, інтереси яких (знов-таки випадково) збігалися з фінансовими планами Андрія Михайловича. Тоді ж розпочалися нескінченні перевірки діяльності заводу, про результати яких керівництво не повідомляли. До справи навіть включилася Генпрокуратура України, за діями якої чітко було видно руку Веревського, адже після кожної з чергових перевірок він приходив до керівників, які чинили опір, і переконував їх у тому, що поки вони не передадуть йому контрольний пакет акцій – прокуратура не відчепиться. Пропонував «по-дружньому» вирішити усі їхні проблеми одним телефонним дзвінком. І як ми можемо спостерігати сьогодні, вони таки здалися, а Андрій Михайлович отримав під свій контроль ще одне підприємство.
Механізм пограбування Полтавської області, який використовує Веревський (за інформацією видання «Дзеркало тижня»)
Політик-перебіжчик
Андрій Веревський швидко засвоїв, що політика чудово допомагає вирішувати питання бізнесу, і тому 2002 року пішов на вибори як самовисуванець від 146 виборчого округу (Полтавська область). Ставши народним депутатом, Андрій Михайлович пройшов через усі партійні «ліжка», починаючи з «Єдиної України» Леоніда Кучми, побувавши в «Регіонах України», у Блоці Юлії Тимошенко та закінчуючи «Партією регіонів». Те, що звання народного депутата приносить величезну користь для бізнесу, Веревський відчув під час фінансової кризи у 2008 році, коли парламент на чолі з Юлією Тимошенко запровадив квоти на експорт олії. Незважаючи на заборони, фірми Веревського продовжували експортувати свою продукцію та ще й наростили обсяги. А конкурентам у цій ситуації залишалося лише кусати лікті.
Паралельно з політичною кар'єрою розвивався бізнес Андрія Веревського. У 2004 році, консолідувавши всі свої активи, він створив Kernel Holdings SA, до якого увійшли елеватори, зернові термінали, олійноекстракційні заводи та хлібокомбінати. З кожним роком компанія «Кернел» ставала дедалі міцнішою, а її прибуток зростав на очах. Згодом вона стала лідером на українському ринку соняшникової олії (Торгові марки «Чумак», «Щедрий дар», «Стожар»).
Один із небагатьох публічних виступів Андрія Веревського
Згодом Андрій Михайлович зрозумів, що влада в країні скоро зміниться, і вийшов із Блоку Юлії Тимошенко, вступивши до Партії регіонів. І якраз вчасно, адже ті, прийшовши до влади, також запровадили квоти на продаж зерна за кордон. Блискавичне рішення Веревського «змінити політичні погляди» принесло йому можливість працювати «мимо» цих квот.
Вигнали з Ради «за прогули»
Навесні 2013 року Вищий адміністративний суд ухвалив відібрати у нього депутатський мандат, тим самим задовольнивши позов тодішнього спікера парламенту Володимира Рибака. За офіційною версією, Андрій Веревський порушив закон «Про статус народного депутата», поєднуючи роботу у комітеті із земельних питань із керівним постом у холдингу «Кернел». Передбачалося, що він використав виборну посаду у своїх інтересах. За іншою, неофіційною версією, таким чином, регіонали показово намагалися зміцнити дисципліну у своїх лавах, щоб члени фракції не прогулювали засідання (Вєревський був найзатятішим прогульником, адже він фактично жив у Швейцарії, керуючи бізнесом звідти). Насправді ж Андрій Михайлович хотів розширювати свій бізнес, взявши для цього в Європі кредит. Погано те, що українським політикам там не дуже довіряють, перевіряючи практично кожен долар, який вони отримують або віддають. Фактично його поставили перед вибором: або відмовитися від мандата і отримати кредит, або залишитися нардепом, але не отримати необхідний йому кредит. Для нього як для бізнесмена-політика, а не політика-бізнесмена вибір був очевидним.
За чотири скликання, в яких його обирали народним депутатом, йому вдалося взяти під свій контроль фактично всі елеватори в Полтавській області. І, по суті, він став «зерновим» монополістом України, адже лише мав право на зберігання зерна, він мав право на першочергове відвантаження та його безкоштовне зберігання. До цього ще слід додати можливість отримати будь-який банківський кредит під заставу елеваторів, якими він володів, а також дружбу з керівниками області та дирекцією «Укрсоцбанку».
Андрій Веревський – один із найрозумніших бізнесменів, який створив навколо себе таємничий ореол найуспішнішого аграрного бізнесмена сучасності. Він ретельно стежить за чутками, які розпускають навколо нього, не даючи їм переростати на щось більше, ніж чутки.
Дмитро Самофалов, для SKELET-info
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!