Олександр Пресман: мафіозне минуле та рейдерське справжнє одеського «благодійника». ЧАСТИНА 1
Хто цей співчутливий меценат, про який ось уже півроку невпинно трубять по всій Одеській області його кишенькові ЗМІ? Він йде від селища до селища і латає дороги, змінює лампочки у шкільних класах, роздає дітям цукерки та запускає карасів у ставки. Ці недорогі, але добре поставлені шоу мають купити для Олександра Пресмана голоси наївних провінційних виборців. Однак при цьому Пресман не розповідає їм ні про те, як він заразом віджимає в галузі чужий бізнес, ні про те, як у 90-х він був одним із організаторів фінансових пірамід, які обчистили кишені українців, спільником ватажків міжнародної мафії та довіреною людиною «злодіїв у законі».
Олександр Пресман. Сантехнік із п'ятьма паспортами
Пресман Олександр Семенович народився 10 квітня 1961 року у Києві, у добропорядній єврейській родині середнього радянського достатку. Коли Сашко закінчив середню школу, батьки допомогли йому вступити до Київського інженерно-будівельного інституту, на факультет водопостачання та водовідведення, здобувати спеціальність інженера-сантехніка. Можливо, розраховуючи, що доступ до дефіцитної на той час сантехніки допоможе синові влаштувати своє майбутнє. Заодно вони виправили йому «білий квиток»: інженер-сантехнік Олександр Пресман так і не побачив радянську армію, навіть як лейтенант будбат.
Однак замість того, щоб завідувати складом з унітазами і змішувачами, Олександр Пресман отримав розподіл диспетчером у «Міннефтегазбуд» СРСР (1983-84), де він нібито брав участь у будівництві газопроводу «Уренгой-Помари-Ужгород» турбокомпресори). Після його трудової біографії спостерігається цікавий п'ятирічний прогалину, та був значиться, що з 1989 по 1991 року він пропрацював заступником начальника УПТК в «Главукрнафтогазбуді». Далі в його зачищеному від подробиць «житіє» вписано нудне формулювання «працював у комерційних структурах». Справді нудна, з огляду на те, що був найцікавіший і найнасиченіший період життя Олександра Пресмана – про який він дуже не любить розповідати.
Наприклад, Олександр Пресман ніколи нікому не розповідав про те, як і в якому році він став репатріантом – це сталося між 1984 та 1992 роком, і пояснює дивну прогалину в кар'єрі інженера-сантехніка. Він не розповідає про те, як замість Землі Обітованої з сім'єю вирушив до США, де в Нью-Йорку він зійшовся із земляками (євреями-емігрантами з Києва), які там створили «російську мафію». До речі, він досі має друге американське громадянство – точніше, третє, оскільки як репатріант має ще й ізраїльське. А українська Феміда продовжує заплющувати на це очі.
Ще більше у Пресмана паспортів, ідентифікаційних номерів та інших документів – він був ними заряджений, мов іноземний шпигун! За даними Skelet.Org, Олександр Семенович: по-перше, має паспорти громадянина США, видані у 1991 (№408627563), 2001 та 2011 роках (паспорт США змінюється через кожні 10 років). По-друге, паспорт громадянина України НС 575238, виданий йому у 90-х роках. По-третє, український паспорт СН 127326 також виданий йому в 90-х роках. По-четверте, паспорт КМ 504302 на ім'я Пресмана Олександра Семеновича, виданий 10 грудня 2007 Суворовським РВ ОГУ ГУ МВС в Одеській області. І, по-п'яте, паспорт громадянина України Є 265021 на ім'я Пресмана Олександр Йосиповича (?), виданий 10 липня 2008 року в Житомирі, де крім по батькові йому змінили і дату народження на 02.08.1959. Також він є власником двох ідентифікаційних кодів (№ 2238024636 від 21.09.2006 та №2238025319 від 14.12.2007), що також не викликало жодних питань ні до Пресмана, ні до податкової адміністрації. Напевно, в Україні закони не однакові для всіх?
Отже, великий будівельник газопроводів Пресман опинився в США, де він, як багато емігрантів, був змушений шукати роботу на Брайтон-Біч. Хтось там так і зависав на довгі роки у посудомийниках та статевих, а хтось швидко піднімався, зумівши переконати батьків «руської мафії» у своїх виняткових здібностях. І якщо у братів Костянтинівських була здатність холоднокровно «мочити», то в Олександра Пресмана в Америці відкрився талант комерсанта, особливо щодо фінансової частини. І цього молодого сантехніка-бухгалтера наблизив до себе Семен Могилевич – досі жива легенда міжнародної «російської мафії».
Семен Могилевич
Як Олександр Пресман знову опинився у Києві? Він був такий не один: і емігрантська «російська мафія» Нью-Йорка, і пов'язані з нею ОЗУ одночасно працювали і в Америці, і в Україні, і в Росії, і в інших країнах світу. Тому, коли в них з'являлася велика справа, вони направляли туди доглядати за ним своїх людей. Так, наприклад, на початку 90-х до Києва повернулися, щоб керувати «Київ-Донбасом», брати Костянтинівські, Леонід Ройтман (він потім знову поїде до США), Олександр Левін, брати Сегал. А ось для Олександра Пресмана у Могилевича було окреме доручення.
Олександр Пресман. Мавроді по-українськи
Багато хто з тих, хто мав можливість дізнатися Олександра Пресмана без маски «благодійника», але все ж таки недостатньо близько, помилково приймали його за «кримінального авторитету». Це не так: за інформацією людей, які добре знають Пресмана, він є «приблатненим комерсом». У вітчизняному табелі про ранги це бізнесмен, який є частиною кримінального світу – на відміну, скажімо, від бізнесменів, які хоч і займаються тіньовими схемами, але все ж таки залишаються корупціонерами, а не членами ОЗУ. Типовий «приблатнений комерс» це бухгалтер чи керуючий підприємствами ОЗУ, особливо якщо ці підприємства є величезною кримінальною аферою — такою, якою був сумнозвісний кооператив «Меркурій» (Київ), куди й відрядив Пресмана «фінансовим дивлячим» Семен Могилевич.
На той час Республіканський стадіон Києва (нині – «Олімпійський») став місцем великого бізнесу, який повністю знаходиться під ковпаком столичних ОЗУ. А в центрі цього бізнесу був кооператив «Меркурій», створений ще під час «перебудови» як підприємство з виробництва вафельних стаканчиків для морозива. Цех з їхнього виробництва відкрили прямо у підсобних приміщеннях стадіону (на пільгових, майже безкоштовних умовах), а газ для печей «тирили» із труби олімпійського вогню. Одним керівником цього кооперативу був Семен Юфа – непересічна людина, яка, втім, сильно заплутала і перевернула свою біографію, прибравши з неї кримінальну складову. За його словами, він був мало не креативним генієм, який перетворював на золото все, за що брався. Але за інформацією Skelet.Org, Семена Юфу у 80-х «підібрали» люди київських ОЗУ, коли він працював офіціантом у ресторані «Лейпциг». І вже з їхньою допомогою (у своїх інтерв'ю він називає їхні «мої товариші») Юфа розпочав свою стрімку кар'єру бізнесмена. Ще одним напарником Юфи був комерційний директор «Меркурія» Гаррі Габович: за радянських часів цей скоромний шкільний вчитель «підробляв» підпільним лихварем, позичаючи під величезні відсотки бандитські гроші (сьогодні такий бізнес діє легально під вивісками «швидкого кредиту»). Чи треба говорити, які колектори приходили до боржників, які прострочили виплати за кредитами!
Семен Юфа
Виробництво вафельних стаканчиків та торгівля імпортними фруктами була лише видимою частиною цього бізнесу. Семену Юфе приписують авторство першої фінансової піраміди, організованої ще наприкінці 80-х і охопила весь СРСР. Вона здійснювалася у формі гри, за умовами якої новачок надсилав поштовий переказ по 100 рублів (потім сума зросла до 400) своїм попередникам, після чого отримував право завербувати кілька нових учасників і вже отримувати гроші від них. Організатори цієї гри-піраміди, за їхніми словами, заробляли лише продажем гравцям бланків (по 10 рублів з людини). Однак є й інша інформація: про те, що одним із незмінних отримувачів поштових переказів виявлялася людина організаторів гри — її прізвище просто вписували у бланки. Враховуючи, що в гру було втягнуто кілька мільйонів людей, за словами Юфи, організатори вже не рахували отримані гроші, а зважували їх коробками. Розмальовується, що жодного офіційного обліку прибутку не було – усі цифри залишилися у «чорних бухгалтеріях» ОЗУ, які «кришували» цю гру. Відомо, що між злочинними угрупованнями різних регіонів СРСР була домовленість захищати цю гру-піраміду від конкурентів та аферистів – за що вони мали свій відсоток прибутку. Можливо, Олександра Пресмана відправили до Києва як такого собі фінансового ревізора (від Могилевича), який стежить за тим, щоб менеджери гри не «крисили» гроші в свою кишеню. Ну а потім, коли гра завершилася (з розпадом СРСР), на Республіканському стадіоні запрацювали нові як відносно чесні, так і абсолютно шахрайські схеми відібрання грошей у довірливих громадян. І Могилевичу потрібна була там своя людина, яка працює з його київськими «партнерами».
На початку 90-х безпосередній контроль над Республіканським стадіоном і «Меркурієм», який там працював, мало ОЗУ Віктора Авдишева. Безпосередньо «Меркурій», який на початку 90-х перереєстрували як споживче товариство (при цьому старого директора кооперативу вбили під час відпочинку в Болгарії), очолив Семен Юфа, а його співкерівними були Гаррі Габович (фінансовий директор) та Олександр Пресман (віце-президент). Діяльність «Меркурія» розширилася на ігровий бізнес (кілька казино у Києві, Одесі, Ялті), на торгівлю сигаретами (він був головним дистриб'ютором Philip Morris), на паливний бізнес (мережа АЗС у Києві). На «Меркурій» був оформлений речовий ринок «Патент», який працював на стадіоні — охорону якого здійснювало бандитське охоронне підприємство «Алігатор». Причому рекет на «Патенті» був оформлений досить дотепно і навіть цинічно: підприємців, які торгували на ньому, змушували купувати страхові поліси «від нещасних випадків і пожеж» і сплачувати внески до бандитської ж страхової компанії. Авторами цієї ідеї називали Юфу та Пресмана. Також "Меркурій" мав власні обмінні пункти (ними завідував майбутній нардеп. Михайло Бродський), якими здійснювалася конвертація «чорного нала». Але головним чином «Меркурій» був відомий своїми новими фінансовими пірамідами: 1992-93 р.р. він приймав гроші під неймовірні відсотки, причому черги бажаючих були такі великі, що в них раз у раз спалахували бійки. За найскромнішими підрахунками, після обвалення піраміди, власники «Меркурію» привласнили близько 20 мільйонів доларів довірливих киян.
«Меркурій» та Республіканський стадіон швидко стали центром тіньового та кримінального бізнесу Києва, куди підтягнулися й інші ОЗУ: Борис Савлохов, Володимир Кисель, Валерій Прищик. Олександр Пресман швидко зблизився з усіма, особливо з Киселем, з яким він мав якісь довірчі фінансові відносини: його навіть називали «кишенею» сина «авторитету» Вадима Киселя.
Крім функції «дивлячого» від Могилевича за фінансовими потоками «Меркурія», Олександр Пресман мав ще дві важливі ролі: вкладення бандитських грошей у новий бізнес, і контакти з правоохоронними органами. Але оскільки Пресман, за відгуками його знайомих, має талант фінансового оператора, а чи не креативного бізнесмена, він переважно займався вкладенням грошей у легальний і напівлегальний бізнес інших підприємців. Зокрема, у Skelet.Org є інформація, що він зробив великі інвестиції в бізнес Євгенія Червоненка – свого старого приятеля та ділового партнера (Пресман запевняє, що ще їхні батьки були друзями).
Але заносив він гроші не лише до офісів бізнесменів, а й до кабінетів прокурорів та начальників УБОЗу: повідомлялося, що саме Пресман був поставлений залагоджувати всі питання між Республіканським стадіоном та правоохоронними органами. Однак виходило в нього це не завжди: 1993-го Пресмана заарештували за звинуваченням у дачі хабара полковнику СБУ, і просидів у СІЗО 58 днів. За інформацією з правоохоронних органів, у ті два місяці вся «блатна» пиха з Пресмана відразу злетіла, він був жалюгідний і готовий до співпраці. Що спричинило його звільнення та закриття кримінальної справи – новий хабар або його підписка «стукати» органам – залишилося невідомим.
Однак після свого звільнення Пресман, за підтримки лідерів ОЗУ, вижив із «Меркурія» Семена Юфу. Як це точно сталося, ніхто з учасників подій так і не зізнався, але в результаті керував мільйонними потоками Юфа був змушений тікати з сотнею доларів у кишені, які дав йому на дорогу Пресман. І відразу після цього сам Пресман очолив «Меркурій», працюючи на пару з Габовичем. Втім, працювати його довелося вже віддалено: 1994-го Пресман та Габович самі втекли до США, і вже звідти здійснили крах трастової піраміди «Меркурія». Оскільки після цього «братва» їх не лише не шукала, а й не висувала жодних претензій, неважко зрозуміти, це крах був заздалегідь запланованим ходом керівництва «Меркурія» та лідерів київських ОЗУ. Тож у результаті цієї афери постраждали лише прості українці.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Олександр Пресман: мафіозне минуле та рейдерське справжнє одеського «благодійника». ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!