Олександр Старух
Коли наприкінці 2020-го року Старуха призначили головою Запорізької ОДА, багато хто з відчаєм сприйняв це як продовження «корупційного прокляття», що тяжить над цією областю останні кілька років. Тим більше, що він уже обіймав цю посаду за часів Ющенка, і «прославився» тоді цілою низкою махінацій, серед яких найгучнішою була справа про крадіжку цілих гектарів дуже дорогої землі з кадастрової карти України! Таким чином, його призначення чи замкнуло цей порочний корупційний кругообіг запорізьких губернаторів, чи вивело його на новий виток спіралі…
читачі Skelet.Org добре розуміють цю проблему Запоріжжя, адже керівники цієї області найчастіше ставали героями наших викривальних публікацій! Це і постійно створює конфлікти Євген Червоненко, і «перевертень» у генеральських погонах Костянтин Бриль, і скандальний тимчасовий правитель Віталій Боговін.
Останньому, до речі, належать одразу два своєрідні рекорди. 2020-го року Боговін, просидівши в кріслі губернатора лише кілька місяців, невдовзі після виходу нашого матеріалу про нього, спішно збирався на вибори до обласної ради. І 15 грудня, ще залишаючись головою ОДА, Боговін влаштував до обласної ради «закрите засідання», яке охоронялося «титушками» у камуфляжах (наданих його братом Євгеном, який займається земельним рейдерством), і змусив депутатів обрати себе головою. Таким чином, Боговін зосередив у своїх руках одразу два керівні пости. Цей фактичне захоплення влади викликав резонансний скандал, який сягнув Офісу президента — і вже 18 грудня Боговина виперли з губернаторів, а 24 грудня він втратив і крісла голови облради, яке займав лише тиждень. Цей «переворот» став частиною подій, що призвели до призначення новим головою ОДА Олександра Старуха.
Як бачите, українські корупціонери дуже люблять ховатися за вишиванками «патріотів» та камуфляжами «ветеранів»! І хоча новий запорізький губернатор не має жодного відношення ні до АТО, ні навіть просто до армії, він належить до тих самих «професійних патріотів», маючи кандидатський ступінь з історії України — завдяки чому й потрапив до української політики…
Придворний казкар Олександр Старух
Старий Олександр Васильович народився 28 квітня 1973 року у Запоріжжі. У дитинстві він кілька разів переходив з однієї школи в іншу, змінивши 15, 71 і 79, а потім вступив до Запорізького державного університету, закінчивши його в 1995 з дипломом викладача історії. І одружився зі своєю однокурсницею Бессоновою Мариною Миколаївною, яка надалі й досі займалася викладацькою роботою (Запорізький університет, Інститут історії НАН, Київський університет імені Грінченка).
Марина Безсонова
Нічим ні примітний, спокійний, навіть «домашній» молодий, чиї батьки були начальниками, ні кооператорами, ніяк не вписувався в атмосферу 90-х. Старий навряд чи міг досягти хоч якогось успіху, якби не низка вдалих обставин. Наприклад, якщо його дружина спеціалізувалася на історії США, то Олександр Старух захопився історією України козацької доби, причому з великим ентузіазмом. Завдяки цьому він, ще студентом, отримав роботу в національному історичному заповіднику «Хортиця» (такий собі український варіант американських вестерн-містечок). Там Старух поринув не лише у живу історію «славетних козацьких годин», яка справді дуже цікава, а й у спільноту українських націонал-патріотів, для яких Хортиця є одним із найсакральніших місць України (разом із Говерлою та могилою Шевченка). Тож студент Старух долучився до української політики. І на цій ниві познайомився і потоваришував з Сергієм Соболєвим, до речі, який теж закінчив історичний факультет Запорізького університету (але ще в 1983 році)
Сергій Соболєв та Юлія Тимошенко
Соболєв відомий як народний депутат семи з дев'яти скликань Верховної Ради (крім 3-го та 5-го), один із творців партії «Реформи та порядок» (ПРП), яку він спочатку зробив союзником «Нашої України», а потім влив у БЮТ і став одним із найближчих довірених осіб. Юлії Тимошенко. Власне, своїм чудовим піднесенням на вершину влади Олександр Старух був повністю завдячуючи саме Соболєву.
Так Олександр Старух став одним із перших членів ПРП у Запоріжжі, хоча спочатку це не приносило йому жодних дивідендів. Вибори 1998 року партія з тріском програла (3,13%), і тому за її списком до Ради не пройшов ні сам Соболєв, ні його молодий друг Старух (№172). Стару довелося й надалі зосереджуватись на роботі у рідному Запорізькому університеті, де він у 1995-98 р.р. був на аспірантурі, а потім захистив кандидатську та працював викладачем до 2004-го. За інформацією джерел Skelet.Org, додатковим доходом Олександра Старуха на той час були гранти від західних фондів та української діаспори. Також йому допомагав ще один «партайгеносе», запорізький підприємець Петро Сабашук, який дуже допоміг у створенні обласної організації ПРП, фінансував її та очолював, поки Соболєв не повів ПРП до «Батьківщини», з якою у Сабашука стосунки не склалися (він віддавав перевагу Ющенку, а потім Порошенку).
Петро Сабашук
На вибори 2002 року ПРП пішла у складі блоку «Наша Україна», тому її лідери Соболєв та Пинзеник отримали мандати за партійним списком, проте до Старуха черга так і не дійшла. Проте Соболєв про нього не забув, і 2004-го Олександр Старух перебрався до Києва. Офіційно його прилаштували докторантом до Інституту української археографії та джерелознавства, проте це була чиста фікція і докторський ступінь він так ніколи і не отримав. А єдиним джерелом його існування стали «партійні гроші» і ті самі гранти, бо з початком першого Майдану, Старух назавжди закинув викладацьку роботу і з головою пішов у політику.
Проте називати політикою те, чим займався Олександр Старух, було б не зовсім правильно. Тоді він був просто учасником великого політичного клубу, в якому був не на других, а на третіх ролях. Там були політики, були «вирішали», кадрові чиновники, бізнесмени та «гаманці» — і цілий натовп тусовщиків-страволізів, до яких належав і Старий. Але йому пощастило бути людиною Соболєва, яка допомогла йому увійти у почет «народного президента». Ось тут Старуху і знадобилися його великі знання історії козацької України, робота в заповіднику «Хортиця» та відточена правильна українська мова. Старуха розповів Віктору Ющенку кілька захоплюючих історій про «козаків-характерників», які так йому сподобалися, що він вирішив зробити його своїм придворним казкарем. Повірте, що то не іронія! Як розповідали джерела Skelet.Org з тогочасного оточення Ющенка, у період 2002-2007 років Віктор Андрійович навмисно оточував себе людьми, які співали йому у вуха про його священну місію, про відродження української нації, про героїчне минуле та європейське майбутнє, про демократію, про душу тощо. і т.п. Президент просто хмелів від таких промов і йшов кудись у астрал, наче п'яний пан у оточенні циган.
Щоб закріпити новий статус Старуха та надати йому постійний дохід, йому виділили посаду у Секретаріаті президента. З квітня 2005-го Олександр Старух працював там головним консультантом-інспектором Відділу регіональної політики (яким тоді керував Анатолій Ведмідь), а з приходом у грудні 2006-го Віктора Балоги він став обіймати у цьому відділі керівні посади, доки сам не очолив його у вересні 2007-го. Враховуючи, що за Ющенка регіональна політика центральної влади призвела лише до ще більшого розколу України, можна здогадатися, що Старух на своїй посаді займався чим завгодно, але не справою. Здебільшого допомагав Віктору Андрійовичу обирати на ярмарках рушники та солом'яні капелюхи.
Олександр Старух
Брехня та корупція
Життя змусило Олександра Старуха стати професійним блюдолізом, а для цього потрібно було не тільки вміло догоджати своїм «годувальникам», а ще вміло брехати їм, якщо виникала така необхідність, і вчасно зраджувати. А це якраз і сталося у 2006-му році, коли ПРП вийшла з «Нашої України» і пішла на вибори в союзі з партією «Пора» і знову програла вибори (і Соболєв вдруге не отримав мандат). 2007-го лідери ПРП Соболєв та Пинзеник взагалі вирішили об'єднатися з Юлією Тимошенко і піти на вибори в союзі з БЮТ. Звичайно ж, це сильно не сподобалося Віктору Ющенку (як і Балозі), тому Старуху довелося неабияк попрацювати, вдаючи, що його служіння президенту набагато важливіше за його дружбу з Соболєвим. І це дало свої плоди.
У грудні 2007-го Ющенко, посварившись із Євгеном Червоненком, звільнив того з посади голови Запорізької ОДА. Щоправда, потім це місце ще п'ять місяців грів заступник губернатора Валерій Черкаска. Його називали довіреною людиною Червоненком, втім, до цього він був не менш довіреною людиною та заступником Євгена Карташова (мер Запоріжжя у 2003-2010 рр.). У травні 2008-го зняли і Черкаску, і питання про нового запорізького губернатора постало руба: це залежало і від внутрішнього конфлікту в Запоріжжі (навколо «Запоріжсталі»), і від протистояння команд президента та прем'єра у столиці. І так вийшло, що Олександр Старух став майже компромісною для всіх фігурою. Ющенко і Балога вважали його своєю людиною, Соболєвою своєю, та й з Карташовим він швидко знайшов спільну мову. Усі розуміли головне: Стара фігура зовсім не самостійна, він не вестиме свою велику гру, він навіть не буде «ланцюговим псом господаря», він просто «губернатор з пап'є-маше», який уникає конфліктів і тихо робить те, що йому наказано.
Олександр Старух та Євген Карташов
Щоправда, на самому початку, на публіці і перед журналістами, Старух намагався зобразити того найсуворішого принципового політика. Та так, що неабияк переборщив, демонструючи свою вірність Віктору Ющенку в інтерв'ю журналістам газети «Субота плюс», в якому заявив, що питання про нового президента (не Ющенка) він розглядатиме не раніше 2016 року. І фактично ухилився від усіх питань щодо економічної тематики.
Отже, 31 травня 2008 року указом президента № 497/2008 Олександра Старуха було призначено в.о. голови Запорізької ОДА, а указом від №848/2008т 25 вересня 2008-го повноважним головою. Цікаво, що буквально через місяць після всього призначення (у червні 2008) він придбав у власність елітну квартиру, загальною площею 135 кв.м., якою володіє досі. За інформацією джерел Skelet.OrgСтарий просто приватизував (за копійки) службове житло, отримане ним під час роботи в Секретаріаті. Такий ось прощальний подарунок від доброго та щедрого Віктора Андрійовича!
Крісло Запорізького губернатора Олександр Старух займав до 18 березня 2010 року, доки його не звільнив Віктор Янукович, і за цей час запам'ятався запорожцям двома речами. По-перше, шалений розмах корупції в регіоні, яку губернатор Старух просто «не помічав» (як і злиття кримінальних угруповань з владою). Він, звісно, регулярно виступав перед запорізькими чиновниками з промовами про шкоду корупції, і навіть підписував плани боротьби з нею, але насправді все відбувалося навпаки. Наприклад, за час губернаторства Старуха кількість запротоколованих випадків корупції... знизилася у півтора рази, і в переважній більшості були дрібними (на рівні здирництва грошей у школі чи лікарні), які закінчилися притягненням до адміністративної відповідальності. Що дозволило старій навіть відрапортувати про те, що з корупцією в області майже покінчено! Ну а по-друге, Олександр Старух сам зав'язав у вкрай поганих корупційних схемах із дирибаном землі. І це заслуговує на окрему увагу.
Михайло Шполянський, Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Старий Олександр: як запорізький махінатор двічі став губернатором. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!