Олексій Гончаренко
Поборник російської мови, ревний «захисник» екології, активіст «Партії регіонів», щирий патріот України, член «Блоку Петра Порошенка», — саме так у різний час позиціонував себе народний депутат Олексій Гончаренко. Що сказати, набір якостей, які він собі приписує, вельми нетривіальний. Хоча це ще далеко не кінець, нещодавно стало відомо, що його планують зробити наступним міністром охорони здоров'я, а в «БПП» за це вже навіть зібрали понад 50 голосів. Цікаво, як же так виходить, людина, яка зробила свою політичну кар'єру в «Партії регіонів» і активно боролася за статус російської мови, як другої державної, різко змінила свою «відверто-проросійську» позицію на «затято-патріотичну»? І чи він змінив її насправді, чи продовжує підробляти так званим «агентом Кремля»? Та й узагалі, звідки ж з'явився «Лішик» Гончаренко?
Стопами батька, що кинув батька
Народився Олексій Олексійович у 1980 році у славетному місті Одеса. Його батько Олексій Костусєв – нині вже колишній голова Антимонопольного комітету України та екс-мер Одеси покинув сім'ю, коли Олексію Олексійовичу було лише три роки (після відходу батька він узяв прізвище матері – Гончаренко). Після навчання у школі він без іспитів вступив до держбюджету до Одеського медичного університету. Подейкують, що його вступ тишком-нишком «проплатив» Костусєв, але сам Гончаренко це заперечує, заявляючи, що його зарахували до університету, як «дипломанта олімпіади з біології». Як би там не було, університет він закінчив відмінно, а в ході навчання ще й почав займатися політикою (мабуть так він хотів довести батькові, що на щось здатний).
Його політичний шлях розпочався із «Партії Зелених України». Зарекомендувавши себе активним членом, 2001 року він очолив її молодіжне крило на Одещині (у народі його називали «Зеленкою»). Вже за рік він уперше балотувався до Одеської міської ради, але безуспішно. Зробивши висновки, після цих виборів він влаштувався працювати помічником депутата міської ради. У цей час вступив на навчання до Академії народного господарства при уряді РФ для здобуття другої вищої освіти (економічної). Українські експерти вважають, що саме тоді його і «взяли в обіг» російські спецслужби, давши йому настанову пробиватися в політику та виконувати поставлені завдання (версія для аматорів конспірології). У свою чергу, йому було обіцяно повсюдне сприяння у його починаннях. Невідомо, чи це було насправді, але вже 2005 року його було призначено на посаду голови Одеської міської організації партії «Союзу», яка (увага!) вже наприкінці цього ж року влилася до «Партії регіонів». Пояснювати, що «Партія регіонів» була найбільш проросійською силою за всі роки існування незалежної України, гадаю, не потрібно.
Разом із «Партією регіонів» вперше пройшла до Одеської міської ради у 2006 році. У складі міськради він активно домагався того, щоб у роботі одеських чиновників російську використовували нарівні з українською мовою. Починаючи з 2007 року, очолював у міськраді комісію з удосконалення структури управління містом (яку, за словами колег, успішно та розвалив).
Дуже багато скандалів Олексія Гончаренка пов'язано з його батьком Олексієм Костусєвим. Наприклад, під час одного із засідань виконавчого комітету Костусєв, будучи мером Одеси, наказав не пускати Гончаренка до зали засідань попри його гучні протести. Дуже специфічні стосунки між батьком та сином, що вже тут казати. У 2009 році Гончаренко кілька разів закидали презервативами із зеленкою, висловлюючи свою зневагу до політики. Незважаючи на це, у 2010 році після чергових місцевих виборів його було обрано заступником голови обласної ради.
Наприкінці зими 2011 року Олексій Гончаренко спровокував велику ДТП на одній із доріг Одеси. Олексій Олексійович влетів на повній швидкості в кілька автомобілів, що стояли у пробці. Обійшлося без жертв, проте в брязкіт було розбито відразу кілька машин. Одразу після події на місце подій виїхали «друзі-рішали» з «Партії регіонів» і справу зам'яли, навіть не відібравши у депутата права водія.
2012 рік. Вибори у Львові
У 2012 році балотувався до Верховної Ради округу №133 в Одесі. За результатами виборів програв своєму головному конкуренту Ігорю Маркову аж 6%. До речі, під час виборчої кампанії між Марковим та Гончаренком розгорілася справжня «інформаційна війна».
У вересні 2012 року відомий політтехнолог Семен Уралов заявив про те, що його пошту та обліковий запис у Facebook зламали хакери. А вже через деякий час на сайті uralovleaks.su (зараз він закритий) почали з'являтися скріншоти, які викривають його в організації провокацій, спрямованих на дискредитацію Олексія Гончаренка. У листуванні фігурували повідомлення Володимира Петрова (нік lumpen), Олександра Чаленка, Анатолія Шарія тощо.
Найпікантніше у цій ситуації те, що Уралов є близьким другом та політтехнологом головного конкурента Гончаренка на виборах 2012 року в Одесі Ігоря Маркова. Після публікації цих документів Гончаренко написав про махінації Маркова у своєму блозі на «Українській правді» (задоволення не з дешевих, до речі) та на підконтрольному йому сайті Думська. Так ось, Уралов звинуватив у зламі його персональних сторінок Гончаренка, а також голову скандальної «Інтернет партії України» Дмитра Голубова (з яким Олексій Олексійович полягає у дуже добрих стосунках).
Скріншоти скандального «листування» Уралова з помічниками:
Уся ця ситуація в результаті вирішилася після декількох судових засідань, в ході яких спочатку Уралов доводив, що матеріали, опубліковані на його сайті, були «фейком», він навіть надав «спростування». У свою чергу юристи Гончаренка довели, що саме це спростування (надане Ураловим) є «фейком». Ситуація вийшла у нуль. А після перемоги на виборах Маркова, то й зовсім її ніхто піднімати не став.
Один із найбільших регіональних сайтів Одеси «Думська. Ні» належить Олексію Гончаренко цілком і повністю. Під час конфронтації з Ігорем Марковим на виборах в Одесі це остаточно стало ясно. У матеріалах, які публікували на сайті, почали з'являтися пропагандистські заангажовані статті та новини. Більше того, на цьому самому сайті сам Гончаренко та його соратники вступали в дискусії з коментаторами, відповідаючи на «підготовлені» питання. Адже ви теж читаєте коментарі під статтями, правда? І найчастіше, саме вони формують, чи не так? Ось на цьому факторі і зіграв власник видання Олексій Гончаренко. Хоча виграти вибори йому не допомогло це навіть.
Підкуп виборців на виборах 2012 року в Одесі у підпільному офісі Олексія Гончаренка
Слід зазначити, що його політична кар'єра до початку подій на Євромайдані була наскрізь пронизана проросійською пропагандою. Серед іншого він активно боровся проти дубляжу іноземних фільмів українською мовою в регіоні (практично біля кожного кінотеатру Одеси стояли його агітаційні намети).
«Я прозрів»
Так казав третій президент України Віктор Ющенко, виправдовуючись у своїх помилках. Приблизно також прозрів після початку кривавих подій на Майдані в Києві Олексій Гончаренко. Мабуть, відчувши, що справа пахне паленим, і регіоналам не встояти (або ж отримавши наказ із Кремля) Олексій Олексійович різко заявляє про вихід із «Партії регіонів».
Після початку розстрілів на Майдані Гончаренко, який усе своє життя захищав російську мову та з піною біля рота лобіював інтереси регіоналів на Одещині, кардинально змінився. Почав разом із протестуючими активістами вигукувати проукраїнські гасла та критикувати анексію Криму Російською Федерацією (під час референдуму в АР Крим він був там із українським прапором, висловлюючи протести).
Найдивніше те, що політики, які прийшли до влади, йому повірили і навіть призначили головою одеської обласної ради. Правда, не довго він там протримався, надто рвався до влади. На вибори до Верховної Ради VIII скликання він, як і багато колишніх регіоналів, пішов із «Блоком Петра Порошенка» — силою, яка мала кардинально змінити нашу країну. Але, як тут її змінити, якщо люди при владі залишилися ті ж?
ЦЕНЗОР.НЕТ про участь Гончаренка у подіях 2 травня в Одесі
За час роботи у Раді журналісти багаторазово ловили Олексія Гончаренка, як і його «папередників» за кнопкодавством. Зараз він періодично з'являється у зоні АТО, фотографується з військовими, загалом, робить усе, щоб розпиарити себе. Одна його витівка під час візиту до Ради Європи у футболці «Путін=Гітлер» чого варта (до речі, йому за це навіть мікрофон відключили).
Або епізод із його затриманням під час маршу пам'яті російського опозиціонера Бориса Нємцова в Москві, коли його затримали за «патріотичну» футболку, і, за його словами, катували працівники російських спецслужб.
Найпрекрасніше в його становищі те, що, незважаючи на всі його «показушно-патріотичні» витівки, він продовжує давати «правдиві» інтерв'ю в ефірах провідних проросійських каналів, під час яких він нібито обстоює державні інтереси України.
Олексій Гончаренко людина релігійна, свого часу він просив Бога «зупинити Путіна». Найсмішніше в тому, що моляться вони з Володимиром Володимировичем одному Богу – Гончаренко є парафіянином церкви Московського патріархату.
Молодий, амбітний та керований – так можна описати Олексія Гончаренка. Напевно, саме тому його з легкістю прийняли до «Блоку Петра Порошенка», та ще й мають намір зробити міністром охорони здоров'я після відставки Олександра Квіташвілі. Зважаючи на те, як легко він змінює політичні погляди і переваги виникає питання, кому ж вигідна така людина при владі?
Дмитро Самофалов, для SKELET-info
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!