Анатолій Матвієнко: комсомольці вінницького клану. ЧАСТИНА 1
Колишніх комсомольських секретарів немає. Навіть переодягнувшись у шкури патріотів та націонал-демократів, вони звично продовжують морочити людям голови нездійсненними проектами. А самі тим часом провертають тіньові схеми та створюють нові корупційні зв'язки, у тому числі за допомогою старих знайомств по комсомольській та партійній лінії. Анатолій Матвієнко міг би розповісти про це багато цікавого, як і про те, на чому саме свого часу піднявся «вінницький клан», ставлення до якого він уперто не хоче визнати.
Анатолій Матвієнко. Головний комсорг України
Матвієнко Анатолій Сергійович народився 22 березня 1953 року у містечку Бершадь Вінницької обрости. Хлопець із амбіціями, з якоїсь причини «забракований» військкоматом, після закінчення середньої школи вступив до Львівського сільськогосподарського інституту (нині Національного аграрного університету), на спеціальність інженера-механіка. Втім, машини мало цікавили студента Матвієнка, натомість він захопився футболом, граючи в команді інституту (юнак, не взятий до армії!) і долучився до комсомольської роботи — яка й відкрила перед ним перспективні можливості. Велику роль у цьому відіграла його дружина Ольга Василівна, з якою вони одружилися на п'ятому курсі, а після закінчення вузу 1975-го поїхали жити в
Анатолій Матвієнко: комсомольська молодість
Бершадь. Про її батьків Анатолій Матвієнко нічого не розповідав, зате одного разу зізнався, що з їхньої родини першою на комсомольську роботу пішла саме вона, на посаду завідувача сектору райкому. Сам же Матвієнко, за даними Skelet.Org, одразу отримав посаду завідувача гаража, а через рік став головним механіком відділу механізації районного міжколгоспного будуправління.
За його власними спогадами, робота була «незапиленою»: Матвієнко то створював футбольну команду, то вигадував як збільшити всім премії за рахунок різних фондів. Виходило пристойно: сам Матвієнко отримував оклад 190 карбованців плюс 100-200% різних премій - для 70-х років це були величезні гроші! А 1977-го його прийняли до КПРС і запросили на посаду першого секретаря Бершадського райкому ЛКСМУ. Судячи з винятковості цього призначення (відразу «з вулиці» і перші секретарі!), у нього була хороша протекція. Можливо, місце йому підготувала дружина чи її батьки.
Ольга та Анатолій Матвієнко
Комсомольська кар'єра Анатолія Матвієнка просувалася не поспішаючи, але впевнено та далеко. 1980-го він піднявся до Вінницького обкому ЛКСМУ (секретар, другий секретар), де швидко познайомився з усією вінницькою комсомольською та партійною елітою – яка потім стояла біля витоків «вінницького клану». Серед них: заввідділом оборонно-масової роботи Вінницького обкому ЛКСМУ Сергій Татусяк, секретар Вінницького міськкому ЛКСМУ Олександр Домбровський, вінницький «господарник» Юрій Іванов
Олександр Домбровський
Про ті часи у Матвієнка залишилися виключно позитивні спогади про комсомольські пиятики. Втім, зображати своє комсомольське минуле лише як клуб веселих товаришів по чарці йому завжди доводилося як виправдання: мовляв, ніколи не був ідейним комуністом, а в комсомолі ми тільки горілку жерли, і взагалі його туди ледве силою затягли. Справа в тому, що в 90-х Матвієнко перефарбувався в українського націонал-патріота, чим здивував усіх: колишній перший секретар ЛКСМУ став «рухівцем»! Щоправда, у «Народному Руху» він ніколи не перебував, мав гроші на власні політичні проекти: «Нова Україна», НДП, УНП «Собор».
Про походження цих грошей, так само як і про свій комсомольський «бізнес», що розгорнувся з початком «перебудови», Матвієнко не був відвертим. Адже вже 1985-го його «висмикнули» з Вінниці до Києва, на нове підвищення: Анатолій Матвієнко став секретарем ЦК ЛКСМУ, отримавши доступ до республіканської комсомольської каси та величезних грошових потоків (молодіжні будзагони, житловооперативи, виробничі кооперативи, спільні підприємства). Вступив до Вищої партійної школи при ЦК КПУ, у 1988-89 пройшов там аспірантуру, а 1989-го отримав головну посаду – першого секретаря ЦК ЛКМУ (з титулом члена ЦК КПУ). Що ж варто визнати, що за спиною Матвієнка стояв впливовий покровитель, можливо навіть на рівні Москви. Можливо, тоді ж цей таємничий лобіст влаштував у ЦК ВЛКСМ Олександра Зінченка — хорошого знайомого Анатолія Матвієнка.
Ставши головним комсоргом УРСР, Матвієнко отримав дуже добрий «стартовий пакет» нового, вищого рівня, який дозволив йому швидко освоїтися у непростих 90-х. Для початку він обирався в рідній Бершаді народним депутатом України 1-го скликання (потім він буде депутатом Ради III, IV, V, VI та нинішнього VIII скликання). Потім заснував Український центр економічних та політичних досліджень, під дахом якого «освоювалися» комсомольські та компартійні гроші, ставши його президентом. Тож коли комсомол та КПРС наказали довго жити, у Матвієнка вже була й інша робота, і початковий каптал, і депутатський мандат, і численні зв'язки по всьому колишньому Союзу.
Спиртова мафія
Якщо на питання про своє комсомольське минуле Анатолій Матвієнко завжди «жартував» розповідями про банкети і «я не хотів, але мене змусили», то питання про свій бізнес він взагалі намагається ігнорувати. Щодо цього колишній лідер українського комсомолу є абсолютно потайливим, і це викликає подив і навіть підозру: з чого б? Справді, колишні соратники (точніше, підлеглі) Матвієнко з ЛКСМУ, такі як Сергій ТігіпкоОлександр Турчинов, Степан КубівОлександр Шлапак та багато інших свій бізнес не ховають, і навіть не особливо приховували, як заробили на початку 90-х свій перший особистий мільйон. Анатолій Матвієнко — зовсім інша справа, він позиціонує себе лише як політик, екс-чиновник, «суспільник». Ось тільки на які шиші він весь цей час жив і містив свої проекти?
Про перші кроки Матвієнка у бізнесі у Skelet.Org є лише уривчаста інформація. Крім Центру економічних і політичних досліджень він курирував і низку інших проектів, які мали хороше фінансування усю першу половину 90-х років – адже «халявні» комсомольські гроші закінчилися 1991-го.
1994-го Матвієнко навіть заснував Фонд підтримки розвитку мистецтв – на перший погляд, добре, проте навколо нього ходили чутки про відмивання великих грошей. Що це були за гроші, невідомо, проте під час тодішньої найжорстокішої кризи, коли вся Україна жила буквально на картоплі та макаронах, великою кількістю грошей володіли лише державні структури, експортери металу та імпортери нафтогазу та кримінальні угруповання.
Відомо, що в 90-х Анатолій Матвієнко був пов'язаний з компанією «Квазар-Мікро» (заснована 1990-го підприємцем Євгеном Уткіним, з 2008 року перейменована на «Сітронікс»), яка займалася тоді збиранням та продажем комп'ютерної техніки. За словами самого Матвієнка, він особисто привів «Квазар-Мікро» до Вінниці та допоміг компанії розгорнути там свій бізнес. Однак це був не єдиний інтерес Матвієнка у його рідній області, де в нього залишилися численні знайомства в обласному та міському керівництві.
У 90-ті існувала ще одна категорія «успішних бізнесменів»: торговці алкоголем та виробники спирту, які через обставини перебували під «дахами» чиновників, силовиків та ОЗУ. Так от сьогодні вже мало хто пам'ятає, що у 90-х Вінницька область «славилася» не цукровими заводами та кондитерською фабрикою, а своїми «спиртовиками», навколо яких постійно спалахували корупційні та кримінальні скандали. Область була найбільшим виробником «вогненної води» в країні, з її спирту харчувалися багато, а які там створювалися схеми! У тому числі схеми різних афер по сировині, що дозволяли виробляти додатковий неврахований спирт, так і класти в кишеню гроші, отримані від завищення собівартості продукції. А ось що дуже цікаво: вінницькі «спиртовики» використовують як сировину цукрову мелясу, яку отримують з вінницьких цукрових заводів. І, за інформацією джерел Skelet.Org, живий інтерес сім'ї Порошенка до цукрових заводів у 90-ті роки був викликаний не лише цукром, а й мелясою, контролюючи яку можна впливати на тіньовий ринок вінницького спирту та на прибутки, з яких підняв свої перші капітали багато вінницьких «родин». І це зрозуміло: у 90-ті українці не дуже балували себе солодким, натомість споживання алкоголю било всі рекорди.
Так ось, свого часу «бароном» вінницької спиртової мафії називався Григорій Калєтнік – за радянських часів голова колгоспу ім. Ілліча Ямпільського району Вінницької області, потім голова Ямпільської райадміністрації, алкогольний бізнесмен (1994-96), гендиректор Вінницького об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Поділляспирт» (1996-98), потім голова Вінницької облради. На спирті піднявся сам глава сімейства, а за татові спиртові гроші його скандальний син Ігор Калєтнік зробив у 90-х швидку кар'єру у Вінницькій митниці. У 2010 році Калєтнік-молодший піднявся до голови Державної митної служби України, ставши уособленням корупції, що панує в ній.
Григорій Калєтнік
А грошей у тата було дуже багато: лише за відомими Skelet.Org епізодам кримінальних справ кінця 90-х, так і не доведених до кінця, лише втрати держбюджету від спиртових схем вінницьких «спиртовиків» у період 1998-99 р.р. становили близько 100 мільйонів доларів! Лише за два роки! Скільки спирту «штовхнули ліворуч» у попередні роки, скільки хто отримав схеми з мелісою та на бартерних операціях, так і залишилося таємницею – тому що Калєтнік та інші причетні до цього високопосадовці сильно подбали про те, щоб їхні прізвища не були пов'язані зі спиртовою мафією Вінниці. Проте шило в мішку не приховати, навіть через 20 років.
1996 року Анатолій Матвієнко, який тоді був співголовою політичного об'єднання «Нова Україна» і водночас очолив щойно створену НДП, указом Кучми було призначено в.о. голови Вінницької ОДА. Було відомо три причини, через які Кучма поставив над областю саме Матвієнка. По-перше, Матвієнко тоді буквально заглядав Кучмі в рот і підтримував усі його ініціативи, а безпосередньо 1996-го надав велику підтримку президентському проекту Конституції України. По-друге, Леонід Данилович потребував пропрезидентської партії, якою й мала стати НДП, а Матвієнко обіцяв йому багато голосів на Вінниччині. І він дотримався своїх обіцянок: за допомогою Домбровського та Татусяка вінничан заганяли до лав НДП оптом, а на виборах 1998 року партії в області «натягнули» аж 12,4% (найвищий результат по Україні) при тому, що в середньому вона отримала лише 5,01%.
Ну а, по-третє, ходили чутки, що Кучма доручив Матвієнку «навести лад» у спиртовій мафії області, вигнавши звідти «зайвих» та організувавши «відкат» до президентських фондів виборів 1998 та 1999 років. Звичайно, питання зв'язків Матвієнка з вінницькою спиртовою мафією до 1996 року залишається відкритим. Лише на рівні чуток є інформація, що він мав стосунки і з самими «спиртовиками», і з виробниками горілки, які у них купували спирт. Які саме – невідомо, але, можливо, це було пов'язано з відмиванням грошей, величезних грошей. Натомість у 1996 році новий голова області Матвієнко і тоді ж новопризначений гендиректор «Поділляспирт» Калєтнік взяли цю тему до своїх рук. Ось ще цікаво: першим цукровим заводом сім'ї Порошенка став Крижопільський — найпотужніший в Україні, і з цукру, і з меляси. І був він приватизований у 1998 році, якраз у розпал спиртової корупції, коли однією з найприбутковіших схем було виробництво не врахованого «лівого» спирту з «лівої» меляси. Тож майбутній президент робив гроші не лише на солодощах.
Цікаво, що собі в заступники новопризначений губернатор Матвієнко взяв Миколу Чумака – свою давню знайому та довірену людину, колишнього першого секретаря Тростянецького райкому ЛКСМУ, а потім райкому КПУ, голову Тростянецького району 1991-94, 1994-96, який теж займався.
За два роки правління областю Матвієнко зробив масове кадрове чищення, розставляючи на ключових постах своїх знайомих. Але у війні інтересів, і, насамперед, у війні за спирт, команда Матвієнка зіткнулася із протиріччям у вигляді вінницького мера Дмитра Дворкіса (1992-2000), який мав свою підтримку у регіоні, а потім знайшов її і в Києві – ось тільки невдало. Коли 1997-го Двіркіc заручився підтримкою Павла Лазаренка, а Матвієнко тоді ж виступив на з'їзді НДП із промовою проти прем'єра-корупціонера, до падіння Лазаренка залишалися лічені дні. Тим не менш, Дворкіс навіть обрався 1998-го під прапорами «Громади», незаконно зберігаючи одночасно і пост мера, і мандат нардепа. Але після арешту Лазаренко перебіг до фракції СДПУ(о), під крило Віктора Медведчука, який на кілька місяців зробив Дворкіса губернатором області Що ще сильніше протиставило його Петру Порошенку, який саме тоді посварився з Медведчуком (можливо й з цієї причини теж). А у листопаді 1999-го у Дворкіса стріляли кілери з банди львівського авторитету. Вови «Морди»(Дідуха), найняті його противниками. Тоді ЗМІ повідомляли, що головною причинною замаху була боротьба за спирт, а вже на другому місці була боротьба за крісло мера – яке знову ж таки потрібно було вибити з-під Дворкіса у боротьбі за спирт.
Дмитро Дворкіс
Цей конфлікт став воістину епохальним, оскільки саме в ході з числа противників Дворкіса склався той самий «вінницький клан». У чиїх лавах сьогодні можна побачити багатьох учасників тих подій: сімейство Гройсманов, Володимира Кістіона, Андрія Реву, Олександра Домбровського та інших. Анатолій Матвієнко, звичайно, міг би очолити цей клан, але наприкінці 90-х знову виїхав із Вінниці до Києва, займатись великою політикою. А головним київським покровителем «вінницьких» незабаром став активніший Петро Порошенко, чий батько міцно потоваришував із Борисом Гройсманом – батьком майбутнього мера Вінниці, а згодом і майбутнього прем'єра України. Тим не менш, Анатолій Матвієнко залишається «околоклановою» фігурою, будучи дуже тісно пов'язаним (у тому числі спільним бізнесом) з багатьма «старовинницькими», яких він знає за 80-ми та 90-ми роками.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Матвієнко Анатолій: комсомольці вінницького клану. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!