Нардеп Андрій Денисенко: незакінчена справа банди «патріотів» ЧАСТИНА 1
Як відомо, революції піднімають із самого дна і підносять до вершин влади різних людей. У тому числі й відчайдушних негідників, які довгі роки знаходили притулок у радикальних формах патріотизму, надаючи йому негативного відтінку своїми агресивними та безглуздими ідеями. Але ще більше шкоди вони завдають, коли одержують владу, а з нею і ліцензію на свавілля. Прикладом чого може бути Андрій Денисенко – один із лідерів дніпропетровських націонал-радикалів, відомий у місті скандаліст та провокатор. Це з ним пов'язують «мовні патрулі», що з'явилися в Дніпрі, регулярні бійки на 9 травня і куди трагічніші події, включаючи вбивства.
Забуте минуле
Денисенко Андрій Сергійович народився 1 січня 1973 року у Дніпропетровську (нині – Дніпро). Можливо, його народження одного дня з батьком радикального українського націоналізму Степаном Бандерою якось вплинуло на світогляд Денисенка, який вдарився в цю ідеологію з молодих років. Але взагалі його біографія до середини "нульових" - це суцільна "terra incognita". І невідомі причини, через які цей «професійний активіст» приховав від громадськості більшу частину свого життя. Андрій Денисенко мовчить, хто був його батьками. Він не розповідав, чому після школи вступив саме на історичний факультет Дніпропетровського університету, адже це був не найкращий вибір професії для життя на той час, але типовий для юного націонал-патріота. Денисенко вважав за краще замовчати, що так і не віддав Україні військовий обов'язок, і не розповів, як йому вдалося відмазатися від військкома. А головне, він завзято приховує, чим займався у період з 1995-го (коли він закінчив університет) до 2005-го, коли він вперше засвітився на всеукраїнському рівні головою Дніпропетровського міського відділення «Нашої України».
Повідомлялося, що Андрій Денисенко довгий час працював у керівництві обласної організації КУН (Конгресу українських націоналістів), і «годувався» грантами та іншою фінансовою допомогою, яку ця малопопулярна навіть на заході України (і особливо у Дніпропетровську) партія отримувала від правих організацій української діаспори в Новому Світі (СШ). Можливо, до керівництва та грантів Денисенка прилаштували ті самі люди, які допомогли йому закінчити історичний факультет та «відкосити» від армії.
Водночас сумніви в тому, що такий діяльний молодик жив лише на скромні гранти, а його небажання світити своїм минулим (особливо у 90-х) та наявність безлічі зв'язків з одіозними та навіть кримінальними фігурами Дніпропетровська викликають чимало запитань та чуток. Зокрема, деякі з цих чуток стверджують, що наприкінці 90-х Андрій Денисенко був причетний до якогось тіньового бізнесу. Інші чутки, яким SKELET-info довіряє більше, стверджують, що як «непримиренний і вічний опозиціонер» Денисенко наймався (продавався) до тих чи інших впливових сил, які використовували його у своїх інтересах як рупор нещадної критики чи організатора акцій протесту. Також казали, що тісне знайомство Денисенка з такими людьми як дніпропетровський «авторитет» Олександр Налекрешвілі та його колишній «бригадир» Михайло Кошляк, сталося не під час другого Майдану, а набагато раніше, в «лихих» 90-х, коли вони ще не були «шановними бізнесменами».
Михайло Кошляк
Це той самий Кошляк, у 2015 році затриманий разом із Геннадієм Корбаном у гучній справі про банду «патріотів», яка звинувачувалася в контрабанді в зоні АТО, викраденні людей, розкраданні 40 мільйонів гривень волонтерської допомоги та вбивстві офіцера СБУ. Справі, яка так і залишилася незавершеною, а її основні фігуранти безкарними.
Від Майдану до Майдану
Повернімося ще на кілька років тому, коли політичні сили, які перемогли на першому Майдані, розпочали активну боротьбу за переділ влади. На той час Андрій Денисенко встиг закинути осередок КУН і перебрався до Народного Руху – чия організація у Дніпропетровську була такою ж маргінальною. У період із 2000-2002 р.р. політична діяльність Денисенка зводилася головним чином до війни зі своїми колишніми соратниками, які перейшли з Народного Руху до партії Юрія Костенка. Він продовжував зміцнювати свій імідж скандаліста.
Потім Денисенко перебіг у партію «Реформи і порядок» (ПРП), чию Дніпропетровську обласну організацію ще в 1997 році створив і багато років фінансував Олександр Жир – виходець з Марганця, колишній полковник СБУ, нардеп 2 і 3 скликань, бізнесмен і взагалі дуже «кручений» чоловік. озброєння». Жир наблизив до себе Денисенка і навіть зробив його головою Дніпропетровського міського відділення ПРП, а на час першого Майдану головою міського відділення «Нашої України» (тоді ПРП входила до блоку НУ). Оскільки Жир на той час переважно обертався у Києві, то йому був потрібен у Дніпропетровську активний та надійний політичний помічник та «зіцголова». Денисенко був дуже активним, але виявився зовсім не надійним. Чи сам він додумався, чи «підказав» хтось, але наприкінці 2005 року Денисенко вирішив підім'яти міську організацію ПРП чи то під себе, чи то під нового, неназваного спонсора (говорили, це могли бути люди з оточення Коломойського). Загалом, Денисенко вирішив вкусити руку, що годувала його, і влаштувати фактичне рейдерське захоплення Дніпропетровського відділення ПРП – повторимо, створеного з нуля Жиром. І аж ніяк не маргінального, як Рух чи КУН, оскільки Жир зібрав у нього чимало бізнесменів та керівників підприємств.
Олександр Жир
Денисенко почав копати під Жира, налаштовуючи проти нього членів ПРП. Він запустив інформацію про те, що Жир продав Борису Березовському скандальні плівки Мельниченка, яких Жир мав доступ як голова парламентської комісії з розслідування вбивства Георгія Гонгадзе. Потім Денисенко прямо звинуватив Жира в тому, що той одержує гроші від Миколи Швеця – колишнього голови Дніпропетровської ОДА, голови Дніпропетровської обласної ради з 2005 року, головного політичного ворога ПРП у регіоні. Після чого Денисенко 24 грудня 2005 року організував обласну конференцію ПРП, на якій 47 голосами із 63 Жиру було висловлено недовіру. Новим головою було обрано Володимира Чернявського, навколо якого разом із Денисенком «нудьгували» міські активісти Павло Хобот та Станіслав Білодиденко, які користуються підтримкою Олени Гагаруц — редактора міської газети «Обличчя», відомої своїми скандальними публікаціями (нерідко замовними). Проте прихильники Жира також провели свою конференцію – на якій підтвердили його головування, а заразом виключили Денисенка та інших змовників із ПРП.
У результаті в Дніпропетровську з'явилися дві обласні організації ПРП, що воюють один з одним, через що партія з тріском продула в області березневі вибори 2006 року, отримавши на них лише 0,7% голосів. У листопаді 2006-го ПРП-Денисенко вирішила припинити це протистояння, заявила про саморозпуск та трансформації у громадську організацію «Громадянський актив Дніпра» (ГРАД). Варто звернути увагу на цю назву. По-перше, назва була здерта з існуючого вже давно «Громадянського активу Києва» (прозваного киянами «Грабійський актив»). А по-друге, вже тоді Денисенко агітував за «декомунізацію» Дніпропетровська, одночасно виступаючи проти повернення назви міста Катеринослав (як російсько-імперське). Але оскільки запропоноване націонал-патріотами ім'я «Січеслав» було висміяне городянами, будучи буквально й вульгарно перекладеним російською мовою, «свідомі українці» почухали в потилицях і запропонували скоротити Дніпропетровськ до нейтрального «Дніпро». Так само, вже тоді Андрій Денисенко, з маніакальною ненавистю до всього радянського, стверджував, що незабаром він та його «активісти» обов'язково знесуть у місті всі радянські пам'ятники.
Фактична діяльність ГРАДу зводилася до скандалів та акцій протесту, в основному на замовлення. За інформацією джерел SKELET-info у Дніпропетровську навіть свої пікети проти забудови «градівці» нерідко влаштовували на користь конкурентів забудовників. Деяку рису діяльності Денисенка підвели вибори міського голови у 2010 році: Денисенко посів на них шосте місце, отримавши 5477 голосів виборців мільйонного міста. Цікаво, що на тих виборах Денисенка оминули такі кандидати, як Андрій Павелко, який очолював обласний «Фронт змін», та автор конкуруючої «Громадянської сили» Загід Краснов, який працював тоді в парі з Олегом Царьовим.
Розчарувавшись у ГРАДі, Андрій Денисенко на початку 2011 року приєднався до ВО «Свобода», яке набирало тоді популярність у західних областях та Києві. Колишній активіст КУН повністю поділяв ідеї Олега Тягнибока та його соратників, хоча зібрати для них електорат у Дніпропетровську було проблематично: на виборах 2012 року «Свобода» отримала в області близько 4%. З одного боку – це менше за прохідний бар'єр, але з іншого — сенсаційно багато для радикальних націоналістів у місті, де подібні ідеї раніше взагалі сприймалися як чужі. Для Денисенка це стало «чітким сигналом»: він дійшов висновку, що у Дніпропетровську можна розвивати базу «радикального патріотизму». І він знайшов у цьому підтримку з боку команди Коломойського, яка схрестила ідеологію націонал-радикалів із кулаками «спортсменів» та «гопників», створивши з них власну армію.
На зарплаті у «Привату»
27 квітня 2012 року Дніпропетровськ струсила серія вибухів саморобних бомб, які поранили 25 людей. Обійшлося без убитих, проте громадський резонанс був величезним: люди шоковані, влада в паніці, а опозиція гнівно стверджувала, що все це спеціально підлаштували «донецькі» — мовляв, для початку репресій у країні. Цікаво, що Андрій Денисенко спочатку виступив із заявою, якому прямо заявив, що двоє із затриманих підозрюваних (Віктор Сукачов та Дмитро Рева) працювали в обласному штабі Партії Регіонів. Але минуло трохи часу, і Денисенко став найактивнішим громадським захисником Дмитра Реви — оскільки його для цього найняла сестра Дмитра Оксана Томчук у 2002-2010 р.р. працювала у Фонді держмайна Дніпропетровська, а потім відкрила власну адвокатську контору і мала дуже тісні робочі контакти з дуетом Корбана-Філатова.
Оксана Томчук
Денисенко та Томчук розгорнули тоді дуже бурхливу діяльність — можна сказати, що з осені 2012 до осені 2013 року справа «дніпропетровських терористів» була головною справою Денисенка. Причому воно було доповнене інцидентом з нібито спробою підпалу квартири батьків Денисенка: хтось розбив про їхні вхідні двері (бляшані) пляшку з бензином, внаслідок чого двері сильно закоптилися. Денисенко довго стверджував у ЗМІ, що це справа рук «злочинного режиму».
З цієї історії у біографії Андрія Денисенка розпочався етап прямої співпраці з «приватівцями». Хоча численні джерела SKELET-info стверджують, що Денисенко був добре знайомий з ними і раніше, чи не з 90-х, і виконував деякі їхні «прохання», саме з 2013 року він влився до їхньої команди, сів із ними в один човен. І запливли вони дуже далеко!
Але в цій історії був ще один персонаж – Іван Ступак, професійний «кегебіст» (1985-го закінчив вищу школу КДБ СРСР), який з 1991 по 2006 рік пропрацював в органах СБУ Дніпропетровська і мав хороше досьє на дуже багатьох людей. Джерела повідомляли, що ще в 90-х Ступак завербував Денисенка як дрібного «стукачка», який інформував СБУ про життя та діяльність дніпропетровських націонал-патріотів. У 2010-2012 р.р. Іван Ступак був заступником голови ОДА, а згодом вибрався до Верховної Ради від Партії Регіонів.
Іван Ступак
Коли розпочався Євромайдан, в якому дуже велику роль відігравала ВО «Свобода» та загони «активістів» і «самооборони», що формуються нею (про це читайте докладніше в нашому матеріалі про Ігоре Кривецькому), для професійного скандаліста та заводила Андрія Денисенка настала зіркова година. Він став одним із лідерів Дніпропетровського Євромайдану, і щодня надихав протестувальників на «повалення режиму». А потім… зіграв роль «попа Гапона». Це сталося 26 січня 2014 року, коли натовп правих радикалів, футбольних фанатів і молоді, що просто бешкетує, на заклик Денисменка, перейшов від протестів до дії і спробував захопити будівлю ОДА. Навіщо це було потрібне? Досі ніхто так і не поставив це питання. А завершилося це тим, що «Беркут» і «титушки», які захищали будівлю, контратакували і розігнали революціонерів, в ході чого постраждали і абсолютно безневинні мирні люди, які потрапили під гарячу руку.
Але ось що цікаво: пізніше багато ЗМІ опублікували інформацію про те, що штурм ОДА Денисенко спровокував за попередньою домовленістю зі Ступаком, який тоді контролював ситуацію. При цьому Денисенко нібито знав про те, що в будівлі ОДА сидить напоготові «засадний полк», і навмисно повів учасників Майдану в пастку – щоб їх атакували і розсіяли, покінчивши тим самим із протестами в Дніпропетровську. До речі, сам Денисенко, як повідомляли журналісти, після цього випадку цілий місяць ховався на дачі у Ступака!
А що ще цікавіше, серед «титушок», які охороняли ОДА, були співробітники ЧОП «Леон», підконтрольного Михайлу Кошляку, який тоді теж працював зі Ступаком. Той самий Кошляк, якого багато років називали одним із керівників силового блоку «Привату». Як же це так виходить? Та дуже просто: на початку 2014 року в Дніпропетровську (і здається, не лише там) було розіграно жахливо брехливу виставу, метою якої було усунення від Євромадану справді демократичних сил, та повне перехоплення ініціативи аферистами, які одночасно поставили на обидві сторони. У цьому випадку вони здобували перемогу в будь-якому випадку, незалежно від того, хто б узяв гору – владу чи Майдан. Апофеозом цього цинізму став вступ співробітників «Леона» у «Правий Сектор». А Андрій Денисенко, який оголосив після перемоги Майдану, був обраний ними лідером обласної організації ПС.
Андрій Денисенко
Втім, таке відбувалося не лише у Дніпропетровську: наприклад, у Краматорську у ПС вирішили записатися «братки» з місцевої ОЗУ «17-а ділянка», до якої причетна нардеп Максим Єфімов. Оскільки «Правий Сектор» не був чітко структурованою організацією, його символіку міг начепити на себе будь-хто. А з весни 2014 року «патріотизм» став ідеальним камуфляжем для авантюристів та криміналу, бо під масками «захисників України» можна було робити що завгодно.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Нардеп Денисенко Андрій: незакінчена справа банди «патріотів» ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!