Андрій Кожем'якін
Андрій Анатолійович Кожем'якін до сорока років став генерал-майором та заступником голови СБУ. Нині він народний депутат від партії «Батьківщина», а нещодавно отримав звання генерал-лейтенанта. Як і заведено у всіх військових, у нього бездоганна офіційна біографія та вражаючий послужний список.
Щоправда, й таємниць у офіцера повно. Його ім'я пов'язане з такими гучними справами як знищення документів у справі міжнародного мафіозі Семена Могилевича, причетність до полювання на джипах на селянина Олійника з Віктором Лозинським, контрабандою наркотиків під прикриттям СБУ.
Нащадковий військовий
Андрій Анатолійович корінний одесит. Він народився у родині чекіста – високопоставленого офіцера КДБ, генерал-лейтенанта СБУ. До 91-го року його батько працював у КДБ за «п'ятою лінією» на Західній Україні (захист державності, а також боротьба з підривними ідеологічними центрами тощо). Коли у структурі СБУ створили главк «К» у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, його очолив Кожем'якін-старший. По суті, його можна вважати одним із творців СБУ. До речі, 2005 року Кожем'якін-старший загинув за нез'ясованих обставин, потонув у Сухому лимані на Одещині.
Андрій Кожем'якін пішов стопами батька. 1986 року він закінчив Київське вище військово-морське політичне училище і до 1988 року служив лейтенантом на Чорноморському флоті СРСР у частинах морської розвідки. Кожем'якін був офіцером-водолазом і займався підводними диверсіями. У 1988 році закінчив школу КДБ у Новосибірську і подався служити до Севастополя в особливий відділ. Через 3 роки Кожем'якін перейшов на роботу до СБУ. У цій структурі він пройшов шлях від оперуповноваженого до начальника однієї зі служб. 2002 року Андрій Анатолійович бере участь в операції з ліквідації міжнародного злочинного наркоугруповання. За її проведення Кожем'якін достроково отримав звання полковника.
Кар'єрні успіхи
На початку 2005 року Андрій Анатолійович очолює головне управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю СБУ (управління «К»), яким раніше керував його батько. Вже у квітні Олександр Турчинов, на той момент голова СБУ (Детальніше про Олександра Турчинова читайте у статті Олександр Турчинов. Шкілети у шафі «кривавого пастора» України), запропонував Кожем'якіну стати його заступником. Подейкували, що в цьому випадку вирішальну роль відіграли дружні стосунки між чоловіками. Коли Турчинов у вересні 2005 року на знак протесту проти відставки уряду Юлії Тимошенко пішов з поста, за ним одразу ж звільнився й Андрій Анатолійович. Однак він залишився позаштатним радником Ігоря Дріжчаного, який очолив СБУ. Цього ж року Кожем'якін отримує звання генерал-майора.
До речі, саме тоді створюється сайт ОРД, редактором якого є колишній речник СБУ Станіслав Речинський. На цьому сайті починають з'являтись матеріали, доступ до яких мали лише оперативні працівники. Після Євромайдану Речинський тимчасово був помічником-прес-секретарем міністра МВС Арсена Авакова (докладніше про нього читайте у статті Арсен Аваков: кримінальне минуле міністра МВС). Вважається так само, що з Кожем'якіним він давно порвав і отримує підтримку з інших джерел.
І ще раз «до речі»: з відходом Ігоря Дрижчаного, коли СБУ очолив Валентин Наливайченко (Детальніше про Валентина Наливайченка читайте у статті Валентин Наливайченко. Шпигун, дипломат та корупціонер), З «контори» пішли практично всі «мажори», прибудовані на роботу завдяки Турчинову. Природно з «флешками», інформація з яких неодноразово виринала на сайті ОРД.
А що ще робити військовому на злеті кар'єри, як не йти у політику? Тим більше, що все вдало склалося і не за горами були парламентські вибори 2006 року. Кожем'якін став номером 25 у списку Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) та успішно пройшов до Парламенту.
І одразу перше призначення — Кожем'якін очолює парламентську комісію із приватизації. Перше, що він робить на новій посаді, йде ва-банк і домагається накладання вето на план приватизації на 2007 рік, запропонований головою Фонду державного майна (ФДМ) соціалісткою Валентиною Семенюк.Детальніше про Валентину Семенюк читайте у статті «Фатальний» Турбоатом: які таємниці довели Семенюк-Самсоненко до могили). Він різко критикує конкурси з продажу "Луганськтепловозу" "Трансмашхолдингу", а також "Комсомольського рудоуправління" Маріупольському меткомбінату ім. Ілліча. Саме в цей час точаться розмови про приватизацію «Укртелекому», але Кожем'якін усіляко цьому перешкоджає. Крім цього, він ініціює законопроект, який має забороняти ФДМ встановлювати додаткові умови для участі покупців в аукціонах та конкурсах Щоправда, в останній момент про нього перестали говорити, і він не був прийнятий. Завдяки таким «правильним» та радикальним рішенням Андрій Анатолійович показав себе, як високоморальна людина та прихильник реприватизації. Але чи все так просто? Швидше за все, його готували як «своє обличчя» у ФІГ, і про це свідчать факти. Коли у 2008 році Юлія Тимошенко стала прем'єр-міністром, то насамперед вона звільнила Валентину Семенюк з посади голови ФДМ і призначила, звичайно, БЮТівця Андрія Портнова (докладніше про нього у статті Андрій Портнов: рейдерська історія). Однак він так і не зміг зайняти своє місце «фізично» (до будівлі ФДМ його просто не пустили), а за кілька місяців Генпрокуратура порушила проти нього кримінальну справу у зв'язку зі спробою незаконної приватизації Одеського припортового заводу. Щоправда, не без подання Президента Віктора Ющенка. І тут одразу ж на арену виходить Кожем'якін. БЮТ ініціює його призначення на посаду керівника ФДМ. Але план із тріском провалюється — проти виступили опозиція та секретаріат президента. Тож Тимошенко залишилася без свого «впливу» у Фонді Держмайна. Але Юлія Володимирівна не залишила протеже без ласого шматочка та призначила його на посаду свого радника. Андрій Анатолійович протримався у радниках 2 роки до приходу нового уряду в особі Миколи Азарова.
Особливе місце належить Андрію Кожем'якіну в історії із затриманням генерала-втікача Андрія Пукача, який був виконавцем вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Підконтрольне Андрію Анатолійовичу відомство ще 2005 року мало інформацію про те, що Пукач ховається в Ізраїлі. За словами Кожем'якіна, все було готове до затримання. Він та ще 4 співробітники СБУ прибули до Ізраїлю. За отриманою інформацією, Пукач знаходився з коханкою недалеко від Тель-Авіва. Спочатку переговори з ізраїльською поліцією йшли добре, проте потім вони відмовилися віддавати Пукача, пояснюючи це тим, що на нього не виставлено «червону картку» Інтерполу. Також із документів Інтерполу з'ясувалося, що Пукач розшукується не за скоєння вбивства, а за зловживання владою та перевищення службових повноважень. Зазначимо, що саме Генпрокуратура передає дані про злочини до Інтерполу. Постало питання — чому Генрокуратура вирішила інкримінувати Пукачу «зловживання владою», але промовчати про вчинення вбивства. У свою чергу Генропуратура всі звинувачення спростувала, назвавши операцію Кожем'якіна авантюрою. Пройшла чутка, що після цього інциденту було підписано ордер на арешт Андрія Анатолійовича з відкритою датою, але в хід він так і не пішов.
Букет кримінальних справ
Справа Могилевича. Перша кримінальна справа, заведена на Кожем'якіна, стосувалася знищення матеріалів справи СБУ про діяльність бізнесмена Семена Могилевича. Для початку хтось такий Семен Могилевич – це один із хрещених батьків російської мафії з кінця 80-х. До сфери його впливу входить контроль над видобутком газу в Росії та Україні. У нашій країні мафіозі мали міцні «ділові» зв'язки з Дмитром Фірташем та його молодшим партнером Іваном Фурсіним. Дмитро Фірташ до 2004 року керував компанією Eural Trans Gas, яку створив Могилевич. Незабаром компанія зникла, а раптово «виринула» «РосУкрЕнерго». Її бенефіціаріями стали Фірташ та Фурман, ще половиною володів «Газпромбанк». Тож Могилевич негласно контролював мільярди доларів від продажу природного газу транзитом Росія-Україна.
Так ось ще в СРСР у КДБ існувала «Справа Могилевича» — близько 20 томів, які «викривають» діяльність мафіозі. Звичайно, там був те, де розповідалося про дружбу Могилевича з Фірташем, Фурсіним, і, швидше за все, з Юлією Тимошенко. Особливо якщо врахувати її дружбу з Дмитром Фірташем. Крім цього, до Дело додалася низка важливих документів від спецслужб, які розкривали діяльність клану Могилевича, спрямовану на власне збагачення шляхом створення та впровадження збиткових для України комерційних схем у ПЕК та хімічній промисловості. Здавалося, ось воно! Проте «Справа Могилевича» зникла. У знищенні звинуватили Андрія Кожем'якіна, на той момент заступника голови СБУ та начальника Главку з боротьби з корупцією та організованою злочинністю (департамент «К»). Нібито зробив це він за наказом Турчинова, а той, у свою чергу, отримав доручення від Юлії Тимошенко. Андрій Анатолійович просто наказав підлеглим протягом 40 хвилин підготувати ухвалу на закриття та знищення документів ОРД щодо угруповання Могилевича.
Зазначимо, що Генпрокуратура порушила справу за цим фактом у березні 2006 року, але вже у червні справу було закрито Печерським райсудом за статтею 6 пункту 2 КК України «відсутність складу злочину» після розгляду скарги Турчинова на незаконні дії ГПУ.
«Справа про незаконне прослуховування» Другу кримінальну справу на Андрія Кожем'якіна завели за фактом незаконного прослуховування співробітниками СБУ журналіста газети «Сегодня» Олександра Корчинського. Чим же відзначився Корчинський? Справа в тому, що він першим написав матеріал про місцезнаходження Олексія Пукача, який втік, тим самим відкривши масовій аудиторії державну таємницю. Під час виходу матеріалу саме готувалася операція СБУ з екстрадиції Пукача з Ізраїлю. СБУ відреагувала на це відкриттям кримінальної справи, в рамках якої прослуховувала телефонні розмови Алесандра Корчинського. У свою чергу, Генеральна прокуратура вважала відкриття справи на Корчинського протизаконною і завела свою кримінальну справу на заступника голови СБУ Андрія Кожем'якіна. Справа дійшла до суду, але дії Генпрокуратури визнали незаконними. Представники відомства навіть вибачилися за помилку. До речі, багато ЗМІ звинуватили в «зливі» інформації журналісту Корчинському заступника генпрокурора Віктора Шокіна. Він, безперечно, звинувачення спростував. А от у Кожем'якіна пляма на репутації залишилася.
Історія з «полюванням на джипах» Влітку 2009 року Україну вразило резонансне вбивство на Кіровоградщині. У центрі скандалу опинився депутат від партії БЮТ Віктор Лозінський. Він із прокурором та головним міліціонером влаштували справжнє полювання на людину. Об'їжджаючи свої мисливські угіддя (а це 26 тисяч гектарів – третина Голованівського району Кіровоградської області), чоловіки помітили на території людини. Ним виявився селянин Олійник. Лозінський не любив, коли на його вотчині хтось ходив, тож просто озвірів. Він вискочив з машини і почав стріляти в чоловіка із рушниці, після чого вони переїхали тіло. Від отриманих травм чоловік помер.
Віктор Лозінський
Все це було схоже на популярну у сильних світу цю розвагу — «сафарі» на живу мету. Здавалося б, такий резонанс – СБУ мають за лічені дні знайти винуватця та віддати до рук правосуддя. Але є одне «але»… СБУ очолює Турчинов, а його заступник – Кожем'якін, і вони за покликанням душі БЮТівці. Швидше за все, домовленість про порятунок однопартійця та указ самої Тимошенко дозволили Лозинському ховатися 7 місяців за кордоном. Крім цього, Андрій Анатолійович вирішив зарахувати свого «побратима» до лику святих. Він сказав, що вбивство селянина було лише обороною. Начебто Олійник – небезпечний рецидивіст, який тероризував всю область. Кожем'якін навіть пропонував висловити подяку Лозінському.
Однак є інша версія, яка пояснює таку поведінку БЮТівців. Нібито, в машині був і Кожем'якін. Він, як виявилося, був частим гостем у мисливських угіддях нардепа. Найімовірніше, Андрій Анатолійович пообіцяв Лозінському, що СБУ прикриє справу, але не зміг цього зробити через громадський резонанс.
На думку відомого адвоката та правозахисника Тетяни Монтян, т.зв. «Закон Савченко» був пролобійований саме Кожем'якіним для звільнення свого друга Лозінського. І не важливо, що внаслідок ухвалення цього закону на волю достроково вийшли сотні вбивць.
Кокаїнові справи Немає жодного факту, який би доводив причетність Кожем'якіна до наркобізнесу. Однак на те він і працює в СБУ – таємність понад усе.
У період з 1996 по 2006 рік головне управління «К» СБУ займалося запобіганням контрабанди наркотиків в Україну. У цій «операції» були задіяні троє – Андрій Кожем'якін, Владислав Бухарєв та Олександр Попівняк. Вони вирішили допомогти державі, та й про свої інтереси не забули. Є кілька історій.
2002 року ця група осіб прикривала передачу в Іллічівському порту 6 тонн кокаїну. Вантаж із Гватемали забирав якийсь одесит.
2004 року до Херсонського порту зайшло судно з Панами. На берег було вивантажено 6 тонн кокаїну під виглядом проведення операції із захоплення.
Трохи згодом група «К» встановила тісний зв'язок із українськими, російськими, молдавськими наркобаронами. Через налагоджену сітку до України надходили наркотики. Дійшло навіть до того, що перевізники мали номери групи «К», які на першу вимогу давали «зелений» коридор. Але все ж таки схема була недосконалою, і від неї довелося відмовитися.
Трохи про доходи
За 2014 рік Андрій Кожем'якін задекларував 714 тис. гривень прибутків. Ще він одержав 368 тис. за продаж нерухомості. У його власності лише гараж у 17 кв. У членів сім'ї трохи більше майна – ділянка 0,12 га, житловий будинок розміром 346 кв. та квартира - 207 кв. м. Вкладів у банках, цінних паперів та інших активів ні депутат, ні члени його сім'ї не мають.
Андрій Анатолійович пересувається на Toyota Camry. А ось Subaru XV 2013 року випуску, задекларований у 2013 році, кудись зник.
-
Кажуть, освіта та військове звання не роблять людину людиною. Це, звичайно, зовсім не стосується Андрія Кожем'якіна.
Аріна Дмитрієва, для SKELET-info
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!