Андрій Павелко та Леонід Сергієнко: сімейний бізнес вроджених «кидав». ЧАСТИНА 1
Політик, який простягає українцям футбольний м'яч, може бути не менш небезпечним, ніж незнайомець, який пропонує дитині цукерку. Нинішній глава ФФУ і за сумісництвом завглави фракції БПП у парламенті Андрій Павелко вже не раз ставав «героєм» різноманітних скандалів. Хто ж ця людина, яка то очолювала відділення опозиційних сил, то нацьковувала на них своїх «титушок»? І чому в чутках про можливий новий переділ влади у Дніпрі почало миготіти його ім'я?
Леонід Сергієнко. Шпалери від «кидали»
Щоб краще зрозуміти, хто такий Андрій Павелко, спочатку потрібно ближче познайомитись із його тестем Леонідом Сергієнком. Познайомиться віртуально, оскільки живе спілкування з цією людиною, за відгуками людей, що стикалися з нею, не тільки малоприємно, а й загрожує: вона може запросто «розвести» вас на гроші або нерухомість. Про те, що Сергієнко «кидала від Бога» у Дніпропетровську ходять легенди! І, схоже, його зять просто купається в променях недоброї слави свого тестя. Багато чого з того, що сьогодні приписують злому генію Павелко, він зробив у співавторстві із Сергієнком, а дещо Сергієнко зробив взагалі сам, лише прикриваючись зятем як ширмою.
Андрій Павелко та Леонід Сергієнко: сімейний бізнес вроджених «кидав». ЧАСТИНА 1
Сергієнко Леонід Григорович Сергієнко народився 27 квітня 1955 року у селищі Миколаївка Покровського району Дніпропетровської області. Після школи працював токарем, потім служив в армії, потім вступив до Дніпропетровського держуніверситету – закінчивши його у 1981 році за спеціальністю інженер-електронщик. Наступні два роки кар'єра молодого фахівця стрімко зростала: від наладчика радіоапаратури до заступника начальника цеху та старшого інженера дільниці. А потім сталося падіння на саме дно – Сергієнка було звільнено із заводу і виявилося простим електриком на овочевій базі. Причиною цього, за словами його знайомих для Skelet.Org, стало запійне пияцтво Леоніда Сергієнка Але й на дні він продовжував падати: спочатку підробляв телемайстром, а потім уже не міг тримати паяльник у тремтячих руках. На овочебазі його просто терпіли, адже радянська система ні на кому не ставила хреста.
Ось якраз пияцтво і перетворило колись пристойну молоду людину на жадібного і підлого «кидалу», що не гребує жодними методами. 1987-го Сергієнко, який на той час став проблемою вже і для своїх сусідів, допився до «білочки» — і опинився в Дніпропетровській обласній психіатричній лікарні, відомій у місті як «Ігрень» (за назвою залізничної станції). На щастя, для Сергієнка він викликав симпатію в одного з лікарів (жінки), і вона сумлінно і ретельно поставила його на ноги. З тих Сергієнко «майже в зав'язці», однак позбавившись алкоголізму, він не позбувся притаманного алкоголікам порочної вдачі.
1988-го Сергієнко організував кооператив «Вогник»: тирав на своїй базі овочі (платячи сторожу відкупну пляшку) і продавав їх у партнерстві з раніше судимим наркоманом на прізвисько «Тубік» (він хворів на туберкульоз), з яким познайомився під час лікування. Тубік мав стару вантажівку, на якій вони й вивозили з базу картоплю та яблука. Але за кілька місяців компаньйони не поділили прибуток, і тоді Сергієнко вирушив із поклоном до місцевого «авторитету» Юрія Фросіна. У результаті Тубик переписав вантажівку на Сергієнка і був викинутий з бізнесу на узбіччя життя, вмирати. А Сергієнко, розправивши плечі, піднявся на сходинку вище – перейнявши шпалери, які він привозив з Гомеля. Розширюючи цей бізнес, він кинув уже директора овочебази Владислава Тункова, який стільки років терпів злодійкуватого п'яницю-електрика. 1993-го Сергієнко спокусив його продати йому базу (через приватизацію) під торгові склади, обіцяючи взяти Тункова в компаньйони (45% бізнесу). Коли ж угода відбулася, Сергієнко привіз бандитів, які «переконали» Тункова відмовитись від своєї частки. У результаті Тунков опинився в лікарні, а потім злякався з Дніпропетровська.
Леонід Сергієнко
Саме цей метод став фішкою його успіху у бізнесі. Пам'ятаючи отриманий у алкогольній молодості урок, Сергієнко розумів, що красти і відбирати у компаньйонів самому може загрожувати – можуть і побити, як колись за склянку портвейну. А от якщо при цьому звертатися за допомогою до бандитів чи рейдерів, виплачуючи їм суму за послуги, успіх буде гарантований.
До Сергієнка, що підняв з дна, повернулися дружина і доньки, і від нього вже не відверталися родичі. Одного з них, який жив у Німеччині, Сергієнко вмовив допомогти організувати спільне підприємство. Родич знайшов йому в Німеччині інвесторів, ті допомогли з грошима та купівлею обладнання, і 1995-го було створено українсько-німецьке АТЗТ «Дніпромайн» (62% акцій у Сергієнка), що випускає шпалери. Але 2003-го Сергієнко «кинув» і німців, після чого перейменував підприємство на ТОВ «Вініл».
У 1998 році Сергієнко разом із дніпропетровськими бізнесменом Маципурою та Клименком заснував автотранспортне підприємство ТОВ «Ніктранс» (що стало другим стратегічним напрямком його бізнесу). Його компаньйони вклали у справу по 180 тисяч доларів — у тому числі для підкупу посадових осіб, які мали забезпечити «Ніктрансу» перемогу на тендерах. Через рік Сергієнко кинув їх за своєю фірмовою схемою: з'явилися бандити з погрозами, і Маципура з Клименком вирішили втратити свою частку, але зберегти здоров'я.
Подальша кар'єра Леоніда Сергієнка була вже пов'язана з політикою та владою, куди він ліз із такою самою нахрапистістю та винахідництвом, як колись у віконце радянської «вино-горілки». 2002 року він вперше обирався у Верховну Раду як член ПППУ, потім перейшов до «Трудової України», а на виборах 2006 року балотувався за списком Соціалістичної партії. 2006-го він мандат не отримав, зате купив собі посаду заступника міністра транспорту та зв'язку, крісло директора Державного департаменту автомобільного транспорту. Джерела Skelet.Org повідомляли, що Сергієнко заплатив за це 600 тисяч доларів «до каси» Соцпартії. А щоб зберегти за собою ці посади, наприкінці 2007-го перебіг до «Батьківщини», а коли Юлію Володимирівну посадили, то приєднався до «Фронту змін» Яценюка.
Леонід Сергієнко у Раді
Послуги Арсенія Петровича коштували вже дорожче: за інформацією джерел, за пакет із двох прохідних місць у виборчому списку на виборах 2012 року (№29 та №46) для себе та зятя Андрія Павелка, а також керівництво відділенням «Фронту змін» у Дніпропетровську Сергієнко відрахував 3,85 мільйона доларів. Окремо йому коштувала посада заступника голови комітету Ради з питань податкової та митної політики: ще 800 тисяч доларів «до каси» лідера «Фронту змін».
Але Сергієнко купував собі не лише послуги бандитів та депутатські мандати, а й церковні нагороди. Відслинивши настоятелю Свято-Кирилівської церкви отцю Федору «на храм», він отримав з його рук орден Миколи Чудотворця першого ступеня. І навряд чи батюшка не знав, що вручає нагороду праведників одному з найвідоміших аферистів Дніпропетровська!
Андрій Павелко. Альфонс-футболіст
А ось тепер перейдемо до життєпису головного героя. Павелко Андрій Васильович народився 7 жовтня 1975 року в Дніпропетровську, в сім'ї радянських спортсменів (батько – майстер спорту з фехтування), і не мав жодних переваг, крім симпатичної гарненької зовнішності. Втім, медкомісія все одно визнала його непридатним до стройової служби (скільки ж це коштувало його батькам?), а тому замість армії він вирушив працювати: спочатку техніком до Дніпропетровського ІВЦ, а потім водієм до АТЗТ «Стройдніпросервіс», власником та директором якого був Леонід Сергієнко. За відгуками тамтешніх працівників, молодий Павелко процвітав лише у флірті з жінками, причому різного віку. Адже його цікавили не інтимні, а ділові відносини, а тому він «прилаштовувався» до бухгалтерів, кадровиків, секретарів – маючи за це відгули, додаткові дні відпустки влітку, преміальну та матеріальну допомогу.
Андрій Павелко із сім'єю
Але головним його «уловом» була Олена Сергієнко – хазяйська дочка, яку він вправно зачарував завдяки її юному віку та своїм густим чорним бровам. Навряд чи Сергієнко хотів собі безрідного зятя-водія, проте по вуха закохана і вже вагітна донька закотила скандал із криками «хочу!», і батькові довелося поступитися. Тим більше, що придивившись до майбутнього зятя, він відзначив у ньому кмітливість та безпринципність – а це були чудові дані для потенційного українського бізнесмена та політика. На тому й побралися!
Звідси той і ті кардинальні зміни в біографії молодого Андрія Павелка, коли 1996-го колишній водій чарівним чином (завдяки тестю-чудотворцю) перетворився на директора «Стройдніпросервісу», сівши на крісло, яке йому поступився «тато». Через півтора року він став заступником тестя-директора в АТЗТ «Дніпромайн», через рік директором його ТОВ «Ніктранс», 2003-го заступником директора ТОВ «Вініл». Він має і власний бізнес: наприклад, у 2008 році у «віджатому» будинку колишньої Дніпропетровської філармонії Павелко влаштував елітний клуб «Opera», запросивши на його відкриття саму Монсеррат Кабальє.
І все ж таки директорські посади на підприємствах тестя були для Андрія Павелка лише фікцією: людина без освіти (перший диплом вона отримала лише у 2003) і навичок у бізнесі кілька років грав роль зіцголови, поки не освоївся в новому для себе середовищі. Мабуть, першою по-справжньому самостійною справою була для Павла дитяча футбольна школа «Дніпромайн», на чолі якої його поставив те ж тесть. Але там Павелко вже самостійно приймав рішення (хоч і за гроші Сергієнка), і вперше виявив себе як ділова людина – розоривши та пустивши по світу міську дитячо-юнацьку спортивну школу «Дніпро-75», з якої він спочатку переманив до себе тренерів та найкращих гравців, а потім прибравши до рук якесь майно. При цьому талановиті хлопці йому були потрібні не для розвитку своєї школи, а для їхнього продажу іншим клубам.
Цікаво, що всі спроби зайнятися самостійним чесним бізнесом – відкрити мережу кафе чи піцерій – закінчувалися для Павелка крахом. Тому в результаті тесть настійно порекомендував йому більше не дивувати і не тринькати даремно сімейний капітал, а слухатися дружину та її «папика», граючи ту роль, яку вони для нього визначають. І справді, Андрій Павелко відомий не як великий бізнесмен, у їхньому сімейному клані він займається футболом і політикою, а ось гроші «забиває» Сергієнка. Навіть такі компанії, як ТОВ «Торговий дім Ямато-Україна», ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Катеринослав», ТОВ КРК «Планета», засновником був Павелко, реально належали та керувалися Сергієнком. І не тільки: так, серед співвласників «Катеринослава» Сафіулліна називалася дружина голови Державної служби молоді та спорту Равіля Сафіулліна, котрий входив у коло людей Ріната Ахметова.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Андрій Павелко та Леонід Сергієнко: сімейний бізнес вроджених «кидав». ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!