Андрій Ставніцер
«Всі великі статки нажиті найбезчеснішим шляхом!» - говорить відома цитата із «Золотого теля». Звичайно, не варто гребти всіх під один гребінець. Але чимало українських багатіїв, які розповідають байки про те, як вони почали з нуля копіткою працею, насправді справді є злодіями та шахраями. Яскравим прикладом цього є історія одеського сімейства Ставніцерів, який контролює найбільший в Україні приватний портовий термінал «ТІС».
Останнім часом вони витратили чимало зусиль і грошей для того, щоб створити собі імідж «потомствених бізнесменів», «єврооптимістів» та сучасних ефективних менеджерів світового рівня, завдяки чому його голові Андрію Ставніцеру вдалося отримати прихильність президента Зеленського, ставши його «помічником по Одесі». Але яка правда криється за цими рекомендованими репортажами та приплаченими інтерв'ю?
Андрій Ставніцер: Бізнес та коронавірус
У березні 2020 року, коли COVID-19 стрімко поширювався Європою, а перші хворі з'явилися вже і в Україні, абсолютно не готової до такого виклику, у ЗМІ з'явилися оптимістичні новини про одну «ініціативу українських інноваторів». Йшлося про якусь фірму «Revel Laboratory» з Одеси, яка оголосила про намір розпочати виробництво на 3D-принтерах спеціальних клапанів для апарату штучної вентиляції легень (АІВЛ), які дозволяють підключати до нього одразу двох пацієнтів. У надзвичайних умовах на зразок пандемії, коли АІВЛ катастрофічно не вистачає (особливо в Україні), такий нехитрий пристрій дозволяє врятувати життя багатьом пацієнтам. Обнадійливу новину розтрубили по всіх українських телеканалах з таким же ентузіазмом, як раніше показували картонні танки хлопчика-конструктора Ростика АбрамоваАле потім так само швидко про це забули.
Але більшість українських ЗМІ подавали цю новину у урізаному вигляді. Наприклад, лише коротко і побіжно помічали, що автором цих клапанів була італійська фірма «Isinnova». Коли італійські лікарі зіткнулися з гострою нестачею АІВЛ і розхідників до них, тамтешні інженери запропонували надрукувати необхідні пластикові деталі на 3D-принтерах, чим і зайнялася «Isinnova». При цьому просто скопіювати оригінальний одинарний клапан було не можна через позов фірми-виробника АІВЛ, тому вирішили друкувати подвійні клапани власної конструкції — на який інженери Isinnova оформили відкритий і безкоштовний для всіх патент.
Дещо технічних подробиць: на заводі такі деталі виготовляють методом лиття у формах-матрицях на спеціальному пресі, тому без такої форми їх не виготовити (а форму не зробити без дюжини металообробних верстатів), але і для друку на 3D-принтерах спочатку необхідно створити цифрову модель. Так ось, «Isinnova» створила такі цифрові моделі для цих клапанів, також надавши їх безкоштовно всім бажаючим – адже справа стосувалася допомоги вмираючим. Чим скористалася українська фірма з Одеси «Revel Laboratory». Втім, фірма – це голосно сказано! Як виявилося насправді, «Revel Laboratory» — це просто студія 3D-друку, яка розпочала свою роботу кількома днями раніше, того ж березня 2020 року. Вона знаходиться у підвальному приміщенні старого двоповерхового будинку №55 по Великій Арнаутській (добре хоч не на Малій!), де раніше був склад магазину тканин. У базах даних підприємств ТОВ чи НП з такою назвою немає, мабуть, це просто вивіска студії, а тому на яку юридичну особу записана «Revel Laboratory» поки невідомо. Натомість відомо, чим вона займається! У народі це називають поганим словом на букву «Х», і це нагадує захоплення «геніального» хлопчика Ростика Абрамова.
На цьому відео ви бачите своєрідний «Ерзац-АІВЛ», зібраний на колінці інженерами «Revel Laboratory». На їхню думку, цей геніальний винахід може замінити собою справжній апарат – і теоретично це можливо, якби тільки він працював як належить апарату ШВЛ, а не ривками здавлював «грушу», викликаючи у пацієнта чи то гикавку, чи агонію. А нижче ви бачите диво-респіратор багаторазового використання, в якому як змінний фільтр використовується… складена в кілька разів одноразова медична маска. Так що зовсім незрозуміло, в чому сенс цієї «інновації»?!
Дітище похмурого генія інженерів «Revel Laboratory»
А ще «Revel Laboratory» запропонувало українським медикам перехідник-розгалужувач для підключення до АІВЛ одразу чотирьох пацієнтів! Це просто чудово, але чому тільки 4, а не 6 чи 8, чи вже всі 10?! І що цікаво відповіли їм лікарі? Можливо, чемно порадили вивчити принцип дії і ТТХ апаратів ШВЛ, які просто фізично не можуть качати повітря одночасно в чотири легені (у дві ще можна), не кажучи вже про те, що апарати налаштовуються індивідуально під параметри та стан кожного пацієнта.
Напевно, «Revel Laboratory» варто просто надрукувати деякий запас подвійних клапанів, але тут виникла проблема. Значна частина АІВЛ в Україні – або старі моделі, або дешеві китайські. І їх клапани дещо відрізняються від тих, що стоять на сучасних апаратах у лікарнях Італії, для яких розробила 3D моделі фірма «Isinnova». Взяти в італійців безкоштовно програму та надрукувати трохи клапанів для нових АІВЛ студія «Revel Laboratory» спромоглася, а ось самостійно розробити 3D-моделі для старих апаратів немає. Спробували попросити італійців (у ЗМІ було повідомлення про «переговори з італійськими колегами»), але ті їм відповіли «хлопці, ви що самі не можете?». Після цього тема клапанів була закрита.
Адже цього й слід було чекати після того скандалу, що спалахнув у «Revel Laboratory» буквально напередодні, на самому початку березня.
А відбулася там типова для Одеси та й усієї України історія – рейдерське захоплення. Справа була така: співвласниками «Revel Laboratory» є молоді люди Іван Чеботарьов та Давид Ставніцер, але фактичним творцем був одеський інженер Василь Тимощук, якому належало обладнання студії. Спочатку все було добре, але потім Давид Ставніцер раптом поїхав до Лос-Анджелеса (фактично він живе за кордоном), а на Тимущука різко «наїхав» Чеботарьов, який привів на «розбірки» свого фізично міцного друга Олексія Копишинського. Той бив Тимощука по обличчю, погрожував йому молотком і змусив його віддати своє обладнання (3D-принтери, сервери, паяльну станцію на загальну суму 30 тисяч доларів) плюс автомобіль Mazda MX. Тимощук написав заяву, Чеботарьова та Копишинського заарештували (Чеботарьова одразу випустили під заставу), тож перші дні роботи «Revel Laboratory» проходили на тлі судових засідань та зустрічей зі слідчими.
Ви запитаєте, до чого вся ця довга історія? А до того, що Давид Ставніцер – син Андрія Ставніцера. І тато постарався, щоб цей скандал ніяк не торкнувся їхнього прізвища. Скандал не просто швидко погасили, тут використали фірмовий метод Ставніцерів — «забілити» весь негатив якимись надпозитивними новинами, а потім стверджувати, що просто якісь недоброзичливці розпускають брехливі чутки про «успішних бізнесменів, які допомагають місту та країні». Втім, у цьому випадку вдалося не лише врятувати імідж Ставніцера-молодшого, а й за підрахунками Skelet.Org, непогано заробити на його «успішному стратапі»
Давид Ставніцер (ліворуч) та його батьки Діана та Андрій Ставніцер
І ось буквально за кілька днів Давид Ставніцер знайшов в Італії колег із бізнесу та взяв у них 3D-моделі для клапанів АІВЛ. Залишилося тільки надрукувати кілька штук, запросити журналістів та влаштувати пишну презентацію з окозамилюванням. Ось тільки втративши тямущого інженера Тимощука, Revel Laboratory вже не могла сама створювати 3D-моделі навіть таких простих деталей, тому почала займатися різною фігнею, імітуючи активну участь у боротьбі з коронавірусом. Але навіть на цьому вона змогла заробити, справді ставши «успішним стартапом».
Як? Дуже просто: адже Ставніцер Андрій Олексійович, з благословення президента Зеленського, з 16 березня до 5 травня очолюєл Антикризовий штаб Одеської області, створений як об'єднання бізнесменів та волонтерів для допомоги медикам. Здебільшого збираючи гроші (вдалося зібрати 135 мільйонів гривень) та закуповуючи на них різне обладнання та матеріали – у тому числі респіратори (так-так, ті самі!) та клапани з розгалужувачами, що друкуються у «Revel Laboratory» його синочка Давида. Закупівлі здійснювалися через групу компаній «Інфосвіт», також пов'язаної зі Ставніцерами. Тому, хоч би яку хрень друкували на 3D-принтерах у підвалі на Великій Арнаутській, її оголошували геніальними інноваційними рішеннями, архінеобхідними для боротьби з коронавірусом, і Антикризовий штаб купував її не скуплячись. Як то кажуть, кому пандемія – а кому і бізнес!
Андрій Ставніцер
Одеса пам'ятає!
Проте основною метою Андрія Ставніцера було не «заробити» на коронавірусі (хоча і не без цього теж), а міцно заасфальтувати протоптану доріжку до Офісу президента, що відкрило для нього головну перспективу – стати «дивлячимся» по Одесі від самого Зеленського (або когось із ближніх бояр). І це не вигадка якась, оскільки Андрія Ставніцера у бізнес-колах та чиновницькому середовищі вже називають «помічником президента по Одесі», із широкими неофіційними повноваженнями. На це він не шкодує жодних «інвестицій», перерахувавши солідну суму в один із президентських фондів – офіційно, звичайно ж дітям, точніше на боротьбу з коронавірусом!
А знаєте, як він взагалі став схожим до Зеленського? Тут свою роль зіграли відразу кілька факторів. По-перше, сім'я Ставніцерів здавна дружила з Едуардом Гурвіцем, А в Одесі входити до числа «гурвіцевських» означало мати певні зв'язки у владі, політиці, бізнесі, у тіньовому корупційному світі. З цих зв'язків склалося нинішнє оточення Андрія Ставніцера: за даними Skelet.Org у його приятелях ходять Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Єгор Фірсов, Максим Нефьодов, Андрій Мотовиловець, Володимир Шульмейстер, Ігор Смілянський. Тобто ті, кого називають «соросята» та «єврооптимісти», а саме з таких було складено уряд Гончарука, багато їх і в оточенні президента. Та й у самого Зеленського є своєрідне бачення світу через лінзу чи то «єврооптимізму», чи то «лібертаріанства», чи хаотичного набору фетишів сучасного західного світу. Як Ющенку можна було викликати захоплення глиняною свистулькою, так і Зеленського зараз — хіпстерським виглядом, пересипанням мови англійськими словами та прожектами «успішних стартапів», як тепер модно називати в Україні бізнес-проекти.
Олексій Федоричев
Чи є такими самі Ставніцери? Давид Андрійович точно, цей молодий мажор багато років навчався за кордоном (Дубай, Каліфорнія, Малайзія), а тепер постійно живе в США і лише зрідка навідується до України. Щодо його батька, то Андрій Ставніцер, за відгуками його знайомих, просто відіграє роль. Він одразу зрозумів, що ця вистава – така ж пропуск до нової влади, якою за Порошенка були вишиванка під камуфляжем та «волонтерська допомога армії». Ось чому, зокрема, Ставніцери зараз постійно використовують це слово, чому вони зображають із себе таких собі чесних бізнесменів-дартаньянів, які титанічними зусиллями піднялися і вистояли в жахливо корумпованому світі, які шалено бажають побудувати в Україні «європейське суспільство». Та й найголовніше – навряд чи для такої ролі підходить той, хто вже багато років є, по суті, керуючим бізнесом корумпованого російського олігарха Олексія Федоричева. Адже саме Федоричев є головним власником «Трансінвестсервісу» (ТІС), яким так любить хвалитися голова його правління Андрій Ставніцер. Але найцікавіше те, що багато одесити називають ТІС вкраденим портом! І зараз ви дізнаєтесь, чому…
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Ставніцер Андрій: вкрадений порт, чи таємниці «успішного стартапу». ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!