Антон Пригодський: перший «сірий кардинал» Януковича
Він був першою людиною, яка мала необмежений доступ до Тіла у будь-який час доби, без попереднього запису та стукоту, навіть якщо той проводив засідання уряду або дрімав після фуршету. При цьому він намагався залишатися найпомітнішим із команди «донецьких», тож багато українців так і не зрозуміли, яку роль грав Антон Пригодський за Віктора Януковича. Та що там, багато хто досі навіть не знав про його існування! А тим часом він і сьогодні впливає на процеси, що відбуваються в країні.
Антон Пригодський. «Міцний господарник»
У 90-х таких людей величали «міцними господарниками»: у бізнес чи владу вони прийшли з кабінетів директорів радянських підприємств, зберігши специфічну манеру керівництва. І справді, свою першу успішну кар'єру Пригодський Антон Вікентійович зробив ще у народному господарстві УРСР.
Він народився 17 березня 1950 року у селі Зелениця Ємельчинського району Житомирської області. Коли він закінчив восьмий клас, його батьки переїхали до Макіївки (Донбас), де закінчив будівельний технікум. Після служби в армії, 1970-го Антон Пригодський вже працював майстром будівельної ділянки тресту «Макіївшахтобуд», що було непогано для двадцятирічного хлопця. А ось далі його біографія дещо хитромудра. 1974-го він вступив на заочне відділення Харківського інституту інженерів залізничного транспорту (нині Українська державна академія залізничного транспорту УкрДАЖТ) на будівельний факультет. А в 1976-му Пригодського, який ще не має вищої освіти, призначають головним інженером (!) тресту «Макіївжилбуд», який займається будівництвом житла для шахтарів. На той час ця посада була не лише відповідальною (і вимагала відповідної кваліфікації), а й «блатною» — оскільки в країні був дефіцит і готового житла, і будматеріалів, і сантехніки, і «будівельна мафія» тоді процвітала не гірше за торгову. Однак про можливу приналежність до неї Пригодського немає жодних відомостей. 1979-го, після отримання диплома, Пригодський повернувся в трест «Макіївшахтобуд», де 1980-го став заступником начальника, а 1984-го очолив управління №13 цього тресту.
Бізнесом Антон Пригодський зайнявся 1988 року: тоді при шахтах Донбасу створювалися різноманітні «кооперативи», які займалися переважно постачанням кріпильного лісу та будматеріалів, а також реалізацією вугілля дрібним споживачам. Пригодський пішов далі, і здав власне державне шахтобудівне управління в оренду своєму кооперативу, а 1990-го року спробував викупити його. Витівка закінчилася скандалом і «приватизоване» підприємство повернули державі через суд, а Пригодському довелося шукати іншу роботу. Що, втім, не стало для нього проблемою: маючи напрацьовані зв'язки, він 1991-го очолив власну проектно-будівельну фірму «Моноліт». За непідтвердженою інформацією, яку отримав Skelet.Org, фірма мала відношення до будівництва у Макіївці однойменного житлового комплексу для шахтарів. Будівництво, яке розпочиналося із залученням фахівців із Югославії, було закинуто в середині 90-х на стадії зведення стін, а доля виділених на нього 80 мільйонів доларів залишилася невідомою.
Друзі-мисливці
Антон Пригодський з дитинства є великим любителем полювання (хоча після смерті Кушнарьова виїжджав на неї з побоюванням), а в 90-х захопився ще й стріляниною по тарілочках. За його словами, влітку 1993-го саме на стрільбищі він і познайомився з ще одним затятим мисливцем — директором «Донецькавтотрансу» Віктором Януковичем. Тоді їхні стосунки були суто приятельськими, вони навіть почали дружити сім'ями, але водночас закладався і фундамент майбутніх ділових зв'язків. Таким чином, Пригодський увійшов до найближчого оточення Януковича ще до того, як Віктор Федорович став губернатором Донецька.
Коли 1996-го Янукович пішов на підвищення, Антон Пригодський теж піднявся на наступний рівень бізнесу: він став співзасновником та директором ТОВ «Embrol Ukraine Ltd», керуючи цим підприємством із перервами (на час депутатства) досі. Якщо погортати довідкові сайти, можна дізнатися, що «Embrol Ukraine Ltd» з'явилася як керуюча компанія групи «Embrol Ukraine», а її акції належать офшорній компанії «Embrol Holdimgs Limited». А найцікавіше, що другим засновником «Embrol Ukraine Ltd» було ЗАТ «Люкс», яким до 1995 року володів Ахать Брагін (Алік Грек), а потім перейшов «у спадок» до Ріната Ахметова. Таким чином, зліт Антона Пригодського у другій половині 90-х, по суті, зробив його діловим партнером Ахметова та влив у бізнес-команду «донецьких». Але ось питання: чи тільки тому, що він був другом Януковича, який тоді сам був залежною фігурою, чи відносини між Пригодським і Ахметовим мали ще якесь підґрунтя?
Пригодський якось сказав, що з Ахметовим його познайомив не Янукович, а Равіль Сафіуллін - колишній лікар Макіївської санепідемстанції (1979-1990) і завідувач відділу гігієни праці (1990-1993), який за радянських часів підписував акти прийому робіт у Пригодського, а в 1999 році. працював у нього у «Моноліті» заступником комерційного директора.
І вже тоді Сафіуллін мав настільки близькі стосунки з донецькою ОЗУ Аліка Грека, що 1994-го той посадив його поруч із собою віце-президентом ФК «Шахтар». Так що Сафіуллін цілком міг порекомендувати «розумного мужика» Пригодського спочатку Аліку Греку, а потім його наступнику Ахметову. Однак Пригодський запевняє, що їхнє знайомство з Ахметовим відбулося лише 1996 року — а до цього він, мовляв, із «донецьких» спілкувався лише з Януковичем.
Равіль Сафіуллін
Антон Пригодський та Рінат Ахметов – це сила
Одним із перших спільних проектів Пригодського та Ахметова стало ТОВ «Лемтранс», спільно засноване «Embrol Holdimgs Limited» та ахметівське «System Capital Management». Вже одразу після свого створення компанія отримала ексклюзивні права головного експедитора Донецької залізниці, багато в чому завдяки купівлі 49,96% акцій підприємства «Укртранслізинг» (ще 41,73% акцій належить Фонду держмайна та 2,33% корпорації «Міжрегіональний промисловий союз»). Також «Лемтранс» стала головним експедитором вантажів Маріупольського морського порту. У 1999-му році System Capital Management належало лише 19,2% акцій компанії, тому довгий час вважалося, що залізничні перевезення в групі «донецьких» курує Пригодський. Проте до 2012-го Ахметов, який у своїх руках концентрує бізнес-імперію клану, викупив у Пригодського його частку в «Лемтранс», довів свою до 100%. Саме тоді річний чистий прибуток компанії перевищив 480 мільйонів гривень, а її рухомий склад налічував понад 9 000 вагонів!
Крім того, до групи «Embrol Ukraine» поступово увійшли такі підприємства:
· ТОВ «Донбаснафтопродукт» (1997 рік), що спеціалізується на торгівлі нафтопродуктами в Донецькій області, у тому числі роздрібною через мережу АЗС «Паралель». 57,75% компанії належить Embrol Holding Ltd, 22,1% фірмі Leman Commodities SA (з 2007 року називається Metinvest International SA).
· ТОВ «Керченський стрілочний завод» (2002), що випускає деталі для стрілочних переказів залізничних колій. Власником контрольного пакету ТОВ спочатку був «Укртранслізинг», потім акції перейшли до «Лемтрансу». У 2014 році влада Криму намагалася націоналізувати підприємство, у 2015 році Ахметов перереєстрував його в Росії (як філія ТОВ «Краснодарська стрілочна компанія»).
· ВАТ «Керченський металургійний комбінат», що випускає емальований посуд. 2003 року виділено в окреме підприємство з «Керченського стрілочного заводу», засновником та власником 100% акцій став «Укртранслізинг».
· ПЕМ "Енерговугілля", співвласниками якого є: "Metinvest International SA" (через ТОВ "ДТЕК"), "Embrol Ukraine Ltd", ЗАТ "АРС" (Ігор Гуменюк), АТ "Данко" (Сергій Момот). Вона ж була акціонером «Першої паливної компанії», яка займалася постачанням палива «Укрзалізниці» за завищеними цінами.
· ПрАТ "Харківський коксовий завод" (2002), єдиний виробник ливарного коксу в країні. 100% акцій належало ТОВ «Аромасервіс», 80% акцій якого належало «Embrol Ukraine Ltd» (потім офшору Пригодського «Carbo Traiding Limited»), і ще 20% Олегу Журавському та Ігорю Красинському. У 2006 році при заводі було засновано ПрАТ "Термолайф", що випускає мінеральну вату. У 2016 році за кредитні борги Термрлайфу перед Промінвестбанком і російським Ощадбанком акції коксового заводу були заарештовані Харківським господарським судом і передані Ощадбанку.
· ТОВ «Емброл Інжиніринг», проектно-будівельна компанія, можлива спадкоємиця «Моноліта». Контрольний пакет акцій належить Embrol Ukraine Ltd, що володіє ним через корпорацію Пригодського Міжрегіональний промисловий союз (2000).
· ТОВ «Українська транспортно-операторська компанія», що входить до складу «Міжрегіональної промислової спілки».
· «Нафтагазстрах» (2007), який до 2016 року був головним страховиком «Української залізниці». Серед засновників та власників компанії — австрійська Trading and Shipping Logistics GmbH, 100% акція якої належить Антону Пригодському.
У процесі створення спільного бізнесу, Пригодський та Ахметов безжально знищували конкуруючі підприємства. Прикладом цього стала доля Макіївського стрілочного заводу, який 2002-2003 р.р. не просто довели до збитків, а створили йому серйозні борги із податкових платежів. І 2004 року податкова інспекція заарештувала, а потім продала частину основного обладнання підприємства (18 верстатів та пресів), після чого завод уже не міг повернутися до повноцінної роботи. Обладнання ж всього за 320 тисяч гривень (у рази нижче за реальну вартість) тут же купило ТОВ «Керченський стрілочний завод».
Антон Пригодський
«Той, хто дивиться» за Кримом і прем'єром
Ще під час губернаторства Януковича (1996-2002) Пригодський часто навідувався до нього для вирішення різних бізнес-питань, тож уже тоді він мав репутацію людини «близької до Тіла». А от коли Янукович вирушив на прем'єрство до Києва, то Пригодського занесло до Криму. Можливо, причиною цього була приватизація ВАТ «КМК ім. Войкова» — яке потім перетворили на «Керченський стрілочний завод» та «Керченський металургійний комбінат». Проте лише цим підприємством інтереси Пригодського у Криму не обмежились.
У 2002 році ТОВ «Дельфін-2001», засновником та власником якої був «Міжрегіональний промисловий союз» Пригодського, взяло до керування ялтинський санаторій «Чорноморський» — колишню оздоровницю для радянського начальства, яка спорожніла у 90-ті. Закінчилося це управління тим, що влітку 2004 року санаторій було приватизовано – точніше, «прихватизовано», оскільки у 2005 році за фактом цієї угоди було порушено кримінальну справу за статтею 364 ч.2 КК України, та Пригодському «шили» завдання державі збитків на 12,5 мільйонів гривень. А в 2003 році Радмін Криму передав «Дельфіну-2001» в оренду на 49 років частину території виноробного підприємства «Магарач», що знаходиться поруч.
2006 року Янукович вдруге стає прем'єром, а Пригодський досягає піку свого впливу на нього. Саме тоді його і почали називати «сірим кардиналом» і порівнювати з Віктором Медведчуком (докладніше про нього у статті Віктор Медведчук. Кум Путіна на варті інтересів РФ в Україні), який раніше відіграв цю роль при Леоніді Кучмі. І свій вплив Пригодський використав на всі 100%, щоби знову закріпитися в Криму. Так, він допоміг призначенню колишнього гендиректора «Лемтранс» Володимира Козака на посаду генерального директора «Української залізниці», а голові Єнакіївського міського суду В'ячеслава Овчаренка допоміг отримати мантію судді Конституційного Суду.
Водночас прізвище Пригодського зазвучало у т.зв. «чартерному скандалі», зчиненому журналістами у грудні 2006 року. Сталося ось що: коли прем'єр Янукович вирушив до США з офіційним візитом, його син Віктор теж захотів «змотатися до Америки». Він узяв із собою кілька депутатів Партії Регіонів, друзів-бізнесменів та якихось дівчат, влаштував в аеропорту Бориспіль бешкет (після чого було звільнено начальника охорони аеропорту), та відбув на чартерному рейсі бізнес-класу, який обійшовся наймачам у суму понад 200 тисяч євро. Причому сплатив увесь держбюджет, бо організатор цього веселого турне Антон Пригодський оформив її як «парламентську делегацію». Втім, регіонали все заперечували і взагалі "включили дурня", киваючи один на одного і заявляючи, що не знають, хто саме сплатив цей королівський чартер.
Ще більших кадрових успіхів Пригодський досяг у Криму: там він наполіг щоб на березневих виборах 2006 року до першої п'ятірки списку «Партії Регіонів» до парламенту АР було включено його старого знайомого Анатолія Павловича Гриценка — колишнього голову Ленінської районної державної адміністрації (Керч), який допомагав Пригодському приватизувати ВАТ «КМК». Войкова». А потім він посприяв обранню Гриценка головою Верховної Ради Криму. Потім він пролобіював призначення на посаду начальника ГУ МВС у Криму Анатолія Могильова (докладніше про нього Анатолій Могильов. Господар Криму – зрадник України) – свого давнього знайомого, 1995-2005 р.р. очолював УМВС у Макіївці. Ось так, прилаштувавши своїх «ділових партнерів» на ключову посаду, Пригодський став «дивлячимся Криму».
Анатолій Павлович Гриценко
Решта вже було справою юридичної техніки. У 2007 році прем'єр Янукович підписав указ про переселення «Магарача» до дідька на паски, а територію, що звільнилася, почав прибирати до рук «Дельфін-2001». На початку 2008 року прем'єр Тимошенко скасувала розпорядження Януковича, і тоді Радмін Криму (на прохання Гриценка) розірвав старі договори, і передав «Магарач» та «Чорноморський» в оренду на 49 років ТОВ «Пансіонат сімейного типу», засновниками якого стали «Лемтранс» та ТОВ «Донбасське Януковичем, він же "Саша-Стоматолог"). Після цього «Пансіонат» почав стрімко захоплювати навколишні території, і насамперед смугу пляжу. Крім того, кримська влада виробила фірмі «Антал-Крим», співзасновником якої є Пригодський, 112 га землі в районі природного заповідника біля Гурзуфа для будівництва гольф-клубу.
Останнім успіхом Пригодського на півострові був поступ у мери Ялти свого «керуючого» Олексія Боярчука, 2003-2006 р.р. працював директором "Дельфін-2001". І перше, що той почав робити на новій посаді – передав «Пансіонату» частину міського пляжу.
Антон Пригодський. Колишніх кардиналів не буває
Однак у період 2010-2011 р.р. Пригодський був відтіснений від Януковича новими фігурами в оточенні тепер уже президента: Віктора Федоровича щільно взяли в обіг Сергій Льовочкін (докладніше про нього: Льовочкін. «Сірий Кардинал» та його сестра) та Юрій Іванющенко (Юра Єнакіївський). Про падіння його впливу та значущості говорило навіть його місце у списку «Партії Регіонів»: якщо у 2006 році Пригодський йшов під №21, то на виборах 2012 року лише 53-м. А у 2011 році його нагородили орденом Ярослава мудрого лише 5-го ступеня, та й то за клопотанням Володимира Литвина (про нього читайте Володимир Литвин: чи потрібний Україні професійний іуда?).
Результати були очевидними. Так, його протеже Анатолій Гриценко у 2011 році був знятий з посад, заарештований та провів більше року у СІЗО у справі про незаконне вилучення земель військового радгоспу «Азовський» (повністю виправданий у жовтні 2015 року). З 2012 року Пригодський почав продавати значну частину свого бізнесу Рінату Ахметову – проте точні причини цього кроку невідомі, адже на той час між Ахметовим та Януковичем також виникли деякі тертя. Змінилися і власники кримського «Пансіонату» — у 2012 році ним стали п'ять офшорних фірм: «Рінсдейл інвестментс Лімітед», «Амерідж трейдінг Лімітед», «Лексінгтон холдінгс Лімітед», «Мілберг холдінгс Лімитед» Лімітед». А на його території розпочалося зведення грандіозного «чайного будиночка» для Віктора Януковича. Загальноприйнятою була думка, що територія, захоплена «Пансіонатом», спочатку призначалася для створення затишного куточку відпочинку Віктора Федоровича ще під час прем'єрства, а Пригодський лише прикривав його, записавши її на свої компанії – ну а після того, як Янукович став президентом, то вирішив уже не скромничати. Однак Skelet.Org дотримується іншої думки: раніше Пригодський, Янукович та Ахметов мали бізнес та нерухомість «вскладчину», але після 2010 року почали її ділити. І найменше залишилося Пригодському.
Але Антону Вікентійовичу вдалося зберегти за собою 112 гектарів землі під Гурзуфом, які він переоформив на ТОВ «Емпорій» свого сина Віталія: незважаючи на спроби відібрати ділянку (визнати договір оренди недійсною), у 2013 році Господарський суд Криму не задовольнив такий позов крим.
Продаж частини бізнесу та нові вигідні вкладення навіть збільшили його добробут: якщо у 2012 році рейтинг «Золота сотня» оцінювала капітал Антона Пригодського у 212 мільйонів доларів, то у 2013 році «Фокус» оцінив його у 530 мільйонів!
На час втечі президента Януковича на п'яти «КамАЗах», завантажених чи то золотими батонами, чи страусами, про його колишнього «сірого кардинала» просто забули (у всіх на вустах були імена Льовочкіна та Іванющенка, але не Пригодського), тож він благополучно пристосувався до нового життя. Оперативно вийшов із Партії Регіонів (26 лютого), переоформив усю кримську нерухомість на сина Віталія – який ухвалив російське громадянство, перереєстрував у Києві частину свого бізнесу на Донбасі. Але не весь: так, записана на Віталія Пригодського фірма «Торговий дім Мосагропром», яка перебуває в Донецьку, продовжувала успішно торгувати з «Укроспиртом» і восени 2014 року, коли на Донбасі точилася кровопролитна війна. Як кажуть, поки президент виводив свої компанії до Панамського офшору, Пригодський возив у Донецьк спирт.
Більше того, у лютому 2016 року найстаріша фірма Антона Пригодського «Embrol Holding Ltd», яка прямо чи опосередковано брала участь майже на всіх його підприємствах і витівках, стала лауреатом щорічного конкурсу церемонії Академії «Золота Фортуна», а її власнику урочисто вручили сірці. Слава. Праця».
Досить поправивши на грудях чергову нагороду, Пригодін продовжив гнати до Донецька спирт, а з Донецька до України вугілля. У світлі останньої скандальної блокади залізничних шляхів «патріотами», які вимагають припинити будь-яку торгівлю з ОРДЛО навіть ціною ризику енергетичної катастрофи, буде цікаво дізнатися, що донецьке вугілля прямувало не лише на підприємства Ахметова. «Харківський коксохім», який належить Антону Пригодському, піддавався різкій критиці за «фінансування сепаратистів» ще влітку 2015 року. Більше того, тоді ж харківська громадська організація «Екоцид.Нет» надіслала письмове звернення до міністра МВС Арсена Авакова (докладніше про нього читайте у статті Арсен Аваков: кримінальне минуле міністра МВС) та його раднику Антону Геращенку, в якому вказала, по-перше, на забруднення екології міста, що продовжує, викидами заводу, а по-друге, на закупівлю сировини (вугілля) на території «ЛДНР» і наступними розрахунками через російський «Сбербанк».
Проте жодної реакції з боку влади не було: підприємство продовжило працювати і в 2016 році, коли шляхом штучно створеної заборгованості через суд було передано те саме «Ощадбанку». Афера мала продовження: скинувши «Сербанку» акції ТОВ «Харківський коксовий завод» та ПрАТ «Термолайф», Пригодський створив на виробничій базі цих підприємств нові компанії: ПрАТ «Слобожанський коксовий завод» та ПАТ «Коксоліт». Які сьогодні з нетерпінням очікують, коли ж політично немічний київський уряд наважиться-таки розблокувати постачання донецького вугілля.
Сергій Варіс, для Sklet.Info
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!