Борис Баум
Намір президента Зеленського легалізувати гральний бізнес схвилював апетит любителів легкої наживи не лише в Україні, а й за «поребриком». І хоча легалізація казино поки що перебуває лише на стадії розробки законів, вона вже зараз береться під контроль російськими «лохотронщиками», які діють через свого представника Бориса Баума. Йому вдалося втесатися в оточення Зеленського, увійти до комітету Верховної Ради як «представника президента», і стати співавтором законопроекту №2285.
Спочатку на Баума не звертали великої уваги, не знаючи до пуття, що це за людина. І більший занепокоєння викликало активну участь у процесі легалізації грального бізнесу таких його акул, як букмекерська компанія «Парі-Матч» (власник Едуард Швіндлерман), яка працює в Росії, Грузії та Молдові, незаконно організовує віртуальні казино. У розробці законопроекту бере участь пов'язана з нею юридична компанія «Eterna Law» та колишня співробітниця «Парі-Матч» Ірина Сергієнко, яка стала президентом «Української асоціації ігрової індустрії» та головою «Координаційної ради із соціально-відповідальної легалізації казино». Або таких, як букмекерська компанія «Фоворіт» (Андрій Матюха), яка під виглядом розповсюдження державних лотерей відкриває нелегальні ігрові зали. І, незважаючи на те, що лише у 2016 році СБУ накрила 28 таких закладів (було вилучено понад тисячу одиниць комп'ютерної техніки), проти «Фаворита» так і не порушували кримінальних справ. Міцний у Матюхи «дах»!
Але потім, зацікавившись, а хто ж такий цей нікому раніше не відомий Борис Баум, журналісти з'ясували, що він був одним із топ-менеджерів «VS Energy», що володіє в Україні кількома обленерго, мережею готелів та часток у металургійних заводах, а також був головою наглядової ради «Першого інвестиційного банку». І що всі ці підприємства належать групі російських бізнесменів Бабакову, Гінеру та Воєводіну, відомими як лідери «Лужніковського» угруповання. А Олександр Бабаков є ще й членом Ради Федерації РФ, минулого – заступником голови Державної Думи. І ось тут уже стало ясно, що ця проблема виходить далеко за межі питання легалізації казино.
Латвія-Америка-Україна
Хоча останнім часом Борис Баум часто згадується в українських ЗМІ в контексті теми легалізації азартних ігор, інформація про нього вкрай убога і суперечлива. Знайти його біографія практично неможливо, його минуле в Україні немовби стерте, а його зв'язки в Росії викликають плутанину. Наприклад, коли говорять про його приналежність до «Лужніковського» угруповання, це автоматично призводить до питання про його можливу спорідненість із московським бізнесменом Петром Фрідріховичем Баумом – власником таких підприємств, як «Русстехінвест» та «Рускераміка», колишнім власником Брянського машинобудівного заводу. Чи не він його батько? Якщо все-таки покопати глибше, виявляється, що ні.
Петро Баум
Skelet.Org вдалося з'ясувати, що Баум Борис Петрович народився 8 грудня 1973 року в Юрмалі (тоді - Латвійська РСР, тепер Латвія). Там же виросли, одружилися і працювали його батьки Петро Баум (1948 р.н.) і Роза Баум (1952 р.н.), що живуть у Юрмалі досі – хоча багато їхніх друзів поїхали хто до Ізраїлю, хто до США. Декілька років в Америці прожив і їхній син Борис.
У 1991 році Борис Баум закінчив Ризьку середню школу №40, а через рік вступив до Ризької міжнародної школи економіки і бізнесу (RISEBA), що тільки відкрилася тоді, де провчився до 1996 року і отримав ступінь бакалавра з економіки. Потім Борис Баум поїхав до США: причини цього ніде не вказуються, можливо, це було пов'язано з бізнесом або йому запропонували хорошу роботу, або ж Баум просто скористався можливістю емігрувати до Америки. Там він жив мінімум два роки і за цей час закінчив «Pepperdine University» в Малібу – один з численних американських приватних університетів «другої категорії», юристів, бухгалтерів і менеджерів, що плодять. У ньому Борис Баум отримав ступінь магістра з менеджменту та економіки.
Роза Баум
А ось наступні кілька років життя Баума невідомі. Він приховує їх навіть у своїх анкетах члена спостережних порад. Але чому? Адже молодий фахівець із двома дипломами (одним американським), напевно, знайшов собі роботу в якійсь західній фірмі – що вважається окрасою резюме будь-якого українського топ-менеджера. Але чомусь Баум не хоче афішувати, чим саме він займався в період між закінченням «Pepperdine University» 1998-го та своєю появою в Україні 2006-го як голова наглядової ради ПАТ «Перший інвестиційний банк» та першого помічника керівника ТОВ «VS Energy International Ukraine» Михайла Спектора. Який саме тоді змінив Олександра Притику на чолі бізнес-групи, що працює в Україні, що належить угрупованню «Лужники».
Тоді ж, у 2005-2006 р.р., «лужниківські» помітили сліди та змінювали імідж, підлаштовуючись під нову українську владу. Можливо, в ході цього була дуже сильно підчищена й біографія Бориса Баума, що приховало відповідь на питання, що найбільше інтригує: як і чому емігрант з Латвії, що влаштувався в США, зв'язався з «лужниківськими» і поїхав обслуговувати їхній бізнес в Україну?
Якоюсь мірою знайти відповідь на це питання, як і пояснити появу Баума в оточенні Зеленського, може наступний факт: 2 травня 2010 року до Ізраїлю, на весілля дніпропетровського бізнесмена Тимура Міндіча, на особистому літаку Михайла Спектора прибула велика група поважних гостей. Серед них були голова Дніпропетровської громади «Хабад» Шмуель Каминецький, олігархи Віктор Пінчук, Михайло Кіперман, Марк та Євген Когани, колишній посол України в США Михайло Резнік, а також Борис Баум.
Як росла «Калюжа»
У 1992 році знаменитий московський спортивний комплекс у Лужниках був акціонований, і АТ «Лужники» отримало право на самостійне зайняття господарською діяльністю. Насамперед акціонери відкрили на вільній території біля стадіону однойменний речовий ринок, який отримав у народі прізвисько «Лужа» і на кілька років став найбільшою барахолкою не лише Москви, а й усього СНД. Буквально відразу ж за ринок почалася запекла війна між найбільшими ОЗУ: «Солнцевською», «Ізмайлівською» та «Липецькою». За кожним із них стояв «дах» у владі, у правоохоронних органах, у спецслужбах.
Лужніковський ринок, 90-ті
У результаті ринок дістався «липецьким», але не як трофей, а скоріше як їхня доля при розділі сфер впливу. Наприклад, «сонцівські» закріпили за собою нафтогазовий бізнес та розширили свій вплив на Захід (Європу та США), «Ізмуйлівські» стали прибирати до рук металургійні підприємства, а «липецьким» дозволили встановлювати контроль над речовими ринками. Щоправда, "Лужники" деякий час був єдиним великим ринком, яким вони володіли. Протягом 1993-97 р.р. «липецьких» неабияк пом'яли, але та частина угруповання, що закріпилася в Москві, фактично сформувала нове ОЗУ, яке отримало назву від свого ринку «Лужники». Кримінальним лідером угруповання став «авторитет» Михайло Воєводін (Миша Лужнецький), уродженець Рязані, який закінчив СДТУ імені Баумана. Його найближчими підручними стали москвич Максим Курочкін (Макс Скажений), який командував в ОЗУ бойовиками, і Олександр Бабаков (уродженець Кишенєва, що працював у Миколаєві), що приїхали до Москви з України, та Євген Гінер (харків'янин) — економічними мізками угруповання.
Олександр Бабаков
Також до «лужниківських» приєдналися брати Володимир та Костянтин Гладкови (з Луганська), а 2001-го з ними зблизився харків'янин Павло Фукс, якого до Москви привіз кримінальний «авторитет» Сергій Батозький, старий приятель Гінера та Кернеса. Проте буквально тоді ж між «лужниківськими» та Батозьким стався конфлікт, після чого «авторитет» було вбито.
Воєводін і Бабаков насамперед створили ТОВ «Бавас», яке здійснювало управління ринком, а Курочкін і Гінер відкрили ПОП «Гарант Плюс», під дахом якого працювали бойовики рекетир «лужниківських». Але годувалися вони не лише данини з комерсантів та прибутком від продажу товарів кримінального походження (контрабанди та краденого). Як писали ЗМІ, Бабаков та інші «хохли», які приїхали до Москви і влилися в «Лужніковську» ОЗУ, були «лохотронщиками», які розводили на гроші наївних обивателів, які приходили на ринок із повним гаманцем.
Євген Гінер
Дохід від цього був настільки великий, що 1996-го Бабаков вирішив легалізувати свої «лохотрони» і заснував ТОВ «Лотбі», яке від московської мерії одержало дозвіл на проведення «миттєвих лотерей». Фантазія Бабакова була ключем: на «Лужниках» та довкола вже на законних підставах виросли нові намети з лотерейними квитками та «електронними рулетками» (приставка з телевізором), потім зали з ігровими автоматами та казино. Можна сказати, що «лужниківські» піднялися здебільшого на азартних іграх – ось чому вони й досі мають до цього бізнесу особливий інтерес.
При цьому вони дуже добре влаштувалися. Бабаков з 1998 року став викладати економіку в МДУ, завів собі багато корисних знайомств у московській мерії, 2003-го вступив до партії «Батьківщина» і був обраний депутатом Держдуми – так почалася його політична картера. Якій анітрохи не заважала наявність у Бабакова ізраїльського громадянства! За даними Skelet.OrgЩе з 1996 року, будучи засновником і директором зареєстрованої у Швейцарії фірми «Івента», Бабаков вказував у її документах, що є жителем Рамли (Ізраїль), а з 2001 року вже вписував себе як громадянин Ізраїлю.
А ось Максим Курочкін дружив зі своїм куратором мілетським Володимиром Рушайло. Досвідчений московський «мент», Рушайло з кінця 80-х обіймав керівні посади в столичному УБОЗ, а 1999-го став новим міністром МВС РФ. Серед поставлених перед ним завдань була протидія «озброєним бандформуванням Північного Кавказу». Під цю марку Рушайло вирішив почистити Москву від чеченських ОЗУ, але лише своїми методами: віджати бізнес у бородатих і передати його своїм підопічним. І, зокрема, Рушайло зустрівся з Курочкіним та благословив «лужниківських» на війну з чеченцями за московські базари. Найбільшою успішною операцією «лужниківських» стало захоплення стадіону ЦСКА (і однойменного ринку). У 90-х їх контролював чеченський «авторитет» Шахруді Дадаханов (Шах), який мав «дах» у Міноборони РФ та важливих союзників у кримінальному світі (наприклад, Тайванчика). На чеченців «наїхали» всі разом: МВС, ФСБ, прокуратура та «лужниківські», тож у лютому 2001-го стадіон та ринок ЦСКА були ними здані — переписані на фірми, які їм вказали. А загальне керівництво ними тепер провадив новий президент клубу ЦСКА Євген Гінер.
«Російський клуб» в Україні
Усі ці гроші треба було відмивати та вкладати. «Лужніковські» робили це не лише в Росії: наприкінці 90-х почалася їхня економічна експансія в Україну. Вибір був очевидний, адже багато «лужниківських» приїхали до Москви саме з України, вони добре знали батьківщину і мали багато корисних зв'язків. Одним із перших придбань «лужниківських» ще в середині 90-х став ялтинський готель «Ореанда» (в якому тоді харчувався майбутній начальник київського УСБУ Сергій Сьомочко. Але свої основні активи в Україні вони отримували обхідним шляхом через свої зареєстровані у Європі фірми. Їх було чимало, але найвідомішою стала словацька «Vychodoslovenske Energeticke Zavody», колишня держкомпанія, яка поступово викуплена «лужниківськими» і контрольована Олександром Бабаковим, Євгеном Гінером, Михайлом Воєводіним, Сергієм Шаповаловим і (до 2005 року) Максимом Курочкіним. Отак «лужниківські» змінили свій кримінальний імідж і приховали російську прописку, ставши «словаками»! Причому частка Курочкіна була досить велика: незадовго до своєї смерті він заявляв, Що після виходу зі «словацької групи» його колишні партнери заборгували йому близько 170 мільйонів доларів.
Максим Курочкін
Потім "Vychodoslovenske Energeticke Zavody" заснувала в Нідерландах свою дочірню компанію "VS Energy International NV", яка і прийшла в Україну наприкінці 90-х на велику приватизацію. Тоді українські олігархи боролися за металургійні та хімічні комбінати, за НПЗ та ГЗК, і лише деякі з них звертали увагу на підприємства з розподілу електроенергії (обленерго) та газу (облгази). Серед перших українських «енергетиків» були Григорій Суркіс та його союзник Костянтин Григоришин, які взяли участь у частковій приватизації 1997 року — закритій, найкорумпованішій, коли кулуарно було розподілено 20-45% акцій дев'яти обленерго. Через численні скандали наступний етап приватизації обленерго перенесли на 2001 рік, але й тоді не вдалося їх уникнути.
Ситуація склалася приблизно така: зусиллями уряду Ющенка група Суркіса була відтіснена від другого етапу приватизації обленерго, у тому числі через небажання віддавати ці підприємства «російському бізнесу» (а РАТ «ЄЕС Росії» просто викреслили з-поміж учасників торгів). Натомість як vip-учасники приватизації були запрошені американці – фірми «AES Washington Holdings BV» та «AES Silk Road BV», що входять до складу «AES Сorporation». Варто зауважити, що під американців навіть провели попередню реформу енергетичного ринку України (під керівництвом американських та британських фахівців). Однак Суркіс, разом зі своїм компаньйоном та однопартійцем Медведчуком, протягли на приватизацію «словаків» - тобто європейські фірми «лужниківських». Ось тут їм і знадобилося їхнє маскування під «європейських інвесторів»!
«Словаки» обіграли американців: у квітні 2001-го їм дісталися контрольні пакети акцій (92,5-94,5%) «Житомиробленерго», «Севастопольенерго», «Херсонобленерго» та «Кіровоградобленерго», в той час як «AES Washington Holdings BV». Бабаков заплатив за чотири обленерго близько 100 мільйонів доларів, американці за свої два близько 60 мільйонів, і це було у півтора рази менше, ніж Фонд держмайна розраховував отримати від цієї приватизації. Не дивно, що це закінчилося новим корупційним скандалом, який переріс у політичний, коли з'ясувалося, що «словаки» насправді є росіянами. І він посилився, коли «лужниківські» розпочали реалізувати в Україні свій проект «Російського клубу», який активно підтримав новий голова Адміністрації президента Віктор Медведчук. Вписувався «Російський клуб» і у проросійський вектор Віктора Януковича. А ще, про що мало хто згадує, членом Російського клубу в 2003-2004 р.р. був соціаліст Юрій Луценко.
Багато хто вважав, що за «Російським клубом» стоїть Курочкін, але це було не так. Вже із самої назви було зрозуміло, що це проект Бабакова, який саме тоді вступив до ура-патріотичної партії «Батьківщина». Але оскільки «лужниківські» були тоді однією командою, то й у «Російському клубі» брали участь усі разом. Просто подальші події їх поділили.
Ця приватизація супроводжувалася низкою дивних смертей і навіть убивств. Найгучнішим було вбивство заступника голови ДКЦПФР Олексія Ромашка, якого 29 жовтня 2001 року застрелили у під'їзді власного будинку. Справа буквально одразу спустили на гальма і швидко поклали під сукно, так до ладу і не розслідувавши. Тим часом серед потенційних замовників називали його колегу, ще одного заступника голови ДКЦПФР Андрія Портнова, у якого напередодні виник серйозний конфлікт із Ромашком Довгий час вважалося, що причиною їхньої сварки був Південний гірничо-збагачувальний комбінат, за який боролися гурт «Приват» (її інтереси захищав Портнов) та Вадим Новинський (На його боці був Ромашко). Однак пізніше нардеп Микола Томенко стверджував, що до вбивства Ромашка було причетне угруповання «лужниківських», а організовував його Максим Курочкін – і причиною було ВАТ «Полтаваобленерго», яке Ромашко не допустив на торги, захищаючи інтереси іншої бізнес-групи. За інформацією деяких джерел Skelet.OrgПортнов тоді товаришував з «лужниківськими», так що одна версія не суперечить іншій. І потім, чи збіг, що в 2019 році в Україні одночасно так активізувалися і Портнов, і «лужниківські», які нібито не знають одне одного?
Андрій Портнов
А в листопаді 2003 року в ДТП загинув голова правління «Житоміробенерго» Петро Старовойтов, чий автомобіль на повному ходу врізався в КрАЗ, який раптом вирішив розвернутися посеред траси. Тоді все звернули увагу, що ця ДТП була точнісінько схожа на те, в якій загинув В'ячеслав Чорновіл – тобто нагадувала почерк «замовного нещастя»…
До 2004 року все йшло, як по маслу, і VS Energy International NV придбала також 21,97% акцій «Чернівціобленерго», 20,36% «Одесаобленерго», 11,78 «Хмельницькобленерго» та 10,53% «Закарпаттяобленерго». Компанія стала також власником кількох готелів на Західній Україні та в Криму. Але потім сталося два форс-мажори. По-перше, в Україні пролунав перший Майдан і влада перейшла до «помаранчевих». По-друге, у Росії в опалу потрапив Володимир Рушайло, відправлений на політичну пенсію, а партія «Батьківщина» розкололася на три фракції — і Бабаков залишився у рогозинській (очоливши її 2006 року). Все це поставило хрест на перспективах «Російського клубу» в Україні, і «лужниківські» вирішили перефарбуватись, піти на зближення з «помаранчевими».
Михайло Шполянський, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Баум Борис: слуги та менеджери «лужниківської братви» в Україні. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!