Борис Колесніков: що ми забули чи не знали про донецький торгаш. ЧАСТИНА 1
Хто розділив десятки мільярдів бюджетних гривень між своїми фірмами, подав ідею сепаратизму Донбасу, доводив до банкрутства та скуповував підприємства, і після всього цього не тільки не поніс покарання, а й посів крісло головного економічного експерта у найбільшій опозиційній фракції парламенту? Далеко не кожен українець згадає, що йдеться про Бориса Колесникова, який намагається повернутися в українську політику з начисто відмитою від колишніх скандалів фізіономією та абсолютно новою репутацією. І, схоже, це йому вдається.
Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, серед українців спостерігається різке падіння довіри до чинної влади, з одночасним зростанням довіри до тих політиків, які перебували в ній лише кілька років тому. І у Східній Україні лідерами цього рейтингу виявилися Рінат Ахметов (49%), Юрій Бойко (25%), Борис Колесніков (17%) та Олександр Єфремов (16%). Що ж, українці мають вкрай коротку пам'ять, що дозволяє їм майже відразу забувати про все те, що ще недавно наробили їхні кумири! Не менш дивує Skelet.Org і те, що таку ж коротку пам'ять мають правоохоронні органи.
Борис Колесніков. Базарна молодість олігарха
Будучи чи не найближчою до Ріната Ахметова людиною, Борис Колесніков ще до першого Майдану удостоївся титулу «донецького бандита». Це був найпростіший обивательський висновок: раз Ахметов бандит, а Колесников його права рука — то він теж бандит. Але потім у ЗМІ з'явилася перша докладна інформація про минуле головних персонажів донецького клану. І стало відомо, що Колесников ніколи не був членом рекетирських «бригад» Ахатя Брагіна, він завжди був базарним торгашем – і в прямому розумінні цього слова, і за своєю суттю. Якщо спроектувати психологічний портрет Бориса Колесникова на соціальні терміни ХІХ століття, то не є «хазяїном», як Брагін чи Ахметов, він навіть не тягне на «товариша господаря» (так називали компаньйонів купців та авантюристів), він типовий «прикажчик» господарської крамниці. Таких типажів чимало у сучасній українській еліті – наприклад, той самий Іван Аврамов, який є «прикажчиком» Юрія Іванющенка Втім, «прикажчики» далеко не останні люди, адже у великий бізнес, а особливо у велику політику нині потрапило чимало «статевих» та «кухарок» — це саме вони найчастіше й найголосніше галасують у телевізорі.
Але минуло ще кілька років і з'явилися нові подробиці з життя Бориса Колесникова. Виявилося, що ця на вигляд нерішуча людина, яка бентежиться, не така проста, і за нею тягнеться довгий кримінальний шлейф, в якому гучна історія з «Білим лебедем» — лише один з епізодів. Втім, це нітрохи не ламало його психологічний портрет. Просто, як відомо, з ким поведешся, від того й наберешся. А Борис Колесніков спочатку повівся з «хвацькими людцями».
Борис Вікторович Колесніков народився 25 жовтня 1962 року в місті Жданів (нині – Маріуполь), а у 70-х його родина переїхала до Донецька, де вони оселилися у квартирі нового (на той момент) дев'ятиповерхового будинку №40 на вулиці Краснозоринській (Куйбишівський район). Однак у своїх інтерв'ю журналістам Колесніков нахабно брехав, коли розповідав байки про те, що нібито жив на одній вулиці з Рінатом Ахметовим. Мовляв, так і вони і познайомилися, і взагалі Рінат Леонідович чесний бізнесмен і навіть мухи не ображав:
Борис Колесніков, Рінат Ахметов, досьє, біографія, компромат
Але річ у тому, що родина Ахметова жила за кілька кілометрів від Краснозоринської, у селищі Жовтневий (біля однойменної шахти), ближче до аеропорту – там же, де і його «наставник» Ахать Брагін, більш відомий як Алік Грек. З 2014 року це район регулярних обстрілів, хоча будинок Ахметових (точніше, збудовані на місці старого будинку хороми), як кажуть, чудово майже не постраждав – ще одна загадка «гібридної війни»!
Фамільна «вотчина» Ахметових у селищі Жовтневий
З родинним гніздом Ахметова контрастують убогі та зруйновані будинки їхніх сусідів
Після закінчення середньої школи перед Борисом Колесніковим стали дві перспективи: або готується до іспитів у вуз, або готується до служби в армії. Він вчинив інакше: одного чудового дня юний Борис з'явився на вулиці з страждальницькою гримасою на обличчі і укладеною в гіпс і лівою рукою, що підтримує металевий каркас. Так він, за його словами, і проходив цілих три роки. Завдяки хитромудрому діагнозу про повну непридатність до фізичних навантажень (чи не інвалідності), розписаному на кілька сторінок знайомим травматологом його батьків, шлях до армії Борису Колесникову було замовлено – навіть у стройбат. Мабуть, це автоматично зняло і необхідність вступати до вузу, оскільки навчання Колесніков продовжив аж 1988 року, вступивши заочно до технікуму радянської торгівлі. Натомість 18-річний «інвалід» пішов працювати продавцем – і, схоже, що загіпсована ліва рука анітрохи не заважала йому хвацько торгувати бакалією та фруктами у магазині Куйбишевського відділу робочого постачання (ГРЗ) «Донецьквугілля».
Рінат Ахметов
Саме в цьому Куйбишевському ОРСі Колесніков тісно зблизився з двома іншими «працівниками торгівлі»: Ахатем Брагіним та Рінатом Ахметовим. Спочатку з Брагіним, який на початку 80-х офіційно працював м'ясником (а неофіційно «катал» карти та займався рекетом), а потім, коли той став директором донецької крамниці №41, та з його офіційним експедитором Рінатом Ахметовим (найближчим помічником Брагіна у його справах). Однак на той момент вони ще не були для авторитетів Колесникових, а лише такими ж спекулянтами дефіцитом, як і він сам, але тільки з гучною бандитською репутацією. Набагато більше Колесніков дорожив своїми зв'язками з ОРСівським начальством, завідувачами баз (у тому числі із Шамілем Іванковим), директорами інших магазинів – словом, тими, хто за радянських часів входив до складу «торговельної мафії».
Ахать Брагін, він же Алік Грек
Ахметов та Брагін, кадр з оперативної зйомки 1991 року
1985-го Борис Колесніков змінив бізнес: замість спекуляцій «з-під підлоги» дефіцитом він переключився на махінації та розкрадання, влаштувавшись у Донецький оптово-роздрібний комбінат — де непогано «заробляв» на «усиханні» та «утрясці» фруктів. А потім у СРСР ринув потік заморських фруктів, куплених за нафтодолари або отримані за бартером: апельсини та лимони почали продавати цілий рік, у продажу з'явилися нові сорти яблук, навіть небачені раніше в провінції ананаси. Але ця торгівля мала одну особливість: практично скрізь імпортні фрукти продавали не в звичайних радянських овочевих магазинах, що смерділи гнилою картоплею і перекисною капустою, а через споживкооперацію. Секрет був простий: ці кооперативи, користуючись своїм правом заготовляти, зберігати і продавати овочі та фрукти, «заготовляли» імпортні цитрусові прямо на базах, скуповуючи їх на корені — а потім перепродавали населенню у своїх кооперативних лавках або з вуличних «крапок», з гарною націнкою кілограма). Подібна схема була банальною спекуляцією і діяла практично по всьому СРСР, але ніхто й не намагався її прикрити, тому що в долі з кооператорами були всі: директори баз та «Союзплодімпорту», міліція та прокуратура, місцева влада і, звичайно ж, ОЗУ. Крім того, продаж імпортних фруктів через кооперативи лобіювали в самій Москві: нагорі вважали, що кооператори впораються з цим краще (більше торгових точок, вища безпека товару), ніж закаркалі «овочеві».
Саме такий кооператив, відкритий на Центральному ринку Донецька, і влаштувався 1986 року Борис Колесніков. Формально він вважався в ньому лише «продавцем-заготівельником», проте вже не стояв за терезами, а займався закупівлею товару на базі, його розвезення за «точками» та збиранням виручки. У цьому ж кооперативі працювали, теж вважаючись продавцями чи експедиторами, кілька людей із угруповання Брагіна – яке, власне, і «тримало» цей бізнес у долі з торговою та прокурорською мафією. Ось так Борис Колесніков, з прізвиськом «Боря Колесо», увійшов до кола найвідомішого донецького ОЗУ — але не як «бійця», а як спритний комерсант, який вміло використовує свої зв'язки та багаторічний досвід торгаша.
Кривавий «Південь»
Серед людей, з якими Колесніков безпосередньо працював, був у частці та контактував у справі у другій половині 80-х, варто відзначити кількох людей. По-перше, це Сергій Олексійович Роман (прізвисько «Сірий»), 1956 р.н., який жив тоді в селищі Жовтневий неподалік Ахметова і входив до ОЗУ Брагіна (писали, що він був шкільним товаришем Брагіна). «Сірий» займався рекетом на тому самому Центральному ринку Донецька (найкозирніша точка в 80-х роках), де знаходився «головний офіс» кооперативу, в якому спекулював фруктами Колесников. За наявною інформацією, «Сірий» заразом здійснював шефство над цим кооперативом, і його частка в ньому дорівнювала долі Брагіна. А на початку 90-х, коли «Союзплодімпорт» наказав довго жити, торгівлю імпортними фруктами у Донецьку продовжили через приватні фірми, які займалися ввезенням через азовські порти. Так поступово виникли фірми, які фактично монополізували торгівлю імпортними фруктами на Донбасі: ТОВ «Південь» (1993), СП «Скандін-Південь», а потім ТОВ «Фрукти світу». Виникли з того самого кооперативу, створені зусиллями двох людей: Сергія Романа та Бориса Колесникова. Перший був фактичним господарем фірм, у які спочатку вклали кошти Романа та Брагіна (заодно приватизувавши на фірму «Південь» Центральний ринок Донецька), а другий був їх керуючим (директором), який створював торговельну мережу на Донбасі і мав у субтропічні країни домовлятися з постачальниками.
До речі, за наявною у Skelet.Org інформації, 1991 року Борис Колесніков не отримав, а буквально купив собі диплом Донецького технікуму радянської торгівлі, оскільки в нього не було часу вчитися там навіть заочно – людина була занурена в комерцію з головою. Диплом він захотів собі, коли їхній базарно-фруктовий кооператив вперше переоформили на вже приватну фірму, в якій Колесніков отримав посаду комерційного директора. Очевидно, атестата про середню освіту йому було замало, а от дипломи економічних вишів тоді ще не продавали, довелося задовольняти тим, що змогли «дістати».
Відносини членів вітчизняних ОЗУ 80-90-х років мали хитромудру структуру, що нагадує ранньофеодальну систему. Наближені «авторитетів» або отримували від них у «годування» якісь ринки, магазини чи інші прибуткові «точки», або створювали їх собі з благословення «авторитетів», або вони приєднувалися до великих банд із уже своїми «вотчинами», зберігаючи їх за собою. Однак вони відраховували ОЗУ частину своїх доходів (частку), яка ділилася між «братвою» та «авторитетом», йшла до «общака» ОЗУ тощо. З початком епохи капіталізму ці відносини оформили інакше: лідери ОЗУ (або їхні довірені особи) та їхні найближчі помічники ставали співзасновниками підприємств, де вони отримували свою законну частку. Сам Колесніков до середини 90-х залишався «керуючим на зарплаті».
Становище Колесникова змінили дві смерті: Ахатя Брагіна та Сергія Романа, цих друзів із дитинства. Першим було вбито Брагіна (15 жовтня 1995), і його частки в різних підприємствах придбав собі Ахметов. При цьому Ахметов вже не ділився з «братвою», забув про «общак» і прибрав до своїх рук усі активи ОЗУ, перетворивши їх на свої компанії. Але дехто з його оточення теж став акціонером – і серед них був Борис Колесніков. Так 1996 року, під час чергового переоформлення фірми «Південь», склад її засновників-співвласників змінився: замість убитого Брагіна компаньйоном Романа став Колесников. Як так вийшло, що до нього фактично відійшла частка Брагіна у «Півдні», залишилося таємницею закулісних бандитських інтриг. Повідомлялося навіть, що до вбивства друга був причетний сам Сергій Роман, який у 1995 році зблизився з донецькою ОЗУ Євгена Кушніра – а саме на цю банду потім «повісили» всі гучні вбивства (Ахата Брагіна, Євгенія Щербаня, Вадима Гетьмана). Однак деякі джерела повідомляли, що банду Кушніра просто підставили як цапів-відбувайлів. Крім того, у будь-якому випадку Колесников не отримав би частку Брагіна без якихось особливих дружніх відносин з Ахметовим, який став спадкоємцем Аліка Грека. Ахметов навряд чи просто так подарував би «Колесу» половину фірми, яка на той момент вже скуповувала не лише Центральний ринок Донецька, а й безліч магазинів і складів у регіоні. З цього приводу ходили чутки, що Колесников надав Ахметову дуже важливу послугу.
Борис Колесніков: що ми забули чи не знали про донецький торгаш. ЧАСТИНА 1
Варто зауважити, що у реєстраційних документах можна знайти одну загадку: Сергій Роман у них прописаний за адресою на Краснозоринській (у квартирі Колесникових), а Борис Колесніков – у будинку на Вахрушева, де виріс і жив Сергій Роман. Згодом саме це дивне рокіровка викликало легенду про те, що Колесников нібито в юності жив на Вахрушєва і був сусідом Ахметова. Проте люди, які знали Колесникова зі шкільного віку, стверджують, що Борис із батьками жив саме у багатоповерхівці на Краснозоринці, і лише у 90-х перебрався до будинку Романа на Вахрушева, коли той після вбивства Брагіна виїхав за кордон. Можливо, тоді під час перереєстрації фірми «Південь» Роман, подарувавши (або продавши) Колесникову свій будинок, вирішив вказати в документах адресу квартири свого компаньйона.
А трохи згодом хтось надав важливу послугу самому Колесникову: 23 травня 1997 року було вбито Сергія Романа. Хтось, близький до Романа, виманив його з-за кордону до Донецька, начебто на ділову зустріч. Кандидатів на роль Юди було кілька, у тому числі й у фірмі "Південь". Крім самого Колесникова, називалися імена ще кількох людей, з якими Роман теж починав у кооперативі на Центральному ринку Донецька: Віктор Гудинець, Андрій Бабак, Владислав Лиходій, а також «юний юрист» Іван Шакуров (1970 р.н.), що приєднався до них.
Бабак спочатку був людиною Колесникова, його незмінним помічником та замом ще з 80-х років, а ось Гудіцен вважався довіреною особою Романа – і саме на Гудинця він залишив фірму «Південь», коли відбув за кордон. Але потім свідки зазначали, що Гудинець буквально «співся» з Колесніковим, а той у свою чергу дружив з Ахметовим. Навіть міліція стверджувала, що лише Колесников і Гудинець знали, коли і де перебуватиме Сергій Роман того злощасного дня – але незабаром слідство перестало ставити їм запитання.
Андрій Бабак із сім'єю
Як би там не було, але після вбивства Сергій Романа всі отримали вражаючу «спадщину» — навіть ту, на яку компаньйони та топ-менеджери покійного за законом начебто й не могли претендувати. Ахметов отримав у своє повне володіння низку об'єктів нерухомості в Донецьку, яким Роман раніше володів разом із Брагіним. Підприємства Романа з Центрального ринку Донецька здебільшого дісталися Колесникову та його оточенню – тепер він став їх господарем. Втім, у «Південь» замість Романа увійшов новий співвласник – ним стала фірма «Укрінком», що належить Жигану Такташеву, дуже близькому до Ахметова людині (померла 2005). Віктор Гудинець отримав у «нагороду» за свої таємничі послуги фірму ТОВ «Фрукти світу», яка стала головним постачальником тропічних фруктів на Донбасі, фірму «Весна» (торгівля квітами) та фірму «Скандін-Південь».
Борис Колесніков: що ми забули чи не знали про донецький торгаш. ЧАСТИНА 1
Також Гудинець став керівником та співзасновником фірми «Реєстр-Консалтинг», на пару з Максимом Вікторовичем Колесніковим (1975 р.н.), який є зведеним братом Бориса Колесникова по батькові. Андрій Бабак став фактично другою особою у «Півдні» після Колесникова, а коли той отримав посаду у Донецькій обласній раді, то він передав Бабаку крісло директора. Що ж до юриста фірми «Південь» Івана Шакурова, який безпосередньо брав участь у розділі капіталу вбитого Сергія Романа, то він теж отримав свій шматок «пирога», тільки інакше: у 1997-му Шакуров став співвласником і директором юридичної фірми ТОВ «Укрконсалтинг», створеної Колесниковим для обслуговування своєї служби-заслуги.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Борис Колесніков: що ми забули чи не знали про донецький торгаш. Частина 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!