Борис Приходько: як вкрасти мільярди та отримати прощення в Україні
Чому Києвом досі на волі ходять люди, які допомагали режиму Януковича красти у країни та народу мільярди? Мабуть, тому, що потім вони допомагали красти мільярди вже нової влади. Такого висновку мимоволі нас приводить історія «чудесного порятунку» від кримінальної відповідальності колишнього заступника голови НБУ Бориса Приходька. Людина, яка безпосередньо брав участь у банківських аферах 2014 року, наслідком чого стало падіння гривні та економіки країни, проходив обвинуваченим у справі про фактичне розкрадання 2 мільярдів, і довгі роки був довіреною особою та компаньйоном «донецьких сімей».
«Мисливці на лис»
Приходька Борис Вікторович. Його іноді плутають із його тезкою Борисом Григоровичем Приходьком — колишнім головою правління «Державної продовольчо-зернової корпорації України». Тим більше, що Борис Вікторович теж має якесь відношення до аграрного бізнесу, адже його звинувачують у розкраданні грошей ВАТ «Аграрний фонд». Але цим їхня схожість і обмежується. Наш герой народився 23 січня 1973 року у селищі Лосинівка Ніжинського району Чернігівської області. Про своє дитинство та юність Борис Приходько наполегливо не бажає розповідати, і навіть у своїй біографії приховує день та місяць народження, хто його батьки, де і з ким навчався, за допомогою кого вийшов у люди. Натомість у 2013 році, пишаючись за своїх колишніх учнів, трохи світла на далеке минуле заступник голови Нацбанку пролив колишній керівник гуртка зв'язківців Станції юних техніків містечка Носівка (Чернігівська область). Саме під його керівництвом у 80-х роках активно займався радіозв'язком та «полюванням на лис» школяр Боря Приходько. Причому не просто займався, а й перемагав у республіканських змаганнях. Якось його фото навіть надрукували в газеті «Радянська освіта» (№38, 1988 рік).
На фото у газеті «Радянська освіта», у центрі – Борис Приходько
Але річ не тільки в тому, що в СРСР спортивні змагання «Полювання на лис», які являють собою аматорське пеленгування захованих радіостанцій, влаштовувалися під патронажем КДБ – а переможці цих змагань привертали увагу спецслужб як потенційних молодих кадрів. Цікаво, що разом із Борисом Приходьком до тієї ж Носівської СТЮ, до того ж гуртка радіоаматорів, ходив його ровесник Валерій Давиденко — майбутній власник СП «Агродом», компаньйон Бориса Приходька та Юрія Колобова за «Терра-банком», заступником міністра агрополітики України (2013-2014), нині – депутат Верховної Ради, член фракції «Блок Петра Порошенка». Який нещодавно прославився тим, що купив собі новий швейцарський годинник «Audemars Piguet» за 286 тисяч гривень.
Валерій Давиденко
Їхні шляхи після школи ненадовго розійшлися. Борис Приходько 1993 року вступив на роботу до Агропромбанку «Україна» — того самого скандального банку, через який у 90-ті «пилили» мільярди, в якому працював майбутній президент Віктор Ющенко. Ще раз повторимо, що своє минуле Приходько приховує просто до непристойності, навіть не вказуючи в біографії, чи служив він в армії, який вищий навчальний заклад закінчив і де саме починав свою кар'єру банкіра. За уривчастою інформацією джерел Skelet.Org, його перше місце служби було не в київському офісі «України», а в одній із його філій у Чернігівській області. Ким туди спочатку прийняли 20-річного хлопця (у кращому разі студента-третьокурсника), можна лише здогадуватися, але без чиєїсь протекції тут явно не обійшлося. В «Україні» Приходько пропрацював до 2001 року, аж до ліквідації банку, поступово піднімаючись службовими сходами і перебравшись уже до столиці, де він обзавівся своєю першою київською квартирою у висотці за адресою Прирічна 37. Після того як банк «Україна» зі скандалом наказав довго пережити, Хрещатик, де пропрацював до 2003 року.
А ось його друга дитинства доля помотала. Судячи з біографії Валерія Давиденка, у 90-х він брався за все поспіль: був директором агропідприємства, інженером у ТОВ «Український будинок зв'язку», у «нульових» став страховим менеджером. Загалом, чи справи в нього йшли неважливо, чи він просто не захотів визнавати, чим займався насправді. Але судячи з того, що на Чернігівщині в нього залишилися дуже широкі зв'язки, у тому числі серед корупціонерів, тіньового бізнесу та господарів місцевих «титушок», тобто великі сумніви щодо того, що в молодості Давиденко був простим інженером та страховим агентом. До речі, у 2016 році Давиденка назвали куратором партії «Наш Край» у Чернігівській області, а цей політичний проект Банкової, створений на противагу «Опоблоку», спирається на найкорумпованіші і навіть напівкримінальні місцеві еліти.
Справи у наших «мисливців на лисицю» різко пішли вгору з 2003 року. Борис Приходько тоді перевівся до Ощадбанку, де він швидко зблизився з його директором казначейства. Юрієм Колобовим. За Колобовим вже тоді стояло дуже багато впливових осіб: мама та син Арбузови, Сергій Тігіпко, Артемій Єршов и Сергій Льовочкін. І ось в Ощадбанку Борис Приходько стрімко зблизився з Юрієм Колобовим — так, що коли Колобова 2008-го вижили з крісла директора казначейства банку, він передав його Приходьку як своєму приймачеві. І Приходько потім працював на цій посаді до 2012 року, перейшовши згодом до Нацбанку України (НБУ) на посаду першого заступника голови. Нагадаємо, що головою НБУ тоді був Сергій Арбузов (а після нього його довірена людина Ігор Соркін), а влаштував Приходька в НБУ все той же Юрій Колобов, який тоді обіймав посаду міністра фінансів. І це вже не кажучи про те, що трійця Колобов-Арбузов-Приходько входила до ближнього кола ділових зв'язків Юрія Іванющенка (Юри Єнікієвського).
Але хіба міг Борис Приходько забути про свого друга дитинства та товариша з радіоклубу?! І ось у 2004 році поневіряння Валерія Давиденка закінчилися, бо він заснував велику агрофірму СП «Агродом» і став чернігівським агробароном. Але питання про те, звідки колишній інженер та страховий менеджер узяв багатомільйонну суму для створення «Агродому» (тільки його статутний фонд становить півтора мільйона гривень), для скуповування та поглинання інших агропідприємств, для оренди землі та техніки ніхто ніколи не порушував. Можливо, він виграв у лотерею, як нинішній генпрокурор Юрій Луценко? Чи йому допоміг із пільговими кредитами казенними грошима «Ощадбанку» його друг Борис Приходько?
Давиденко щасливо вирощував соняшник та кукурудзу до весни 2013 року, а потім переписав «Агродом» та інші свої фірми на свою маму. Валентину Миколаївну та, за допомогою Бориса Приходька та Юрія Колобова, сів у крісло заступника міністра агрополітики України. Незабаром ставши фігурантом міжнародного скандалу про китайський кредит (3 мільярди доларів, за які так і не розплатилися), а також менш відомої справи щодо створення власного митного терміналу у місті Козелець Чернігівської області. Зрозуміло, що все це Давиденко провертав не один, а як член великої команди, яка створювала свої схеми з благословення та під «дахом» Юрія Іванющенка. Причому журналісти підкреслено виділяли Давиденка, називаючи його «довіреним старанним виконавцем наказів Іванющенка». Що ж, зараз він готовий так само старанно виконувати накази «сім'ї» нинішнього президента, якщо та влаштує його на якусь посаду!
Приходько Борис
Борис Приходько, Валерій Давиденко, Юрій Колобов: схеми друзів-банкірів
Але Бориса Приходька, Валерія Давиденка та Юрія Колобова пов'язувало ще дещо: у 2007 році, вже будучи друзями та компаньйонами, вони придбали дешево (за борги) банк «Інвест-Кредит», перейменований ними на «Терра-Банк». Це виглядало взагалі якось підозріло: добре вже Давиденко був «незалежним бізнесменом», але Приходько і Колобов тоді керували казначейством державного «Ощадбанку», і у відповідних органів мало виникнути питання про те, за які саме шиші вони обзавелися власним банком? Але цього питання не виникло, оскільки влада в країні тоді більш ніж наполовину належала «антикризовій коаліції» та уряду Януковича.Азарова. Втім, коли влада невдовзі змінилася, то про це також ніхто не згадав. Проте мало чим примітний раніше банк раптом став стрімко нарощувати капітал шляхом додаткової емісії акцій (їх почала поступово скуповувати ЗАТ «Українська страхова група»), а також за рахунок залучення бюджетних коштів державних програм – наприклад, іпотечної. І роздавати залучені гроші у вигляді кредитів кільком фірмам.
Кредити ці компанії так і не повернули, але все списали на кризу. 2010-го року нові власники банку (через «Українську страхову групу» ними стали Вадим Копилов та Кирило Шевченко) навіть нібито оприлюднили список боржників, проте жодного конкретного імені у ЗМІ так і не з'явилося.
Було зрозуміло, що Копилов та Шевченко навряд чи були лохами, які купили банк із безнадійними боргами. По-перше, вони особливо й не панікували, і спокійно поставилися до придбаного банку старих боргів. А по-друге, вони були найдосвідченішими фінансистами: Копилов раніше працював в уряді та очолював «Нафтогаз», а Шевченко 10 років пропрацював у банку «Фінанси та Кредит» (з 2014 року він очолює «Укргазбанк»). До того ж був ще один цікавий нюанс: у грудні 2006 року Шевченка було призначено «коаліцією» головою правління Державної іпотечної установи, а невдовзі після цього Колобов із Приходьком придбали «Терра-Банк» та зробили його учасником іпотечної програми. Копилов тоді був заступником міністра фінансів Миколи Азарова (заодно був першим віце-прем'єром), а також його близьким другом та учасником багатьох спільних корупційних проектів. Тому ставало цілком очевидно, що трійця Колобов-Приходько-Давиденко та дует Шевченко-Колов є учасниками однієї схеми, можливо, і не однієї, яка здійснювалася під прикриттям високопосадовців «антикризової коаліції» та уряду Януковича-Азарова. Але досі справи "Терра-Банку" у 2007-2009 р.р. чомусь не зацікавили ані слідчих, ані журналістів.
Кирило Шевченко
Мовчать поки що ЗМІ та про подробиці діяльності Бориса Приходька на посаді першого заступника голови Нацбанку. Тим часом, за даними Skelet.Org, Саме його призначення було дуже цікавим. Отже, наприкінці 2012 року голова НБУ Сергій Арбузов збирався у віце-прем'єри і почав підбирати собі заміну. Своїм наступником він зробив Ігоря Соркіна, який понад 15 років прослужив у Донецькому управлінні НБУ, який був довіреним і надійним «касиром» донецьких «сімей». А ось першим заступником голови НБУ Арбузов призначив Бориса Приходька. Повідомлялося, що його кандидатуру особисто лобіював Юрій Колобов – адже дуже багато кланів та «сім'ї» хотіли прилаштувати до керівництва НБУ своїх людей, тож конкуренція за місце була шалена. До речі, тоді ж Колобова було призначено міністром фінансів України. Тож Приходько став членом команди, яка підім'яла під себе фінанси України: Колобов та Арбузов в уряді, а Приходько та Соркін у НБУ. І явно не за свої таланти, а за готовність старанно працювати за схемами Арбузова та Колобова – тому Борис Приходько безпосередньо причетний до всіх їхніх махінацій та афер, включаючи операції з облігаціями.
Чому все це не розслідувала Генпрокуратура? Можливо тому, що в аферах з облігаціями як посередник брала участь фінансова група Investment Capital Ukraine (ICU) Валерії Гонтарєвій – майбутнього голови Нацбанку та улюблениці Петра Порошенка?
Приходько та Соркіна рука закону спробувала вхопити за сідниці лише за останній епізод їхньої бурхливої спільної діяльності: скандальна справа про махінації із коштами Аграрного фонду. Спробувала, бо у підсумку Соркін просто втік з України, а Приходько спритно виплутався. Отже, з початку лютого 2014 року «донецькі» почали активно пакувати валізи, причому золотом та доларами. Хто переводив у готівку або виводив свої «кровно зароблені», а хто поспішав востаннє «хапнути по-крупному». Практично всі ці схеми поверталися через НБУ, Мінфін, державні та приватні банки, державні структури та фонди. У способах банальної крадіжки та виведення за кордон коштів за основу було взято схеми 2008-2009 р.р., за якими тоді банки «взули» державу та вкладників на десятки мільярдів гривень, заразом обваливши національну валюту. Банки, близькі до «родин» Януковича та Іванющенка, почали отримувати рефінансування та красти гроші вкладників, змінюючи їх на долари та виводячи за кордон, вже з грудня 2013 року. При цьому Борис Приходько був не просто в курсі, він брав участь у всьому.
Одним із «пилососів», через який збирали (просто крали) гроші звідусіль, був тоді «Брокбізнесбанк», який незадовго до того Сергій Курченко купив у братів Буряків. І цей банк почав гарячково брати кредити, де тільки можна, явно не збираючись їх повертати. Керівництву НБУ (Соркін, Приходько) це було добре відомо, однак у лютому 2014-го вони виділили «Брокбізнесбанку» кредит у сумі 2,069 мільярда гривень. На ці гроші банк купив у Агарного фонду облігації: угоду дозволило Мінагрополітики (у цьому брав участь Валерій Давиденко), а посередників виступила ICU Гонтарєвої. Потім Аграрний фонд, з дозволу Мінагрополітики, розмістив ці 2,069 мільярда гривень на депозиті в тому ж «Брокбізнесбанку» — а банк їх просто стирав, роздавши у вигляді кредитів своїм підставним фірмам.
І ось «революція гідності» відбулася. Ноги зробили Соркін, Арбузов, Курченко та ще дуже багато «донецьких», несучи з собою вкрадені мільярди. Але їхні друзі, компаньйони та спільники залишилися. На своїй посаді до середини березня 2014 року залишався Валерій Давиденко. І ще кілька місяців ніхто не поспішав ні звільняти, ні притягати до відповідальності Бориса Приходька – його лише понизили з перших у звичайні заступники голови НБУ, яким після Соркіна, що втік, став Степан Кубів. І ось що цікаво: Кубів одразу ж продовжив практику роздачі банкам стабілізаційних кредитів та рефінансування, хоча навіть неозброєним оком було видно, що ці гроші розкрадаються і виводяться — причому тепер уже не «донецькими», а олігархами Майдану. І якщо за Ігоря Соркіна НБУ подарував банкам 24 мільярди гривень, то Степан Кубів за три місяці роздав 61 мільярд: з них 11,7 мільярда «Приватбанку» та 10,9 мільярдів банкам Олега Бахматюка. Не дивно, що курс гривні з 9,3 (кінець лютого 2014 року) опустився до 14 (червень 2014 року). Втім, потім НБУ очолила Валерія Гонтарева, яка за кілька місяців роздала банкам ще понад сто мільярдів! Підсумок – гривня впала до нинішнього курсу 25-26.
А Борис Приходько продовжував працювати в НБУ – можливо тому, що давав Кубіву, а потім Ґонтаревій пораді, як краще влаштовувати ці афери з рефінансуванням, які обрушили і економіку України, і рівень життя українців. І лише наприкінці липня 2014 року Генпрокуратура затримала Приходька у справі про фактичну крадіжку 2,069 мільярда гривень, які Аграрний фонд розмістив у «Брокбізнесбанку». 1 серпня Приходька було заарештовано, а суд оголосив розмір застави, за якою він міг вийти на свободу – 200 мільйонів гривень, сума нечувана в історії українського правосуддя! Але з НБУ його звільнили лише 22 жовтня, та й то лише за списком люстрації як «пособника режиму», а не обвинуваченого в колосальних розкраданнях.
Але ось відбуваються позачергові парламентські вибори, Валерій Давиденко отримуємо мандат і незабаром приєднується до команди Петра Порошенка, і 10 грудня 2014 року його друга Бориса Приходька абсолютно тихо, мало не таємно випускають на волю, навіть не взявши застави. Потім раптом виявилося, що й звинувачень йому ніби більше не звинувачують, хоча і про його невинність Генпрокуратура теж не повідомляла.
Борис Приходько, який підбадьорився таким результатом справи, навіть пішов ва-банк і, набравшись нахабства, вирішив спробувати відновитися в Нацбанку, для чого подав позов на відміну своєї люстрації. Цей позов було задоволено 28 січня 2016 року Окружним адміністративним судом Києва. Щоправда, звільняти для нього вже зайняте іншими місцем у керівництві НБУ ніхто не збирався, тому Нацбанк подав апеляцію на рішення Окружного суду. Але 2 березня 2016 року Апеляційний суд Києва зупинив розгляд апеляції, фактично залишивши чинним рішення про «чистоту» Бориса Приходька перед законом, народом та совістю. Фактично це давало йому всі підстави не лише поновитись на посаді, а й вимагати компенсацію за незаконне звільнення. Але, мабуть, покровителі Приходька порадили йому особливо не «бурзти», а задовольняти своє всепрощення. Ось так ще один оператор корупційних схем «донецьких» уникнув заслуженої відповідальності, що називається, весело насвистуючи.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!