Денис Дзензерський: винен Україні, а платить Росії. ЧАСТИНА 1
Народний депутат фракції «Народний фронт» Денис Дзензерський не просто фінансує російську армію, а й постачає важливі комплектуючі для її військової техніки. Ця інформація не є сенсацією, вона лежить буквально на очах і доступна кожному, хто поцікавиться подробицями роботи підприємств корпорації «Веста», яка вже багато років працює в Росії, поповнюючи її бюджет. Але цього чомусь наполегливо не помічають парламентські колеги Дзензерського, включаючи його друга-патріота. Євгенія Дейдея. А українські правоохоронні органи закривають його кримінальні справи, порушені за фактами фінансового шахрайства та декларування недостовірних даних. Більше того, Денис Дзензерський, який обріс багатомільярдними боргами перед українськими та іноземними кредиторами, і не думає їх віддавати, примудряючись при цьому продовжувати отримувати прибуток зі своїх формально заарештованих підприємств. Як це йому вдається?
Історія акумуляторного академіка
Дзензерський Денис Вікторович народився 22 грудня 1978 року у Дніпропетровську, у сім'ї наукового співробітника Інституту технічної механіки АН УРСР Віктора Олександровича Дзензерського. Закінчив престижну дніпропетровську школу №1, після якої вступив на економічний факультет Придніпровської академії будівництва та архітектури. Зрозуміло, що в жодній армії Денис не служив – синочку з багатої елітної сім'ї це було не заведено. Ну а відразу після отримання диплома (1997), Денис Дзензерський почав працювати в сімейному бізнесі - яким займається до цього дня.
Віктор Дзензерський
Таким чином, з самого свого народження і до сьогодні, Денис Дзензерський є лише сином свого іменитого та заповзятливого батька, якому він завдячує всім. За відгуками своїх знайомих, Дзензерський-молодший мало що уявляє сам собою, він навіть не успадкував здатність до наук (тому й навчався на бухгалтера в будівельній академії), і навряд чи досяг би таких висот, якби його батьки були простими роботягами. Тому Skelet.Org вважає, що буде правильним розпочати цю історію з того, як Дзензерський-старший створив сімейний бізнес та вивів у люди свого сина.
Віктор Дзензерський (1944 р.н.) родом із Чернівецької області, закінчив фізико-математичний факультет Чернівецького університету, та отримав розподіл у Дніпропетровськ, в один із НДІ Академії Наук УРСР. У 1968-му він перевівся до Інституту технічної механіки (при цій же Академії), де пропрацював до 1989 року, а потім перевівся до Інституту геотехнічної механіки (теж при АН УРСР), на посаду керівника створеного ним же Відділення фізико-технічних проблем транспорту на надпровідних фізичних проблемах. Звучало це дуже футуристично, проте далі теорій та лабораторних дослідів справа так і не пішла: зібрали макет «місяцехода» на надпровідних магнітах, який іноді викочували з сараю. До речі, тоді поїзди на магнітних подушках вже їздили ФРН та Японією.
Дітище похмурого генія Дзензерського
Потяг, що діє, на магнітній подушці. Японія
Проте ця витівка знайшла своє продовження в Інституті транспортних систем і технологій НАН України, створеному 1995 року з ініціативи Віктора Дзензерського на основі його Відділення фізико-технічних проблем транспорту – і він став його незмінним керівником. До Академії Наук цей інститут ставився лише формально, фактично він відразу ж почав працювати на особисті інтереси Дзензерського, а 1997-го взагалі увійшов до складу його Науково-промислової корпорації «Іста». Фантазії про магнітні поїзди тоді вже були забуті, і Дзензерський використовував інститут як інженерний відділ свого акумуляторного виробництва. Водночас він забезпечував йому регалії академіка та фінансову підтримку уряду.
Ще до розвалу Союзу ходили чутки, що Дзензерський насправді створив «Роги та копита», використовуючи своє Відділення проблем транспорту для зовнішньоекономічної діяльності під дахом державного НДІ. Купуючи за кордоном не тільки лабораторне обладнання, а й японські магнітофони з іншим ширвжитком, і вивозячи метали та інші експортні товари. Можливо, до цього мало відношення його СП «Оберон», яке засвітилося у ЗМІ трохи згодом: у травні 1993 року Кабмін видав йому дозвіл на експорт свинцю. Цим Віктор Дзензерський і заробляв свій початковий капітал, і саме на свинці він заснував свою бізнес-імперію, вирішивши перетворювати його на автомобільні акумулятори, на які ще за радянських часів був дуже великий попит.
Але створював він її не власним коштом, як і свій інститут! Спочатку Віктор Дзензерський «підметушився» у Києві, умовивши Кабмін ухвалити програму будівництва у Дніпропетровську першого в Україні акумуляторного заводу, під який створили ПАТ «Іста». Це підприємство спочатку було державним, а його будівництво (1993-1995) фінансувалося скандальним банком «Україна». А потім стався кульбіт: побудований завод перейшов до ЗАТ «Іста-Центр», а пізніше опинився у власності ПрАТ «Іста-Центр», і разом з іншими підприємствами увійшов до корпорації «Іста», яка мала дуже заплутану структуру. Борги ж перед "Україною" списала інфляція.
1998 року акумуляторним бізнесом Дзензерського зацікавився «Укрпромінвест» — сімейний холдинг Олексія та Петра Порошенко. Вони вклалися у перспективну справу, і вже 1999 року «Укрпромінвест» контролював 41% «Іста-Центру». Як бонус Петро Порошенко разом із Дзензерським увійшов до числа «винахідників» і отримав державну премію як співавтор «науково-промислового комплексу виробництва свинцево-кислотних акумуляторів». Дане «винахід» було оформлено через кишеньковий інститут Дзензерського та затверджено за допомогою його великих зв'язків у Києві.
Потім між Порошенком і Дзензерським щось сталося, бо 2001 року вони розділили свій бізнес (нагадаємо, що Петро Порошенко тоді підтримував Кучму і був одним із творців Партії Регіонів). «Іста-Центр» разом із першим акумуляторним заводом компанії, ДОЗ «Енергоавтоматика» та ТОВ «Укрсплав» відійшли у власність Порошенка, який доручив їх своєму другові та компаньйону Олегу Зіміну. Їм не дістався лише інститут Віктора Дзензерського — мабуть лише тому, що той формально державний. Дзензерський тоді створив Міжнародну науково-промислову корпорацію (МНПК) «Веста», і продовжив займатися акумуляторним бізнесом вже справді в міжнародних масштабах, розпочавши з Росії. 2001 року Дзензерський розгорнув бурхливу діяльність на Курському заводі «Акумулятор» — на той час найбільшому російському виробнику акумуляторних батарей. І вже за рік там з'явилася перша філія «Вести» — ТОВ «Істок».
Курський бізнес Дзензерських
Акумуляторний завод у Курську було відкрито ще 1944 року, і понад півстоліття не знав жодних організаційних проблем, доки туди не прийшов Віктор Дзензерський. Справа в тому, що бізнес акумуляторного академіка супроводжувався появою на заводі безлічі ТОВ та ЗАТ, в яких незабаром заплуталися самі робітники, які щороку оновлювали записи у своїх трудових книжках. Першим з них було ТОВ «Джерело струму Курський» (потім просто «Істок», потім «Істок+»), що розпочало роботу на виробничих потужностях заводу в 2002 році, потім ТОВ «Веста-Центр» (перейменоване в 2006 році в «Курськ-Центр»). Після цього з'явилося ТОВ «Курський акумуляторний завод», а з 2012 року ще з півдюжини фірм Дзензерких. Спроба місцевих журналістів розібратисяХто ж там на кому стоїть, був безуспішний: керівництво всіх цих фірм плутало їх, сміючись в обличчя. Але після цього в повітрі повисло питання: а навіщо так ретельно приховувати схеми начебто шанованої міжнародної корпорації?
На це запитання було дві відповіді. По-перше, поглинання «Вестої» курського заводу «Акумулятор», що розтягнулося на роки, не завжди було чесним та прозорим процесом – адже інакше Дзензерські працювати не можуть. Наприклад, у 2011 році корпорація «Веста» купила 60% акція заводу, а у 2013 році оголосила про вкладення в нього 5 мільярдів рублів, Що за тогочасним курсом становило 167 мільйонів доларів. До речі, відбувалося це в розпал російсько-української торгової війни, яка чомусь нітрохи не торкнулася російського бізнесу Дзензерських. Більше того, того ж року Денис Дзензерський, якого тато зробив співвласником та віце-президентом корпорації «Веста», разом із Дмитром Нікітіним (керуючим ВАТ «Російські акумулятори», в якому Дзензерські мають 25%) провів у Курську успішні ділові переговори з тамтешнім губернатором. Наголосимо: на той момент Денис Дзензерський уже був народним депутатом Верховної Ради, і все ж таки він порушував закон і займався сімейним бізнесом на офіційному рівні.
Ділові переговори Дмитра Нікітіна, Дениса Дзензерського та курського губернатора Олександра Михайлова (зліва направо). Курськ, 2013 рік.
Дзензерський пропонує вкласти в економіку Курської області 5 мільярдів рублів
Але за ширмою цих інвестицій ховалося доведення заводу до банкрутства обліпившими його ТОВ і ЗАТ, та був скуповування частинами. Причому для цього Дзензерські використовували гроші російського банку «ВТБ», з яким вони досі так і не розрахувалися (це не рахуючи боргів українських підприємств «Вести», які заборгували українській філії «ВТБ-банку»), так само як і з «Россільгоспбанком» та «Курськпромбанком». Така ж картина спостерігається і в Казахстані, де «Веста» вклалася в підприємство «Кайнар-АКБ», і тепер винна 648 мільйонів гривень казахському банку «БТА» — олігарху, який перебуває під контролем. Кенеса Ракішева, довіреного «скарбника» назарбаєвського зятя Тимура Кулібаєва
По-друге, Дзензерським довелося приховувати свій російський бізнес ще до 2014 року, оскільки з 2012 року Денис Дзензерський став нардепом за списком «Батьківщини» (купивши, за даними Skelet.Org, собі там місце №34). Ну а після захоплення Криму і початку конфлікту на Донбасі, депутату вже від правлячого «Народного Фронту» (з жовтня 2014), Денису Дзензерському було просто необхідно закопати кінці свого бізнесу в країні-агресорі якнайглибше – але не позбутися його, оскільки він приносив гарний прибуток. Тепер цей бізнес справді добре замаскований: із усіх курских фірм прибрали згадки про материнську корпорацію «Весте», а їх акції переписали на фірми-прокладки без публічних реєстраційних даних. Наприклад, ТОВ «Исток+» (ОГРН 1124632004650) було переписано на ТОВ «АКБ-Холдинг» (ОГНР 1124632010051), дані про власників якого просто стерли з відкритих реєстрів.
І все-таки це, справді, просто смішно: те, що Курський завод «Акумулятор» належить «Весті», давно добре відомо і ніколи не було секретом – хоч змінюй назви фірм, хоч не міняй. Проте Дзензерські «замаскували» свій бізнес навіть на офіційних сайтах компанії «Веста». На російському сайті корпорації немає жодних згадок про його українське коріння, а на українському сайті не згадуються ні російські, ні закордонні філії «Вести». Мабуть, не лише з «патріотичних» міркувань, оскільки це підприємство платить сотні мільйонів рублів до російського бюджету, а й щоб не привертати зайву увагу кредиторів.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Дзензерський Денис та Віктор Дзензерський: винен Україні, а платить Росії. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!