Філіп Іллєнко
Минулого тижня Держкіно України влаштувало аукціон небаченої щедрості. Було виділено гроші на сім фільмів. А лише до кінця року це держагентство має намір профінансувати близько сорока фільмів. У зв'язку з цим випливло ім'я Державного агентства з питань кінематографа Філіпа Юрійовича Іллєнка. Адже це дуже дивно, українського кіно, по суті, немає, а агенція, яка займається його питаннями, є. І навіть фінанси на виробництво фільмів виділяються, але чомусь звичайний українець не може їх побачити ні в кіно, ні на телевізорі. Ми спробували розібратися в цій ситуації та дати відповідь на запитання: «Хто ж такий пан Іллєнко»?
Кінематографічні дитинство та юність
Хоч як це дивно звучить, але значно більше, ніж зараз Філіп Юрійович стикався з кіно в дитинстві. Він, як актор, знімався у фільмах «Легенда про княгиню Ольгу», «Лісова пісня», «Лебедине озеро. Зона» та інших. Щоправда, був він тоді ще дитиною та знімався у фільмах свого батька Юрія Іллєнка та його друзів. Як правило, на других ролях. Наприклад, у тому ж «Лебединому озері» його роль називається «Пацан». Він взагалі із гарної кіношної родини. Його покійний батько – відомий режисер Юрій Іллєнко, мама не така відома актриса Людмила Єфименко (знімалася вона переважно у фільмах у свого чоловіка), а дядько теж досить відомий режисер Михайло Іллєнко. Усі перелічені члени сім'ї та її рідний брат, Андрій Іллєнко – затяті націоналісти, активні члени ДО «Свобода». Щоправда, є й у них у біографії неприємні моменти, не завжди вони були націоналістами. Так, наприклад, його батько Юрій Герасимович Іллєнко був членом КПРС з 1973 року, а дядько Михайло Герасимович Іллєнко свій перший фільм «Там далеко за річкою» зняв за книгою «Юність Феді Панько», яку написав тодішній керівник КДБ УРСР. Але в дев'яностих вони стали націоналістами та затятими поборниками української культури. Юрій Іллєнко сам вступив у «Свободу» та протягнув туди обох своїх синів.
Сім'я Іллєнко
Повна «Свобода»
У «Свободі» більше активував брат Філіпа – Андрій Іллєнко, за що став депутатом. Пилипу Юрійовичу у цій націоналістичній партії дали лише 122, непрохідне місце у списку. Тож у парламент у 2012 році він не пройшов і, в принципі, шансів потрапити до великої політики не було. Але у 2014 році трапився Євромайдан і партія «Свобода» на короткий час стала однією з правлячих партій, а отже, отримала можливість взяти участь у формуванні виконавчої влади. Саме тоді свободівці «протягли» Ігоря Швайку на посаду голови АПК, Олега Махницького в генпрокурори, Андрія Мохника до міністрів екології та ще кількох чиновників рангом нижче. Ось серед цих дрібних авантюристів, мабуть, протежований братом, і пройшов на посаду Філіп Іллєнко. Про те, як він туди проходив, ми розповімо нижче. Але вже опинившись на посаді він показав досить високу здатність пристосуватися і тримати носа за вітром. Судіть самі, адже вже всіх колишніх «свободівців» після виборів 2014 року, які вони провалили, погнали з високих кабінетів. Але тільки не Іллєнко. Він, як і раніше, сидить у своєму кабінеті на вулиці Лаврській і, зважаючи на все, звільняти його не поспішає.
Філіп Іллєнко
Історія появи у Держкіно
А зайняв він цей свій кабінет насилу і навіть боєм. Річ у тім, що після Революції Гідності політичні сили, що перемогли в ній, тут же приступили до поділу всіх можливих посад. Тодішня керівник Держкіно Катерина Копилова була людиною аполітичною, як і кожна нормальна людина, яка займається кіно, але це її не врятувало. Достатньо було й того, що вона не стояла на Євромайдані. А її новий шеф – Євген Ніщук стояв і навіть кричав у мікрофон, він був ведучим Майдану, за що й отримав посаду. Загалом Копилову з посади зняли, і тут же постало питання: а кого поставити? У ті часи в моді була демократія, ось у неї і вирішили представники нової влади погратись із кінематографічною спільнотою. Було оголошено «чесний» конкурс, на який подали заявки незалежні продюсери. У фінал вийшли двоє: Андрій Дончик та Філіп Іллєнко. Тут слід зауважити, що Дончик дуже відомий у світі кіно. Він був головним режисером телеканалу 1+1, зняв кілька фільмів, серіалів, телепрограм, отримував призи на кінофестивалях у Венеції та Салоніках. Філіп Іллєнко на той час продюсував лише два фільми «Молитва за гетьмана Мазепу» та «Толока». При цьому "Толока" - це фільм його дядька Михайла Іллєнка, і він не знятий досі. А «Молитву…» він виходить знімав у 24 роки, тобто тільки-но закінчивши інститут. Як його допустили до мільйонного бюджету – незрозуміло. Якщо тільки справді допустили, бо під час прем'єри ніхто й не знав, що Пилип Юрійович – його продюсер. Його ім'я в титрах загадковим чином постало безпосередньо перед поданням документів на посаду керівника Держкіно.
Михайло Іллєнко та Філіп Іллєнко
Обурена громадськість
Громадськість вступила в гру навколо обрання голови Держкіно, думаючи, що її думка комусь цікава. Очолив усю цю справу керівник Спілки кінематографістів України кінокритик Сергій Тримбач. Було залучено експертів, які читали програми кандидатів на посаду, обговорювали, оцінювали. І дійшли досить логічного висновку. Всі програми хороші, але, крім хороших ідей, потрібна так само і їх реалізація. А Філіп Іллєнко не зможе цього зробити, бо не має достатнього досвіду роботи у кіно. А крім того, він представник політичної сили, партії «Свобода», отже, особа ангажована, що діє на користь своїх політичних босів, а не на користь кіно та мистецтва. Кінематографісти ж хотіли бачити на посаді керівника Держкіно людину рівновіддалену від усіх політичних сил. Кабмін уважно вислухав представників наймасовішого мистецтва, подумав і… все-таки призначив на цю посаду Іллєнко. Тим більше, що на дворі був серпень 2014 року, Петру Порошенку треба було оголошувати про розпуск парламенту та дострокові вибори. А для цього потрібна була допомога, у тому числі і «Свободи», яка мала формально вийти з коаліції і дати президенту правову можливість для цього. Громадськість трохи побурхала і заспокоїлася. Обурювалися переважно тим, що влада влаштувала псевдоігри в демократію, а потім ухвалила командне рішення.
Як Філіп Юрійович «кермував» кінематографом
З того часу, як Філіп Іллєнко став керівником Держкіно, в Україні не було знято жодного фільму, а ті, що були у запуску та отримали часткове фінансування, були заморожені. Сам він каже, що мовляв, війна, грошей не виділяють і таке інше. Проте провідні телеканали та студії заявили про те, що можуть профінансувати ці проекти. За однієї умови вони проведуть фінансовий аудит цих проектів. Просто вони готові вкласти туди свої особисті, а не державні гроші і не хочуть, щоб їх вкрали. У результаті жодна із профінансованих державою кінокомпаній не подала заявки на аудит. А сам голова Держкіно скромно промовчав із цього приводу і вдав, що не може змусити їх це зробити. Тим більше, що він на той час освоїв більш прибутковий бізнес – якщо кіно не можна знімати, його можна… забороняти. Саме Державна агенція кінематографії видає прокатні посвідчення для фільмів чи серіалів. Без такого посвідчення жодного каналу не має права випустити кінопродукт в ефір. І Пилип Юрійович почав пачками забороняти популярні російські серіали ще до появи відповідного закону. Тим більше, після висловлювань Івана Охлобистіна та вдалих пострілів Михайла Пореченкова у Донецькому аеропорту громадська думка була на його боці. Проте на деяких каналах йшли російські телепродукти, які Іллєнко «не помічав». Так, наприклад, на Новому каналі йшли «Вороніни», на ТРК «Україна» близько семи російських телесеріалів, на «Інтері» серіал «Слідство вели…». Точно не відомо, як канали домовлялися з Держкіно, але зрозуміло, що така «розсіяність» коштує досить дорого, хоч і окупається з реклами.
І ось дали гроші на кіно
Цього року Філіп Іллєнко потрапив у зону ризику. Справа у тому, що Кабмін виділив на українське кіно 100 мільйонів гривень. А на сьогодні це непогана сума для будь-якого чиновника. За Пилипом Юрійовичем не стоїть жодної реальної політичної сили, крім напівмаргінальної «Свободи», яка може, звичайно, влаштувати демонстрацію, якщо його прибиратиму з посади, але масовими заварушками в Україні вже нікого не здивуєш, і реально на громадську думку вони не впливають. Тож, мабуть, Іллєнко вирішив працювати за принципом «що візьму прямо зараз, те й моє». Зрозуміло, що гроші на кіно виділяються не так, а за відкати. Це опосередковано підтверджується і згадуваною вище відмовою студій від аудиту, про це говорять і фахівці кіноіндустрії. Вони ж кажуть, що сума відкатів, яка при Копиловій становила 30%, різко зросла до 50%. Можливо, саме тому Філіп Юрійович почав виділяти гроші з космічною швидкістю і будь-кому. У списку 79 фільмів, що планують до виробництва. Серед студій, які отримають фінансування цього та наступного року, немає жодної студії, яка повернула державі гроші у вигляді прибутку з прокату фільму. У кращому разі повертали лише частину грошей, витрачених на виробництво. Гроші видають і тим, хто заморозив виробництво ще до припинення фінансування, і навіть тим, хто запускався з одним бюджетом, а потім за час зйомок збільшив необхідний бюджет утричі-вчетверо. Словом, поспішає Пилип Іллєнко, поспішає. Можливо, відчуває, що вже незабаром грошей із кінематографу він просто зняти не зможе.
Денис Іванов, для SKELET-info
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!