Екс-глава Мінфіну України Олександр Данилюк: невловимий брехун
Угодливі чиновники та надійні виконавці корупційних схем не звільняються зі зміною влади, вони переходять у спадок до нових босів. До Євромайдану Олександр Данилюк надавав свої послуги Льовочкіну і Януковичу, одразу після нього почав надавати їх Ложкіну и Порошенка, а потім прийняв естафету на посаді голови Мінфіну у скандальній Наталії Яресько, з якою він був знайомий майже два десятиліття. Данилюк у всіх йде просто нарозхват, проте його високі покровителі мовчать про те, в чому полягає його талант.
Рік тому, у квітні 2016-го навколо новопризначеного міністра фінансів спалахнув офшорний скандал. Виявилося, що Олександр Данилюк «забув» вказати у своїй декларації дві іноземні фірми, в яких він щонайменше роком раніше працював на посаді директора. Депутат-радикал Олег Ляшко стверджував, що ці фірми офшорні, і вимагав відставки щойно призначеного міністра. Данилюк спочатку публічно заявив, що не має жодного відношення до офшорів, потім стверджував, що ці фірми не є офшорами, а потім визнав, що колись працював директором у двох кіпрських та одній кайманівській фірмі, але з 2010 року більше не займається бізнесом. І всі три рази він безсовісно збрехав!
Втім, скандал не мав продовження. Спочатку НАБУ з приголомшливою оперативністю видала висновок, що в діях Данилюка немає складу злочину, бо він збрехав не в електронній, а в паперовій декларації (а згідно із законом відповідальність настає за недостовірні дані в електронній). А потім про скандал благополучно забули, і новий глава Мінфіну продовжив свою «реформаторську діяльність» з іміджем кришталево чесного професіонала. Адже, зрештою, «забудькуватість» Данилюка була не найстрашнішим злочином у порівнянні з фактами жахливої корупції в керівництві України, а публічна брехня стала в ньому практично нормою. Однак ці скандальні фірми виявились деревами, за якими ніхто не побачив лісу.
Олександр Данилюк
Яресько під Грибом
Олександр Олександрович Данилюк народився 22 липня 1975 року у молдавському місті Григоріополь, у родині радянської наукової інтелігенції. На початку 70-х вони переїхали до Києва, де потім його тато Олександр Петрович став директором держпідприємства «Академпроект» при Національній академії наук України, а мати Людмила Володимирівна викладала кібернетику в Київському політехнічному (нині — Національний технічний університет). Це робить його ще більш схожим на свою тезку Олександра Володимировича Данилюка (правозахисника, радника міністра оборони), у якого батько теж був науковцем, але мати працювала лікарем.
Далі було навчання у фізико-математичному класі школи №15, вступ до Національного технічного університету (з протекцією мами), та отримання диплома у Київському інституті інвестиційного менеджменту. Все це є в його біографії, на яку чомусь ніхто не звертає уваги - адже вона просто іскрита дуже цікавими фактами! Ну от, наприклад, те, що відзначив Skelet.Org: диплом інституту менеджменту Данилюк отримав у 1995 році (у 20 років), і це при тому, що сам цей інститут відкрився у 1994 році, а вчитися в ньому потрібно було мінімум 2 роки (на базі середньої професійної чи неповної вищої). А от диплом інженера-електрика у маминому Національному технічному університеті (НТУ) Данилюк отримав 1998-го року. Тут з термінами щось начебто все гаразд, проте постає питання, як він примудряйся поєднувати навчання в НТУ з навчанням в інституті менеджменту (1994-95), а потім із роботою в комерційних компаніях? Навчався заочно? На вечірньому?
Але найцікавіше – це перше місце роботи Олександра Данилюка. 1995-го, мабуть, відразу після отримання диплома інституту менеджменту (екстерном, за рік?), Данилюк отримав місце брокера в інвестиційній компанії «ТЕКТ». Яку створив рейдер, який щойно приїхав в Україну з Росії. Вадим Гриб, який відразу ж узявся за захоплення українського ринку. І фірма «ТЕКТ», до якої прийняли працювати юного Данилюка (з сумнівним дипломом) була безпосереднім знаряддям рейдерських операцій Гриба. Яку роль виконував Олександр Данилюк? Це гарне питання! Відомо лише те, що брокери «ТЕКТ» у середині 90-х брали участь в операціях зі скуповування приватизаційних сертифікатів у населення, придбання пакетів акцій підприємств, захоплень часток, перепродажу акцій.
Вадим Гриб
Втім, лише за кілька місяців Олександр Данилюк із простих брокерів стрибнув у заступники директора ТОВ «Б.А.С. Лтд», а ще за кілька місяців на посаду начальника відділу ЗАТ «Альфа Капітал». Що це були за фірми та кому належали, залишилося невідомим – інформація про них не збереглася у відкритому доступі. Але, враховуючи особливості бізнесу 90-х, а також можливу причетність цих фірм до структур Вадима Гриба, не можна виключати, що це були «фірми-одноденки», які використовуються для разових схем рейдерських захоплень чи відмивання та виведення грошей із країни.
Потім Данилюк пропрацював кілька місяців у батька у ДП «Академпроект». При цьому невідомо, ким саме, він лише упустив що «за фахом». Але який? Інженером-електриком чи менеджером? А ось 1998-го у біографії Данилюка стався цікавий поворот: він влаштовується на роботу в українське відділення американського інвестиційного фонду Western NIS Enterprise Fund (WNISEF), створеного урядом США для перспективних вкладень в економіку країн Східної Європи. Данилюк отримав там місце заступника інвестиційного менеджера, а ось цим самим менеджером була тоді... Наталія Яресько, яка тоді ще мала прізвище чоловіка Фіглус. Ось так і почалося їхнє плідне знайомство! І вони чудово спрацювалися, судячи з того, що через рік Данилюк, за протекцією Фіглус-Яресько, вирушив за серйознішим економічним дипломом до бізнес-школи університету Індіани. Не Гарвард, звичайно, цей університет за американськими мірками належить до «загальнодоступних», але мірками України кінця 90-х це, звичайно, була просто елітною академією!
І знову дивно: після закінчення навчання у 2001 році Данилюк повернувся до Києва і близько року пропрацював віце-президентом компанії «Авечурс». Так ось, дивина в тому, що про цю компанію в інтернеті не збереглося жодної, навіть уривчастої інформації, вона згадується виключно як місце роботи в біографії Олександра Данилюка – і все! Але 2001-2002 рік — це не середина 90-х, і інформація про компанії, які тоді працювали, збереглася в інтернеті хоча б у вигляді короткої довідкової інформації (адреса, телефон і т.д.). Якщо її немає, це одне з двох: або всі дані про неї ретельно витерли, або це була підставна компанія, яку взагалі не «світили» в публічній інформації. Але чим вона займалася, і чим у ній займався Олександр Данилюк?
Що ховають у офшорах?
Біографії українських олігархів набагато інформативніші та прозоріші, ніж біографії топ-менеджерів та чиновників на кшталт Олександра Данилюка – вони не вирізають із них цілі шматки, і не приховують свій основний бізнес. А тут суцільні загадки! Ось, наприклад, читаємо далі: у 2002-2005 роках Данилюк працював у міжнародній консалтинговій фірмі McKinsey & Company, переміщаючись між Лондоном і Москвою. Як його туди занесло і чим саме він займався, теж залишається невідомим. А ось у 2005-2006 Олександр Данилюк ненадовго повернувся до Києва, де був призначений радником прем'єр-міністра. Єханурова – це був його перший досвід роботи в уряді України (щонайменше за його спиною).
Після «парламентського перевороту» та відставки Єханурова, Данилюк знову відбув до Лондона (там уже жила його родина), де розпочав нову роботу як керівник інвестиційного фонду «Rurik Investment». Саме у наступні три роки Данилюк створив та очолив ті компанії, які його потім «дорікали» навесні 2015-го: «Rurik Real Estate Investment Limited», що займається нерухомістю, та її дочірньою компанією «CEEInvestments & Advisory LLP». Обидві фірми були зареєстровані навесні 2007 року у Британії та не були офшорними. Однак на півроку раніше, 16 жовтня 2006 року, на Кіпрі була зареєстрована однойменна Rurik Real Estate Investment Limited (реєстраційний номер ΗΕ 186282), яка є вже класичною офшоркою. Нарешті, в Києві була зареєстрована компанія «Рюрік Інвестмент» (ЄДРПОУ 4763140), чий офіс розташовувався за адресою вулиця Мельникова, 12. Її засновниками записані Олександр Данилюк, Девід Джон Ендрю та Чарльз Грант Брей, а також кіпрська компанія «HOGSMILL INVESTMENT» Девід Джон Ендрю.
Додамо: співвласниками названих кіпрських компаній виступають також кіпрські компанії «TRIDENT TRUST COMPANY (CYPRUS) LIMITED» (зареєстрована ще в 1989 році під номером ΗΕ 34265) і «STANDGUARD LIMITED» (зареєстрована влітку 1996) під номером 9 6 Перша їх, схоже, є т.зв. ліцензованим депозитарієм для зберігання акцій на пред'явника, оскільки депозитарії з подібними назвами є на Віргінських та Кайманових островах. Слід зазначити, що акції на пред'явника, розміщені в офшорних депозитаріях – це не просто один із механізмів корупції, ним користуються також злочинні синдикати, включаючи наркоторговців та терористів. Звичайно, це не означає, що Олександр Данилюк пов'язаний з міжнародною мафією, однак у будь-якому разі перевірка його компаній мала бути глибшою та ретельнішою. Та сама система з трьома компаніями Rurik (в Україні, на Кіпрі та в Британії) виглядає типовою українською схемою, яка використовується для ухилення від податків і виведення валюти за кордон. НАБУ ж обмежилася формальною відпискою щодо законності заповнення декларацій, навіть не подумавши покопатись у бізнесі Данилюка.
Адже це не єдині компанії Олександра Данилюка! Крім загадкової фірми на Кайманових островах, назву якої він так і не видав, журналісти заявляли про причетність міністра до компанії «Нова Раса ЛТД» (можливо, назва була переведена ними неправильно), зареєстрованою в Лондоні 2006 року, в якій директором працювала дружина Данилюка Ольга.
Що цікаво, оголошення причетності Данилюка до названих фірм викликало у їх власників неабиякий переляк, і вони навіть почали правити свої дані. Спочатку на сайті Rurik Real Estate Investment відкоригували опис послуг кампанії, прибравши звідти пропозиції щодо скуповування землі в Україні. А потім у квітні 2016-го заднім числом звільнили Олександра Данилюка з посади директора Rurik Real Estate Investment (поставивши дату звільнення 22 травня 2015 року) та найманого менеджера CEEInvestments & Advisory LLP (31 грудня 2015 року). Чому заднім? Тому що на сайті, де публікувалися дані про компанії, у тому числі журнали їхньої історії, записи про звільнення Данилюка з'явилися лише у квітні 2016-го, а не у травні та грудні 2015 року.
Словом, вийшло зовсім негарно, тим більше, що Данилюк продовжував брехати і запевняти, що не займався бізнесом з 2010 року, що в британських компаніях його просто «забули звільнити» недобросовісні партнери, які не виконали його розпоряджень. Але чомусь у Skelet.Org склалося враження, що побоювався він зовсім не звинувачень у порушенні заборони держчиновникам займатися бізнесом (тим більше міжнародним). Швидше Данилюк не хотів, щоб справа отримала не розвиток і стали не відомі подробиці його бізнесу, а також названі імена його ділових партнерів. То чи випадково НАБУ, контрольована з одного боку Банковою, а з іншого боку американцями, так швидко визнала невинним наступника Наталії Яресько та довіреної особи Порошенка?
Олександр Данилюк: Імітація бурхливих реформ
Запевнення Олександра Данилюка про те, що він не займався бізнесом з 2010 року (які опинилися брехнею), були зрозумілі: адже з вересня 2010 року він очолював Координаційний центр із впровадження економічних реформ, який був підконтрольний Адміністрації президента та її тодішньому голові Сергію Льовочкіну. Скажімо більше, Льовочкін був ініціатором його створення на пару з директором ахметівського фонду «Ефективне управління» Наталією Ізосімовою.
Данилюку навіть дали команду з 30 молодих «професіоналів», головною заслугою яких було добре знання англійської мови та наявність диплома західних економічних шкіл (або досвід роботи у західних компаніях). Причому Льовочкін оформив їх у Координаційний центр «позаштатниками», а формально вони були співробітниками Фонду економічних реформ, який контролював Льовочкін і виплачував їм звідти чималі гонорари. Але за що? Адже з самого початку роботу Координаційного центру називали фікцією, виставою, влаштованою Януковичем та Льовочкіним для обману Заходу, створення видимості проєвропейського курсу України. Пізніше і Данилюк скаржиться, що його пропозиції та програми реформ, мовляв, навіть не розглядалися Януковичем та Азаровим. Але питання: а чому ж тоді Данилюк очолював цей центр до самого лютого 2014 року, навіть після того, як Янукович відмовився від Асоціації? Чи не тому, що йому виходило дуже вдало поєднувати роботу в центрі реформ при Адміністрації президента та в британо-кіпрсько-українській фірмі, яка скуповує в Україні нерухомість?
Данилюк було звільнено з посади голови центру лише 24 лютого 2014 року, вже новою владою. А 17 липня цього року новий президент України Петро Порошенко указом №598/2014 призначив Данилюка своїм представником у Кабінеті міністрів. Причина такого нового злету залишилася невідомою, але Skelet.Org має інформацію про те, що Данилюк підключив для цього свої численні старі зв'язки і домовився з Порошенком про щось важливе – і це був зовсім не план чергових реформ. А 25 вересня 2015 року президент указом №562/2015 призначив Данилюк заступником голови своєї Адміністрації. Наголосимо: у цей час Данилюк ще працював (або, як мінімум, вважався) директором та менеджером своїх британських та кіпрських фірм, що стало відомим лише у квітні 2016-го, коли Данилюк змінив на посаді голови Мінфіну свою колишню начальницю Яреську. Скандал вийшов швидше «моральним», ніж корупційним, адже його акцент змістили на не згадку фірм Данилюка у його декларації, а він пояснював усе забудькуватістю. І все ж подібне було «некрасиво» навіть за мірками української влади, чиновники якої на той час уже дотримувалися традиції переписувати свої фірми на родичів. Крім того, неодноразово порушувалося і питання про подвійне українсько-британське громадянство Олександра Данилюка – яке він, звичайно ж, заперечував. Але хто повірить неодноразово брехливому? Хіба що НАБУ?
Сергій Варіс, для Skelet.Org
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!