Ярослав Маринович. Як вкрасти бізнес у розпал війни
"Кому війна, а кому - мати рідна". Поки тисячі українців щодня ризикують життям, захищаючи Батьківщину, хтось використовує цей непростий для нашої країни час для заробляння мільйонів злочинним шляхом, водночас «кидаючи», як своїх колег, так і державу. За мотивами цієї історії про те, як «бізнесмени» використовують дірки в законодавстві, корумпованих міліціонерів та суддів для того, щоб сколотити статки, можна було б написати кримінальний трилер, от тільки книгу про це навряд чи колись надрукують. Але саме про книги далі й йтиметься.
Наприкінці вересня заступник голови Державної фіскальної служби Сергій Білан повідомив, що податківці проводять обшуки в одній із найбільших книжкових мереж країни – «Букве». Співробітники ДФС вже вилучили близько 300 тис. грн неврахованої «готівки», та ще цілу низку документів, про які у зведенні написано лише кілька сухих рядків: «вилучено печатки 24 підконтрольних юросіб, у т.ч. офшорних, фізосіб-підприємців, чернові записи тіньової бухгалтерії, контрафактна книжкова продукція». Для людини, не пов'язаної з книжковим бізнесом, ця інформація може прозвучати як звичайний факт дрібного шахрайства, хоча насправді йдеться про аферу безпрецедентних для ринку масштабів. Але про все по порядку.
Ярослав Маринович. Афера по-українськи
Книжковий ринок України був і залишається досить закритим від громадськості бізнесом, у якому бере участь обмежена кількість осіб. На ринку представлені видавці, дистриб'ютори та продавці книг кінцевим споживачам (роздрібні мережі, інтернет магазини та підприємці, що торгують на ринках). Варто також зазначити, що донедавна на ринку домінували книги російських видавництв. Насамперед це зумовлено економічними чинниками, такими, як масштаб ринку, що дозволяє російським видавцям випускати широкий асортимент книг російською мовою та великі тиражі, що значно знижує собівартість книги. Навіть вартість друку книжок менша, ніж в Україні. Як похідна - російські видавці мають великі фінансові та виробничі можливості.
Незалежно від походження всі книги, що продаються на території нашої країни, зобов'язані мати певні реквізити, як ISBN (унікальний номер), торговий знак видавництва, тираж та інша інформація, що свідчить про те, що книга має легальне походження, авторські права збережені. За законом лише така книга може потрапити на прилавок. Але насправді все відбувається інакше.
«У країні йде серйозний переділ ринку. Дуже велика кількість торгових марок сконцентрована в дуже малій кількості рук», — починає свою розповідь джерело, яке побажало залишитися інкогніто. Про те, що насправді відбувається на книжковому ринку, знають усі, хто має до нього відношення – видавці, дистриб'ютори та роздрібні продавці. Знають, але вважають за краще не виносити сміття з хати, неохоче дають коментарі, і ще менш охоче називають імена. Тим більше, коли мова заходить про власника однієї з найбільших роздрібних мереж, який зумів «кинути» мало не всіх, кого можна було й податківців, які нещодавно потрапили «на олівець». Ім'я нашого головного героя Ярослав Маринович.
с
Ярослав Маринович. Як вкрасти бізнес у розпал війни
Ярослав Маринович. Київський Остап Бендер
Маринович Ярослав Костянтинович у книжковому бізнесі вже давно. Але репутація у нього, м'яко кажучи, не є позитивною. «На ринку не залишилося практично нікого, кого б він не кинув», - Так відгукуються про Ярослава Мариновича ті, з ким нам вдалося поговорити. Тому, як одна людина за півтора року примудрилася фактично монополізувати книжковий ринок і зупинити імпорт книг у країну, міг би позаздрити сам «великий комбінатор». Аферу Мариновича можна умовно поділити на кілька етапів.
Крок №1: Перекласти на підконтрольні фірми торгові марки видавництв.
«Якщо говорити комп'ютерними термінами, у нас у країні є «баг» - Вразливість у законодавстві. Будь-яка фізична чи юридична особа може зареєструвати будь-яку торгову марку, включаючи широко відому у світі, з метою перепродажу чи використання. Таке явище називається "патентний тролінг". І тепер, щоб завозити книги видавництва Х в Україну, потрібно отримати дозвіл від незрозумілого приватного підприємця або ще гірше у зареєстрованої на екзотичних островах компанії», — розповідає джерело. За досить невеликий проміжок часу, використовуючи підроблені документи, а в деяких випадках навіть без них і без згоди самих видавців Ярослав Маринович зумів перереєструвати величезну кількість торгових марок. А щоб максимально утруднити процес їхнього повернення – вивів їх через підставні компанії на свою офшорну фірму Blackwell Industries ltd., зареєстровану на Сейшельських островах. У результаті вийшла дуже цікава ситуація – ті, хто хоче завозити в Україну книги, не можуть отримати на них дозвіл, а фірми Мариновича просто перестали їх завозити, бо працювати по білому — не так вигідно, як продавати «сірі» книги.
Крок №2: "Кинути всіх"
До формування торгових запасів на складах своїх магазинів «Буква», «Читай місто» та «Книжковий супермаркет» Ярослав Маринович підійшов так само «ґрунтовно», як і до крадіжки торгових марок. Поставлені видавцями книги (зазвичай за умов оплати після реалізації) виводилися інші юридичні особи. Схеми передачі книг теж явно мали шахрайський характер, у них фігурували ті самі підставні підприємці та юрособи. У результаті мережу «Літера» та пов'язані з Мариновичем компанії ставали банкрутом з нульовим балансом. Все майно та цінні активи були виведені, а видавці, яким Маринович заборгував круглі суми, залишалися без можливостей повернути поставлений товар, адже відсудити що-небудь у збанкрутілих компаній було вже неможливо. Наприклад, ТОВ «Логос-транс» — за судовим рішенням про банкрутство.
Крок №3: Налагодити виробництво та постачання контрафакту. До певного моменту
Маринович довів ситуацію до тієї точки, що, з одного боку, він мав і торгові марки, і книжки на складах, але з іншого — з ним просто ніхто не хотів працювати. Щоправда, останнє ніяк не вплинуло на функціонування магазинів «Літера». Місце легальної продукції на книжкових полицях зайняв контрафакт. Саме це фактично стало приводом для перевірки податківців, яка вже встигла виявити багатомільйонні махінації.
Способів отримувати та продавати контрафактні книги у Мариновича було кілька. Для початку контрафакт необхідно було отримати, або через «човників» у сумках, або з підпільних друкарень. На «мулах», щоправда, багато книг все одно не завезеш, та й не вигідно це з економічного погляду. Тому контрафакт на полицях «Літера» був у переважній більшості українського виробництва. Надрукувати книгу на «чорній» друкарні праці не становить, куди складніше зробити так, щоб вона хоч трохи відрізнялася від відвертої підробки і носила хоча б непрямі ознаки легальної книги (про них ми вже говорили вище). Для цього Маринович використав одразу кілька махінацій. Частину книжок, на обмежений тираж яких мав авторські права, можна було просто протиражувати ще, не виконуючи вимог законодавства і не роблячи жодних виплат авторам. Ті ж, на яких авторських та видавничих прав не було зовсім – Маринович просто копіював. А книжкові новинки просто завозилися за заниженою вартістю. Саме на цій справі Маринович і прикував до своєї персони увагу правоохоронців та податківців. Загвоздка полягала в тому, що «сірі» книги завозилися за навмисне заниженими цінами, які після звірки декларацій були помітно нижчими від цін, за якими ці ж книги завозилися легально. Інакше б губився економічний ефект від заміни імпорту контрафактом і доводилося платити великі суми на митниці, чого махінатор робити не хотів.
Крок #4: Ухилитися від сплати податків.
Втім, від сплати податків Ярослав Маринович ухилявся не лише на митниці. Вся система його книгарень була побудована на цьому принципі і з цією метою. Як така мережа магазинів «Літера» існувала лише з словах. Реально ж кожен магазин був оформлений на окрему фізособу-підприємця, які змінювалися із завидною регулярністю та найчастіше були фіктивними. Це, з одного боку, дозволяло перевести сам магазин на нефіскальний касовий апарат, платити Єдиний податок і, по суті, нічого не платити з продажу книг. З іншого боку, така організаційна структура робила так, що під самого Мариновича податківцям було складно підкопатися. Коли міліція в черговий раз знаходила на полицях магазинів контрафакт, то спроби притягнути ПП-шника до відповідальності, або закрити магазин були схожі на бій з повітряними млинами, адже вже наступного дня торгова точка належала за документами іншій людині.
У результаті бізнес на «сірих» книгах почав приносити своєму власнику дуже непогані доходи, достатні, щоб не відчути важкий удар економічної кризи. За оцінками податківців, оборот такої реалізації лише з початку цього року становив майже півмільярда гривень, приносячи спритним на руку ділкам близько 150 тис грн готівкою щодня. Якщо справа Мариновича таки дійде до суду, вирок за статтею «ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах» виглядає цілком закономірно. Ось тільки чи виявиться горе-комбінатор на лаві підсудних особисто – поки що під великим питанням. На жаль, надто часто кримінальні справи проти бізнесменів, які збили свій стан шахрайським шляхом, не доходять в Україні до логічного завершення. Одне можна сказати з упевненістю – фінальну крапку в цій історії, гідній детективного роману, ставити поки що зарано.
По темі: Агент Ярослав Маринович: хроніка провалу
Господар магазинів «Літера» Маринович розпочав інформаційну війну із погроз ЗМІ
«Литера» — форпост «російського світу». Від анексії Криму до окупації Києва?
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!