Ігор Бакай. "Батько" газової корупції. ЧАСТИНА 1
Ігор Бакай – ім'я загальне для українців. Перша людина, яка розплатилася за газ для України продуктами, завгосп Леоніда Кучми, заклятий ворог Юлії Тимошенко, творець НАК «Нафтогаз України» та батько скандальної ДУСі (Державного управління справами).
Це один із найбагатших людей України, який прославився власними величезними заповідниками, розкішними палацами.Пшонці і не снилося), нерухомістю за кордоном, а також грандіозними фестивалями, які він організовував для своїх друзів.
Історія від Skelet.Org про те, як людина з рівнем інтелекту випускника лісотехнічного технікуму за кілька місяців стала мультимільйонером.
Ігор Бакай. Недовго музика грала
31 жовтня у Москві затримали екс-керівника Державного управління справами та колишнього голову «Нафтогазу» за президента Леоніда Кучму Ігоря Бакая разом з його бухгалтером та помічником Костянтином. За кілька годин підлеглих відпустили, а Бакай залишився у слідчому ізоляторі.
Ті, хто не знає історію зльоту Ігоря Бакая, побачать в арешті «російський слід» та замовну політичну репресію. Але, по-перше, український бізнесмен уже 13 років живе з паспортом громадянина РФ, а те, що з ним сталося в Росії – логічне продовження того, чого не зробила Україна свого часу. Екс-чиновника підозрюють у шахрайстві в особливо великому розмірі, нібито він заволодів грошима своїх бізнес-партнерів. Бакай уклав від імені комерційної організації договір позики з гірничо-металургійним холдингом на суму понад 630 млн. рублів. Гроші йому перевели на рахунок, але коли закінчився термін кредиту, бізнесмен відмовився повертати суму.
У прокуратурі лежить 10 заяв від ошуканих приватних осіб, серед них – від російського мільярдера Алішера Усманова, якого вважають наближеним до прем'єра Росії Дмитра Медведєва. Він дав у борг Бакаю 9 млн. доларів, а той не повернув. Також відомо, що український бізнесмен разом із спільниками від імені ТОВ Індустріальна група «Російський ведмідь» викрали 12 мільйонів доларів у компанії Усманова Metalloinvest Limited.
Алішер Усманов
Московський суд заарештував українського бізнесмена до 12 листопада Йому світить до 10 років ув'язнення. Поки Бакай сидить у СІЗО, ми згадуємо його «трудовий шлях».
Ігор Бакай. Перспективний лісоруб
Бакай Ігор Михайлович народився 17 листопада 1963 року у Рівному. Його мати – Устина Артемівна, батько – Михайло Васильович, працював водієм. Про дитинство майбутнього мільйонера відомо мало. Skelet.Org вдалося дізнатися, що сім'я жила бідно. Нелегко було прогодувати трьох дітей, а ще Бакай-старший мав шестеро братів і сестер, яким він допомагав.
Майбутній мультимільйонер закінчив лише 8 класів середньої школи. Історія замовчує чому – чи граніт науки був сильно твердий, чи потреба змусила.
У 1978 році він вступив до Березнівського лісового технікуму на корисну, а головне потрібну спеціальність — «майстер лісу, технік лісового господарства». До речі, цей диплом у майбутньому стане приводом для жартів над олігархом. Здобувши середню освіту, Бакай пішов віддавати борг Батьківщині. Після дембелю він осів у Львові на непильній, але дуже прибутковій посаді начальник бази підготовки футбольної команди СК «Карпати» Прикарпатського військового округу. В одному зі своїх інтерв'ю Бакай розповів, що тоді його робота полягала у прибиранні території, миття вікон та футбольних м'ячів, стрижці газону, підготовці лазні для футболістів, приготуванні їжі. Більше того, за його словами, він навіть не отримував зарплати, бо служив. Тут вже Ігор Михайлович явно прибідняється. Період його діяльності збігся з активним розпродажем гравців клубу. Вульгарний начальник практично заснував у країні футбольний трансфер. В результаті найкращих гравців було продано, а команда залишилася ні з чим. Багатше від цього став лише молодий начальник бази.
Ігор Бакай. "Батько" газової корупції. ЧАСТИНА 1
1989 року, згідно з офіційною біографією, Бакай кидає все і, одержимий ідеєю побудови БАМа, їде до Якутії.
Можна припустити, що радянський романтизм навряд був притаманний Ігореві Михайловичу. Найімовірніше, він вчасно зорієнтувався, де можна добре зрубати бабла. На Півночі «Павка Корчагін» (чи все ж таки громадянин Корейка) зайнявся лісозаготівлями. Він сколотив невелику бригаду з 9 чоловік і невдовзі доріс до майстра дільниці. До речі, бригада Бакая була непитущою, тому вони займалися ще одним вигідним бізнесом – продажем горілки. Тоді спиртне видавали по талонах, продуманий бригадир скуповував його, а продавав утридорога іншим робітникам.
Якщо вірити написаному вище, то Ігор Михайлович «нарубав» грошей у тайзі на лісі та горілці. Але виявляється це міф, придуманий біографами Бакая заради червоного слівця. За інформацією Skelet.Org, майбутній олігарх починав із раків. Ті, що ідеально підходять під пиво.
Справа була в Білорусії у 1989 році. Ігор Бакай засвітився у кримінальній справі. Його, як заступника голови з комерційних питань та підсобних проваджень колгоспу «Зоря» Малоритського району Брестської області, звинуватили у зловживанні службовим становищем, систематичній розтраті та привласненні грошових сум у великих розмірах.
Починалося все із дрібних масштабів. Навесні 1989 року молодий підприємець скупив у трьох незнайомців над ринком 91 кг раків за ціною 3 рубля у сумі 273 рубля. Товар він продав ресторану "Львів" за ціною 7 рублів за кг. Важко уявити, як майбутній мультимільйонер переправляв раків до рідного Львова, але великий навар очевидний. Далі – більше: Бакай влаштувався працювати до білоруського колгоспу «Зоря», який спеціалізувався на виведенні раків. Це дозволило йому взятися за торгівлю з великим розмахом. Він, оминаючи договори, постачав ресторану «Львів» раків за завищеною ціною, при цьому підробляючи накладні. Пізніше за готівку Бакай реалізовував товар до інших львівських ресторанів та їдалень. За матеріалами заведеної кримінальної справи, заступник голови за півроку роботи штовхнув ліворуч 3441 кг раків. Уявіть майже три з половиною тонни! До речі, наголосимо, що Ігор Михайлович справжній патріот. Адже раків він збував не кудись, припустимо, до Мінська чи Москви, а на Батьківщину!
Знову-таки, виходячи з матеріалів справи, «навар» Бакая становив 9,5 тисяч рублів. Саме на таку суму прокуратура оцінила збитки колгоспу. Звичайно, ця сума й поряд не стояла з тією, яку Ігор Михайлович запрацює через якихось 5 років на угоді щодо постачання туркменського газу в Україну. Але це не все. Заступник голови колгоспу примудрився нагрітися на ремонті будинку, який йому люб'язно виділили. В результаті він витратив понад відпущений ліміт 3906 рублів. Також колгосп розплачувався за цеглу, замовлену Бакаєм на будівництво нового будинку.
І ще один цікавий факт. Про те, що Ігор Михайлович любить гульнути на широку ногу, відомо давно. Працюючи у «Зорі», він із розмахом накривав «поляни» для іноземців. Наприклад, на частування канадській фірмі, якою колгосп постачав горезвісних раків, Бакай витратив 1000 рублів.
На початку 90-х на гостинній білоруській землі запахло смаженим. Влада помітила великі махінації заступника голови колгоспу. Але наш герой зумів втекти – він повернувся до України. Незабаром Радянський Союз розвалився, почалася гіперінфляція, і суми збитків, які завдав майбутній олігарх колгоспу, стали просто смішними. Проте кримінальна справа проти Ігоря Михайловича була відкрита ще до 1993 року.
Повернувся із «Якутії» (Білорусії) до Львова Ігор Бакай випадково. 1991 року він приїхав віддавати дружині зароблені гроші. У цей час набирав обертів закон Михайла Горбачова про кооперативи, рідні вмовили Ігоря Михайловича залишитися та вкласти кошти у свій бізнес. Так він відкрив кооператив Козацькі страви, який включав у свою мережу не лише кафе, а й м'ясопереробний цех.
Через рік новий бізнесмен перебрався до Києва і очолив компанію «Велес», а також затвердив ЗАТ «Бакай», ТОВ «Бакай», фірму «Арбат». Усі вони у майбутньому увійшли до скандально відомої корпорації «Республіка». У 1993 році, на зорі існування, «Республіка» займалася продажем продуктів харчування. Але вже через кілька років вона перетворилася на монополіста, який торгував металом та газом. Так "харчовий барон" Бакай став "нафтовим королем". До речі, свій борг — 9,5 тисячі рублів він повернув колгоспу «Зоря» і тоді справу закрили.
Ігор Шаров
О, велика «Республіка»
Виробничо-комерційна корпорація «Республіка» зареєстрована 26 жовтня 1993 року у Києві. У цей час на горизонті виникає Ігор Шаров – представник «кіровоградського» кримінального клану. (Читайте: Кіровоградський «король» Ігор Шаров: жадібність – не порок?)
Він стає партнером Бакая і об'єднує з «Республікою» своє підприємство – «Інкопмарк». Олександр Пресман (Людини Семена Могилевича). Усього співзасновників корпорації було вісім. Їхній склад постійно змінювався, але лише Бакай значився «на постійній основі».
Спочатку корпорація займалася постачанням українських продовольчих товарів за кордон. За даними Skelet.Org, «Республіка» торгувала діамантами Відомий випадок, коли структура купила у банку «Альянс» партію дорогоцінного каміння за 30 млрд карбованців. Закупівля проводилася за старими цінами, фактично за безцінь, без урахування гіперінфляції. Діаманти продали до дружнього Узбекистану за 110 млрд карбованців. Бакай наварився на угоді більш ніж 300%. Цю операцію фінансував банкрутний банк «Україна», а протекцію надавав колишній прем'єра Віталій Масол.
Skelet.Org дізнався, що продавши діаманти, Ігор Бакай захопився модельним бізнесом. Він брав участь у організації перших конкурсів краси в Україні. Тоді у нього з'явилися перші розкішні авто з охороною - він роз'їжджав на "Мерседесі-600" ("кабані" - у народі).
Все змінилося 1994 року, коли Ігор Михайлович вийшов на туркменський ринок. Там якраз вирувала продовольча криза, але туркменська сторона грошей на закупівлю товарів не мала. Вдало співпало, що Україна перебувала ще у глибшій кризі і заборгувала Туркменістану нечувані гроші за поставлений газ. Тоді Ігор Михайлович запропонував обмінювати продовольство на газ. Це геніальна сміх, рівної яких немає. Побудувати таку співпрацю міг чи геній, чи виходець із лісового технікуму. Наведемо приклад: корпорація поставили до Туркменістану майже 1 млн пар калош у розрахунок за спожитий газ. Для туркменів це був цінний та дефіцитний товар.
Ігор Бакай. "Батько" газової корупції. ЧАСТИНА 1
Своєю пропозицією Бакай розрахувався із боргом 1993 року за туркменський газ. А це на хвилинку 671,9 млн доларів. На торговельно-посередницьку діяльність була навіть постанова Кабміну, яка зробила Ігоря Михайловича першим у країні бізнесменом, який розплатився за газ бартером. При цьому статутний фонд корпорації – 50 млн. карбованців; за офіційним курсом долара у 94-му році – 4 тисячі доларів. Очевидно непорівнянні суми. Забігаючи наперед, зазначимо, що саме ця різниця дозволила «Республікі» уникнути витребування гарантії на погашення боргу. Але про це згодом. Зараз відповідь на головне питання – хто ж дав корпорації можливість вийти на монополісти?
Ігор Бакай – племінник Леоніда Кравчука, того самого, який став президентом Незалежної України у 1991 році.
Леонід Кравчук, родич Ігоря Бакая
Леонід Макарович вирішив, що красти гроші сімейним тандемом набагато вигідніше. Він дав зелене світло корпорації «Республіка», яка отримала квоту на постачання газу до України. З того часу Ігор Михайлович став вхожим у два високі кабінети – президента України Леоніда Кравчука та президента Туркменістану Сапермурата Ніязова.
А тепер цікаві цифри: 1994 року на адресу корпорації «Республіка» з Туркменістану надійшло 9,2 млрд. кубометрів газу. Вартість цього товару на той час, згідно з документами «Укргазпрому», становила 460,5 млн доларів. Структура закуповувала газ за ціною 50 доларів за 1 тисячу кубометрів, з урахуванням транзиту – 55 доларів. Все це відбувалося без особливих гарантійних зобов'язань та підписання договорів. Туркменістан постачав газ, на особисті рахунки «Республіки» капали мільйони, корпорація бадьоро відвантажувала товар, але забутими залишилися підприємства-постачальники, а також банки, які надали кредити. Коли ситуація досягла апогею, з ініціативи колишнього прем’єр-міністра Леоніда Кучми зібралася робоча група комісії з питань бюджету Верховної Ради. Депутати резюмували, що торкатися цього питання не можна, інакше законодавча влада перевищить свої повноваження. Справу навіть думали передати до суду, але корпорацію, яка вже зжила себе, вирішили прикрити. При цьому структуру встигли перевірити, і виявилося, що в її активах є газ як «заставний товар». Його вартість становила 176 млн доларів. Цієї суми вистачило, щоб погасити частину боргу «Республіки», але цього не сталося. В офісі корпорації сталася пожежа, яка знищила всю цікаву документацію. Останні події співпали із програшем Кравчука на дострокових президентських виборах. Заповітне крісло Гаранта отримав Леонід Кучма. Податкова порилася в документах, що залишилися, і дійшла висновку – корпорація так і не виплатив державний газовий борг України.
Так завершилася ера газової «Республіки», яка проіснувала лише рік. Бакай і К° заробили на операціях близько 500 млн. доларів.
Ігор Бакай. Як випаровувався газ
Прихід Леоніда Даниловича до влади світив Ігорю Бакаю в'язницею. Але Кучма помилував трейдера. Skelet.Org відомо, що за нього заступився сам Туркменбаші. Сапермурат Ніязов особисто зателефонував президентові України та попросив за свого друга.
Бакай за спиною шефа Леоніда Кучми
За нової влади, особливо після призначення віце-прем'єром Павла Лазаренка, який займається паливно-енергетичним комплексом в уряді Євгена Марчука, почалося цілеспрямоване формування газового ринку України. Бакай недовго сидів без діла. Слідом за «Республікою», що канула в льоту, в 1995 році бізнесмен відкрив компанію ЗАТ «Інтергаз». Вона передбачала (за задумом творців) здійснення більш прибуткових корупційних схем. Паралельно з нею в Пенсільванії (США) реєструється дочірня фірма IntergasInc. Її головне призначення – ухиляння від податків та виведення валюти, заробленої «Інтергазом», за кордон. Директором офшору призначили Ігоря Шарова. Цікавий момент — того ж року Ігор Михайлович розжився власною хатинкою в Пенсільванії. Мабуть, після вдалих угод Бакай збирався переїхати до своїх мільйонів.
У цей час посилилася газова криза в країні: МВФ вимагав від уряду відмовитися від ролі гаранта за комерційними газовими контрактами, а російський «Газпром», вирішивши перестрахуватися через відсутність гарантій, запропонував включати до угод державний «Укргазпром». Проте останній був на межі банкрутства. Незважаючи на видобуток газу в Україні та відплату транзиту, він не мав покупців. "Укргазпром" заборгував бюджету близько 3 млн доларів. У 1996 році уряд списав борги держкомпанії та відкрив ринок для приватних торгових компаній. Звісно, все це вдало «запакували» під «стабілізацію цін та боротьбу з державними газовими боргами».
Генеральний директор ЄЕСУ Юлія Тимошенко
Газовий ринок розділився між трьома компаніями: "Єдині енергетичні системи України" (ЄЕСУ), "Інтергаз" та українським представництвом "Ітери". Компанія Бакая поступово почала витісняти решту газотрейдерів. "Посунути" Ігор Михайлович зміг і газову королеву Юлію Тимошенко з ЄЕСУ.
Тоді розігралася битва: Юлія Володимирівна звинувачувала газового магната у всіх смертних гріхах, але довести його причетність до грандіозних схем розкрадання блакитного палива не змогла.
Вже за рік «Інтергаз» став оптовим імпортером російського газу, підписавши річний контракт із «Газпромом» на 10 млрд кубометрів газу. Вартість цього товару - 800 млн доларів. Щоправда, компанія виконала договір лише на 50%.
Бакай не дуже шанував «Інтергаз», який приносив запаморочливий дохід. У цей час його вже манили інші вершини – велика політика. 1996 року чималі гроші дозволили Ігореві Михайловичу легко вибрати депутатський мандат на виборах до Верховної Ради у Бориспільському виборчому окрузі №208 (його головним конкурентом був екс-міністр оборони Костянтин Морозов). Але чіплятися за нього він не став. 1997 року його призначили заступником міністра нафтової та газової промисловості України. За рік газовий магнат став позаштатним радником Леоніда Кучми.
Все буде "Нафтогаз"
Ставши довіреною особою Леоніда Кучми, Бакай ініціює створення енергетичного монополіста, аби зосередити усі газові гроші в одному місці. Це було дуже вигідно Леоніду Даниловичу – він вирішив підібрати за рік грошей на президентські вибори. За інформацією Skelet.OrgКучма поставив умову «другу»: забезпечити його кампанію 250 мільйонами доларів
У травні 1998 року український уряд створює «Нафтогаз» — національну акціонерну компанію, яка мала займатися імпортом газу в Україну, його транзитом через територію країни, а також власним видобутком енергоносіїв. До неї увійшли три компанії: з видобутку – «Укргазвидобування», з транспортування та зберігання – «Укртрансгаз» та з реалізації – «Торговий дім «Газ України». Леонід Данилович особисто запропонував своєму раднику очолити НАК "Нафтогаз України".
За лічені місяці компанія монополізувала постачання газу всім споживачам у країні, витіснивши інших конкурентів-газотрейдерів. На новій посаді Ігор Михайлович розкрив свій креативний потенціал великого шахрая. Він першим увів у систему крадіжку — несанкціонований відбір російського газу транзитного газу. До чого це призвело, пам'ятають ті, хто жив у 90-ті. Україну звинуватили у крадіжці газу, держава втратила репутацію на міжнародній арені, борги перед Росією зростали у геометричній прогресії, розпочалися маніпуляції з ціною на газ та підвищення тарифів для простих людей.
Як це відбувалося? Росія постачала в Україну 30 млрд кубометрів природного газу як оплату транзиту по 80 доларів за тисячу кубометрів. Блакитне паливо український монополіст перепродував посередникам, а ті підприємствам. Бакай у НАК запустив бартерно-вексельні (негрошові форми) схеми, які вивели фінансову діяльність компанії з легального сектора розрахунків, і заробляв щонайменше 5 доларів на 1000 кубометрів. На рік це виходило близько 150 млн доларів. Це при тому, що 40% продажу природного газу контролювали комерційні фірми Ігоря Михайловича, зокрема «Інтергаз» та його «дочки».
Аріна Дмитрієва для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Ігор Бакай. "Батько" газової корупції. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!