Ігор Палиця: спільник нафтових афер Коломойського. ЧАСТИНА 1
За ширмами патріотизму та професіоналізму в Україні традиційно ховаються негідники та корупціонери. Одним із них є волинський губернатор Ігор Палиця, який дуже намагається, щоб ніхто не згадав про його минулі махінації на посаді голови «Укрнафти» або в кріслі одеського губернатора, які коштували державі мільярди гривень. Мільярди, які перетікали на рахунки і без того надбагатих господарів групи «Приват», яким Палка продовжує вірно служити досі. За що ось уже вкотре став жертвою війни між олігархами Коломойським та Порошенка.
Втім, Ігор Палиця і сам давно живе не на одну зарплатню. Його сім'я живе у Швейцарії, а сам має капітал, оцінювані в 102 мільйони доларів – не рахуючи своєї частки в тих фірмах, участь у яких він завзято заперечує…
Ігор Палиця. Цирк та НПЗ
Палиця Ігор Петрович народився 10 грудня 1972 року у Луцьку. Він ніколи не розповідав про своїх батьків, і на те є вагомі причини. За даними Skelet.Org, надто багато незручних питань виникає, коли у відполірованій біографії «ефективного нафтового менеджера» з'являються зайві подробиці.
Згідно з офіційним «житієм» нинішнього «бурштинового губернатора», у 1989-му році він вступив до Луцького педагогічного університету (нині – Волинський національний університет), на історичний факультет – чудовий вибір для того, хто не вирізнявся в інших науках. Не маючи жодних фізичних недоліків, Ігор Палиця, проте, успішно «відкосив» від служби в армії (зрозуміло, у педвузі військової кафедри не було), і можна лише здогадуватися, хто йому в цьому допоміг. А 1993 року, ще навчаючись в інституті (або просто вважаючись там), він «почав піднімати нафтовий бізнес України» (з його біографії), нібито зі своїми однокурсниками відкривши українсько-латвійське СП «Мавекс-Л». І став директором цього підприємства, яке займалося продажем бензину.
Що ж, давайте заглибимося в подробиці. По-перше, у 90-ті СП «Мавекс-Л» являло собою невелику мережу АЗС, які торгували російським бензином, через хитру схему латвійськими фірмами-посередниками, що поставлявся в Україну. При цьому «латвійськими» вони були лише за місцем реєстрації – а Латвія давала притулок будь-яким аферистам, аж до міжнародних мафіозі. По-друге, автозаправний бізнес у 90-х перебувала в руках або ОЗУ (заправки – улюблена тема «братви»), або місцевих чиновників з дуже великими зв'язками, і вести його без їхнього «даху» чи прямої участі було неможливо. По-третє, СП «Мавекс-Л» практично було сімейним бізнесом: коли у 2003 році Ігор Петрович перейшов на роботу до «Укрнафти», то його директорське крісло в «Мавекс-Л» перейшло до батька. Джерела Skelet.Org стверджують, що папа-Палиця був зовсім не якимось там Фунтом, а реальним засновником та власником підприємства. Ну а по-четверте, саме Петро Палиця ставив свої підписи на договорах продажу АЗС «Мавекс-Л» держкомпанії «Укрнафта», що було частиною грандіозної афери «Привату». Нагадаємо, що в 2005 році «Укрнафта», контрольована «Приватом» та очолювана Ігорем Палицею, здійснила аферу з купівлі (за державні кошти) 68 АЗС за завищеною в рази ціною. Серед них були й 12 АЗС «Мавекс-Л», які Палець-батько «штовхнув» Палиці-синові, поклавши до кишені 90 мільйонів гривень.
Але як же Палиці опинилися серед людей Коломойського? Це теж дуже цікава та повна загадок історія! У 1997 році, згідно з біографією Ігоря Палиці, він почав вести спільний бізнес з «англійським бізнесменом Майклом Уотфордом», власником компанії «Watford Group». В ході чого дипломований історик Ігор Палиця став комерційним директором і членом правління Надвірнянського нафтопереробного заводу, що готувався до приватизації, який перетворив на ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття». Було очевидно, що між паном Уотфордом та сімейством Паліц тоді існували дуже тісні стосунки. І тоді ще ніхто не афішував, що британський бізнесмен Майкл Уотфорд раніше був радянським громадянином Михайлом Толстошеєю, колишнім працівником «Союздержцирку», засудженим за шахрайство з чеками Зовнішпосилторгу, який потім емігрував за кордон. За кордоном Михайло Толстошея розжився британським громадянством, одружився та змінив прізвище, а потім колишнього циркача знову потягнуло назад на батьківщину – робити бізнес на нафтових схемах та приватизації. Через ці схеми він і вийшов на волинських «заправників» Ігоря та Петра Паліц. Вони мали напрацьовані зв'язки, вони добре знали підноготну свого регіону, а Майкл Вотфорд мав імідж «британського інвестора». До 1999 року він уже зміг придбати 12% акцій ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття».
Майкл Уотфорд, він же Михайло Товстошея
Однак наприкінці 90-х до регіону увійшла група «Приват» Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова, яка також мала інтерес до тамтешніх НПЗ (Дрогобичівського «Галичина» та Надвірнянського). «Приват» діяв, як завжди, нахабно, нахрапом, із традиційною «хуцпою» — і якщо Майкл Вотфорд із Палицями підбивав клини до Надвірнянського НПЗ кілька років, то Коломойського знадобилося лише кілька місяців, щоб туди вдертися. Більше того, невдовзі батько і син Палиці встали на бік Коломойського – чи то перебігли до нього самі, почувши багатшого та впливовішого «партнера», чи то були їм спокушені та куплені. Перший варіант більш реалістичний, тому що зазвичай Коломойський не шанував куплених ним людей, і викидав їх як презервативи - а ось Ігоря Палцю він, навпаки, підняв і зробив одним зі своїх довірених «прикажчиків».
Ігор Коломойський. Ну хто ж його не знає?
Отже, 1999 року «Watford Group» та «Приват» (по 50%) заснували компанію «Watford Petroleum Ukraine Holdings Limited» (кіпрський офшор). Її наступним кроком була афера з «прихватизації» 30% пакету ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» — з-поміж акцій, які залишалися у володінні держави. Афера, яка вдалася завдяки корумпованому чиновнику Володимиру Кузнєцову (іншому родині Валерію Пустовойтенку), який у другій половині 90-х очолив «Держінвест України». Шляхом хитрої комбінації Кузнєцов домігся передачі 30% акцій ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» в управління «Watford Petroleum Ukraine Holdings Limited» — на подяку за «інвестиції». А договір був такий хитро укладений, що незабаром ці акції стали власністю офшору.
Хроніка «прихватизації» ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»
У ході цієї махінації Ігор Палиця піднявся кар'єрними сходами до голови правління ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття». Але він був зобов'язаний цьому не так своєю роллю в пограбуванні держави, як допомогою «Привату» у наступній афері: видавлюванню Майкла Вотфорда з числа співвласників ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття». Це було зроблено шляхом нахабного шахрайства у стилі Коломойського. Спочатку через банківські рахунки «Watford Petroleum» було пропущено туди-сюди 700 мільйонів доларів – за такою схемою, щоб Михайло Толстошея виявився винен своїй рідній британській податковій службі близько 100 мільйонів фунтів. Таких грошей у нього не виявилось – і суворе британське правосуддя наклало арешт на його активи. Але при цьому вийшло, що акції АТ «Нафтохімік» були незрозуміло виведені з володіння спільної компанії «Watford Petroleum» — тобто не були заарештовані, і опинилися в одноосібному володінні «Привату». Більше того, виявилося, що "Watford Petroleum" примудрився ще взяти кредит у "Приватбанку" - що ще більше посилило становище Майкла Вотфорда. Словом, незважаючи на всі його спроби повернути свою частку, він безнадійно програв війну проти Коломойського, яка тривала кілька років. І вже зрозуміло, що афера ніяк не могла відбутися без участі голови правління АТ «Нафтохімік» Ігоря Палиці.
Сергій Шекланов
Цікавим є факт: ще одним фігурантом тієї афери був російський бізнесмен Сергій Шекланов (нині він співвласник банку «БТА-Казань», тесть одного з топ-менеджерів «Газпромбанку»), який є давнім і близьким, хоч і маловідомим публіці партером Ігоря Коломойського.
Можна навіть сказати, що Шекланов – це найнадійніший російський бізнес-партнер Коломойського, учасник багатьох його комбінацій. Так, у 2003-2005 р.р. Коломойський та Шекланов «віджали» у громадянина Ізраїлю Моше Шахара компанію «Teamtrend Limited», ставши її співвласниками. А у 2014 році ця компанія була основною у шахрайській схемі Коломойського за виведенням з «Приватбанку» за кордон понад 2,5 мільярда доларів. Саме ця справа розглядається Високим судом Англії, який 20 грудня 2017 року ухвалив рішення про арешт усіх активів Ігоря Коломойського.
«Укрнафта» під п'ятою «Привату»
Варто зауважити, що роль Ігоря та Петра Паліц у вищеописаній історії була ще більшою. Джерела Skelet.Org повідомляли, що багато в чому завдяки саме їм «Watford Group» уклала фатальний союз із «Приватом», а не з групою бізнесменів, що спізнилася на розділ пирога, у складі Петра Димінського, Сергія Лагура, Степана Івахіва і нині покійного Ігоря Єрємєєва, які пізніше об'єдналися в групи «Континіум» і «WOG». Вони встигли підім'яти під себе Дрогобицький НПЗ «Галичина», де «Приват» отримав лише міноритарний пакет акцій, але згаяли ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» — багато в чому через Ігоря Палиці та його батька Петра Палиці. З того часу «WOG» та «Приват» стали найлютішими конкурентами на нафтовому ринку України, а їхня війна поширювалася і на компанії «Укрнафта» та «Нафтогаз», які вони намагалися контролювати. Війна, яка не припиняється досі: так, з 2015 року люди Коломойського намагалися отримати спадщину Єремєєва, що раптово помер (щоб проникнути в «WOG»), а з 2014 року Коломойський прямо конфліктував (аж до образ за правами нарад) Андрієм Пасішником, поставленого туди захищатиме інтереси «WOG».
Але всі ці роки Коломойський надійно утримував контроль над «Укрнафтою», хоча володіє лише 42% компанії (50% + 1 акція належить держкомпанії «Нафтогаз»). І це стало можливим з 2003 року – коли зусиллями «Привату» на чолі правління «Укрнафти» було поставлено Ігоря Палиця, який просто приймав рішення на користь Коломойського. Навіть якщо при цьому доводилося фактично порушувати законодавство чи брати участь у корупційних аферах. Втім, Ігор Петрович брав участь у них не безоплатно, чого варта лише вищезгадана угода щодо АЗС!
Ігор Палиця, 2005 рік
Нагадаємо: після бензинової кризи 2005 року, багато в чому спровокованої тим самим Коломойським, уряд виділив 2 мільярди гривень на розширення мережі державних АЗС, які працюють від «Укрнафти». Але ж «Укрнафтою» керував Ігор Палиця, людина Коломойського! І удвох вони вигадали цинічно-нахабну комбінацію: скупити вже існуючі АЗС за багаторазово завищеними цінами. Насамперед вони продали «Укрнафті» частину власних АЗС: Палиця – 12 батьківських заправок «Мавекс-Л», Коломойський — кілька десятків заправок дочірніх фірм «Привату». Причому, продавали найстаріші, убогі або АЗС, що стоять у неходових місцях.
Найбільш корупційною угодою був перепродаж АЗС фірми «Авіас-Плюс», що безпосередньо пов'язана з приватівською «Авіас». Спочатку "Авіас-Плюс" прямо продав "Укрнафті" 12 заправок за 81,5 мільйона гривень. Потім наступні 12 АЗС «Авіас-Плюс» продав фірмі-посередниці «Стронг» за 7 мільйонів гривень, а та одразу перепродала з «Укрнафти» за 79 мільйонів гривень! Декілька АЗС було продано «Укрнафті» з наваром у 18 мільйонів гривень через фірму «Севен-Севенті-Петролеум» Михайла Кіпермана – ще одну людину Коломойського, яка тоді також входила до наглядової ради «Укрнафти». Ще раз наголосимо: все це купувалося «Укрнафтою» під керівництвом Ігоря Палиці за державні гроші!
Ігор Палиця та Михайло Кіперман
Масштаб корупційних діянь Ігоря Палиці на посаді голови правлінь «Укранафти» навряд чи знали навіть правоохоронні органи, бо далеко не за всіма епізодами порушувалися кримінальні справи, а зараз забули й багато фактів журналістських розслідувань. А поле для зловживань у Палиці було величезне, адже «Укранафта» займалася також видобуванням нафти (91 % від загального видобутку в Україні) та газу (17 %), які автоматично потрапляли до «Привату».
Так, у 2007 році «Українська правда» з'ясувала, що у період 2005-2006 р.р. влаштувала кілька аукціонів із продажу видобутого газу комерційним структурам (2,3 мільярда кубів), переможцями яких стали фірми, пов'язані із «Приватом». Наприклад, ТОВ «Енергоальянс» (він закупив 1,2 мільярда кубів), яке потім постачало газ на «Дніпроазот», що належить групі «Приват». Або ТОВ «Індеко», яке постачало газ на приватівський Дніпровський металургійний завод. При цьому вартість газу, який вони купують, у «Укрнафти» становила всього 60-70 доларів (за 1000 кубометрів), тоді як тоді Україна вже закуповувала російський газ по 108 доларів. Але дешевий український газ продавали Коломойському, а дорогий російський постачали населенню, якому підняли тарифи.
Вже наприкінці 2005 року про махінації в «Укрнафті» заговорила парламентська опозиція, та й сам Ігор Палиця, певне, розумів, що рано чи пізно його справи з Коломойським можуть стати предметом розслідування. Тому у 2006 році він уперше намагався отримати депутатський мандат та недоторканність – купивши собі (недорого) місце №6 у Селянській партії. На жаль, партія отримала на виборах лише 0,36%. У 2007 році, коли на скандальну тему АЗС було порушено кілька кримінальних справ, Ігор Петрович встиг перескочити з «Нафтогазу» до Ради за списком «НУНС» (№67), куди його влаштував координатор блоку Юрій Луценко. Це викликало у громадськості здивовані питання, на що Луценко, анітрохи не соромлячись, заявив таке: добре знайомий із тіньовими схемами Ігор Палиця боротиметься з корупцією та ліквідуватиме схеми у нафтогазовій галузі! Як бачимо, майбутній міністр МВС та Генпрокурор України вже тоді підробляв лобістом корупціонерів.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Ігор Палиця: спільник нафтових афер Коломойського. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!