Ігор Райнін
Як і прогнозувалося, команда екс-президента Порошенка розсипається на очах і розбігається на всі боки. І якщо досвідченим «дивлячим» і «вирішувачам» не важко знайти собі місце в нових політичних проектах, то таким нікчемним виконавцям, як колишній голова Адміністрації Ігор Райнін, зараз дуже важко. Все своє життя він спирався на покровителів, які рухали його кар'єру, а зараз залишився наодинці зі своєю марністю. Чи побачимо ми його знову в керівному кріслі, чи пощастить йому потрапити до нового парламенту, чи доля Райніна – опинитися на лаві підсудних?
Інженери-кооператори
Райнін Ігор Львович народився 6 серпня 1973 року в Харкові, в сім'ї інженера Лева Михайловича Райніна – нащадка корінних харківських євреїв, які влаштувалися в місті ще в XIX столітті. Цей факт варто згадати тому, що етнічне походження Ігоря Райніна чималою мірою сприяло його кар'єрі. Втім, як і кар'єрі його друга шефа Бориса Ложкіна, теж колишнього глави Адміністрації президента Порошенка, який нині є віце-президентом Всесвітнього єврейського конгресу.
Бізнесом у їхній родині першим зайнявся Лев Михайлович, який ще під час «перебудови» зрозумів, що простий радянський інженер може жити набагато краще, якщо працюватиме не лише за зарплату, а й за гонорари «кооператора». 1990-го він влаштував свого сина, який закінчив середню школу, в кооператив «Наладчик», на місце техніка-наладчика газового обладнання. Робота надто відповідальна для неповнолітнього хлопця без профільної освіти, тому ходили чутки, що Ігор Райнін лише подавав розлучні ключі, але гроші отримував як кваліфікований фахівець.
Щоб «відмазати» сина від армії, Райнін-тато вирішив влаштувати його до «цивільно-військового» ВНЗ, і два роки влаштовував йому відстрочку від призову. Лише 1992-го Ігор Райнін зумів вступити до Харківського авіаційного інституту (ХАІ) на спеціальність «двигуни та енергетичні установки космічних літальних апаратів». Тоді ж тато перевів його на роботу до ДП «Інженерно-консультаційний центр «Техсервіс», на посаду інженера наладчика. Як же дев'ятнадцятирічний першокурсник міг працювати на інженерній посаді? Мабуть, так само, як і налагоджувачем газового обладнання.
З 1993 по 1996-й студент Ігор Райнін працював (або вважався) начальником дільниці в ще одному татовому кооперативі ВКФ «Агріс» (ЄДРПОУ 21240814), а потім став заступником директора ТОВ «Навчально-науково-виробничого центру «О2Р2У2 досі одна із основних підприємств його батьків. Нарешті, отримавши 1997 року диплом ХАІ, Ігор Райнін отримав у подарунок від тата та місце гендиректора сімейної фірми «Охорона праці».
Проте з якоїсь причини, що залишається не оголошеною, у квітні-серпні 1998-го року Ігор Райнін вирушив з Харкова «до дідька на паски», на край області, до симпатичного селища Коломак (населення 2800 осіб) де чотири місяці попрацював фахівцем у районній адміністрації. Знову ж таки було не зрозуміло, фахівцем у якій саме області міг там працювати інженер з космічних двигунів Ігор Райнін? І чому його перший досвід роботи на державній службі так швидко обірвався – після чого Райнін загалом зник майже на два роки? Відомо лише те, що на держслужбу Райніна визначили старий друг його батька Олексій Логвиненко, який тоді обіймав посаду заступника голови ОДА.
Як обікрасти «Турбоатом»
Олексій Логвиненко
1988 року викладач Харківського державного університету Олексій Логвиненко (1955 р.н.) перейшов на роботу в обком КПУ. Там йому довірили посаду завідувача навчальної частини у місцевій філії Інституту марксизму-ленінізму, яку у нинішній біографії Логвиненка скромно прописано як «Інститут громадської політики».
Тоді ж у Харкові молодий перший секретар Московського райкому ЛКСМУ Віктор Суботін (1959 р.н.) пішов на підвищення і зайняв крісло першого секретаря міськкому комсомолу. Дуже швидко він познайомився з Логвиненком і знайшов у ньому однодумця — але не в питаннях ленінізму, і навіть у теорії «перебудови», а в бажанні зайнятися «підприємництвом». У Суботіна воно було непереборним, тому вже 1990-го року він залишив свою апаратну посаду і зайнявся трансформацією «каси комсомолу» в комерційні банки: «Молодіжний комерційний», «Регіон-банк» та «Добродій». З 1992 року він став заступником директора та основним власником (понад 60%), а з 1995-го головою правління «Добродія», який він перейменував на «Мегабанк», який став одним із провідних банків Харківської області, з яким було пов'язано чимало корупційних і навіть кримінальних схем. Незабаром головою наглядової ради банку став Логвиненко.
Віктор Суботін
Вже 1998 року у «Мегабанку» відкрив свої рахунки харківський «Турбоатом». Машинобудівні гіганти відіграють у житті Харкова таку ж важливу роль, як і металургійні комбінати у житті Донецька. Хоча їхнє виробництво складніше, а готову продукцію не штовхнеш так само просто, як сталеві сляби, проте попит на турбіни більш-менш стабільний, світові ціни теж. Тому на «Турбоатом», за даними Skelet.Org, давно облизувалися харківські товстосуми та напівкримінальні угруповання. Захопити підприємство за класичною українською схемою, тобто розоривши та підсадивши на кредитну голку, а потім забравши акції за борги, пробували багато хто. Наприклад, Арсен Аваков на початку «нульових» через своє ТОВ «Інвестор-Нафтогаз» (дочірня фірма АТ «Інвестор») постачав газ двом своїм же фірмам, що «присмокталися» до харківських ТЕЦ-3 та ТЕЦ-4. І через ТЕЦ-3, що постачає електрику та тепло «Турбоатому», він мав намір ввести підприємство в борги, щоб потім приватизувати його на пару з Костянтином Григоришиним. Варто зазначити, що Григоришина, за даними SKELET-infoЯк активного фінансиста Комуністичної партії України, тоді підтримував і один із членів ДКЦПФР Володимир Петренко, теж член КПУ. І, будучи також секретарем Міжвідомчої комісії Кабміну з протидії рейдерству, лобіював його інтереси перед головою комісії Миколою Азаровим, який тоді був віце-прем'єром.
2005-го Аваков очолив Харківську ОДА, і боротьба за «Турбоатом» посилилася. Григоришин уже володів 14% акцій і сформував на підприємстві команду своїх людей на чолі із заступником директора Євгеном Бєлінським (з 2006 року – гендиректор), а добра половина оборотного капіталу заводу (141 мільйон гривень) лежала на депозитних рахунках в аваківському банку «Базис» (за сміхом прибутку. Проте у 2006 році за допомогою міністра енергетики Юрія Бойко 75% акцій «Турбоатому» передали до створеного тоді ж державного концерну «Укратомпром» (проіснував до 2008 року) і приватизація заводу зірвалася. Григоришин почав втрачати інтерес до підприємства, натомість Бєлінський створив за допомогою сина-підприємця, що живе в Росії, посередницьку фірму, яка добре наживалася на постачаннях турбін для російських підприємств.
Проте весь цей час за «Турбоатом» боровся і гурт Суботіна. У його «Мегабанку» завод теж тримав депозити, причому ще на більшу суму – близько 200 мільйонів гривень. І навесні 2007 року Суботін переміг: хоча приватизацію «Турбоатому» було відкладено на невизначений термін, він став його генеральним директором. Бєлінський намагався чинити опір, і навіть влаштував захоплення заводу, однак у результаті програв - і Суботін керує "Турбоатомом" досі. І ось тут найцікавіше: річ у тому, що ще у квітні 2007-го Аваков був проти призначення Суботіна і всіляко підтримував Бєлінського (як людину Григоришина), а лише за кілька місяців почав активно підтримувати Суботіна. Більш того, Авакова потім почали називати лобістом та покровителем Суботіна. Що багато в чому пояснювало те, чому Суботін непохитно залишався на своїй посаді і за прем'єра Тимошенко (2008-2009), і після другого Майдану (з 2014-го), навіть не дивлячись на потік викривальних скарг з боку команди Бєлінського.
Чому ж? Джерела Skelet.Org повідомляли про закулісні домовленості Авакова та Суботіна, які вирішили мирно поділити «Турбоатом» між собою – не його акції, але його прибуток, який вони освоювали через свої банки та фірми. Але ця домовленість виникла не раптом. Ще 2005 року радником Авакова став Олексій Логвиненко – старий друг Суботіна і, заразом, один з акціонерів «Мегабанку» та голова його спостережної ради. 2006-го Логвиненко обрався до парламенту під прапорами «Батьківщини», залишаючись вірним їй до 2011 року, коли він перейшов до партії Наталії Королевської "Вперед, Україно".
Чому ми розповіли вам цю історію економічного захоплення Турбоатому? Тому що Лев Райнін був добрим знайомим Логвиненком ще з 90-х років (або не з 80-х). Саме Олексій Логвиненко був покровителем його сина Ігоря Райніна – так само як і іншого харківського «молодого обдарування» Бориса Ложкіна. І саме завдяки Логвиненку, вони змогли зрости до піку своєї кар'єри як глави президентської адміністрації.
Але є ще щось: з бюджету «Турбоатому» годується також сімейна фірма Райнінов «Охорона праці», директором якої зараз є Лев Михайлович. У 2015-му році фірма зірвала із заводу непоганий куш, продавши йому на 654 тисячі гривень зпецодяг та засоби захисту, завищивши їх вартість більш ніж удвічі! Подібні контракти укладалися і у 2016-2018 р.р. Зрозуміло, що добро на цю аферу давав гендиректор Суботін.
Шлях сексота
Після «коломацького заслання» Ігор Райнін цілих два роки (з серпня 1998 по червень 2000) пропадав невідомо де: цей період відзначений у всіх його біографіях білою плямою. Відомо лише, що 1999-го у нього народився син (Райнін одружився 1995-го), але ось чим тоді займався він сам? Формально Райнін тоді навчався у Харківській філії Національної академії державного управління (колишня Вища партійна школа), що було навіть логічно після роботи на держслужбі в Коломаці. Однак Райнін з юних років ніколи «не сидів без діла», навіть навчаючись у ХАІ (а це було набагато складніше) він одночасно працював на батьківських фірмах. Тому це було дуже схоже на вимушену втечу, можливо за кордон – і дізнатися про його причини було б дуже цікаво.
Знову ж таки, у липні 2000-го Ігор Райнін, випускник академії управління з відзнакою (за його словами), чомусь повернувся на роботу до батьківського ТОВ «УНПЦ «Охорона праці», на посаду виконавчого директора. І смиренно чекав свого щасливого часу до березня 2001-го, коли його прилаштували на роботу до Харківської ОДА. Райнін отримав місце начальника Відділу координації проектів міжнародної технічної допомоги при Головному управлінні економіки (ГУЕ). А ось уже у квітні 2002-го він став заступником начальника ГУЕ Харківської ОДА, пропрацювавши там до квітня 2010-го. Причому 2005-го, з приходом до ОДА Арсена Авакова, Райніна навіть трохи підвищили до першого заступника начальника ГУЕ — чому посприяв його покровитель Логвиненко, який став радником Авакова. І ще в цей період Райнін встиг побути також помічником нардепа Логвиненка на громадських засадах.
Але про що Райнін ніколи не згадував у своїх біографіях: про те, як у 2009 році він став агентом СБУ під псевдонімом «Авіатор», як він отримував завдання зустрічатися з відомими та впливовими людьми (зокрема з Аваковим) і потім «стукати» на них. При цьому Авакова в цих повідомленнях він називав «співуючим і ґвалтуючим товаришів по службі», а Олександра Давтяна «антисемітом». Це, до речі, був не єдиний випадок, коли Ігор Райнін за очі хаяв людей, які надавали йому заступництво та послуги. Пізніше, коли ці факти було опубліковано, Райніну залишалося лише заперечувати.
У березні 2010-го Авакова відправили у відставку, а новим губернатором Харкова став Михайло Добкін, до цього колишній міський голова (2006-2010). Відносини між міською та обласною у Харкові роками були складними, тож коли Добкін прийшов до ОДА, він почав велику чистку – під час якої постраждав і Райнін. Тут Логвиненко нічим не міг йому допомогти, хоча Добкін на той час неодноразово позитивно відгукувався про Суботіна, який так і залишався директором «Турбоатому».
На два місяці (травень-червень) Ігорю Райніну вдалося прилаштуватися директором Харківського інституту метрології – але згодом він вилетів і звідти. І наступні чотири роки він тихо сидів на посаді заступника директора ТОВ «Синтофлекс» (ЄДРПОУ 36815660), засновниками якого є Андрій Крючков та Станіслав Скрипай – люди, які безпосередньо пов'язані з бізнесом Райніна і є засновниками кількох фірм, у яких працював він та його близькі.
Восени 2010-го Райнін пішов у політику – суто умовно, звісно. Тоді Аваков зібрав команду «Батьківщини» на виборах до облради: сам він йшов під номером один, восьмим був Райнін, а дев'ятим Ігор Балута (колишній начальник ГУ праці та соцзахисту Харківської ОДА). Коли ж у 2012 році Аваков обрався народним депутатом, то Райнін став його помічником.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Райнін Ігор: харківська гвардія Порошенка. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!