Ще зовсім недавно вона була оточена увагою найбагатших і найвпливовіших чоловіків України, та й сама була не останньою людиною у бізнесі та політиці. Але доля-лиходійка мінлива, і тепер у Ірини Бережної залишилися тільки її минуле, яке вона намагається абияк пристосувати до нинішньої реальності і встигнути закласти для себе фундамент нового майбутнього. Змінивши вбивчу міць декольте на непримиренність опозиційного політика, вона намагається хоча б повернути те, що втратила…
Яблуня, що народила золоте яблучко
Якщо почитати її офіційну біографія, то перед SKELET-info постає неймовірний вундеркінд зі стрімкою кар'єрою генія юриспруденції. Проте, як відомо, секретом успіху більшості українських «золотих» хлопчиків та дівчаток є споріднені та інші зв'язки. Ось і в цьому випадку можна дізнатися, що Ірина Григорівна Чорнило народилася 13 серпня 1980 року в Луганську, у сім'ї юриста Олени Петрівни Бережної. Це вже потім, навчаючись в університеті, вона зреклася непоказного прізвища давно зниклого батька, взявши прізвище своєї мами, яка давно прославилася на весь Луганськ своїми численними скандалами. Мами, яка заслуговує на окремий докладний розгляд, щоб можна було зрозуміти від якої саме яблуньки народилося золоте яблучко Ірини Бережної.
Скандали – це невід'ємна частина життя та діяльності Олени Петрівни. Її офіційний бізнес щонайменше до 2014 року полягав у наданні консультаційних та правових послуг «з питань комерційної діяльності та управління». Для цього вона свого часу створила мале спільне підприємство «Оліт» (код ЄДРПОУ 19084732), де працюють лише два штатні працівники: сама Олена Петрівна та бухгалтер Чарковська О.В. Чому юридичну контору зареєстровано як спільне підприємство, тобто з іноземним капіталом? Дуже просто: так вона могла надавати «консультації» у значно більших масштабах, у тому числі й з питань зовнішньоекономічної діяльності.
Але у 90-х основним напрямом її роботи стала приватизація, для чого СП «Оліт» навіть отримало відповідну ліцензію Фонду Держмайна. Сама Олена Петрівна підприємства не приватизувала, але допомагала робити це іншим: починала ще з магазинів (АТ "Луганський торговий дім", АТ "Спорттовари"), потім зайнялася великими виробничими підприємствами (Краснодонський завод "Автоагрегат", ПАТ "Агробуд"). Її, так би мовити, «фішкою», була така система: за допомогою директора ще державного підприємства створювалося акціонерне товариство, яке брало магазин чи завод в оренду, потім АТ «викуповало» підприємство зупинилося його власником. Крім цього, Олена Бережна брала створені АТ під свій «юридичний дах», і в багатьох випадках її послуги справді були потрібні, оскільки через якийсь час ці підприємства намагалися захопити рейдери. І, диво, їй вдавалося ці спроби рейдерських захоплень відбити – за що власники АТ були їй надто вдячні (в обумовленій сумі гонорару). От тільки в Луганську подейкували, що Олена Петрівна, можливо, сама ж і влаштовувала (точніше, імітувала) ці набіги рейдерів.
З початком нового століття відкрилося покликання Олени Петрівни – «громадський правозахисник» і політичний активіст, якою вона раз у раз і влипає у різні гучні історії. Коли у Луганську розгорталася чергова гризня за крісло чи відбувалося «віджимання» великої нерухомості структурами, пов'язаними з якоюсь політичною силою, вона була тут як тут – захищаючи інтереси однієї зі сторін. Подібна діяльність пов'язана з певним ризиком для людей, які не мають власної охорони та броньованих лімузинів, проте Олена Петрівна протягом багатьох років успішно користувалася державною охороною – причому, за казенний же рахунок. Все почалося з того, що 2000-го року Олена Бережна, згідно з її заявами в міліцію, двічі зазнала нападу хуліганів. На підставі чого, знайшовши відповідний пункт у законі, Олена Петрівна вимагала себе послуги державної служби охорони «Грифон», яка стереже її тіло з 8.00 до 24.00, включаючи забезпечення казенним автотранспортом та шофером. При цьому, як казали очевидці, одного разу Олені Петрівні голосно обурювалася недостатньо престижною моделлю наданого її автомобіля, прилюдно (на залізничному вокзалі Луганська) звітуючи співробітникам «Грифону». Але найдивовижніше, що послугами державної охорони (безкоштовно) Олена Бережна користувалася щонайменше до 2012 року! Спочатку вона затягла справу про хуліганські напади (суд відбувся лише 2006 року). Потім під приводом недовіри луганським слідчим, які перестали бачити загрозу для здоров'я та життя Олени Бережної, вона наполягла на передачі справи до Слідчого управління УМВС у Харківській області. Заступник начальника підполковник Веригін надав їй усіляку підтримку, надсилаючи до Луганська ухвали про необхідність продовження забезпечення Бережною державною охороною. І незабаром справа про хуліганство плавно перетекла у нову справу про погрози Олені Бережній у зв'язку з її професійною діяльністю, а потім переходить у розряд «висяків» — при цьому розпорядження про надання охорони стало практично безстроковим. Загалом, Олені Петрівні вдалося 11 років (мінімум) користуватися луганським «Грифоном» як своїми особистими охоронцями та шоферами, що коштувало державі більш ніж 1,2 мільйона гривень (з розрахунку 300 гривень на добу).
Новий етап бурхливого суспільно-політичного життя Олени Бережної був пов'язаний із Юрієм Кармазіним. Їхні стосунки стали близькими, як мінімум, з 2002-го року, коли Олена Петрівна прилаштувала доньку Ірину до нього в помічниці як до народного депутата. Втім, У SKELET-info існує й альтернативна версія: що це гарненька випускниця юрфаку Ірина Бережна, яка прилаштувалася в Києві до Юрія Кармазіна, звела його зі своєю мамою. Як би там не було, але в 2002 році Олена Петрівна приєдналася до раніше створеної Кармазіним «Партії захисників Вітчизни» (ПЗВ), звідки в грудні 2005-го вижила колишнього голову Луганської організації ПЗО Олену Андрєєву, яка була конкурентом Олени Петрівни і Партнери». Їхній прямий конфлікт тривав з 2005 по 2013 рік: дамочки побилися за орендоване приміщення офісу Луганського відділення ПЗВ, яке вижита з партії Андрєєва перед своїм відходом переоформила на фірму свого громадянського чоловіка «Арефев та К», потім приватизувала та розмістила там офіс своєї фірми. Олена Петрівна тут же подала проти неї позови – і почалася тривала судова епопея, яка не обмежувалася паперовою тяганиною. У листопаді 2010 року людина Олени Бережної завдала Андрєєвої травми, що призвела до операції. 10 червня 2011 року зустріч двох суперниць в офісі «Андрєєва та Партнери» закінчилася тим, що Олена Бережна… покусала Олену Андрєєву! При цьому вона загрожувала міліціонерам, які зупинили її, небесними карами від депутата Кармазіна і генпрокурора Віктора Пшонки (докладніше про нього читайте у статті Віктор Пшонка: зліт та падіння прокурорського Цезаря). Можливо тому міліція відмовила порушити за цим інцидентом кримінальну справу за заявою Олени Андрєєвої.
Продовжуючи війну з Андрєєвою, у вересні 2011 року Олена Бережна зустрілася для люб'язної бесіди (за її словами) з прокурором Луганської області Миколою Бескишкою — одним із людей Пшонки, у 2012 році призначений прокурором Києва, а 24 лютого 2014 року звільненим з лав прокуратури. У ході того плідного спілкування «борець з корупцією», як величала себе Олена Петрівна, отримала від Бескишків постанову про виселення адвокатської фірми Андрєєвої силами працівників міліції. Справа дійшла до бійки, в ході якої Андрєєва знову отримала тілесні ушкодження.
Олена Петрівна, яка не втомлюється переслідувати своїх ворогів роками, лише за кілька місяців покінчила з Олексієм Даниловим, призначеним у 2005 році головою Луганської ОДА. Ще 2004-го вони працювали в одній команді: Данилов очолював обласний штаб Віктора Ющенка, а Олена Петрівна забезпечувала цьому штабу юридичну підтримку. Але вже на початку 2005-го під час розподілу посад «Партію захисників Вітчизни» залишили ні з чим і в Києві, і в Луганську. І тоді Олена Бережна розпочала проти Олексія Данилова війну, яка за кілька місяців закінчилася його звільненням. Говорили, що це саме Олена Петрівна роздобула старі фото 90-х років, на яких Данилов був зафіксований у дружній компанії з «луганським дивлячим» Валерієм Доброславським (убитим у 1997 році). Коли їх передали до рук президента Ющенка та «роз'яснили», хто на них зображений, той негайно зняв Данилова з посади. Цікаво, що зняття Данилова пов'язували з боротьбою навколо північнодонецького «Азоту», що розгорнулася в 2005 році. Данилов виступав за перегляд його поспішної приватизації та повернення підприємства державі, проти цього виступили місцеві «промисловці та підприємці» Луганської області та новий секретар РНБО Анатолій Кінах.
У ході цього конфлікту Олена Бережна висловила своє вкрай агресивне ставлення до будь-яких викривальних публікацій ЗМІ на свою адресу. Так, у 2005 році вона заявилася в офіс луганської газети «Ракурс-плюс»: звинуватила редакцію в тому, що та продалася Олексію Данилову, і погрозила, що вона та її партійний бос Юрій Кармазін «прикриють газету, як муху». А у 2013 році вона судилася із сайтом «Тарасова правда» за публікацію статті «Як все починалося. Під маскою захисників вітчизни» — за заявою Олени Бережної, яка ганьбить її з Кармазіним честь і ділову репутацію.
Події 2014 року у Луганську змусили Олену Петрову залишити місто, внаслідок чого вона втратила практично все: свою роботу, свій vip-статус, роками напрацьовані зв'язки. Перебравшись до Києва, вона фактично залишилася без діла та доходів, і могла б повиснути на утриманні доньки Ірини (точніше спонсорів Ірини), проте незабаром знайшла собі нове заняття. Хоча «Партія захисників Вітчизни» належить до «помаранчевих» політичних сил, Олена Петрівна кардинально змінює імідж і стає завзятим захисником мешканців Луганська та Донецька. Фактично, за даними SKELET-info, вона обрала у конфлікті, що розгорнувся, позицію «третьої сторони», однак у стражданнях населення Донбасу постійно звинувачувала лише українських силовиків і київську владу. Це можна було б сприйняти як особисту думку правозахисниці, якби Олена Петрівна у своїх інтерв'ю не почала б просто сипати цитатами з пропаганди сепаратистів.
У грудні 2014 року за допомогою своєї дочки Ірини Бережної Олена Петрівна зареєструвала «Інститут правої політики та соціального захисту». Вона стала його директором, а Ірина вважається главою наглядової ради, хоча часто користується маминим директорським «титулом» як власним. Потім Олена Петрівна активно зайнялася оформленням українських пенсій мешканцям територій «ОРДіЛО» та виступами на захист українських політичних ув'язнених (заарештованих за різними статтями за «підтримку чи зв'язок із сепаратистами»). На початку 2015 року вона навіть намагалася влаштувати в Києві акцію «примирення України та Донбасу», проте «ветерани АТО» (як вони назвалися), які прибули на неї, в агресивній і грубій формі зірвали її. Зрештою, Олена Петрівна знайшла собі іншу аудиторію – в Росії, ставши гостею ток-шоу «Політика» на російському «Першому каналі», де вона виступає від імені українців, які «не прийняли Майдан»
Невдачі у своїй «миротворчій» та «правозахисній» діяльності не бентежили Олену Петрівну — як і те, що в Україні її виступи рідко сприймаються позитивно. З кожним місяцем вона стає ще більш «продонбаською», але кажуть, що справжньою метою Бережної-мами є створення собі іміджу «захисниці луганчан від хунти», щоб отримати можливість повернутися до Луганська та знову зайнятися своїм звичним бізнесом. Втім, Олена Петрівна стверджує, що повертатися їй нема куди, оскільки українська армія нібито розбомбила її квартиру та офіс – що аж ніяк не відповідає дійсності.
Сиськи у великій політиці
Тепер відкриємо історію самого яблучка, яке у 1997-му році відірвалося від своєї яблуні і поїхало до Києва вступати на юридичний факультет Київського національного університету імені Шевченка. Про її перші два роки навчання офіційна біографія замовчує, а ось 1999-го кар'єра студентки різко пішла вгору. По-перше, Ірина Чорнило, яка перейменувалася на Ірину Бережну, стала бізнес-леді: вона відкрила у Києві своє туристичне агентство «Скарабей», зрозуміло не на стипендію, а на гроші мами. По-друге, що було набагато «крутішим», Ірина отримала стажування у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) за президента України (комісія контролює всю діяльність Акціонерних товариств України). Подібний розподіл отримують далеко не всі студенти навіть столичних вузів, тож і тут їй сприяли – швидше за все, та сама мама, через якісь свої київські зв'язки.
2002-го року Ірина Бережна закінчує Київський університет, проте не поспішає повернутися додому до Луганська, а надходить на роботу до державної Першої нотаріальної контори Києва – теж дуже престижна установа, в якій засвідчуються дуже серйозні угоди щодо столичної нерухомості та бізнесу. І тоді ж сталася вищезгадана важлива подія у кар'єрі та житті Ірини Бережної: вона стає помічником-консультантом голови підкомітету Верховної Ради з питань законотворчості та систематизації законодавства України Юрія Кармазіна. Як і коли вони познайомилися і як зблизилися, залишилося невідомим, але від Кармазіна Ірина Бережна отримала набагато більше, ніж мама, що залишилася в Луганську. Протягом двох років, супроводжуючи Кармазіна в Раді, у ділових зустрічах та поїздах, на різних заходах, вона отримала численні корисні знайомства. Як казали присутні очевидці, Ірина Бережна відразу ж привертала до себе загальну увагу своїм декольте і вмінням «стріляти очима». Всі ці знайомства приносили користь вже тим, що Ірина запрошувала політиків та бізнесменів завірити свої угоди до своєї нотаріальної контори. І все ж «сиськи цицьками, а бізнес-бізнесом»: vip-клієнти йшли до Ірини Бережної не стільки подивитися на її декольте (чи мало гарних дівчат у Києві!), скільки заручившись гарантіями її наставника Юрія Кармазіна – відомого як заслужений юрист і великого дока в питаннях нерухомості. Вже 2003-2004 р.р. серед клієнтів Ірини Бережної були «Укрсоцбанк», «ВАБанк» та банк «Мрія». Великі сиськи угоди – великі гонорари, тому у 2004 році Ірина Бережна вже працює заступником директора комерційної юридичної фірми «Астрая-Сервіс», а потім отримує ліцензію приватного нотаріуса.
Однак у 2005 році в Луганську спалахує також вищезгаданий конфлікт між Оленою Бережною та Оленою Андрєєвою: як коментували його обізнані люди, дві Кармазинські пасії схльоснулися за право бути «його старшою дружиною» в області. І хоча Олена Бережна фактично перемогла суперницю, її стосунки з Кармазінним після цього також дещо охололи. А у Києві в цей час від Кармазіна віддалилася її донька Ірина Бережна. Проте після невдалих парламентських виборів 2006 року, програних Кармазіним, він став їй просто не потрібен. Та й на той час у Ірини з'явився новий, більш заможний і впливовий покровитель.
Борис Фуксман – це жива легенда тіньового бізнесу, і не лише українського (докладніше про нього читайте у статті Борис Фуксман: історія діамантової дупи). Він починав у 70-х з фарцовки, був висланий з СРСР, займався контрабандою та скупкою краденого антикваріату в міжнародних масштабах, у 80-х йому заборонили в'їзд США за звинуваченням у зв'язках з мафією та контрабандою зброї, у свій час він був навіть персоною нон-грата в Україні. Якось Фуксман «кинув» навіть такого тертого калача, як Вадим Рабінович (докладніше про нього читайте у статті Вадим Рабінович: секрети підпільного мільярдера), за «копійки» викупивши у нього частку акцій телеканалу «1+1»! І ось з 2006 року в компанії Фуксмана – та що там, йду з ним під ручку, помітили Ірину Бережну. При цьому її декольте, як зазначає SKELET-info, стало ще глибше та об'ємніше.
З цього моменту «простий столичний vip-нотаріус» переходить на нову сходинку своєї кар'єри (та й становище її мами в Луганську теж зміцнилося). 2007 року Ірина Бережна раптом отримує докторський ступінь з філософії в галузі права – щоправда, за Болонською системою, що відповідає лише кандидату наук за українською системою. У тому ж році глядачі побачили її на телеканалі «1+1» (що ще належав Фуксману) у найпопулярнішому шоу «Танці з зірками»: Ірина Бережна стала офіційним нотаріусом телепроекту, з'являючись перед телекамерами у кожному випуску, і вела підрахунок голосів. У 2008 році вона стала почесним професором Міжнародного економічного університету Відня – це звання там може придбати собі кожен бажаючий бізнесмен за певний фінансовий внесок у розвиток університету. А у 2011 році Ірина Бережна отримала звання «Заслужений юрист України». Втім, на той час вона вже сама могла забути про придбання цієї регалії: адже з 2007 до 2014 року Ірина Бережна була депутатом Верховної Ради від Партії Регіонів. У чому, як писали ЗМІ, їй також допомагав Борис Фуксман – саме завдяки йому Ірина і стала «регіоналкою», що контрастувало з політичною приналежністю її мами. Втім, Олена Петрівна не лише не заперечувала цьому, а й дуже швидко налагодила ділові відносини із «донецькими».
А 5 липня 2009 року Ірина Бережна народила дівчинку, названу пізніше Даніеллою. Оскільки офіційного чоловіка, і навіть «громадянського» у Ірини немає досі, то одразу постало питання батьківства дитини. Більшість припущень зводилася до кандидатури Бориса Фуксмана, проте Ірина Бережна всі питання «відвела», таким чином не підтвердивши і не спростувавши ці чутки. Цікаво, що серед інших кандидатур називався Нестор Шуфрич (докладніше про нього читайте у статті Нестор Шуфрич: закарпатський постріл скрізь встиг!) приголомшуючи за Бережною не тільки в Раді - він долучив її до кінного спорту, яким сам захоплюється з юності. Версія про батьківство Шуфрича відпали, коли він став хрещеним батьком Даніелли.
На ниві свого депутатства Ірина Бережна прославилася переважно численними скандалами. По-перше, її неодноразово викривали то в «кнопкодавстві», то у передачі своєї картки для голосування соратникам по фракції. По-друге, слідуючи стопами мами, вона продемонструвала дуже ворожу позицію до свободи слова. Так, займаючись роботою над єдиним реєстром судових рішень, Ірина Бережна зробила проект так, щоб доступ до проекту був обмежений для широкого користування, щоб сам реєстр був єдиним на всю Україну (виключався варіант окремих реєстрів місцевих судів), зберігався в одному місці та не мав дублікатів на резервних сайтах. При цьому вона збрехала, що виконувала рекомендації американського експерта Маркуса Циммера, який потім спростував її слова. А у 2011 році вона виступала за державний контроль над інтернет-ЗМІ з метою «боротьби з наклепом та дезінформацією».
Багато питань у журналістів викликали численні депутатські запити Ірини Бережної: лише за один рік роботи в Раді вона направила з понад 30 (до Генпрокуратури, міністерств, президента), причому всі, крім одного, виступали на захист комерційних інтересів великого бізнесу. Тоді ЗМІ писали, що за один такий запит депутат бере до 20 тисяч доларів або захищає інтереси своїх спонсорів. Журналіст встановили, що Ірина Бережна займалася і тим, і іншим. Зокрема, своїми запитами стала на бік "VAB Банку", втягнутого в історію з рейдерськими захопленнями ЗАТ "Харківське підприємство з виробництва імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік", донецькі ТОВ "Сінбіас Фарма", "ОнкоДженерикс" та завод "ТочМаш". При цьому виявилося, що акціонером та членом наглядової ради «VAB Банку» є… Борис Фуксман! Також Ірина Бережна намагалася організувати реприватизацію київського ЦУМу, для чого організувала процес визнання його приватизації (що відбулася ще на початку 90-х) незаконною. Своїми запитами вона нацьковувала на ЦУМ прокуратуру, СБУ, різні інспекції – і все це на замовлення «Української медійної групи», власником якої був Борис Фуксман. І це ще не все: також Ірина Бережна лобіювала обов'язкового дубляжу кінопрокату українською мовою – проте не в інтересах російськомовних глядачів, а в інтересах Бориса Фуксмана, який займається прокатним бізнесом. Так, хто б міг подумати!
Груди – індикатор добробуту та становища Ірини Бережної
Згідно з декларацією про доходи, за 2011 рік Ірина Бережна заробила «всього» 249 624 гривень: депутатська зарплата, 35 тисяч депутатської матеріальної допомоги, і жалюгідні 4 тисячі гривень від здачі в оренду своїх квартир – а їх у неї було задекларовано 7 штук, плюс дача площею 359 кв. метрів та єдиний автомобіль Merсеdes-BENZ ml350. При цій кричущій "злиднях", Ірина Бережна напоказ заявлялася в Раду з сумочкою "Ralph Lauren" (близько $17 тисяч), телефоном "Vertu Monogram Constellation" за 4500 євро, і при золотому годиннику "Hublot" (близько $25 тисяч). Джерелом такого недешевого «прикиду» вартість у дві річні депутатські зарплати були не лише щедрі подарунки «спонсора». Хоча формально з 2007 року Ірина Бережна передала управління своїм бізнесом «молодшим партнерам», вона залишалася власником низки фірм: «Нотаріальна контора Ірини Бережної», «Експерт-груп» (операції з нерухомістю), АН «Правовий центр нерухомості», «Олімп» (консультації), «Біг» (послуги на ринку «Скарабей» та інтернет-видання «Пік Україна».
На виборах 2012 року ця багата дама балотувалася за мажоритарним округом № 169 у Харкові – пізніше писали, що Фуксман особисто домовився про гарантії її перемоги з харківським мером Геннадієм Кернесом (докладніше про нього читайте у статті Геннадій Кернес. Темні сторінки минулого харківського мера), що підключив свій адміністративний та інший ресурс. І завойовувала симпатії виборців роздачею жебрачих продуктових наборів до 9 травня, сам вигляд яких ображав харківських ветеранів.
І ось коли вона перебувала на самому піку слави та розкоші, маючи імідж «головних грудей Верховної Ради» та «найзавиднішої нареченої української політики» (формально ж вона була незаміжня), 2014-й рік несподівано приніс Ірині Бережній повний крах, як і для її матері. Щоправда, її будинок та офіси не опинилися в зоні АТО, проте з розвалом Партії Регіонів та втратою колишнього впливу Бориса Фуксмана та інших покровителів Бережної вона навіть не змогла брати участь у дострокових парламентських виборах 2014 року. Проте, не почала йти з політики, а зареєструвала «Інститут правової політики та соціальної допомоги», який став опорою для публічної політичної діяльності доньки та матері. Щодо цього колишня «регіоналка» Ірина Бережна повністю копіюють «захисницю Вітчизни» Олену Бережну, роблячи акценти на стражданні нанесення Донбасу від обстрілів та блокади з боку українських силовиків. Але в Ірини є своя «фішка»: як представник молодого покоління політиків, вона любить просиджувати у Фейсбуці, де крім своїх коментарів до подій, що відбуваються, іноді розпускає серед друзів панічні чутки про «провокації майданної влади».
Так само, як і її мама, Ірина Бережна вирішила вибрати трибуною для своїх виступів ток-шоу на російському телебаченні, віддаючи перевагу каналу «Росія». Однак, крім цього, вона веде свою програму «Ваше право» на українській радіостанції «Радіо Ера».
Що ж, доля політичних утримань буває дуже примхливою, бо дуже залежить від становища їхніх спонсорів. Саме тому вони завжди намагаються якнайшвидше поміняти банкрутів на нових успішних покровителів. Але коли революції відсувають від влади цілі групи еліт, трапляється так, що знайти собі нового «папика» і повернути колишній блиск життя стає дуже проблематичним, навіть якщо старанно трясти своїми принадами. Адже колишня аристократія розбіглася по норах, а в нової є власні гарненькі фаворитки.
Сергій Варіс, для SKELET-info
PS від 06.09.2017: редакція SKELET-info співчуває всім друзям та родичам Ірини Бережної.
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!