Іван Куровський: чумний забудовник Києва
В останні роки обличчя Києва було жахливо спотворене потворними каркасно-панельно-пластиковими новобудовами, що виростають із лисин історичної частини міста. А за монструозними вежами елітних висоток уже не видно блиску куполів Софійського собору та Лаврської дзвіниці, що століттями були символами міста. Але невгамовні забудовники на зразок Івана Куровського, на яких немає жодної управи через їхні безмежні зв'язки, не лише псують зовнішній вигляд української столиці, а й створюють серйозну загрозу здоров'ю та життю її мешканців.
Іван Куровський. Будівництво на кістках
Скандальна історія навколо спроб забудови частини території Центральної клінічної лікарні Києва (Олександрівської, колишньої Жовтневої) триває вже майже 14 років, і нагадує пролог чи до фільму жахів, чи фільму-катастрофі. Це залежить від того, що саме можуть там відкрити робочі фірми ТОВ «Жил-Буд» (часто званої у ЗМІ «Житло-Буд»), якщо продовжать роботи на місці старого поховання позаминулого століття: просто старі людські кістки, або ж ще живі суперечки сибірки і бацили бубонної чуми.
10 липня 2003 року Київрада під тиском тодішнього столичного міського голови Олександра Омельченка ухвалив рішення про виведення ділянки площею 0,45 гектара за адресою Шовковична 39-1а з користування Центральною клінічною лікарнею та передачу його до міського фонду житлової забудови. А через рік, 7 липня 2004 року, ця ділянка була віддана в оренду ТОВ «Жил-Буд» для реалізації проекту 17-поверхового житлового будинку. Зроблено це було в обхід усіх норм закону, який забороняє відторгнення ділянок від територій охоронної зони пам'яток архітектури та заборону на них будь-якого будівництва. Крім того, що також обурило киян, ця територія перебувала у власності міської громади ще з моменту побудови лікарні (1874 року), її викупили їхні прадіди саме для того, щоб ніхто не міг тіснити першу народну лікарню Києва. Отже, вже з 2004 року на захист цієї ділянки від забудови почали виходити небайдужі кияни, проти яких кидали то міліцію, то «титушок».
Протести посилилися у 2007 році, коли на ділянці розпочалися земляні роботи: було створено громадський комітет, до складу якого увійшов академік Вадим Березовський. Власник фірми-забудовника Іван Куровський парирував їхні вимоги несподіваною заявою про те, що за протестами стоять шахраї, які нібито хотіли отримати на халяву цілих два поверхи квартир у майбутньому житловому будинку. Але на початку 2008 року на бік протестуючих став міський голова Леонід Черновецький, який розпорядився зупинити будівництво і навіть «Жил-Буд», який мало не позбавив дозволів на роботу в Києві. Втім, така зворушлива турбота Черновецького пояснювалася лише тим, що він лобіював інтереси власних фірм-забудовників (зокрема, скандальної «Еліта-Центр»). Потім вибухнула криза, а 2009 року Куровському «за зраду» вирішила помститися. Юлія Тимошенко, яка ініціювала перевірки, в ході яких будівництво будинку на цій ділянці (схил пагорба) було визнано небезпечним через сповзання ґрунту. А у 2010 році прокуратура Київ домоглася визнання договору оренди цієї ділянки недійсною. Однак «Жил-Буд» пішов судами, і домігся зворотного. Тоді противники забудови почали акцентувати на загрозі виникнення епідемії, оскільки саме на місці будівництва може бути старе поховання померлих від чуми та сибірки. Куровський назвав ці заяви інсинуаціями і запросив комісію санепідемстанції, яка взяла кілька проб ґрунту – і нічого в них не знайшла.
Зрештою, у березні 2013 року Вищий адміністративний суд визнав право на ділянку за «Жил-Буд» і дозволив продовжити будівельні роботи. І тут Куровський несподівано заявив, що не продовжуватиме будівництво. Більше того, у тому ж році депутати Іван Куровський та Олег Ляшко зареєстрували законопроект про мораторій на закриття лікарень – демонструючи цим свою нібито турботу про здоров'я українців. Але минає кілька місяців, і фірма «Жил-Буд» знову продовжила метушню на цій ділянці — тобто Куровський фактично збрехав киянам.
У результаті цього багаторічного перетягування каната, дільниця фактично відчужена, обгороджена, на ній підготовлено майданчик, проте жодного будинку так і не збудували, а права володіння на злощасні півгектари зависли у повітрі – вже ніхто не може визначити, чиї вони за законом. Однак, як зауважив Skelet.Org, Нещодавно на майданчику знову почали щось бурити, і це знову стривожило киян, які не на жарт бояться інфекційного «привіту» з минулого.
Взимку 2017 року на «чумному» будмайданчику біля Олександрівської лікарні знову щось буріли
Олександр Куровський. Виконроб-оліграх
Іван Іванович Куровський народився 28 червня 1951 року у селі Скаржниці Хмельницького району Вінницької області. Відразу після закінчення середньої школи він помчав до Києва та вступив до Інженерно-будівельного інституту. З 1973 по 1991 рік Куровський працював на радянських промислових будівлях, починав виконробом і закінчив головним інженером: будував «Хловініл» у Калуші, завод порошкової металургії у Броварах, «Прометей» у Борисполі та «Точмаш» у Переяслав-Хмельницькому. Але у 90-х заводи в Україні будувати перестали, натомість ще більше посилився попит на гарне житло у Києві. І Куровський 1993-го створив ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія», що стала основою для його майбутнього «Жил-Буд».
Що ж, у таланті будівельника Куровського сумніватися не доводилося, але виникали два питання: звідки він узяв інвестиції для створення будівельної компанії, і хто надавав йому заступництво в отриманні перших замовлень та ділянок? Ця сторінка біографії Куровського покрита мороком таємниці, Skelet.Org є лише припущення: на той час у столичному будівельному бізнесі «керували» Олександр Омельченко та брати Суркіси, і пройти повз них приїжджому новачкові було неможливо. Враховуючи добрі стосунки Куровського та Омельченка в період мерства останнього (1996-2006), можна припустити, що саме Сан Санич і допоміг підвестися Івану Івановичу. Проте варто зауважити, що більшість головних проектів Куровського у Києві розпочалися 2003 року. По-перше, це вищезгаданий 17-поверховий будинок на території Олександрівської лікарні, який так і не збудували. По-друге, це елітний будинок на Паторжинського, 14, в якому непогано уживаються квартира Ріната Ахметова та офіс Віктора Ющенка. По-третє, це найпомітніша київська «знаменитість»: 48-поверховий будинок на Кловському узвозі 7-а, найвищий (163 метри) на сьогодні житловий будинок в Україні, що затьмарює собою вид на Лавру. А ще це такі проекти:
- Вул. Ірининська, 5–7, договір №245/405 від 30.01.2003
- Пров. Михайлівський, 22, 24/9, договір №245/405 від 30.01.2003
- Вул. Круглоуніверситетська, 3–5, договір №411/571 від 24.04.2003
- Вул. Некрасівська, 4, договір №638-17/798 від 10.07.2003
- Вул. Стрітенська, 8, договір №638-8/798 від 10.07.2003
- Вул. Тургенєвська, 28а-30а, договір №19/179 від 26.09.2002
Хмарочос на Кловському узвозі
Окремо варто згадати забудову на вулицю Олеся Гончара 17-23, де з розмахом було розпочато зведення житлового комплексу «Fresco Sofia». Причому підрядником був зареєстрований навіть не «Жил-Буд» Куровського, а його стара фірма «Інвестиційно-будівельна компанія».
Ділянку для будівництва у цьому історичному районі Києва (фактично на території архітектурного заповідника «Софія Київська») Куровський отримав від Омельченка у липні 2004 року. А громадські протести проти будівництва почалися 2007 року, коли там викопали величезний котлован. Протистояння за цю ділянку було одне з найнапруженіших: спочатку до обурених мешканців району засилали агресивних «титушок», потім було влаштовано липові громадські збори (на які прийшли невідомі кримінальні зовнішності, що залякують людей), що проголосували за схвалення будівництва. Але протести тривали ще багато років. А в березні 2011 року було вбито суддю Шевченківського районного суду Сергія Зубкова, який раніше виніс два рішення не на користь Івана Куровського: відхилив право «Інвестиційно-будівельної компанії» на забудову цієї ділянки, і відмовився стягнути з протестувальників компенсацію в 560 тисяч гривень за нібито збитки, завдані забудовником.
Взагалі, більшість проектів (виконаних або недобудов) Куровського, договори за якими укладалися в 2003 році, згодом опротестовувалися або як грубі порушення інженерного характеру, що містять, або як незаконні через порушення при відведенні землі. А що доводилося перенести киянам, які жили поруч із цими будівлями!
Іван Куровський: чумний забудовник Києва
Схоже, що у період 2002-2004 р.р. Куровський та Омельченко «каламутили» якісь схеми — а з огляду на те, що буквально в один рік «Жил-Буд» взявся одразу за десяток великих будівельних проектів, то в цих схемах крутилися колосальні гроші! Але чиї — ось у чому питання, відповідь на яке ретельно ховалася Куровським. Відомо лише, що ці гроші протікали через ТОВ «Фінансова компанія «Жил-Буд», і витрачалися не лише за призначенням: у цей час Куровський вкладав кошти в аграрний та готельний бізнес (АП «Агропрогрес», ТОВ «Карпатський капітал»), придбав собі Бобровицький хлібозавод та ресторан «Ділові зустрічі».
Колгосп імені Куровського
Про те, як саме Іван Куровський вкладав гроші в українське сільське господарство, красномовно розповідає скандальна історія навколо ТОВ «Лосинівка-АГРО», яке є дочірньою фірмою курівського «Агропрогресу». Отже, кілька років тому у селі Лосинівка Ніжинського району Чернігівської області з'явився «інвестор» — представник «Агропрогресу» Кушніренко, який почав спокушати селян віддати фірмі в оренду їхні земельні паї. Але невдача: з 2002 року селяни вже віддали свою землю, а також майно колишнього радгоспу в оренду підприємству від Аграрної академії наук, причому за них це зробила сама сільрада. Але щедрі обіцянки та великі обіцянки зробили свою справу, і в травні 2009-го в Лосинівці стався свій міні-Майдан, у ході якого селяни домоглися розірвання договору з Аграрною академією та забрали свої паї – для того, щоб здати їх у ТОВ «Лосинівка-АГРО».
Іван Куровський
Усього вдалося залучити 343 паї, які були оформлені як вклади співзасновників «Лосинівка-АГРО», і за них у вигляді «дивідендів» виплачували 9% від прибутку, що отримується з землі. Проте минув рік, і виплати знизилися до 5%, а коли селяни почали ставити запитання, то Кушніренко показав їм рішення «ради правління» – мовляв, так це змушує економічна ситуація! А селянам, які працюють у «Лосинівка-АГРО», платили всього по 1300 гривень на місяць.
І це був лише початок афери. Незабаром з'ясувалося, що Кушніренко проводив маніпуляції з договорами пайовиків (оригіналами та копіями), з сертифікатами на землю, не повідомляючи жителів Лосинівки – які є взагалі пайовиками. Потім почалися підробки документів — і в розпорядженні Кушніренка з'явилися липові договори про передачу «Лосинівка-АРГО» у безоплатну оренду багатого майна колишнього Лосинівського агропідприємства: п'ять комбайнів, п'ять тракторів із посівними комплексами, дюжину вантажних автомобілів, молочну ферму з 450 корів. Тобто по суті наївних селян просто обібрали! А коли вони почали ввічливо шукати правди, Кушніренко посилав їх розбиратися до київських юристів «Агропрогресу» — а ті ліпили відмазки. «Жаль, що Іван Іванович сидить у Києві і не бачить того, що творять місцеві керівники», — писали в місцеві газети простодушні лосинівці, які вірять, що пан Куровський людина хороша, але просто не знає про неподобства своїх керуючих. Свята простота!
Іван Куровський був у курсі подій, проте бачив їх по-своєму. Саме в цей час він готував «Агропрогрес» до продажу, і був зацікавлений у максимальному збільшенні його вартості, в тому числі за рахунок майна, що орендується та привласнено.
У 2012 році «Агропрогрес», разом з усіма дочірніми фірмами, був переоформлений на кіпрську компанію «Bluerace» (Куровського), а вже потім її було продано кіпрській компанії «Unigrain Holding» — молочному олігарху Олександру Петрову («Клуб Сиру», «Індустріальна»). Здається, що лосинівські корови, за доїння яких селянам не платили жодного гроша, дуже сподобалися Петрову! І хто знає, скільки ще таких створених обманом підприємств на кшталт «Лосинівка-АРГО» входило до «Агропрогресу» Куровського!
Іван Куровський. У пошуках «даху»
З приходом у крісло міського голови Леоніда Черновецького будівельний бізнес Куровського у Києві почав зазнавати деяких труднощів, що вилилися у 2008 році у війну між ними, що змусила Куровського шукати замовлення за межами Києва. Але на щастя для Куровського, 2006 року його було обрано народним депутатом за списком БЮТ (№65). А на виборах 2007-го було обрано також за списком БЮТ і теж під номером 65!
Ні, політикою Іван Іванович анітрохи не цікавився, він просто купив собі місце у виборчому списку, як і багато інших олігархів. А гроші в нього були: 2007 року статки Куровського оцінювали в 175 мільйонів доларів. У стінах Верховної Ради Куровський мав три турботи: знайти захист від Черновецького, знайти замовників і фінансистів свого бізнесу, а з початком кризи 2008 року знайти бюджетних асигнувань для своєї будівельної компанії, закликаючи державу то не кидати в біді забудовників, то пошкодувати громадян, які внесли передоплату за квартири.
Проте вже 2009-го Іван Куровський почав усе частіше спілкуватися з колегами з Партії Регіонів, за що і був звинувачений у зраді Юлією Тимошенко, наживши на її обличчі злопам'ятного ворога. А в 2010 році Куровський взагалі приєднався до нової коаліції, за що його було вигнано з лав БЮТ як «тушку» 1 лютого 2011 року. Але саме з цього моменту успіх повернувся до нього обличчям, і він почав вигравати більшість судів — що дозволило йому зберегти за собою практично всі проекти, які раніше опротестували прокуратура як порушують закони.
На виборах 2012 року Куровський не купував собі місце у списку Партії Регіонів, а обирався від неї у 206 мажоритарному окрузі у Ніжині – охмуряючи обіцянками довірливих селян, у тому числі й у Лосинівці. Взагалі у своєму піарі Іван Куровський не знає ні пристойності, ні кордонів. Так, одного разу мешканці Ніжина побачили на своїх будинках оголошення такого змісту:
Іван Куровський: чумний забудовник Києва
Місцеві журналісти провели невелике розслідування та з'ясували, що до подачі гарячої води депутат Куровський не мав жодного відношення! Питання вирішила місцева влада за підтримки Кабміну, а Куровський взагалі дізнався про це вже після ухвалення позитивного рішення, йому повідомили це приблизно так: Іване Івановичу, привітай своїх виборців, ми їм гарячу воду запускаємо! І тоді Куровський поспішив доручити своїм помічникам роздрукувати та розклеїти по Ніжину ці оголошення.
Проте, зробивши ставку на Партію Регіонів, Куровський дещо прорахувався. Йому потім навіть пригадували голосування за «закони 16 січня», хоча сам він завбачливо вийшов із фракції ПР ще до втечі Януковича та розвалу правлячої коаліції. Але перефарбується у «патріота» і взяти участь у виборах 2014 Куровському не вдалося. Проте, вже у 2015 році він продовжив свою бурхливу будівельну діяльність у Києві, займаючись не лише добудовою старих проектів, а й освоєнням нових. Вони такі ж масштабні і такі ж скандальні! Так, у лютому цього року про захист проти Куровського до столичної міськради звернулися мешканці вулиці Анрі Барбюса. Там «Жил-Буд» має намір спорудити 25-поверховий житловий будинок на місці дитячого садка. Цей дитячий заклад належав заводу «Радар», і його стіни весело гомоніли 110 дітлахів, але у 2015 році власники «Радара» закрили дитячий садок і продали його разом із землею фірмі Куровського. Мешканці сусідніх будинків, звичайно ж, хотіли б бачити зі своїх вікон відремонтований «садок», яких так не вистачає Києву, а не бачити стіни вежі, що йдуть в небо. За наявною у Skelet.Org інформації, там уже створюється громадський комітет, і з початком будівельних робіт (спочатку знесення колишнього дитсадка) активісти їх блокуватимуть.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!