Костянтин Кулик
Як показує практика, хтось воює за країну, а хтось у цей час на цій війні збагачується. Військовий прокурор сил АТО Костянтин Геннадійович Кулик – яскравий представник корупційно-кланової системи, що огорнула всю Україну. «Потомственний прокурор» завдяки зв'язкам відкрив собі всі двері на шляху до кар'єрного зростання, а також накопичив неабиякий стан. Історія Кулика про те, як обдурити країну та вийти переможцем.
З нізвідки у військові прокурори
Знайти загальні факти біографії (народився-навчався-одружився-розлучився) Костянтина Геннадійовича виявилося дуже складно. Складається враження, що ця людина з'явилася на світ у серпні 2015 року, після того, як очолив новоспечену військову прокуратуру в зоні АТО. Нагадаємо, у складі військової прокуратури раніше діяли три регіональні військові прокуратури — Західна, Центральна та Південна, а військова прокуратура в зоні АТО стала четвертою.
Своєю посадою він завдячує екс-генпрокурору України Віктору Шокіну (докладніше про нього читайте у статті Віктор Шокін. Прокурор «на канікулах»), який підписав наказ про створення військової прокуратури у зоні проведення АТО, та головного військового прокурора України Анатолія Матіоса. Толік-тепловізор (прізвисько Матіоса після інциденту із замахом на Віктора Шокіна, коли він заявив, що снайпер вів стрілянину по вікнах Генпрокурора за допомогою тепловізора), у звичній для себе манері перебільшувати, назвав Кулика високопрофесійним кадровим військовим. Він також додав, що Костянтин Геннадійович провів рік у зоні АТО на посаді начальника управління військової прокуратури. За які заслуги було отримано цю посаду незрозуміло. Адже Кулик жодного стосунку до військової служби не має, він її ніколи й ніде не проходив. Більше того, до всієї цієї канітелі з військовими посадами наш герой сидів у кріслі прокурора за наглядом у дотриманні законів у транспортній сфері прокуратури Київської області, а ще раніше – у Миколаївській. І найцікавіша деталь, щойно Матіос отримує своє призначення, Костянтин Геннадійович стає «полковником юстицій» (зазвичай до цієї посади років 15 йдуть або й не отримують). Як і Володимир Жербицький, заступник Толика-тепловізору, у якого Кулик працював слідчим у особливо важливих справах. З чого ж такі привілеї та дивні збіги обставин? Все просто – до влади прорвалися хлопці-мажори.
Виявляється, Матіос — друг сім'ї Кулика. Батько Костянтина Геннадійовича та дід Матіоса у 50-х роках працювали НКВС на Західній Україні. Після розвалу системи Кулик-старший став прокурором Харківського гарнізону. 1995 року керівництво Генеральної прокуратури хотіло призначити його військовим прокурором Західного регіону, але не наважилося. Репутація була не дуже. Ось так родини Матіосів та Куликів дружать досі, проштовхуючи «своїх» дітей до влади.
Просування по службі Костянтина Геннадійовича не завадило навіть те, що він був пов'язаний із Євгеном Жиліним – екс-співробітником харківської міліції та чинним ватажком терористів в організації «Оплот». У 2000-2001 роках Кулик із Жиліним, тоді ще провідним оперативником УБОЗ Харківської області, розслідували справу про економічні махінації, скоєні злочинною організацією. На той час тільки з'явилася відповідна стаття 255 у Кримінальному кодексі України, і справу було надіслано до суду. Прекрасна історія для високоморальних слідчих. Тільки є й інший бік. Кулик та Жилін, як доблесні «правоохоронці», які входили до складу постійно діючих слідчих груп, у 2000-х займалися ще однією цікавою справою — банальним кришуванням «конвертів» по оголенню. У Харкові була така фірма «Слони», відома виключно у вузьких колах, оскільки її діяльність була пов'язана із фінансовими махінаціями. Так от тільки податкові органи цікавилися, чим же зайняті «Слони», як тут на допомогу поспішали двоє — Кулик та Жилін. Вони вилучали документи, допомагаючи слідству, але тим самим блокували подальший розгляд та податкові перевірки. Також ефективно працювали «правоохоронці» у напрямку нейтралізації фірм-конкурентів. Благо становище було підходяще і дозволяло без зазріння совісті знищити конкурента по оголенню.
Потім дороги чоловіків розійшлися, Кулик 2004 року поїхав до Києва, а Жилін залишився у Харкові. Під час Євромайдану чітко визначились погляди та позиції колишніх друзів на політичну ситуацію, сталась велика сварка. Однак це не завадило Куликові під час перебування на посаді підтримувати зв'язок з Жиліним та його родиною. Про це свідчить те, що прокурор розтинав зоною АТО машиною батька Жиліна. Але, швидше за все, цього невелика подяка від родини Жиліна за те, що квартира Костянтина Кулика стала запорукою кредиту на 15 мільйонів гривень, взятого у «Фінбанку» фірмою Євгена Жиліна «Велторг-2013» у 2014 році. Гроші позики пішли на фінансування тітоньок на Євромайдані, а за документами просто зникли. Залишилося відкритим питання із заставною нерухомістю Костянтина Геннадійовича, але ділки за підробленими документами вивели її з реєстру заставного майна та продали набік. Сенс цієї фінансової афери такий: гроші від кредиту переводилися в готівку через підставні фірми Жиліна, основний об'єкт застави продавався за підробленими документами, потім викуповувався, трохи грошей відстібалося титушкам, а все інше ділили між собою Жилін і Кулик. Доказом цієї афери можна вважати те, що наприкінці травня 2014 року на рахунку майбутнього військового прокурора з'явилася невелика сума у розмірі 700 000 доларів. Вона була передана їм як позика співробітниці банку Хрещатик, громадянці Тисовській. До речі, у 2014 році у цій кримінальній справі було заарештовано квартиру Костянтина Геннадійовича у Харкові. Він намагався через суд вивести її з-під арешту, але не вийшло.
До речі, НАБУ лише у 2016 році зацікавилося дружбою сімей Кулика та Жиліна. Досі ось не перевірили.
Зазначимо, що до здобуття посади військового прокурора Костянтин Геннадійович хотів стати антикорупційним прокурором. Він подавав документи на здобуття цієї посади, але не пройшов за конкурсом. Тоді Кулик подав 3 позови до суду. Чому аж 3? Просто він хотів потрапити на «потрібного суддю», який виніс би «правильне» рішення. Коли такий суддя знайшовся, відразу ж було відкликано 2 решту позову. Як результат, Кулик отримав постанову, яка скасовує рішення конкурсної комісії щодо відбору кандидатів на заміщення адміністративних посад в Антикорупційній прокуратурі. Це рішення поставило під сумнів підсумки конкурсу та створення НАБУ як такого, але справу примудрилися зам'яти, хоча Кулик має намір і надалі продовжувати судові позови.
Тандем Кулік-Матіос перейшов на рідну військову прокуратуру. Але вони нічого не втратили від цього, адже низка їхніх повноважень бентежить навіть людей, далеких від цих перипетій. Допустимо, вони часто займаються справами, які не мають відношення ні до армії, ні до війни, їхній основний напрямок — корупція. Але найцікавіше — хто ж підштовхував Кулика на ці події щодо НАБУ? Виявляється, це голова СБУ Василь Грицак, бізнес-партнер Матіоса, який кришить антикорупційні справи. Це цілком логічно, адже цим пперсонажам не вигідне розслідування справи «діамантових прокурорів». Саме військова прокуратура в особі Матіоса перша засумнівалася у достовірності виявлених фактів-діамантів. Подейкували про те, що справу закриють, але поки що процес триває.
Чим зайнятий Кулик у своєму болоті?
Щоб повністю прояснити ситуацію, варто розібратися з якою метою взагалі створено військову прокуратуру в зоні АТО. Її головна місія – контролювати військовий закон у Донецькому та Луганському регіонах. Про необхідність створення відомства заговорили після інциденту за участю роти МВС Торнадо. Частину бійців підрозділу звинуватили у злочинах – грабежах, викраденнях та тортурах. Тож військові прокурори «пішли» до АТО зі святою місією підтримувати порядок. Тільки ось війна – Клондайк для любителів швидкого, а головне – незаконного заробітку. І Костянтин Кулик не є винятком.
Цікавий факт, Костянтин Кулик вершить закони в АТО, перебуваючи вдома у Києві чи Харкові у батьків. Зрідка відправляється у відрядження, де як відомо платять по 3 тисячі за 5 днів.
Контрабанда на блокпостах. Яке основне джерело доходу для прокурора може бути в АТО? Звісно, блокпости. Якщо на початковій стадії військових дій йшлося про мародерство, то пропускна система та блокпости дозволяють отримувати серйозні заробітки абсолютно «легально». Військова прокуратура повністю контролює пересування товарів та людей територіями. До того ж, на Донбасі на всю процвітає торгівля наркотиками та зброєю. Не таємниця, що на блокпостах беруть від 50 до 150 тис. грн. за проходження однієї фури з нелегальним вантажем. А от звертати на цей нюанс увагу чи заплющити очі — військова прокуратура в особі Костянтина Геннадійовича вирішує самостійно.
Справа Ружанського. Друге, за що взявся Кулик — порушувати кримінальні справи проти добровольців. Перша резонансна справа пов'язана із бійцем АТО сержантом Олександром Ружанським. На нього в 2015 році в Краматорську напала компанія сепаратистськи налаштованих раніше судимих місцевих жителів (один із них фігурував на сайті «Миротворець», другий мав судимість та вживав наркотики). Заради справедливості зазначимо, Ружанський у бійці застосував травматичний пістолет "Форт". Після інциденту він написав заяву до міліції, але матеріали швидко забрала військова прокуратура АТО та ідентифікувала те, що сталося, як хуліганство із застосуванням зброї, стаття 296 частина 4 КК України.
За справу взявся начальник слідства військової прокуратури сил АТО Зархін Дмитро Олександрович, курирував Костянтин Кулик. Зархін відразу зайняв бік сепаратистів і навіть не приховував це. Інакше як пояснити той факт, що травматичний пістолет бійця АТО несподівано у справі став «вогнепальним». Щоправда, Ружанському пропонували зам'яти справу, але не погодився. Як виявилося, Олександр Ружанський із 1994 по 1996 рр. працював на посаді слідчого та помічника прокурора Московського району м. Харкова. Тож йому ясно, як працює прокуратура і чим обертається варіант «зам'яти справу». За неперевіреною інформацією, слідчий Зархін старий товариш Євгена Жиліна, лідера «Оплоту» та головного сепаратиста Харкова. Тож зрозуміло, звідки така «любов» до патріотів.
Також багато питань спричиняє затримання Ружанського. У нього вилучили комп'ютер та телефон — це, як мінімум, дивно, враховуючи, що йому інкримінували хуліганство. Однак є невелика деталь, що відкрилася в ході процесу, – Ружанський збирав компромат на… Костянтина Кулика. І варто зазначити, вийшло йому досить непогано. Колишній слідчий надав інформацію про нерухомість військового прокурора та махінації, пов'язані з нею, про фальсифікації при розіграшах тендерів, де брала участь фірма його матері, про зв'язок із Євгеном Жиліним.
Сержанту Ружанському обрали запобіжний захід — 2 місяці в'язниці. Цікаво, що на процесі суддею була відома Лариса Переверзєва. Це вона судила неугодних сім'ї Януковича. Пані Переверзєва у 2012 році посадила на 5 років донецького активіста Костянтина Лаврова, який протестував проти будівництва будинку Олександра Януковича. Його звинуватили у здирстві грошей у директора великої будівельної Корпорації «МАКО», яка належала Саші-Стоматологу. Це такий знущання, а термін, отриманий Лавровим – покарання за спробу засунути ніс у справи сильних світу цього.
Справа Курченка потопила Кулика?
Розслідувати справу молодоолігарха Сергія Курченка Костянтин Геннадійович нібито розпочав у 2014 році, тоді ще він очолював слідчий відділ транспорту Генеральної прокуратури України. Йому та ще трьом слідчим вдалося зібрати частину доказів та оголосити у розшук самого Курченка, члена наглядової ради «Брокбізнесбанку» Бориса Тимонькіна, та інших людей. Однак частина угруповання втекла до Росії та Криму, розслідувати стало складніше. А тут не за горами замаячила посаду військового прокурора, і Кулик кинувся в бій, начебто навіть поїхав до АТО. І саме там зіткнувся з угрупованням Курченка, яке намагалося у ДНР та ЛНР організувати незаконну торгівлю бензином та газом. Таким чином, спонсуючи сепаратистів готівкою, а це вже пособництво тероризму. У цьому напрямку у зоні АТО «працював» Євген Файницький — колишній начальник слідчого відділу СБУ Харківської області, ставленик Курченка, який відповідає за функціонування його фіктивних фірм та ухилень від податків. Він вважався міністром палива та енергетики ДНР до травня 2015 року (офіційна дата смерті). Костянтин Геннадійович вирішив продовжити активне розслідування. Щоправда, особливих зрушень ніхто не помітив.
Однак згодом з легкої руки Кулика під молотилку чинної влади потрапили: колишній заступник міністра економіки Олександр Сухомлін, топ-менеджера компанії «ВЕТЕК» Андрій Кошель – соратники молодоолігарха Курченка, а також екс-заступник голови Нафтогазу та екс-керівник «Чорноморнафтогазу». До речі, останній допоміг компанії Курченку «Газ України 2020» вкрасти у державного холдингу бензину на 500 мільйонів гривень.
І лише справа щодо цих осіб йшла до суду, як НАБУ висуває повідомлення про підозру про незаконне збагачення Костянтина Кулика. Збіг це або ретельно спланована схема сказати однозначно не можна. За словами представника НАБУ Максима Грищука, протягом п'яти років Костянтин Геннадійович заробив менше, ніж витратив за останні півтора роки, у тому числі на купівлю елітної нерухомості у центрі Києва та дорогі авто для своєї громадянської дружини та матері. А саме: квартира в «Дипломат-хол» на Жилянській, апартаменти в сусідньому будинку від цієї квартири, Toyota Land Cruiser – за 1,2 млн. гривень для співмешканки, та Toyota RAV4 за 460 тис. гривень, придбана матір'ю. Тільки якщо говорити цифрами, то зарплата військового прокурора за 5 років склала 1 млн. 600 тис. гривень, при цьому за останні півтора роки він придбав майна більш ніж на 3 млн. гривень. Проста калькуляція: витрати разів на 30 перевищують доходи.
Дозвіл на доступ до документів на майно Кулика та його родичів Печерський райсуд видав ще у грудні 2015 року. Проте півроку ніхто зі слідчих не робив жодних дій. Швидше за все, не було відмашки згори.
Лише 29 червня 2016 року з'явилася інформація щодо проведення обшуку в будинку прокурора сил АТО. Після нього Кулику хотіли вручити повідомлення про підозру у незаконному збагаченні, але він закрився у своєму будинку та до слідчих не вийшов. Далі пішла низка допитів. Наприклад, у НАБУ викликали Семена Семенченка (докладніше про нього читайте у статті Семен Семенченко. Фейковий командир). І тут сенсаційна заява — надає Семенченко теж збирав компромат на Кулика, але щось не показував його до цього.
1 липня 2016 року детективи НАБУ таки розшукали Костянтина Геннадійовича, вручили підозру та взяли його під цілодобовий домашній арешт. А далі розпочався судовий «футбол»: 4 липня суд усунув Кулика з посади військового прокурора, але вже 13 липня Апеляційний суд Києва поновив на посаді.
Протягом цього тижня спливають компрометуючі записи телефонних розмов Костянтина Кулика з «особою, яка має широкі зв'язки у правоохоронних органах». Опальний прокурор звертається до співрозмовника «Якович/Яковлевич» і просить допомоги.
Журналіст Олександр Дубинський розсекретив загадкового "Яковича".
На його думку, Кулик спілкувався телефоном із позаштатним радником колишнього голови Мінекології та Міністерства енергетики та вугільної промисловості Євгеном Фельдшеровим. За інформацією Дубинського, Фельдшеров є тіньовим «вирішальним»
Чи допоміг таємничий співрозмовник Костянтину Геннадійовичу — не відомо, але можна припустити, що хтось все ж таки втрутився в цю гру
Однак найголовніше питання — хто все це ініціює?
У справі Курченка виявилися замішані «младореформатори». Наприклад, екс-заступник генпрокурора Віталій Касько (докладніше про нього читайте у статті Віталій Касько – махінатор, корупціонер, «збитий льотчик»), який очолював фірму «Арцінгер», що надає юридичні послуги із захисту інтересів Курченка. Також він першим прийшов на допомогу до младоолігарха, коли тому знадобилося швидко вивести свої активи у 2014 році. І тут варто відволіктися від персони Каська та розібратися, хто ж грає на боці НАБУ. Ініціює обшуки у Кулика заступник голови НАБУ Ситника (докладніше про нього читайте у статті АРТЕМ СИТНИК. СИТО ЖИТТЯ ГОЛОВНОГО АНТИКОРРУПЦІОНЕРА) - Гізо Углава, який представляє команду реформаторів Михайла Саакашвілі Є ще одна людина від НАБУ, яка бере участь у справі Кулика, — екс-заступник генпрокурора Давид Сакварелідзе, теж представник «грузинської команди». Саме з останнім Віталій Касько надумав створити нову політичну партію. А покровителем стане не хто інший, як грузинський губернатор Одеси. Цікава примітка: щойно НАБУ активувало справу Кулика, то ГПУ одразу ж дістало з полиці запальні томи «квартирної» справи Каська. Так що в наявності явне протистояння двох відомств та їх покровителів. Якщо бути конкретнішим, то історія виглядає так: Кулик, який пов'язаний із людьми Юрія Луценка (докладніше про нього читайте у статті Юрій Луценко. Термінатор української політики), копає під Каська, який розпочав політичну кар'єру, це не подобається Саакашвілі, який курирує НАБУ та проект «младопрокурорів», так Кулик отримує підозру, а ГПУ не залишається в боргу і витягує на поверхню справу Каська.
Є ще одна версія несподіваного пресингу Костянтина Кулика — «Помста» ФСБ. Її висунув Геннадій Москаль (Докладніше про нього в статті Геннадій Москаль: багатоликий генерал-матерщинник та підхопив Георгій Тука. Начебто Костянтин Геннадійович розслідував справу про наркотрафік з Афганістану в Україну через зону бойових дій. З цим було пов'язане резонансне вбивство українських силовиків у вересні 2015 року біля населеного пункту Лобачево Луганської області. Тоді розстріляли групу боротьби з контрабандою в зоні АТО, яку очолював Андрій Глущенко («Ендрю»). Вбивство було професійним, працювали аж ніяк не сепаратисти, а найімовірніше співробітники українських правоохоронних органів. Підозра впала на співробітників контррозвідки СБУ та Головного управління розвідки Міноборони, потім "стрілки" перевели на міліцію Луганської області. Екс-заступник командира батальйону «Торнадо» Микола Цукур взагалі вирішив назвати прізвища винних. На його думку, замовлення зробив Анатолій Науменко, начальник Головного управління внутрішніх справ Луганської області. Як видно, це звична битва між угрупованнями людей у погонах за право «в'язати» контрабандистів, а потім викачувати гроші.
Щодо ролі Кулика у цьому питанні: всі знають, що рух нелегального товару йде через блокпости. Отже, навряд чи Кулик хотів би перекрити собі таку золоту жилу, як наркотики з Афгана.
Улюблені багаті жінки прокурора
У Костянтина Кулика дві улюблені жінки – мати – Світлана Кулик та коханка Ірина Німець. Вони обидві доларові мільйонерки. І, до речі, стали багатими порівняно недавно — десь рік тому. Збагачення збіглося із призначенням Костянтина Геннадійовича на посаду військового прокурора. Проведемо інвентаризацію добра родини Куликів.
Квартири.
Варто розпочати з нерухомості, бо з нею пов'язані дві цікаві історії. Квартири сім'ї Кулик розташовані у столичному «Дипломат-холі» по вул. Жилянській. Загальна площа разом із надбудовою – близько 500 кв.м. (ціна квадратного метра в цьому будинку сягає 3000 доларів).
Одна із цих квартир записана на маму військового прокурора — Світлану Кулик.
Другу подарував Гіві Макшеєв.
Він колишній власник компаній «Залізничпостач», «Ківо» та «Свонг», ювелірної фірми «Вілант», а також фігурант у кримінальній справі, пов'язаний із зловживаннями повноважень на залізниці, а простіше — з розкраданням «Укрзалізниці». Нагадаємо, Костянтин Геннадійович кілька років працював на благо транспортної прокуратури, а також виступав поручителем кримінального авторитету Ігоря Бутанова.
Фірми Бутанова, ТОВ «Союз Дортранс» та ТОВ «Союз Експо», зареєстровані в Черкасах за однією адресою, у 2008-2012 роках поставили «Укрзалізниці» товарів на 200 млн. гривень. Наразі фірми на стадії ліквідації.
Окрім цього Кулик причетний до старої справи про розкрадання коштів «Укрзалізниці». Йдеться про переведення 260 млн. гривень із відомства залізничників до якогось фонду «Артеміда». За однією з версій, гроші пішли 2004 року на президентську кампанію Віктора Януковича. Слідчим у цій справі був Костянтин Кулик, тоді ще ставленик екс-заступника генпрокурора Віталія Щеткіна. Проте гроші канули у Лету, а винних не знайшли. Подейкували, що Кулик займався розслідуванням «приватно». Тільки після приходу в ГПУ «донецьких» справу зам'яли, а в 2009 році професійно вбили якогось громадянина Пєтошина — головного свідка, який був причетний до переведення в готівку виведених коштів з «Укрзалізниці» через «Артеміду».
Отже, повернемось до старого знайомого Гіві. Він квартиру-презент підніс Куликові, коли той був у АТО. Проте прокурор не довго володів цією елітною нерухомістю. Він одразу ж переписав подаровану квартиру на свою громадянську дружину Ірину. До речі, для неї Костянтин Геннадійович придбав квартиру по вул. Саперно-Слобідській та приміщення на Печерську, де молода особа відкрила щось на кшталт ательє зі скромною назвою «By Nemez».
Машини. Минулого року автопарк Ірини Німець, яка працює швачкою та офіціанткою у ресторані «Якіторія», поповнився автомобілем «Мерседесом» вартістю від 3 до майже 9 млн грн.
До речі, 2014 року дохід Ірини Німець становив 1 тис. 687 гривень за рік.
У сім'ї Кулик є ще кілька шикарних авто. Наприклад, "Ленд-Ровер", нова "Тойота РАВ-4" і ще один "Мерседес". Після купівлі автомобілів Тойота та Мерседес НАБУ звернулося до суду з проханням надати доступ до документів щодо придбання позашляховиків. Детективи з'ясували, що у договорі купівлі-продажу зазначено придбання авто за безготівковим розрахунком через Кредит Агріколь Банк. Насправді ж виявилося, що гроші на рахунок у банку вносилися готівкою, тож машини куплені за готівку.
Тут варто згадати історію з машиною отця Євгена Жиліна, на якій Костянтин Кулик розтинав зоною АТО. Виявляється, вона також належить Ірині Німець. Про це сказала сама дівчина. За її словами, вона купила цю машину у 2009 році у Володимира Жиліна. А гроші на її придбання дала «людина, якої вже немає в живих».
Фірма на мільйон. У 2014 році після відкриття пропозицій конкурсних торгів щодо держзакупівель у центрі скандалу виявилася фірма ТОВ «Будівельний центр Аюдар». Вона мала поставити «Укрзалізниці» вугілля на суму десь 100 млн гривень. Дуже дивно: абсолютно невідома фірма та такий обсяг постачання з астрономічною сумою. Фірма виявилася зареєстрованою на Світлану Кулик із селища Коротич Харківської області у 2011 році. Жінка у широких колах тоді була невідома, а от у вузьких усі її знали, адже це мама Костянтина Кулика. З 2013 року фірма почала вигравати невеликі тендери: на розчищення русла річки Любки, оснащення системами контролю та моніторингу загазованості Києва, постачання бетоном та деревом Одеської залізниці. За підсумком виявилося, що у фірми угод на 3,15 млн. гривень.
Крім цього, у 2014 році про «Аюдар» йшлося у повідомленнях Державної лікарської служби. Фірма продавала під виглядом лікарських засобів товар, незареєстрований в Україні.
Фірма досі існує. І найімовірніше, її справи йдуть добре, адже війна на Донбасі та вугільна криза відкривають можливості для контрабанди.
-
Кожен робить те, що вміє найкраще. Костянтин Кулик уміє виходити сухим із води, обманюючи всю Україну.
Аріна Дмитрієва, для SKELET-info
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!