Сергій Льовочкін та Юлія Льовочкіна
У зв'язку з нещодавнім земельним скандалом знову спливло ім'я не лише екс-сірого кардинала української політики, а й так звана «родина Льовочкіних». Сім'я ця невелика, не така, як, скажімо, клан Круків. У ній, цій сім'ї, складається сам Сергій Володимирович та його сестра – Юлія Володимирівна Льовочкіна.
Але це якщо не брати до уваги їхніх бізнес-партнерів та маси прихильників із дивної структури під назвою «Інститут Нова Україна», де зібрані досить одіозні особи часів правління «Сім'ї». З ними, «родина» виходить досить велика. Але повернемося до Льовочкіним. Вони обидва народні депутати від Опозиційного блоку та дуже впливові люди. Щоправда, судячи з останніх скандалів, їхній вплив скорочується. Адже донедавна Льовочкіни були недоторканними «священними коровами» української політики. Щоб зрозуміти природу цієї впливовості, нам доведеться зробити невеликий екскурс в історію.
Льовочкін. «Сірий Кардинал» та його сестра
Їхній батько, Володимир Анатолійович Льовочкін був генералом внутрішніх військ, працював у пенітенціарній службі і навіть у свій час очолював її. Ходили чутки, що він дуже багато знав про Віктора Януковича. Що саме він знав, надбанням громадськості не стало, цю таємницю він забрав у могилу. Хоча, мабуть, поділився нею з дітьми. За деякими даними – це була основна причина непотоплюваності Сергія Володимировича протягом усієї політичної кар'єри Януковича не лише від призначення прем'єр-міністром до обрання президентом. Набагато раніше, наприкінці 90-х Льовочкін-молодший був радником Віктора Федоровича під час перебування останнього губернатором Донецької області. Звідти ж із Донецька він вперше балотувався в народні депутати, але не пройшов.
І у тому ж Донецьку розпочалися перші бізнес-проекти Сергія Володимировича. Тут і компанія Візаві, яка причетна до створення Індустріального союзу Донбасу, і Іст-Вест-Фінанс, і Будінвест, і Місто банк. Але найцікавіший з активів, що до нього відносяться, — це банк «Аскольд», пізніше перейменований у «Банкірський дім». Між собою його називали "Бандитський дім". Цей банк був тоді одним із найбільших конвертаційних центрів. Але не гидував він і прямим кидаловим, причому кидали і державу, і приватних осіб. Через його рахунки проходили гроші деяких відділень Нацбанку, а пізніше вони розчинялися на рахунках афілійованих із «Банкірським будинком» фірм та фірмочок. 1999 року в банку була пожежа, і згоріли всі документи. Багато вкладників, у тому числі кілька високопосадовців, залишилися без своїх вкладів. У банк ввели тимчасову адміністрацію та перейменували його на Укрспецімпексбанк. Ще в 1992 році Сергій Льовочкін їздив на «шістсотому» Мерседесі, пізніше, через кілька років роботи в банку, пересів на Вольво.
В принципі, це межа мрій «простого донецького хлопця», але Сергій Володимирович, людина амбітна і одним із перших «донецьких» він рушив до Києва.
Достеменно не відомо, що саме спричинило його переїзд до столиці. Можливо, справді, амбіції. Можливо, ошукані вкладники, серед яких, як ми вже казали, були далеко не останні люди в країні. А може, все одразу разом узяте. Але точно відомі імена двох людей, які порекомендували заповзятливого молодого бізнесмена тодішньому президентові Леоніду Кучмі. Це на той момент губернатор Донбасу Віктор Янукович та Георгій Чернявський, керівник служби протоколу президента. Приймав Льовочкіна на роботу тодішній керівник патронатної служби Володимир Литвин. Кажуть, що на початку кар'єри в АП Сергій Володимирович постійно рятувався від тих, кого він незадовго до цього «кинув». Колишні співробітники будівлі на Банковій згадують, що майбутній «сірий кардинал» буквально ховався під столом чи на дачі у Литвина. Щодо обов'язків молодого чиновника, вони теж були цікаві. Кажуть, що він утримував квартиру, де його шеф Литвин зустрічався зі своєю коханкою.
Володимир Литвин та Сергій Льовочкін
(докладніше про нього читайте у статті Володимир Литвин: чи потрібний Україні професійний іуда?)
А далі кар'єра Льовочкіна пішла вгору. Він став референтом в АП, згодом науковим консультантом президента, потім помічником президента. Ця, здавалося б, посада рівня секретарки насправді відкривала величезні горизонти. Адже саме помічник президента формує робочий день глави держави та вирішує, кого записувати на прийом, а кому відмовити. Крім того, інформація, яка лягає на стіл президента, також проходить через нього. І ось він перший успіх. Йому вдалося трохи посунути тодішнього всесильного сірого кардинала Олександра Волкова. Частина грошових потоків пішла через молодого чиновника. Так, наприклад, він пролобіював інтереси компанії ЄДАПС, котра стала монополістом на ринку виготовлення державних документів від паспортів до нотаріальних бланків. Ще однією помилкою Волкова було те, що "Михалич" все робив сам. Сергій Льовочкін відразу почав формувати команду. Він запровадив своїх старих друзів та партнерів: в Ощадбанк Артема Єршова, в СДПУ(о) та торгівлю зброєю Ростислава Шиллера, до державної іпотечної установи Сергія Святка, до «Місто-банку», а пізніше до «РосУкрЕнерго» Івана Фурсіна, а свого зятя Арсенія Новікова він посадив до «Укрспецекспорту», а потім до «Нафтогазу». Саме в цей час, мабуть, уперше виявився його талант комунікатора. Він комунікує, наприклад, Курочкіна та Януковича, Пінчука (докладніше про нього читайте у статті Віктор Пінчук: найбагатший зять України) та Григоришина і, мабуть, має від цього непоганий відсоток. А ось на початку 2000-х, нарешті, з'явилася його сестра, Юлія Льовочкіна, за чоловіком – Новікова.
Леонід Кучма та Сергій Льовочкін
Раніше у схемах свого брата Юлія Володимирівна, мабуть, не з'являлася через досить молодий вік. Але у 2003 році вона вже працює у підконтрольному Сергію Володимировичу «Місто банку» на невеликій посаді заступника відділу. Через три роки вона робить кар'єрний стрибок і одразу стає головою наглядової ради ВАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів», який фактично належав її брату та Івану Фурсіну. А у 2007 році, їй відкривається велика політика, Юлія Новікова (Льовочкіна) стає народним депутатом від Партії регіонів, посівши 105 позицію у списку цієї політичної сили. Кажуть, що складав списки Борис Колесніков навіть не знав, чия вона сестра. У Верховній раді кар'єра Юлії Володимирівни складалася дуже успішно, вона увійшла до постійної делегації при Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). Льовочкіни вийшли на міжнародний рівень. Але тут стався скандал із російською делегацією, про який йтиметься далі.
Юлія Льовочкіна
Тим часом у її брата справи йшли зі змінним успіхом. «Сірим кардиналом» за президента став Віктор Медведчук. Леонід Данилович взагалі був прихильником системи стримувань та противаг. Тож, призначивши на посаду голови АП Медведчука, він створив посаду першого помічника президента для Льовочкіна. Сергій Володимирович в обхід всесильно «Князя темряви та темників» вибудовує комунікації Кучми з Литвином та Януковичем. 2004 року за одними даними він має відношення до горезвісного «транзитного сервера», який фальсифікував вибори на користь Януковича, за іншими даними він стає посередником у переговорах Кучми та Юшенка під час Помаранчевої революції. Тобто «і нашим, і вашим», що, в принципі, у його стилі. Після відходу Кучми Сергій Льовочкін, звісно, залишає будинок на Банковій. Але з політики не йде. Він стає радником спікера Верховної Ради Володимира Литвина, а на виборах 2006 року намагається пройти до парламенту за списками його політсили, але разом із усім Блоком Литвина не проходить прохідний бар'єр. Однак того ж року Янукович стає прем'єр-міністром, а Сергій Льовочкін очолює його апарат. У 2007 році він входить до політради Партії Регіонів і, нарешті, стає народним депутатом. Він проходить за тим же списком, що його сестра, тільки номер його 42.
Отже, з 2007 року брат і сестра Льовочкіни пліч-о-пліч працюють у Верховній раді. Бізнес у цей час теж йшов дуже непогано. Ще до обрання Сергій Володимирович пролобіював на монопольні «газові схеми» компанію РосУкрЕнерго, а на посаду акціонера компанії просунув свого партнера Івана Фурсіна, який вже згадувався. Це зблизило Льовочкіна з мажоритарним акціонером цього газового монополіста Дмитром Фірташем та відкрило широкі можливості. До його талантів та зв'язків додалися величезні гроші. Новоспечені партнери просувають у владу своїх людей — у міністри закордонних справ Костянтина Грищенка, а на посаду заступника міністра фінансів Артема Єршова, який теж уже згадувався. У 2009 році у Льовочкіна стався конфлікт з іншим депутатом, Нестором Шуфричем. Янукович, тоді ще лідер Партії Регіонів, висловив несхвалення тим, що Нестор Іванович не був присутній у його свиті під час поїздки до Керчі. Шуфрич у відповідь звинуватив Льовочкіна у підставі, мовляв, він не попередив його про поїздку шефа. При виході із зали Нестор Іванович досить сильно вдарив Сергія Володимировича по обличчю, отже останній сповз стіною. Депутати, що підбігли, відтягли його. Помститися скандальному депутату у Сергія Льовочкіна шанс випав лише за кілька років.
2010 року Сергій Льовочкін очолив штаб Януковича, а після його перемоги став справжнім, офіційним «сірим кардиналом», головою Адміністрації Президента. Шуфрич, з яким за активну роботу на виборах та довгу вірну службу нагородили постом керівника МНС, першим відчув на собі, що Сергій Володимирович нічого не забуває. Спочатку його не включили до РНБО, хоча за посадою належить. А через три місяці після призначення взагалі викинули з посади. Слідом пішла зачистка всієї «старої команди» Януковича, яка служила вірою та правдою Папі, коли той був опозиціонером. З Ганною Герман було проведено рокіровку — президентові підсунули іншу прес-секретарку, дуже схожу на неї уродженку Західної України — Дарку Чепак. Він відсунув «від тіла» Тараса Чорновола, який пережив зі своїм шефом погані часи. За деякими даними, саме він умовив Віктора Федоровича посадити Тимошенко. У той же час, разом зі своїми партнерами, в основному по «РосУкрЕнерго», яке реорганізувалося в GDF (Групу Дмитра Фірташа), він розширював і свою бізнес-імперію. За правління Віктора Федоровича ця структура поповнилася такими активами, як банк «Надра», Сєвєродонецький «Азот», Запорізький титаново-магнієвий комбінат та інші. Було збудовано бізнес-центр «Вітрило». Було створено «кишенькову опозицію» у вигляді партії Віталія Кличка «УДАР». Але головним його активом стала «Інтер медіа група» та її перлина телеканал «Інтер». Сергій Льовочкін офіційно заявив, що має частку у «першій телевізійній кнопці». Але у 2011-2012 роках у Льовочкіних почалися проблеми. Причому одразу в обох.
Сергій Льовочкін та Віктор Янукович майже в ефірі
Юлія Льовочкіна, як ми писали раніше, вляпалася у європейський скандал із російською делегацією. Росіяни хотіли включити Україну до списку країн, де є проблеми з неонацизмом. Це було пов'язано із подіями у Львові 9 травня того ж року. Юлія Володимирівна через скандал не дала цього зробити. Російське лобі у Партії Регіонів завжди було дуже сильним і Льовочкіну у 2012 році зі списків «регіоналів» прибрали. Втім, того року взагалі «донецькі» потіснили зі списків «лівочкінських-фірташевських». Однак він знайшов вихід із цієї ситуації. У цей час головою Криму, який тоді ще перебував у складі України, був Анатолій Могильов. Перед цим він уславився низкою скандалів на посаді міністра внутрішніх справ. У Криму його теж переслідували скандали, пов'язані з віджиманням майна, землі та відвертою кримінальністю, вбивствами мерів деяких курортних міст. Існує версія, що він є замовником вбивств – кілера такого собі Синежука, який і скоїв ці вбивства. Посередником виступав віце-прем'єр Криму Павло Бурлаков.
Могильова, мабуть, уже збиралися прибирати. Але Сергій Володимирович допоміг чиновнику, який потрапив у немилість, замовив за нього слівце перед Папою. А як послуга у відповідь, Могильов провів по феодосійському округу №6 Юлію Льовочкіну. У Криму стверджують, що для цього було вбито ймовірного конкурента Юлії Володимирівни, татарського бізнесмена Айдера Ісаєва. І знову тим же Синежуком, зав'язаним на Бурлакове та Могильові.
Як би там не було, але сестра Сергія Льовочкіна ніяк не пов'язана з Кримом пройшла у 2012 році саме кримською виборчою дільницею. На посаді народного обранця вона вляпалася у кілька скандалів. Один був фінансовим — вона заявила у декларації сім земельних ділянок, цілий автомобільний парк та кілька мільйонів на рахунках. Що дуже погано виглядає з огляду на той факт, що з 2007 року Юлія Володимирівна була скромним «слугою народу». А другий пов'язаний із любовною інтрижкою з депутатом із протиборчого табору, членом БЮТ Віталієм Чудновським. Її листування з охоронцем Леді Ю було сфотографовано уважними журналістами та потрапило до Мережі.
А тим часом вплив Сергія Володимировича помітно почав падати. Справа в тому, що до влади почала рватися «Сім'я», тобто молоді донецькі чиновники-бізнесмени, близькі до сина президента Олександра Януковича. У 2013-2014 роках вони захопили практично всі ключові посади в країні. Заговорили про зміну Льовочкіна на тодішнього голову МВС Віталія Юрійовича Захарченка. Глава Адміністрації президента чинив опір як міг. Це його телеканал Інтер тоді розкрутив скандал із зґвалтуванням та побиттям ментами, тобто підлеглими Захарченко, Ірини Крашкової у Врадіївці. А на стихійному мітингу чудово опинилися депутати від УДАРу, який спонсорував «сірий кардинал». Місце своє Сергій Володимирович тоді зберіг, але це не вирішило всіх його проблем. Продовжилися конфлікти з «Сім'єю» і братами, що долучилися до неї. Клюєвими. Не допомагало навіть те, що помічником Юлії Льовочкіної була оформлена коханка Віктора Федоровича Любов Полежай. А потім спалахнув Євромайдан. Немає жодних прямих доказів участі Сергія Льовочкіна в організації «Революції Гідності». Але є деякі цікаві факти.
Одним із керівників Майдану був Віталій Кличко, лідер, що співпрацює з Льовочкіним партії УДАР. Крім того, одним із перших на Майдан вийшов Мустафа Найєм, журналіст, якого підозрюють у давніх зв'язках із Сергієм Володимировичем. Та й взагалі, він один із перших, кому це було вигідно. Як би там не було, але саме Льовочкіни в ситуації, що склалася, зорієнтувалися швидше за інших представників «злочинної влади».
Сам Сергій Льовочкін ще під час Майдану пішов із посади голови АП, а його сестра ще раніше, одразу після розгону студентів вийшла з фракції Партії Регіонів, а потім і з партії.
З новою владою сім'я Льовочкіних порозумілася відносно легко. Віталій Кличко поступився місцем на президентських виборах Петру Порошенку. Переговори про це проходили за особистої участі Сергія Володимировича, він зізнався особисто. Вони не потрапили під санкції ЄС, складені за списками, які надавала Україна. 2014 року брат і сестра знову пройшли до парламенту за списком Опозиційного блоку. Трохи підмочило їхню репутацію виступ Юлії Володимирівни у ПАРЄ 28 січня 2015 року, коли вона закликала євродепутатів протидіяти уряду України «який намагається спорудити стіну між Україною та Росією». Втім, незважаючи на вимогу партії Яценюка до генпрокуратури дати оцінку такому виступу, все обійшлося без наслідків. Крім того, він «провів» у раду за різними оцінками від 50 до 60 «своїх» депутатів. Не лише через Опозиційний блок, а й через Блок Петра Порошенко, радикальну партію та мажоритарні округи. Він, як і раніше, впливає на мера Києва, більш того, його близький друг Ігор Ніконов обійняв посаду першого заступника Київської міської адміністрації. Деякі політологи обережно пророкували Сергію Володимировичу посаду прем'єр-міністра.
Але потім, певне, щось пішло не так. У червні 2015 року Сергій Льовочкін дав інтерв'ю німецькому виданню Die Zeit у якому виступив із різкою критикою на адресу Петра Порошенка, зокрема він заявив, що президент розколює Україну. На відповідь довго чекати не довелося. Тут же з'явилися публікації, в яких родину Льовочкіних звинуватили у земельному скандалі. Їхні земельні наділи знайшлися в Козині та Кончі-Заспі, у селі Триліси Фастівського району та біля села Гнидин. Останнє володіння особливо стрімке, — біля цього ж села знаходиться база відпочинку, яка належить бізнес-партнеру Сергію Володимировичу – Олегу Титаренко. Там же 2014 року під час Євромайдану знайшли вбитого активіста Юрія Вербицького. Громадське ТБ вбачає зв'язок між цими фактами, а журналіст цього телеканалу Дмитро Гнап наважився відверто хамити колись всесильному «сірому кардиналу». У відповідь на звернення юристів Льовочкіна, він на своїй сторінці в соціальній мережі зробив їм досить непристойну пропозицію у відповідь.
А ось і сам відеосюжет:
Та й окрім Порошенка у Сергія Льовочкіна ворогів в Україні вистачає. Наприклад, той самий Ігор Коломойський. Достеменно не відомо в чому коріння їхньої ворожнечі. Деякі експерти вказують на конфлікт із покійним Ігорем Єремєєвим: нібито Сергій Льовочкін зайняв його бік. Інші кажуть, що Ігор Валерійович націлився на реприватизацію під себе деяких активів, які належать Фірташу та Льовочкіну. Але конфлікт вийшов у публічну площину, підконтрольні ворогуючим олігархам Інтер і 1+1 вибухнули серією фільмів і сюжетів, що викривають протиборчий бік. Важко сказати, хто з них виграв, скоріше бойова нічия.
Непрості стосунки у Сергія Володимировича і з чинним прем'єром. Останній «наїхав» на хімзаводи, які належать Фірташу, з вимогою повернути гроші за гази погрожував інакше ці заводи націоналізувати. Крім того, Кабмін розпочав війну за доведений до банкрутства комбінат «Сумихімпром». А ще є війна за Одеський припортовий завод, про яку ми вже писали. Словом, справи сім'ї Льовочкіних останнім часом йдуть дедалі гірше.
Сергій Льовочкін
За останньою інформацією Сергій Льовочкін залишив Україну. Однак, чи немає інформації надовго. У будь-якому разі, тут залишилися його інтереси, його активи та, головне, його люди. А судячи з того, як наша влада веде боротьбу з корупцією, нічого серйозного відставному «сірому кардиналу» не загрожує. Проте деякі ЗМІ вже голосно оголосили про кінець «епохи Льовочкіна». Але тут не варто поспішати з висновками, можливо, все тільки починається.
Денис Іванов, Skelet.Org
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!