Людмила Денисова: омбудсмен з кримінальним душком, або історія Людочки-людожерки. ЧАСТИНА 1
Нинішня правляча коаліція Верховної Ради перевершила в цинізмі і хуцпе саму себе, коли перетворила колись поважну посаду уповноваженого з прав людини на притулок затьмарених корупціонерів. Призначена на нього Людмила Денісова давно відома своїми схемами розкрадання бюджетних грошей людей похилого віку та інвалідів, зв'язками у кримінальному світі, а також своїми високопоставленими покровителями, які рятували її від в'язниці та просували на нові посади. Але що найабсурдніше, нинішній головний правозахисник України фактично є ставлеником та членом політичного клану міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. І навряд чи захищатиме права українців від свавілля своїх соратників.
До кримських берегів
Денисова Людмила Леонтьєвна народилася 6 липня 1960 року в Архангельську (РРФСР, нині РФ), у сім'ї Ніни та Леонтія Анкудінових. Не блищачи потягом до наук і не маючи жодних чітких планів на життя, після 8-го класу вона залишила школу і вступила до Архангельського педучилища, яке закінчила у 1978 році за спеціальністю «дошкільна освіта». Потрібно зауважити, що ця «бурса» в Архангельську мала особливу репутацію (як і багато інших «жіночих» ПТУ країни), тож молоді хлопці терлися біля її стін натовпами. Можливо, саме там юна Людмила Анкудінова навчилася вправно маніпулювати сильною статтю. Сама ж вона в цих питаннях була далеко не дурниця, а тому з вибором чоловіка не поспішала, завдяки чому зірвала свій джек-пот. Ним став молодий військовий юрист Олександр Денисов (1961 р.н.).
Спочатку молоду виховательку розподілили до дідька на паски: у заполярне селище Андег (Ненецький АТ), няньчити дітлахів оленярів та рибалок. Через кілька місяців вона дивом вирвалася з цього пекла назад до Архангельська, де попрацювала вихователькою дитсадка ще рік – і покинула цю роботу назавжди. З 1980 року для неї почалося нове життя: Людмила влаштувалася секретарем судових засідань, а ще за два роки завідувачем канцелярії Архангельського обласного суду. Причиною цього раптового перетворення називали її чоловіка, проте не в той час він був лише курсантом, і при всьому бажанні не сам прилаштувати дружину (навіть поки що наречену) на роботу до суду. Тут можна зробити логічний висновок, що роботу Людмила отримала за допомогою батьків Олександра Денисова, і вони ж допомогли їй отримати диплом юриста в Ленінградському державному університеті. Вступила вона туди 1982-го, а закінчила лише 1989-го, мабуть двічі йдучи в академічну відпустку у зв'язку з вагітністю (1985-го вона народила дочку Олену, а 1987-го доньку Олександру). Навчаючись на останніх курсах, вона вважалася консультантом Архангельського обласного суду – по суті справді лише вважалася, і не лише через свої «декрети».
Людмила Денисова, молоді роки
1989 року Олександра Денисова перевели до Криму, Сімферополя, куди вони вирушили жити всією родиною. Джерела Skelet.Org повідомляли, що він отримав нову роботу не лише як військовий юрист, а й по лінії чи КДБ, чи військової контррозвідки. Мабуть, нова посада Олександра була дуже високою, або ж його батьки мали дуже міцні зв'язки й у Криму: у Сімферополі їм одразу дали квартиру на дев'ятиповерхівці на вулиці Мате-Залки, а Людмила Денисова була прибудована юридичним консультантом до Кримського обкому ЛКСМУ. Саме там вона близько познайомилася з другим секретарем обкому Андрієм Сенченком та ще одним комсомольським чиновником Сергієм Веліжанським, які стали її близькими друзями, соратниками бізнес-партнерами. Ну а з огляду на їх численні корупційні та просто кримінальні «ділки», то й подільниками.
Людмила Денісова, Андрій Сенченко, Сергій Веліжанський
Після розпаду СРСР сім'я Денисових не поверталася із сонячного Криму назад до Архангельська. Однак подальша кар'єра Олександра Денісова невідома: чи прийняв він українську присягу, чи перевівся працювати на базу ЧФ РФ, і чим саме займався, немає жодної інформації. Відомо лише, що за кілька років він вийшов у відставку і став бізнесменом (володіє МП «Олів'є»), а також очолив кримське представництво Фонду інвалідів регіональних конфліктів та підрозділів спецпризначення. Знову ж таки, чи влаштувала його туди дружина, яка на той час сама стала «локомотивом сім'ї», чи Олександр Денисов справді колись мав якийсь стосунок до спецпідрозділів, також невідомо. Проте загальновідомим фактом є те, що цей Фонд є не українською, а «СНДшною» структурою, його відділення працюють у кількох пострадянських республіках, і фактично він перебуває під повним контролем Росії. Цікаво й те, що Людмила Денісова завжди приховувала особистість свого чоловіка, а у своїй останній автобіографії навіть написала, що незаміжня. Цікаво чому?
Людмила Денісова, «Сейлем», «Кримкредит-банк» та Пенсійний фонд
Період 1989-91 років був для Криму дуже бурхливим. По-перше, курортний півострів став Клондайком для всіляких кооперативів, які добре заробляли на відпочиваючих. А багато кафе, відеосалони, дискотеки та інші заклади сфери харчування та розваги відкривалися під комсомольським «дахом» та на комсомольські гроші. Ось тільки їхній виторг розтікався по кишенях голів цих кооперативів і комсомольських ватажків. По-друге, у Криму почалися політичні хвилювання, ініційовані з Москви та підтримані місцевою владою, партійними та комсомольськими органами, а також військовими та спецслужбами. Хвилювання, спрямовані на відокремлення Криму від тоді ще УРСР з метою зворотного входження до складу РРФСР. Апогеєм цих заворушень став Кримський референдум, що відбувся 20 січня 1991 року. Тоді 93% кримчан висловилися за відтворення Кримської АРСР. Наступні, ще радикальніші кроки, не були зроблені через кризу влади, що почалася в Москві, а новий лідер Борис Єльцин не горів бажанням «повернути Крим».
Так от, у підготовці тодішньої «кримської весни» був задіяний і Сімферопольський обком ЛКСМУ, включаючи Андрія Сенченка (куди ж без другого секретаря) і, не виключено, що і Людмили Денисової – яка, тоді якраз нещодавно прибула з Росії і навряд чи мала симпатії до українських «сам». Очевидно, що осторонь цього процесу не залишився і її чоловік Олександр Денисов. Але ніхто з них, звісно, зараз про це намагається не згадувати.
Втім, політика цікавила Денисову та її нових друзів Сенченка та Веліжанського набагато менше грошей. З розпуском ЛКСМУ їм довелося шукати нові «джерела існування», і вони непогано прилаштувалися: Веліжанський подався в бізнес, Сенченко став головою Комітету у справах молоді при Радміні Криму (1991-93), а потім віце-прем'єром кримського уряду (1993-97 рр.). Пенсійний фонд. Почала з інспектора з кадрів (1991), за кілька місяців зайняла місце заступник начальника відділу надходження коштів та комерційної діяльності, а з 1993-го очолила Кримське управління ПФ. Джерела Skelet.Org повідомляли, що своїй новій кар'єрі вона була зобов'язана не лише Сенченку, а й якимось друзям чоловіка, а також своїм особистим знайомствам у керівництві автономії.
У 90-х Сенченко активно співпрацював із ОЗУ «Сейлем», його навіть називали їхньою людиною в кримському уряді. Через нього з лідерами та кримінальними бізнесменами цього угруповання познайомилася і Людмила Денісова. За інформацією джерел, «Сейлем» якийсь час був їхнім кримінальним «дахом», проте різноманітних «дахів» у Денисової було багато: у міліції, спецслужбах, владі, прокуратурі. Втім, у період 1996-2000 р.р. відносини Денисової та Кримської прокуратури сильно зіпсувалися – саме в цей період нею керував Володимир Шуба, який прибув із Дніпропетровська.
Володимир Шуба
Однією з причин цього називали війну Шуби проти ОЗУ «Сейлем», у ході чого у нього виникли претензії і до Сенченка з Денисовою. Саме на той момент (1996-1997) «Сейлем» зазнав розгрому з боку своїх головних конкурентів – ОЗУ «Башмаки». Розбирання були кривавими, вбивали не лише бандитів та бізнесменів, а й чиновників, був скоєний замах і на Сенченка – який з переляку біг на кордон, де відсидівся до найкращих часів. Проте певною мірою ситуацію розрулював тодішній голова Кримського ГУМВС Геннадій Москаль, який мав свої види на ОЗУ, а тому врятував тоді багатьох «сейлемівських» (у тому числі майбутнього «голову Криму» Сергія Аксьонова).
Інформацію про свої афери та махінації на посаді керівника Кримського управління пенсійним фондом Денісова та її спільники згодом витерли так ретельно, що про неї залишилися лише уривчасті відомості. Відомо, що основні схеми будувалися на фактичному крадіжці бюджетних та пенсійних коштів. У період 1993-94 р.р., коли в країні вирувала інфляція, соціальні виплати просто затримували, прокручуючи їх у комерційних та банківських операціях. У період 1995-98 р.р. гроші викрадали через системи взаємозаліків. Наприклад, з Києва до Криму перераховувалися безготівкові кошти для виплат пенсій, які потім йшли на рахунки комерційних фірм – а ті, натомість, «відповідали» старих людей у рахунок пенсій продуктами (крупи, цукор, олія тощо). При цьому вартість цих продуктів, що відпускається, була набагато вищою за ринкову! Пізніше слідчими прокуратури було встановлено, що такі схеми взаємозаліків, які використовуються не тільки в Пенсійному фонді, а й у розрахунках з бюджетниками та держпідприємствами (там уже «відмовляли» не макаронами, а обладнанням або паливом) дозволяли шахраям постачати товари та послуги за завищеною в 2-2,5 рази. коштів. Ви запитаєте, а до чого тут «Сейлем»? А при тому, що в цих схемах брали участь і комерційні фірми, які контролюються цією ОЗУ.
Деякі такі схеми працювали цілком легально, хоча на них, як то кажуть, ніде було ставити тавра. Наприклад, ТОВ «Об'єднана платіжна система України» офіційно працювала зі структурами влади Криму (міністерством фінансів). Але, незважаючи на свою гучну назву, вона об'єднувала лише дві зареєстровані у Швейцарії фірми (через них виводилися гроші), одне або два кримські ТОВ та невеликий АКБ «Кримкредит». Проте через цю схему прокручувалися величезні гроші. Більше того, порушуючи всі закони та розпорядження, Кримське управління ПФ (тобто Денисова) проводило операції з пенсійними грошима не через «Аваль» чи інші пенсійні банки, а через неуповноважений для цього «Кримкредит».
Після весняних виборів 1998 року у годівниці змінилися дійові особи. У кріслі голови Радміну АР Анатолія Франчука (його син Ігор був першим чоловіком доньки Леоніда Кучми) змінив Сергій Куніцин. Після чого Куніцин звільнив міністра фінансів Михайла Віткова (якого називали людиною Леоніда Грача), і призначив на цю посаду Людмилу Денисову. З «оновленою» таким чином владою махінацією «Об'єднаної платіжної системи» набули ще більшого масштабу. Вони навіть запускали власну систему пластикових карток (такі збереглися у колекціонерів), яка мала характерну особливість: картки не були підключені до жодної міжнародної платіжної системи (Visa або Master Card), і фактично обслуговувалися лише банком «Кримкредит». За інформацією джерел Skelet.OrgНа ці картки у комбінаторів були великі види, аж до якихось схем обміну валют. Крім того, планувалося запровадження платіжних карток для пенсіонерів та бюджетників. Але проблема: всі банкомати «Кримкредиту» на півострові можна було перерахувати на пальцях, а інші ці картки не приймали. Як же тоді кримчани змогли б отримувати зарплати та пенсії? Або задум полягав у тому, щоб направити їх з цими картками у всі ті ж магазини за крупою та макаронами? Плани махінаторів так і залишилися нерозголошеними, адже ще 2002 року банк «Кримкредит» урвався, а потім згорнула свою діяльність і «Об'єднана платіжна система», і про неї старанно забули.
Найвідомішим був скандал навколо облігацій, випущених 1996-99 р.р. кримським урядом. Перший їхній випуск (на 120 мільйонів гривень) був здійснений ще за кримського прем'єра Аркадії Демиденко, другий за його приймача Франчука, ну а завершували цю справу за Куніцином. Метою випуску облігацій було отримання коштів для створення «Чорноморського банку реконструкції та розвитку» (ЧБРР), засновниками яких виступили Мінфін Криму, Фонд держмайна та банк «Слов'янський». При цьому емітентом позики був Мінфін Криму, розпорядником банку «Слов'янський», гроші мали надходити до ЧБРР та витрачатися на бюджетні проекти. Але ця позика виявилася якась хитра, тому що ставку по них постійно змінювали. Так, коли здебільшого облігацій володіло українське НУО ім. Фрунзе, то облігаціям встановили з мінімальною прибутковістю (11,5% річних), а ось коли їх основними власниками стали іноземні офшори Xenon Marketing Limited і Data Technology SA, то прибутковість перевищила 200% річних! В наявності була якась афера з виведення з країни грошей, причому у валюті, а в результаті скарбниця виявилася належною офшорним фірмам 495,163 мільйона гривень – або близько 250 мільйонів гривень за курсом тодішнього. Проте Людмила Денісова, за згодою Куніцина, відмовилася виплачувати їм цю суму, фактично влаштувавши Криму міні-дефолт. Чому? Незважаючи на заяви Денисової про те, що вона намагалася вберегти від розкрадання державні гроші, всі розуміли, що йшлося про боротьбу за цю величезну суму між старою (Франчук-Вітков-Грач) та новою (Куніцин-Денісова) командами влади – за якими стояло дуже багато різних людей. За інформацією джерел, Куніцин і Денисова запропонували «попередникам» поділитися наваром, їм відмовили – і тоді вони вирішили взагалі заблокувати будь-які виплати облігацій.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Денисова Людмила: омбудсмен з кримінальним душком, або історія Людочки-людожерки. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!