Немає сумнівів, що після перемоги Максима Луцького на виборах ректора НАУ, українська наука, освіта та авіація опиняться у ще глибшій дупі! Адже на чолі цього стратегічного вишу країни стала людина з жахливо корупційним і навіть кримінальним минулим. Для Луцького НАУ це лише нерухомість та бюджетне фінансування, тобто чергове джерело збагачення — що він уже демонстрував багато років, коли був його проректором. І тепер, повернувшись до університету, він доведе його до повного запустіння.
Все своє життя Луцький йшов по головах інших, досягнувши успіху лише в лицемірстві, підлості та шахрайстві. Причому, він не тільки нітрохи не соромиться цього, а й іноді хвалиться як своїми заслугами — поряд із вченими регаліями та науковими працями сумнівного походження. І ось вам лише один невеликий приклад: одного разу у своєму інтерв'ю Луцький розповів як «заощадив 99 тисяч доларів». На аукціоні йому сподобалася картина Павла Коріна (1992-1965). Будь-яка нормальна людина просто придбала б оригінал або замовила репродукцію, але Максим Луцький зробив по-своєму, вдавшись до чергової шахрайської схеми:
![]()
Виникає питання: а чого така хитромудрість, навіщо було дурити організаторів аукціону, випрошувати ще неоплачену картину «на два тижні»? Як завжди, Луцький приховав більшу частину деталей. Але взагалі це дуже нагадує типову шахрайську схему щодо заміни оригіналу копією. Тож нинішнім власникам цієї картини варто перевірити її ідентичність у фахівців. Адже не дарма в молодості Луцького прозвали «Люсею-Фармазонщицею», а, як відомо, мовою кримінального світу «фармазонити» означає торгувати фальшивими прикрасами та підробками. І ось тепер така людина стала повновладним господарем Українського авіаційного університету!
Максим Луцький: Вкрав, продав – до аспірантури!
Луцький Максим Георгійович народився 4 червня 1976 року у Києві, у сім'ї доцента Київського політехнічного інституту (КПІ) Георгія Михайловича Луцького. На той час, як Максим закінчив середню школу №79, його тато вже отримав докторський ступінь та очолив свою кафедру. Тому проблем із надходженням туди дурня-сина не виникло. Ось так 1993-го Максим Луцький став студентом факультету «комп'ютерні та інтелектуальні системи та мережі» КПІ. А наявність у виші ще й військової кафедри заразом дозволило йому уникнути служби в армії.
Чому ж дурня? Ще у випускному класі Максим Луцький став повністю зіпсованим юнаком, який цікавиться лише розвагами, грошима та «шмотками». Він котився похилою, тож Георгій Михайлович взяв його до себе в КПІ головним чином для того, щоб тримати сина під наглядом. Але, як кажуть, не встежив. Ставши студентом, Максим Луцький із головою поринув у життя столичної «золотої молоді», але не розрахував фінансових можливостей свого батька. Звичайно, Максим намагався «підняти бабло» різними способами. Якими? Журналістам він розповідає, що з 16 років у кафе при кінотеатрі «Загреб» продавав якимсь іноземцям бутерброди з ковбасою, що потім на виручені гроші відкрив підприємство, що торгує комп'ютерами. Але насправді «кооператив» з продажу комп'ютерів відкрив його батько, а ось у юного Максима замість чесного бізнесу вдавалися лише дрібні афери та різні шахрайства. І це не дивно, якщо згадати, що «Загреб» на той час контролювався ОЗУ Киселя і був відомий залом ігровими автоматами (одним із перших у Києві), впевнено перетворюючись на кримінальну клоаку (за словами киян), де збиралися злодії, наркомани та шахраї.
Невдовзі, а трапилося це 1995 року, Максим Луцький влип по самі вуха. За однією версією, він сильно програвся, за іншою невдало спробував когось «кинути», але в будь-якому випадку виявився винен велику суму серйозним людям. А час тоді був такий, що з боржниками довго не церемонилися. І тоді Максим не зміг придумати нічого розумнішого, ніж підговорити свого приятеля-однокурсника і разом з ним вкрасти комп'ютери у рідному КПІ. Тобто прямо з кафедри улюбленого тата! Більше того, ті комп'ютери, які Георгій Михайлович продав своєму вузу через свій «кооператив». Схоже, що ця історія є досить каламутною, і в ній залишилося дуже багато недомовленого.
Чи мав до цієї справи сам Георгій Михайлович, теж невідомо. Але в будь-якому разі йому довелося заявляти про зникнення — адже завкафедри відповідали за дорогу техніку (тоді ПК коштували по кілька тисяч доларів). Ну а міліція, що підключилася, всього за кілька днів знайшла і комп'ютери, і злодіїв. Ось так Максим Луцький опинився у СІЗО, де й отримав від сидільців прізвисько Люся-Фармазонщиця, яке закріпилося за ним на все життя. Що ж, із «фармазоном» все зрозуміло, але чому ще й Люся? Як повідомили Skelet.OrgМаксим цьому анітрохи не заперечував, оскільки розмови про його бісексуальність давно ходили містом (можливо, все почалося з того самого кафе?).
Але довго насолоджуватися «братвою» Люсі не довелося: Георгій Михайлович залучив усі свої зв'язки, та й у Максима знайшлися інші заступники з числа «нетрадиційної сексуальної спільноти». Його перекваліфікували за статтею 213-3 КК (придбання та зберігання з метою збуту майна, наперед здобутого злочинним шляхом). Тобто саму крадіжку та головну провину повісили на співучасника, іншого студента, а Максимові дали три роки умовно за те, що він нібито лише потримав у себе та допоміг продати крадені комп'ютери. Зрозуміло, Максим заявляв, що гадки не мав, де саме вкрали ці комп'ютери, і взагалі його «втягнули обманом». Це зберегло репутацію його батька, а самому Максиму дозволило відновитися в КПІ (на тому ж курсі), після чого тато відправив його з очей геть... на стажування до Німеччини. Для цього йому довелося ще раз напружити свої зв'язки та вибити синові «перемогу у конкурсі» від Асоціації технічних університетів. Там Максим Луцький відсидівся, продовжуючи числитися студентом КПІ, а 1998-го тато допоміг йому виправити диплом.
А згодом Георгій Михайлович оформив сина на аспірантуру. Так-так, у тому самому виші, який той не просто обікрав, як дрібний «кватирник», але ще й попався на цьому! Мабуть, нічого подібного у стінах КПІ не було від часу його заснування! Втім, часи були вже інші, і раніше засуджені особи ставали губернаторами, міністрами, прем'єрами.
Звичайно ж, потім Максим Луцький довго та ретельно приховував своє кримінальне минуле, але інформацію про його судимість розкопали та опублікували депутати фракції БЮТ – після гучного скандалу у Верховній Раді, про який ми розповімо трохи нижче. Щоправда, на той час вона була вже давно погашена (як і Януковича). Більше того, 30 серпня 2005 року Максим Луцький отримав у Солом'янському РВВС Києва дозвіл на мисливські рушниці «Бреттон» (№ 48269) та «Бенеллі» (№ 294791/S305289), а також газовий пістолет. Через два роки він отримав у ГУМВС Києва дозвіл на карабін АКМС-МФ, а у 2010 році на травматичний пістолет «Форт-12PM».
Максим Луцький: НАУ як сімейна дійна корова
Максим Луцький дуже мало розповідає про свою дружину Олену Володимирівну Савицьку. Тільки одного разу, вішаючи журналістам на вуха локшину про те, що 1995-го він «відкрив своє перше підприємство, яке спеціалізувалося на постачаннях комп'ютерного обладнання», Луцький додав, що його дружина «на той час почала розвивати мережу інтернет-кафе у вузах Києва, Кіровограда та Кременчука». Однак насправді найперше інтернет-кафе «Кібер» відкрив у Києві 1997-го Анатолій Чегусов, а у вузах вони з'явилися лише наприкінці 90-х. А ще Skelet.Org вдалося з'ясувати, що Максим Луцький та Олена Савицька ровесники, що вони з дитинства жили і виросли в одному будинку на вулиці Потєхіна, що сусідська донька дуже подобалася його батькам, і вони дуже сподівалися, що якнайшвидше одруження з нею напоумить їхнього сина.
І ось, відсидівшись у Німеччині, Максим Луцький повернувся до Києва до молодої дружини. Отримав від батька диплом, оформився до нього на аспірантуру, і разом із дружиною взявся розвивати початий батьком комп'ютерний бізнес. А слід зауважити, що комп'ютерна техніка від фірми голови кафедри обчислювальної техніки КПІ розходилася на ура, особливо з інших вузів та держустанов. Головним чином цей бізнес розвивали сам Георгій Михайлович і його старанна помічниця-невістка, а ось Максим Луцький так само залишався природженим пройдисвітом. Є тип людей, які навіть найбанальніші завдання виконують по-особливому, «хитровивернуто». Максим Луцький саме з таких, для нього цікаво вчинити не за правилами та законом, а перетворити на схему та аферу все, що за що він береться.
Так, Георгій Михайлович допоміг молодим подружжю отримати кілька підрядів на постачання комп'ютерної техніки до низки ВНЗ, зокрема до Національної авіаційної академії (НАУ) та її підрозділів у різних містах країни. Максим Луцький примудрився мало не похерити цей добре налагоджений бізнес тим, що він «забув» платити податки і взагалі не подавав звітність до податкової служби – і одного разу справа дійшла до арешту рахунків. Довелося батькові знову втручатися та рятувати сімейний бізнес. Причому Луцький розповідав потім про цей випадок журналістам зі своїм незмінним гумором. Для нього все, що він витворяв – весело! Кинув аукціоністів – смішно, не платив податки – ще смішніше!
Паралельно Максим Луцький вклався у страховий бізнес: спочатку у СК «Єдність» (ЄДРПОУ 31170195), а потім у ЗАТ СК «Українські резерви» (25289272). Фактично цей бізнес теж вели його батько та дружина, які разом із комп'ютерами продавали вузам та різні страховки. А на початку «нульових», за допомогою близьких знайомств батька, дружини і самого Максима, він зумів щільно присмоктатися до НАУ. Для початку вони створили при університеті ТОВ «Системи НАУ» (30860000), що нині переписане на інших осіб, яке займалося його комп'ютеризацією та підключенням до інтернету. Його директором із 2002 по 2004 був Максим Луцький. Враховуючи, що до складу НАУ входять кілька інститутів та коледжів, льотна академія та ін., неважко здогадатися, що фірма, що монополізувала там постачання та обслуговування комп'ютерного обладнання, на довгі роки забезпечила себе дуже гарним прибутком. І це був лише початок процесу перетворення НАУ на сімейну дійну корову Луцьких.
2004-го, отримавши за допомогою батька кандидатський ступінь, накопичивши кошти та підтягнувши всі зв'язки, Максим Луцький отримав посаду проректора НАУ з корпоративного управління. Посада є малозрозумілою, але з цього моменту Луцький розгортає боротьбу за право мати доступ до бюджету та власності університету. І у цьому йому допомагав політика.
Ще 2005-го Максим Луцький брав участь на довиборах до Київради як мажоритарник, але невдало – навіть щедра роздача бабусям-виборщицям продуктових наборів не допомагала їм втомитися відомим та популярним. Зробивши висновки, на парламентських виборах 2006-го Луцький просто купив собі місце №48 у списку БЮТ (за квотою партії Собор). Як відомо Skelet.Org, Юлія Тимошенко и Анатолій Матвієнко завжди приймала до себе будь-яких спонсорів, аби вони платили. Але з цієї причини фракція БЮТ завжди була на першому місці за кількістю перебіжчиків (або «тушок»), і Максим Луцький став одним із перших. Щойно тоді в Раді сформувалася «Антикризова коаліція» (ПР+КПУ+СПУ), Луцький одразу увійшов до неї, залишивши лави БЮТ.
За свою політичну зраду він був щедро винагороджений: отримав посаду голови підкомітету з питань профосвіти у парламентському Комітеті науки та освіти, а на десерт – посаду голови контрольної комісії з питань приватизації. І тоді ж почалася його тісна дружба з Дмитром Табачником, який у 2008-му став хрещеним його молодшого сина Дмитра
Однак «помаранчева» опозиція пішла в багнети проти «антикризової коаліції» і почалася затяжна політична криза. Підшукуючи законні приводи для розпуску Ради, у квітні 2007-го з'їзд Блоку Тимошенко ухвалив рішення щодо складання повноважень депутатів своєї фракції. Тоді Максим Луцький, рятуючи свій мандат і вислужуючись перед новими покровителями, придумав чергову «фармазонську» аферу, Лише вже політичну. У червні 2007-го він заявив, що з депутатів БЮТ, які не підкорилися рішенню з'їзду про складання мандатів (здебільшого таких же перебіжчиків) у Раді буде... сформовано нову фракцію БЮТ, альтернативну розпущеній і чинну незалежно від Блоку Тимошенко. І хоча у Юлії Володимирівни назвали витівку Луцького «клоунадою», з цього моменту він став одним із найненавидіших ворогів «проукраїнських сил», проте не через свою політичну позицію (яку Луцький ніколи не мав), а через підлість і шахрайство.
Затія Максима Луцького з липових фракцій БЮТ не вийшла, парламент вирушив на перевибори, але свою плату від друзів-регіоналів він одержав: його призначили заступником міністра освіти і науки (Станіслава Ніколаєнко). На цій посаді він пробув лише до грудня 2007-го, але дуже багато встиг – головним чином зміцнити своє становище в НАУ, куди він повернувся 2008-го на посаді першого проректора. І розпочався великий дерибан!
Втім, розпочався він ще раніше: використовуючи свій мандат та дружбу з регіоналами, а потім посаду заступника міністра, Луцький узяв НАУ під свою щільну опіку. Яка висловлювалася в тому, що частину грошей, які виділяє університет з держбюджету, віддавали фірмам Максима Луцького та його компаньйона Сергія Клименка: ТОВ «Лігвіс Л», ТОВ «Альфа-капітал груп» (ЄДРПОУ 36509981), ЗАТ «УІСК» (33784181) та ін.
Лише розкраданням грошей НАУ Луцький не обмежився. Щоб «законно» відібрати в університету його нерухомість, він використовував типову для того часу схему оплати послуг майном. Так, у листопаді 2007-го фірма «Лігвіс Л» отримала від НАУ поспіль на будівництво автостоянки, а як оплату її мали передати частину майна університетського АТП на вулиці Симиренка. Щоправда, спочатку ця афера зірвалася через чергову зміну влади в країні, але потім Луцький все ж таки оформив шматок університетської нерухомості (приблизно півгектара) на «Лігвіс Л». А фірма відразу ж здала її в оренду мережі Sport Life російського забудовника Дмитра Єкімова, яка побудувала там свій фітнес-центр. А ось виконувати обіцяні будівельні роботи для НАУ Луцького розпочала лише… у 2013 році!
А ось ще один цікавий випадок. 2005 року за адресою Лебедєва-Кумача 5 (зараз це вулиця Миколи Голого) на університетській землі було збудовано великий ЖК. Очевидно, Луцький не встиг тоді достатньо нагріти на цьому свої руки, тому 2009 року його з Клименком фірма «Альфа-капітал груп» підписала з НАУ договір про якусь «реконструкцію» на цю адресу. А як оплату фірма отримувала 0,6 гектара двору цього ЖК – який у 2010 році був незаконно переданий в оренду тому ж «Sport Life», що збудував там фітнес-центр із басейном. Чому незаконно? Бо лише у 2012 році, і то через суд, «Альфа-капітал груп» набула повного права власності на цю землю — яку назавжди втратив авіаційний університет. Більше того, у 2013-му році «Лігвіс Л» та «Альфа-капітал груп» використовували ці ділянки як зоолог для здійснення афер у «Терра-банку».
Історія одного «вбивства»
Натомість Луцький добре нажився на будівництві ЖК на вулиці Михайла Донця. Договір про його зведення було підписано у 2007 році Максимом Луцьким, як заступником міністра освіти, та тодішнім ректором НАУ Віталієм Бабаком. Забудовниками виступали КП «Житлоінвестбуд» та ФК «Толока»: перше підприємство багато років очолює скандальний будівельний корупціонер В'ячеслав Непоп, а ось друге, за словами Максима Луцького, належало тоді Сергію Онищенку (брату Бабака) та проректору НАУ з госпчастини Юрію Симоненку. Причому зареєстрована «Толока» була за тією ж адресою, що й підприємства Луцького-Клименка: на Голого 5, де у керівництва НАУ утворився такий собі офісний центр своїх фірм.
Будівництво, а точніше подальше розподіл площі ЖК супроводжувалося такими кричущими порушеннями та аферами, що через роки ним зайнялася НАБУ. Справа в тому, що цей ЖК був побудований на ділянці (0,8 гектарів), що належала НАУ, за стандартною схемою «земля в обмін на квартири», і університет мав отримати у новобудові 10% житлової та 7000 кв.м. торгово-офісної площі чи грошову компенсацію у вигляді їх стоимости. А в результаті НАУ дісталося лише 2,2%, тобто у п'ять разів менше за обіцяне! «Тільки для вигляду комусь дали 10-20 квартир, переважно керівництву», — розповідав згодом Євген Гаєв, один із викладачів НАУ.
Максим Луцький вийшов із цієї історії сухим із води, оскільки офіційно він у розподілі як квартир би не брав участі. Неофіційно ж він займався цим питанням, і неспроста його компаньйон Сергій Клименко володіє декількома агентствами нерухомості (Траєкторія, Стратег, Міміно, М-Омега). Однак у цій історії цікаво те, що вже на початку реалізації проекту між аферистами сталася велика сварка. А саме: спочатку восени 2007-го року ректора Бабака раптом почали звинувачувати у масштабної корупції, після чого його звільнили з НАУ Новим ректором став Микола Кулик, дуже поступливий у стосунках із Луцьким (фактично його маріонетка).
2008-го Луцький, за допомогою Кулика, повернувся до НАУ як перший проректор, і тут же розпочав війну з проректором із госпчастини (завгоспом) Юрієм Симоненком. Мабуть, вони не поділили між собою не лише квартири, оскільки війна була дуже серйозна: Луцький спочатку домігся звільнення Симоненка, а потім ще й запроторив того в СІЗО цілих сім років! Причому, за абсурдним та сфальсифікованим звинуваченням.
Михайло Шполянський, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Луцький Максим: новий ректор НАУ та кум Табачника бере реванш. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!