Михайло Голиця. Історія «чорного ріелтора» із Києва. ЧАСТИНА 1
«Їх зіпсувало квартирне питання»… Відомі слова Воланда, якнайкраще передають атмосферу, яка сьогодні панує в Україні. Дерибан землі процвітає, а продаж «повітряних» квартир зростає з кожним роком. Але Михайло Голиця, відомий у столиці чорний ріелтор, може посперечатися у Воландом, адже горезвісне «квартирне питання» його збагатило.
Skelet.Org розповідає історію про те, як можна обводити українців навколо пальця за старої влади та зручно влаштуватися за нової. Наш герой – Михайло Голиця – людина, яка залишила без даху над головою багатьох киян.
З слюсарів у чинуші
Голиця Михайло Миколайович родом із Чернігівської області із села Плиски, 29 грудня 1951 року народження. Його батьки Микола Андрійович та Ганна Олександрівна все життя пропрацювали у рідному селі та за його межі не виїжджали. А ось їхнього сина Мишу вабили великі та перспективні міста.
Після закінчення Плісковської середньої школи юний випускник працював у складі сейсмобригади у Київській геофізичній експедиції, а також електромонтером у Чернігівській механізованій колоні №2.
1970 року Голиця вирушив віддавати борг Батьківщині і 2 роки перебував на військовій службі у Збройних Силах СРСР. Після закінчення служби до рідного села він так і не повернувся, молодого дембеля спокушала столиця. До речі, у Плисках нашого героя пам'ятають невиразно, він зовсім не схожий на тих вихідців із села, які, досягнувши вершин, пам'ятають свою малу батьківщину. Отже, приїхавши до Києва, Михайло Миколайович одразу влаштувався на роботу — слюсарем на Київському авіаційному заводі.
Пропрацювавши 3 роки на неперспективній посаді, він вирішив здобувати другу освіту, обравши для цього юридичний факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. 1982 року Михайло Миколайович отримує довгоочікуваний диплом юриста, який дозволить йому в майбутньому з легкістю відхрещуватися від шахрайських схем.
Погодьтеся, ця історія дуже схожа на життя середньостатистичного радянського громадянина, якби не щасливий збіг обставин. На той час у КМДА практикувалося запрошувати на роботу випускників юрфаку. Так Голиця потрапив на Хрещатик, 36. У КМДА він працював референтом, старшим референтом, начальником відділу, завідувачем секретаріату Київського міськвиконкому у команді Володимира Бондаренка під керівництвом тодішнього представника Президента України в Києві Івана Салія, Коли на місце Салія прийшов Леонід Косов, Голицю, але його це не дуже засмутило.
Довірена особа братів Суркісів
Українське футбольне літо 93-го видалося гарячим. ЗМІ на всю обговорювали зміну формату національної першості та ситуацію з «Динамо», де змінилося клубне керівництво.
Від посади президента ФК усунули Віктора Безверхого (колишнього комсорга заводу «Арсенал»), а клуб заявив про величезні борги та неминуче банкрутство. І була ще одна новина, на яку мало хто звернув увагу – у липні 1993 року керуючим справами акціонерного товариства «Футбольний клуб «Динамо-Київ» стає Михайло Миколайович Голиця.
Віктор Безверхий
Власне, невелика подія для історії футболу, але саме це призначення і відіграло ключову роль у житті однієї людини — самої Голиці. А точніше – його тісні стосунки з братами Суркісами (Григорій Суркіс став президентом клубу) та швидке входження у мафіозне життя.
Отже, як розвивалася ситуація і що входило в спектр обов'язків Михайла Голиці?
Почнемо з того, що ФК «Динамо-Київ» на початку 90-х виглядав не так, як ми, сучасні українці, його знаємо сьогодні. У ті роки «Динамо-Київ» виступало ширмою для фінансових схем суркісовського СП «Динамо-Атлантик». До речі, президента клубу «Динамо-Київ» і засновника СП Юхима (Джефа) Островського застрелили в Нью-Йорку люди (імовірно, В'ячеслав Костянтиновський)відомого кримінального авторитету Аліка Магадана (Олега Асмакова) за указом другого співзасновника Григорія Суркіса.
Олег Асмаков, він же Алік Магадан
Через "Динамо" бралися кредити у комерційних банках. ФК прикипів до АПБ "Україна". На той момент першим заступником голови банку був Віктор Ющенко, майбутній Президент України. Саме через нього проходили усі подібні фінансові операції. Ющенко вирізняла тоді добра душа, адже кредити на величезні суми він давав мало не під слово честі. Наприклад, у липні 1992 року Віктор Андрійович видав клубу 500 тисяч доларів на нібито купівлю медобладнання. Кошти одразу були переведені на рахунок «Динамо-Атлантик» до берлінського відділення DeutscheBank. У серпні цього ж року «Динамо» знову отримує 1,2 млн. доларів. Мета — придбання необхідного футбольного господарства обладнання для виготовлення мозаїчного паркету. З отриманої суми 1 млн переводиться на той самий рахунок «Динамо-Атлантик».
1993 року «Динамо», в особі керівника Михайла Голиці, просить продовжити термін кредитування. Президент клубу Григорій Суркіс зобов'язується виконати усі фінансові зобов'язання перед банком «Україна» за кредитним договором у повному обсязі. Але згодом від його благих намірів не залишилося й сліду. Суркіс говорить про те, що погашатиме лише відсотки від суми кредиту – 198 тис. доларів. Керуючий Голиця на той час підписує угоду між головою ліквідаційної комісії «Динамо-Київ» та головою правління АК АПБ «Україна», де фіксується заборгованість 1,4 млн доларів. Відразу про готовність взяти на себе фінансові зобов'язання позичальника заявили дві структури: ФК «Динамо-Київ» (виплата відсотків) та СП «Паркет» (дебітор позичальника) – повну суму кредиту шляхом переоформлення на себе договору кредиту.
У свою чергу, банк відмовився від штрафних санкцій і навіть від стягнення відсотків. Зазначимо, співзасновниками СП "Паркет" виступили ФК "Динамо-Київ", Київська міська державна товарно-сировинна компанія, інноваційна фірма "Прогрес", VikomInternationalCorp.
Згодом клуб так і не повернув банку мільйонний кредит, але той чомусь не особливо вимагав. А після банкрутства АПБ «Україна» 2001 року про це взагалі не згадували.
У клубі Михайло Миколайович швидко став довіреною особою братів Суркісів. За віддану службу наприкінці 90-х вони пропхали Голицю у почет всемогутнього мера Києва Олександра Омельченка, який уже тоді починав активно забудовувати столицю
Омельченко 1996 року призначив суркісовського протеже директором Департаменту житлового забезпечення КМДА. 1998 року було підвищення дозаступника голови КМДА — начальника Головного управління житлового забезпечення.
Таким чином, Михайло Голиця зосередив на собі функції замовника та інвестора будівництва та реконструкції житла у столиці. Він отримав необмежений доступ до залучених коштів на будівництво, укладання інвестиційних договорів, продаж квартир, відселення громадян з ділянок забудови та будинків реконструкції, та найголовніше – на видачу свідоцтв на право власності на квартири, гаражі, дачі, нежитлові приміщення тощо.
І Голиця почав будувати. В арсеналі КМДА було 100 ділянок землі та грандіозні плани на їхню забудову. Варто визнати, що адміністрація на той момент не мала грошей для такого масштабного будівництва. Тоді Михайло Голиця віддав 4 ділянки землі у центрі столиці молодій конторі «ТММ» Миколи Толмачова!
Микола Толмачов
Протягом недовгого часу «ТММ» здала в експлуатацію будинок із підземним паркінгом, охороною та квартирами з оздобленням. Так до Толмачова майже ніхто не будував. Він виступав не тільки генпідрядником, а й замовником та інвестором.
Тандем працював чудово: «ТММ» зводила житлові комплекси та віддавала мерії 50-60% збудованого, а Голиця прикривав тили та вирішував питання, пов'язані з паперовою тяганиною. До 2000 року Толмачов розгорнувся добре – його «ТММ» побудувала майже 40 000 кв. м житла. Михайло Миколайович вибрав перспективну фірму як одного з підрядників реконструкції елітного Бессарабського кварталу в центрі Києва. Толмачов збудував там торгово-офісний комплекс «Мандарин-Плаза» для бізнесмена Вагіфа Алієва.
Афери століття «Житлоінвестбуд-УКБ»
Наприкінці 2001 року, за рішенням Київради, створюється компанія «Житлоінвестбуд-УКБ» для будівництва житлових будинків, об'єктів соціально-культурного призначення та інженерно-транспортної інфраструктури за бюджетні кошти. Безумовно, рішення про створення структури ухвалював тодішній головний куратор будівництва та житлового забезпечення у Києві — Михайло Голиця. «Житлоінвестбуд-УКБ» на 100% складався зі статутного капіталу Київради. Все це відбувалося за негласної підтримки Олександра Омельченка. Компанію з першого дня існування очолив В'ячеслав Непоп.
В'ячеслав Непоп
До речі, в майбутньому він стане бізнес-партнером дружини Голиці Валентини по ТОВ «Управління капітального будівництва «УКБ» та кооперативу «Лісове озеро», що обслуговує. У цьому кооперативі працює і дочка Михайла Голиці Ольга. Ось такий сімейний клан.
Що являв собою «Житлоінвестбуд-УКБ»? Будівельна компанія позиціонувала себе, як підприємство, яке «все робить саме», тобто. – будує та здає. Насправді виявилося, що «Житлоінвестбуд-УКБ» — посередник: компанія не проектувала, не будувала і не здавала в експлуатацію.
Її головне призначення – організувати будівництво. Михайло Голиця, за даними Skelet.Org, Втілив ідеальну схему: підприємство замовляло проекти в інших фірм, наймало підрядників та субпідрядників, які виконували замовлення. Схема збагачення працювала дуже просто — «Житлоінвестбуд-УКБ» передавав роботи приватним підрядникам та субпідрядникам, пов'язаним з Непопом та Голицею, а також завищував вартість будівництва та матеріалів. Все це оплачувалося грошима з бюджету Києва, левова частка яких йшла до кишень В'ячеслава Непопа та самого Голиці.
У житті Михайла Голиці 2006 рік став переломним. Леонід Черновецький висунув свою кандидатуру на посаду мера Києва та переміг.
Мер Леонід Черновецький «потоваришував» із Михайлом Голицею
Рука, яка годувала Михайла Миколайовича багато років – Олександр Омельченко намагався оскаржити рішення у судах, але програв. Голиця перекинувся до табору чинної влади і став надійною опорою Льоні Космосу. Після перемоги на виборах новий градоначальник провів у Київраду та власну партію – Блок Леоніда Черновецького. Таким чином, Черновецький одноосібно став вирішувати питання, які перебували у віданні міськради. Насамперед, це стосувалося розподілу земельних ділянок та приватизації комунального майна. Мер «потоваришував» із Михайлом Голицею. Завдяки цьому тандему народилася ще одна схема махінацій. Компанія віддавала в оренду столичну землю сумнівним фірмам, які у свою чергу укладали договори із забудовниками. Останні будували висотки та цілі житлові комплекси, а потім продавали квартири. А далі було 2 шляхи розвитку – або будинки не узаконювали, тому що земля не була власністю забудовників, або після закінчення терміну оренди власник землі пред'являв на будинки права та всім, хто купив квартири, пропонувалося заплатити за них ще раз.
За такою схемою Михайло Голиця вивів велику аферу 2007-08 років. Історія сталася з будинками по вулиці Мала Житомирська, відомих як Будинок Мурашка та прилеглі до нього пам'ятки архітектури, які охороняє держава.
Аріна Дмитрієва для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Голиця Михайло. Історія «чорного ріелтора» із Києва. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!