Михайло Гріншпон: космічний «розпилювач» України. ЧАСТИНА 1

Михайло Гріншпон: космічний «розпилювач» України. ЧАСТИНА 1

Іноді вони повертаються — ті, хто дерибанив українську землю, грабував українську армію і крав бюджетні асигнування, а потім кілька років заліг на дно, сподіваючись, що їхні минулі «подвиги» забудуться. Повертаються тому, що просто не можуть не дерибанити і не розпилювати знову. Ось так у стрічці радіо Свобода знову майнуло ім'я Михайла Гріншпона, і знову у контексті чергової скандальної історії, пов'язаної з нерухомістю. Втім, як з'ясував Skelet.Org, Гріншпон провертав спритні афери не лише із землею, а й з військово-транспортною авіацією, і навіть на навколоземній орбіті!

Два старовинні будинки на вулиці Тургенєвській, №17 та №19, вже кілька років є декорацією до зйомок фільмів про Велику Вітчизняну. Один з них навіть не має ні даху, ні перекриттів – начебто він таким і залишився з 1943 року. Проте ще десять років тому, коли будівлі купила компанія «Українська індустріальна група», вони мали пошарпаний, але цілком житловий вигляд. А потім вони виявилися пам'ятниками архітектури Києва, які не можна просто так взяти та знести, щоб збудувати ще одну висотку чи автостоянку. І тоді їх власники, за порадою свого друга та партнера Михайла Гріншпона, вирішили трішки почекати – поки будинки не занепадуть настільки, що перетворяться на аварійні. А судячи з того, що хтось уже зняв з них дах і вирізав перекриття, їм явно вирішили допомогти прийти в непридатний стан.

Михайло Гріншпон та Бандитський синдикат

Гріншпон Михайло Петрович народився 5 грудня 1952 року, ймовірно в селі Майдан, де його було прописано за адресою Червоноармійська-3, невідомого якого району (а селищ Майдан в Україні дві дюжини). Ця неясність обумовлена ​​тим, що колишній радник міністра оборони України (1996-2000), а потім радник голови Державного космічного агентства (2003-2014) наче вимарює у відкритих джерелах будь-яку інформацію про своє життя та діяльність. За кількістю «убитих» посилань у пошукових системах, які видають «сторінку змінено» або «сторінку видалено», Михайло Гріншпон, мабуть, входить до топ українських бізнесменів і екс-чиновників, які найбільше маскуються. Чим і привертає до себе увагу, адже відсутність інформації, а тим більше інформація, що зникає – це теж інформація до роздумів. Гріншпон і раніше з'являвся в ЗМІ не часто, а про його перевагу прихованих методів і тіньових схем красномовно говорять навіть його колишні посади: він завжди вважав за краще залишатися безликим радником, сірим кардиналом, хоча за своїм впливом набагато перевершував тих, кому давав свої поради.

З 1974 по 1990 рік Михайло Гріншпон працював на керівних посадах у АТП-1 «Київміськбуду»: починаючи з інженера та закінчуючи заступником директора. Тож він, напевно, мав давні стосунки з ще одним видним столичним будівельником. Григорієм Суркісом. Потім він зайнявся бізнесом: у 1990-1991 роках. Гріншпон очолював Київську філію консорціуму «Радон», потім був директором фірми «Інтеркрез» та директором Київської регіональної дирекції НВО «Дон», 1993 року став співзасновником «Київ-Донбас». А ось потім він став фігурантом однієї дуже цікавої кримінальної історії – точніше історії, тісно пов'язаної з кримінальним світом того часу.

Про неї лише через двадцять років розповів колишній член українсько-американської «російської мафії» (єврейського походження) Леонід Ройтман. У своєму скандальному викривальному інтерв'ю він назвав чимало гучних прізвищ політиків та бізнесменів (тодішніх і нинішніх, «замовлених» та ще здорових), серед яких згадав і Михайла Гріншпона.

За словами Ройтмана, 1994-го новий український президент Леонід Кучма тільки-но почав освоюватися зі своєю дуже непростою роллю: його спробували взяти в обіг вже сформовані ОЗУ і напівкримінальні корпорації, які виставили йому свої вимоги. Зокрема лідер донецького ОЗУ Ахать Брагін (Алік Грек) хотів, щоб Кучма віддав під його контроль усі газові схеми в Україні – і в іншому випадку погрожував президенту замахами. Після цього Кучма, через Кобзона та Лужкова, звернувся за допомогою до «міжнародного авторитету» В'ячеслава Іванькова (Ведмедика Япончика). Іваньков на той час уже жив у США і мав спільні «справи» з угрупованням Семена Могилевича — до якого входили чи були з ним пов'язані такі персонажі, як Олег Асмаков (Алік Магадан), Моня Ельсон, Леонід Ройтман, брати Костянтинівські. Загалом, за словами Ройтмана, «людина від донецьких» була запрошена на переговори аж до Нью-Йорка, і цією людиною був Михайло Гріншпон. А разом із ними на цій зустрічі був присутній Олександр Левін (людина Могилевича), який якраз повертався до України після кількох років еміграції.

Олександр Левін

Яке саме ставлення Михайло Гріншпон мав тоді до «донецьких», Ройтман не уточнив. Є думка, що він був лише переговорником, посередником і представляв не стільки ОЗУ Брагіна, скільки пов'язаних з ним донецьких чиновників – які вийшли на нього, як на людину, яка має великі зв'язки у Києві. А інформація про те, що до Нью-Йорка Михайло Гріншпон їздив вже будучи співзасновником та керівником компанії «Київ-Донбас», говорить про його прямий зв'язок з іншим засновником цієї компанії. Віктором Тополовим. Теж дуже потайливою людиною, хоч і не так завзято витирає своє минуле.

Підсумком нью-йоркської зустрічі стало об'єднання "Київ-Донбасу" (Тополов, Гріншпон) з активами угруповання Могилевича-Асмакова. За інформацією джерел Skelet.Org, Могилевич не лише припинив претензії Аліка Грека до Кучми, а й викинув «донецьких» з «Київ-Донбасу», забравши їхню частку – для чого наприкінці 1994 року компанію перереєстрували у холдинг. Так новими акціонерами «Київ-Донбасу» стали Асмаков (перебрався назад до Києва управляти бізнесом, пізніше частку вбитого Асмакова заберуть собі Костянтинівські), Ройтман і Левін — останній став керувати нею разом із Гріншпоном. Судячи з того, що Гріншпон (як і Тополов) при цьому нічого не втратив, він явно порозумівся з бандитами Могилевича ще в Нью-Йорку, а може бути і раніше – але тільки в своїх інтересах, а не в інтересах ОЗУ Ахатя Брагіна, який через кілька місяців був убитий.

Як розікрали військово-транспортну авіацію України

25 грудня 1997 року на пленарному засіданні Верховної Ради розглядалося питання телефонизації інвалідів Великої Вітчизняної, і депутати сперечалися про те, де взяти необхідні для цього кошти. І тут слово взяв член комітету боротьби з оргзлочинністю Анатолій Єрмак, який заявив наступне:

«Сьогодні Збройні сили розтягуються, розпродуються. Я можу навести дуже багато прикладів, коли такі люди, як Гріншпон чи подібні знімають літаки та техніку прямо з бойового чергування, розбазарюють її, а з цього ні Збройні сили нічого не мають, ні ті, хто захищає державу!»

Однак і народні депутати, і представники Кабміну, які були присутні в залі, виявилися глухими до слів Єрмака, найкращим підтвердженням чого було створення в листопаді того ж 1997 року (всього за місяць до цього виступу) державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія» (ДП «УАТК»). Її створення лобіював радник міністра оборони Михайло Гріншпон, а очолив Микола Маяк – і це незважаючи на те, що обидва вони вже мали більш ніж скандальну корумповану репутацію.

Микола Маяк

Ще 1995-го Микола Маяк, який був засновником ТОВ «Авітер» і розробив схеми використання парку військово-транспортної авіації України на користь комерції, доклав руку до створення «Міжнародної авіакомпанії «Антонов Аеротрек». На її баланс передали "за залишковою вартістю" (за копійки) 20 військово-транспортних Ан-12. Незабаром «Антонов Аеротрек» збанкрутувала, а її літаки кудись «упорхнули» — чи то в Африку, чи то в Китай, чи то в Йорданію. Але на цьому Маяк не зупинився, у нього дозрів набагато масштабніший проект! А допоміг йому в цьому Михайло Гріншпон, який з 1996 року влаштувався на посаді радника голови Міноборони Олександра Кузьмука – поєднуючи цю роботу з керівництвом компанії «Київ-Донбас», де він у своєму офісі приймав генералів, директорів ВПК та армійських підрядників. За наявною у Skelet.Org інформації, Гріншпон спочатку займався паливним питанням, ось тільки джерела розходяться в думках, чим саме займалися тоді структури «Київ-Донбасу»: чи продавали армії пальне за завищеними цінами, чи скуповували його за копійки зі стратегічних запасів (можливо, і те, й інше).

Дуже швидко Гріншпон став у Міноборони куди впливовою та значно фігурою, ніж сам Кузьмук. У 1996-98 р.р. Гріншпон навіть очолював спортивний клуб ЦСКА (і створив на його базі кілька ТОВ). Однак найбільше Гріншпон досяг успіху у трьох напрямках: продажу українського озброєння за кордон (особливо у Африку, що вічно воює), у корупційних закупівлях для ЗСУ, і у використанні української військово-транспортної авіації для комерційного бізнесу та контрабанди. Літаками Гріншпон займався, стоячи за спиною Миколи Маяка, а ось нагріти руки на закупівлі йому вдавалося у парі із заступником міністра оборони з господарської діяльності та матеріального забезпечення Анатолієм Степановичем Довгополим (1996-2000). Колишній інженер київського КБ заводу «Арсенал» виявився дуже моторним комерсантом!

Анатолій Довгополий

Діяльність Михайла Гріншпона та його ділових партнерів у Міноборони завдала українським збройним силам непоправної шкоди: фактично вони були пограбовані та розорені. Так, ДП «УАТК» було віддано 175 транспортних літаків та гелікоптерів (майже весь військово-транспортний парк ЗСУ), серед них 99 Іл-76ДМ, 20 Мі-8, а також військові аеродроми у Запоріжжі, Стрию та Узині. Вже через місяць після створення «УАТК» Гріншпон та Маяк досягли дозволу заробляти кошти для ремонту авіапарку шляхом комерційного використання літаків та продажу «списаної» техніки та запасних частин. Однак, незважаючи на те, що літаки УАТК без зупинок возили над Африкою озброєння, тубільні війська та контрабанду, компанія декларувала багатомільйонні збитки (28 мільйонів за період 1998-2002 р.р.). І це при тому, що її літаки поверталися в Україну з повними коробками готівки: митники двічі знаходили такі сюрпризи, не рахуючи контрабандних сигарет і алкоголю. Секрет був просто: Маяк і Гріншпон переводили літаки «УАТК» у суборенду своїм компаніям, які забирали собі весь прибуток, а ось витрати на експлуатацію машин лягали на «УАТК».

А ось за якою вартістю Гріншпон та Маяк продавали нібито списані машини: три Ан-26 за 600 тисяч доларів (1999-й, Ангола), 4 Іл-76 плюс «запасні» авіадвигуни за 8,132 мільйона (2000 рік). Крім того, машини, що нещадно експлуатувалися, потрапляли в катастрофи (за 5 років тільки в Африці загинули 23 українських льотчиків). До 2001 року парк «УАТК» скоротився на третину (до 2008 року в кілька разів), і саме з цього почалося знищення української військово-транспортної авіації. Дійшло до того, що повітряно-десантні війська України перетворилися, по суті, на звичайну мотопіхоту – бо масштабні вчення з десантуванням особового складу та техніки залишилися в минулому. Це відгукнулося потім у 2014 році, коли швидко перекинути до Криму вірні Україні військові частини виявилося нічим.

Сергій Варіс, для Skelet.Org

ПРОДОВЖЕННЯ: Михайло Гріншпон: космічний «розпилювач» України. ЧАСТИНА 2

Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!