Михайло Охендовський: про що мовчить колишній «Підрахуй»?
Як відомо, важливо не так те, як саме голосують виборці, скільки те, хто і як підраховує їхні голоси. Ось уже кілька років українська демократія перебуває під контролем людини, яка має дуже темне минуле і неодноразово наголошувала на своїй політичній заангажованості. А на додачу, легітимність та повноваження екс-глави голови Центрвиборчкому та нардепа, за даними Skelet.Org, Михайла Охендовського та колег давно вже перебувають під питанням!
Михайло Охендовський. Історія одного везіння
Охендовський Михайло Володимирович народився 27 жовтня 1973 року в Дубосарах — тоді ще тихому райцентрі Молдавської РСР, який на початку 90-х став ареною конфлікту між незалежною від Союзу Молдовою та незалежним від Молдови Придністров'ям (ПМР). Той придністровський сепаратизм певною мірою зіграв на руку юному Охендовському: 1991-го призов до армії на території ПМР просто зірвався. Однак буквально тоді ж молдавська влада спробувала повернути бунтівний регіон назад у лоно єдиної молодої держави, тож Охендовському довелося нести ноги з охопленого перестрілками рідного міста. Ноги привели Охендовського аж до Норильська – де він вступив робітникам на гірничо-металургійний комбінат. Це збіглося з розвалом СРСР та повним хаосом в обліковій системі, тож «молдаванина» Охендовського до російської армії теж закликати не стали. На жаль, в Норильську Охендовський не прижився: у Росії почалися ринкові реформи, в результаті яких робітникам комбінату почали затримувати зарплату, що й без того з'їдається інфляцією.
І тоді влітку 1993-го ноги привели Михайла Охендовського вже до Києва, де його доля кардинально змінилася.
По-перше, він знайшов собі роботу референта у ТОВ «Юридична фірма «Проксен» — що для приїжджого хлопця із заводу було просто неймовірним успіхом. Як це сталося і чим двадцятирічний «молдово-росіянин» Михайло, який мав за плечима лише середню школу та металургійний цех, сподобався власнику та директору «Проксен» Олександру Задорожному, він замовчує — та його про це ніхто й не питав. Однак наявність між ними родинних зв'язків можна виключити: Задорожній «піднявся» ще у 80-ті, стрибнувши з аспірантури кафедри міжнародного права Київського університету імені Шевченка у заступники декана факультету міжнародних відносин, а 1990-го заснувавши свою юридичну фірму «Проксен». Тобто, якби вони були ріднішими, то Охендовський ще 1991-го біг би до нього, а не до Норильська. Тож причини, чому «біженець» Охендовський був одразу підібраний Задорожнім і «пригрітий на грудях» як рідною, так і стали їхньою особистою таємницею.
Олександр Задорожний
Оскільки на той час Задорожний вже був доцентом факультету міжнародного права в Інституті міжнародних відносин при Київському університеті (КНУ), то влаштувати туди свого протеже йому не склало труднощів – як і вирішити питання з здобуттям Охендівського українського громадянства. Це було зроблено буквально одразу, тож восени 1993-го Михайло Охендовський уже був студентом престижного факультету Київського університету. Ось тільки чи навчався він на стаціонарі чи заочно, залишається невідомим – адже одночасно з навчанням Охендовський продовжував працювати (або рахуватися) у фірмі «Проксен».
Причому з 1996 року третьокурсник Охендовський вже обіймав посаду юриста, хоча на той момент не мав ще відповідного диплома. Можливо, під цим малося на увазі його стажування. Однак там молодий Охендовський не просто роздруковував договори та заварював каву: джерела повідомляли, що у 1994-96 р.р. разом зі своїми наставниками з «Проксен» він брав участь у юридичному оформленні операцій із експорту металу (близько 150 тисяч тонн), причому ці операції були зовсім законними. Власне, в 90-х послуги «Проксен» тим і цінувалися, що вони підганяли під законність (або видимість законності) будь-які афери та схеми, при цьому спеціалізуючись на зовнішньоекономічних операціях – не дарма ж власник фірми був доцентом міжнародного права!
Охендовський в юності
1997-го Михайло Охендовський закінчив 4-й курс Інституту міжнародних відносин і, згідно з новою класифікацією, здобув диплом бакалавра – або за попередньою шкалою, неповну вищу освіту. Як він завжди наголошував у своїй біографії, закінчив з відзнакою (хто б сумнівався при такому покровителі), проте довчитися ще рік до магістра (повного вищого) Охендовський чомусь не захотів. Так він і досі працює зі своїм неповним вищим!
Юридична «дах»
Продовживши кар'єру в «Проксен» вже як дипломований юрист, Охендовський брав участь у багатьох сумнівних контрактах, у яких фірма виступала юридичним «дахом». Джерела повідомляли, що Охендовський доклав руку до операції з банкрутства ВАТ «Білоцерківський завод РТІ», звичайно метою якої була передача підприємства у розпорядження ТОВ «Час». Звичайно, на той час приватизація багатьох підприємств йшла за подібними схемами, проте в даному випадку інтрига полягала в тому, що власником ТОВ «Время» був С.Я Левада – постійний клієнт «Проксен» і вже близький знайомий Охендовського з бізнесу експорту металобрухту. Тобто, якби операція «вигоріла», то, можливо, зараз на місці білоцерківського заводу РТІ сіріли б бетонні руїни.
Крім того, ходили чутки про зв'язок Михайла Охендовського з київською ОЗУ братів Савлохових (Бориса, Руслана та Теймураза), відомих як «бригада борців» — оскільки її кістяк складали імениті спортсмени та тренери з вільної боротьби. Чутки стверджують, що далекий від спорту Охендовський у їхніх «розбірках», звичайно ж, не брав участі, а нібито надавав юридичну допомогу в оформленні «віджатих» підприємств у столиці та області.
Однак не завжди схеми Охендовського працювали гладко, і на початку своєї кар'єри він вляпався в серйозну історію. 2 лютого 1999 року слідчий відділ столичного УБОЗ порушив за статтями №83-3, №143-3 та №194-4 КК кримінальну справу № 20-2681, за якою як підозрювані проходили Михайло Охендовський (заступник директора ТОВ «Проксен») та Роман Шингур (юрист фірми). Потрібно зауважити, що на той час Олександр Задорожний, який 1998 року обирався до Верховної Ради по 217-му округу, залишив своє дітище «молодим фахівцям». А ті, без нагляду боса, втратили будь-яку обережність, а може, просто забули (або не захотіли) комусь занести.
Михайло Охендовський: про що мовчить колишній «Підрахуй»?
Суть справи була в наступному: київські фірми «Північ-Південь», «Безпека інформації» та «Магноавгростром», контрольовані Сергієм Красильниковим та Олександром Латишевим (члени столичної ОЗУ В'ячеслава Пересецького на прізвисько «Фашист») влаштували аферу з імпортом. А саме: за пільговою схемою ввозили з Німеччини будматеріали нібито для власних потреб, а потім продавали їх уже за «ринковою вартістю» — таким чином непогано «економили» на митах та податках. Але апетити зростали, і незабаром Красильников і Латишев вирішили вдатися до популярної тоді схеми повернення фіктивного ПДВ – коли державу в прямому розумінні обкрадають, одержуючи повернення ПДВ за товар чи послуги, які існували лише на папері. Ось саме складанням таких паперів і зайнялися фахівці «Проксен». Але щось у них пішло не так, і схему накрили одразу. Можливо навіть, на Охендовського одягли б наручники, якби не був він не тільки заступником директора «Проксен», а й помічником народного депутата Задорожного – який на той час був у фаворі у самого президента.
Але вирішити справу вдалося без залучення «важкої артилерії»: юристам допоміг юрист.
Цим рятівником виявився Юрій Гайсинський, колишній заступник Генпрокурора України (1992-93), який на той час теж займався приватною юридичною практикою, надаючи послуги українському бізнесу, що росте. Гайсинський звернувся до своїх старих зв'язків, поговорив із ким треба – і за кілька днів прокуратура Києва в особі слідчих Мусієнка та Гречка забрала справу № 20-2681 у столичного УБОЗу. Потім цю справу направили до Генпрокуратури – де вона швидко загубилася. До речі, з 2000 року Гайсинський знову повернувся на державну службу, пропрацювавши до 2007 прокурором Київської області. За цей час він уміло «вирішував» численні проблеми всіх політиків та олігархів, влаштовуючи і «синіх», і «червоних», і «помаранчевих» — тож звільнили його лише тому, що досяг пенсійного віку.
Юрій Гайсинський: прокурор-вирішувала
Михайло Охендовський - Поступливий хлопець
Можливо, завдяки тому ж Гайсинському, наступні два роки фірма «Проксен» та її заступник директора Михайло Охендовський не знали жодних проблем із законом – який вони допомагали обходити іншим. Однак у 2002 році покровитель Охендовського знайшов йому нову, цікавішу роботу.
Але спочатку трохи передісторії: 1999 року Олександр Задорожний став довіреною особою Кучми у виборчому окрузі №217, водночас налагодивши тісні стосунки з Олександром Волковим, який займався передвиборчою кампанією Леонідом Даниловичем – а через нього вийшов на голову «Нафтогазу» Ігоря Бакая. Крім своєї привітності, Задородний пропонував їм і свої послуги, в тому числі юридичні – таким чином заступник директора «Проксен» Олександр Задорожний також знайомився з «великими людьми». У 2002 році Задорожний, який знову обирався в Раду, увійшов до основної пропрезидентської фракції «Єдина Україна», і зблизився з новим главою Адміністрації президента. Віктором Медведчуком, якому допомагав у розробці т.зв. «політреформи» — поправки до Конституції України, які позбавляли майбутнього президента частини повноважень. Медведчук, який захищав Кучму від нападок опозиції, приділяв чимало уваги контролю над інформаційним простором України як методом стримування політичної ситуації в країні. І тоді Задорожний, за даними Skelet.Org, порекомендував йому свого поступливого протеже Михайла Охендовського на посаду начальника правового управління Національної телекомпанії України (НТУ).
Однією з головних завдань Охендовського стало юридичне забезпечення не тільки цензури, а й «темників»: адже надто «балакучим» журналістам не можна було просто погрожувати кулаком (90-ті закінчилися), тому їх ставили в жорсткі рамки відповідальності за порушення інструкцій та редакційної політики, роблячи легальним їхнє звільнення.
І Охендовський явно досяг успіху в цій справі – судячи з того, що за кілька місяців він отримав посаду вже віце-президента НТУ.
Але там він довго не затримався: поступливий виконавець чужої волі був потрібен на ще відповідальніших посадах: 17 лютого 2004 року пропрезидентська коаліція Верховної Ради замінила 10 членів Центральної виборчої комісії України, затвердивши запропоновані Адміністрацією президента кандидатури. Серед них був і Михайло Охендовський. Було очевидно, що це призначення він отримав як надійну людину Медведчука, щоб сприяти перемозі на майбутніх виборах приймача Кучми.
Цікаво, що тоді Охендовський подав свою першу декларацію про прибутки. Згідно з нею, за 2003 рік він заробив 79 384 гривні мав на рахунку 272 900 гривень, а їздив простою «Тойотою». Набагато багатшим виявилася його дружина Катерина В'ячеславівна, яка тоді працювала приватним нотаріусом: її дохід, склав 493,2 тисячі гривень, їй належав «Форд-Фієста», скромний будинок (79,2 кв. м) і проста двокімнатна квартира (45,4 кв. м).
Охендовський виправдав покладені на нього надії: під час виборів 2004 року заплющував очі на численні скарги про порушення та фальсифікації, і продовжував захищати перемогу Януковича навіть у Верховному Суді – коли від невдахи «проффесора» поспішно втекли майже всі союзники.
Михайло Охеновський - Незамінна людина
Хоча вибори-2004 стали найскандальнішими в історії України, і призвели до розпуску ЦВК, відставки її голови Ківалова (прозваного «Підрахуємо») та масі кримінальних справ стосовно членів центральної та територіальних виборчих комісій, Михайло Охендовський зберіг своє місце. Вже в грудні 2004 року його знову було обрано членом вже нового складу Центрвиборчкому: це була одна з умов компромісу, на яку пішла «синя» половина Верховної Ради. А перед парламентськими виборами 2006-го він уже практично офіційно представляв у ЦВК Партію регіонів, що заново сформувалася.
До речі, його колишній «бос» Задорожний з 2004 по 2007 роки був членом Вищої ради юстиції України, і був звільнений звідти лише після того, як дуже розлютив Віктора Ющенка, який наполегливо стояв на позиції, що розпуск президентом парламенту незаконний.
Як відомо, Ющенко все одно розпустив Раду (з третього разу) після того, як регіонали самі погодилися на дострокові вибори. А в ході підготовки до них у червні 2007 року «антикризова коаліція» ПР+КПУ+СПУ знову включила Михайла Охендовського до складу оновленої ЦВК. І він дуже став у нагоді там під час президентських виборів 2010 року – за що указом нового глави держави Януковича № 726/2010 отримав звання «Заслужений юрист України». Однак ще більше Охендовський став у пригоді регіоналам на місцевих виборах 2010 року: згодом і опозиція, і навіть комуністи звинувачували його в тому, що він заплющував очі і «гасив» скандали навколо порушень під час голосування та підрахунку голосів, граючи на боці регіоналів їхніх місцевих союзників. Така ситуація спостерігалася і на парламентських виборах 2012 року. Однак і тоді Охендовський спритно уникав звинувачень, а у результаті всі шишки знову сипалися на тодішнього голову ЦВК Володимира Шаповала (2007-2013). Підсумком війни за Центрвиборчком між владою та опозицією стала відставка Шаповала та призначення його головою Михайла Охендовського.
Здавалося б, що після Євромайдану, коли регіонали втратили практично всі свої ключові пости, кар'єрі Охендовського в Центрвиборчкомі прийшов кінець: не піде сам, так звільнять зі скандалом. Але попри всі очікування, голова ЦВК залишився на своєму місці, і в лютому 2014 року розпочав підготовку до дострокових виборів президента. Як відомо, ці вибори певною мірою викликали питання щодо їхньої легітимності, особливо щодо голосування у проблемних регіонах на сході та півдні країни. Але, мабуть, тут став у нагоді досвід Охендовського надавати легітимність всьому що завгодно. І в результаті оглушливої перемоги Петра Порошенка, яку ЦВК відразу визнала без жодних заперечень, насамперед сприяла рекордно низька явка виборців (59,48%). Згодом заслуги Охендовського було оцінено новим президентом: своїм указом №367/2015 Петро Порошенко нагородив його орденом Ярослава Мудрого.
Минуло кілька місяців, і новий рекорд «неявки» (52%) було поставлено вже на дострокових парламентських виборах. При цьому на момент їхнього проведення склад ЦВК був уже нелегітимним – оскільки термін повноважень його членів минув у липні 2014-го і не був продовжений досі!
Склалася курйозна ситуація: виходить, що рішення ЦВК теж нелегітимні — а отже, Україна вже два роки має не зовсім легітимний парламент, і не зовсім легітимний уряд (та й президента – його прихід до влади вже прямим текстом називають «державним переворотом», наприклад, Олександр Вілкул). Крім того, так само щодо питання можна поставити легітимність місцевих органів влади, обраних у 2015 році!
Однак Михайло Охендовський не забивав собі голови питаннями легітимності. Вибори 2015 року увійшли в історію України як одні з найбрудніших у всіх відносинах: починаючи зі спроб зняти з виборчих перегонів деяких кандидатів та цілі партії, заборонити їх на ряді округів, і закінчуючи міні-майданами, на яких сторони, що програли, палили покришки і не бажали визнавати перемогу конкурентів. Охендовський, закриваючи голову на дуже багато порушень, не стримався під час виборів міського голови Кривого Рогу – виступивши на боці Юрія Вілкула. Проте у місті все одно довелося проводити повторні вибори.
У 2016-му році на тлі криз, що посилюються, в Україні запахло чи то новими достроковими виборами, чи то третім Майданом – і політики знову згадали про Центрвиборчком, у тому числі про давно минулі терміни повноважень його членів. Заодно було порушено питання, а чи не час змінити його главу? Тим більше, що у травні, під час публікацій «чорної бухгалтерії Партії Регіонів», серед одержувачів «допомог» було названо й Михайла Охендовського: зазначалося, що 8 червня 2012 року (після парламентських виборів) йому було виплачено 1525 доларів. Начебто і невелика сума як для хабара такій посадовій особі, але все ж таки! Розгорівся скандал, але щойно у липні-серпні питання було поставлене рубом про звільнення, Охендовський раптово опинився на лікарняному — а восени тема знову затихла. Можливо, така ЦВК з таким головою, нехай навіть із давно минулими повноваженнями, потрібна будь-якій владі. Ну а легітимність – справа відносна, якщо за неї береться Охендовський!
Що ж, минули повноваження чи ні, а свою зарплату Михайло Охендовський отримує справно. У своїй останній декларації він записав: 310 тисяч гривень зарплати за 2015 рік, 463 гривні дивідендів від вкладу в «Укргазбанк», 205 тисяч гривень готівки та автомобіль Lexus LX 570. При цьому лише годинник на руці голови ЦВК коштує більше, ніж усі його задекларовані гроші. Натомість Охендовський, як і раніше, залишається «бомжем», не маючи у власності жодного житла. А його дружина знову виявилася більш заможною: 1,357 мільйона річного доходу, 125 тисяч доларів та 200 тисяч гривень готівкою, будинок площею 240 кв.м. (зростає сімейне вогнище!), 50% акцій ТОВ «Славпіпл» та автомобіль «Нісан».
Сергій Варіс, для Skelet.Org
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!