Микола Гавриленко
Микола Гавриленко маловідомий широкому загалу. У 2015 році його «під шумок» призначили керівником «Укртранснафти» — найбільшого оператора системи нафтопроводів України після гучного скандалу, пов'язаного зі звільненням ставленика Ігоря Коломойського — Олександра Лазорка.
Обіцяна деолігархізація таки розпочалася. Микола Гавриленко став надією для країни. Щоправда, ніхто "не помітив", що новий "нафтовик" стояв біля витоків скандальної донецької структури "ВІК ОЙЛ" і був протеже відомого кримінального авторитету Жигана Такташева. Він – власник мережі заправок Formula та компаній, які безперебійно виграють мільйонні тендери.
Skelet.Org розповідає історію успіху донецького бізнесмена за нової влади.
"Укртранснафта" рятується від "Привату"
Коли трохи вщухли пристрасті Майдану, у країні почалася «епоха» люстрації. Влада, яка обіцяла «життя по-новому», взялася за розкуркулювання олігархів періоду Януковича. Першим під роздачу потрапив одіозний Ігор Коломойський. Конфлікт Бені та Петра Порошенко вийшов новий рівень. Почалося активне протистояння навколо крісла керівника Укртранснафти.
"Укртранснафту" тривалий час контролював Ігор Коломойський зі своєю групою "Приват". Незважаючи на те, що 100% акцій належать державі через НАК "Нафтогаз України". Директором компанії був ставленик Бені Олександр Лазорко.
Директор Укртранснафта ставленик Коломойського Олександр Лазорко
Навіщо олігарху «Укртранснафта»? Компанія є головним оператором системи нафтопроводів на території України. До її складу входять три підприємства – «Придніпровські магістральні нафтопроводи» (південний схід України), «Магістральні нафтопроводи «Дружба» (північний захід України) та «Південні магістральні нафтопроводи» (південь України). По всіх цих нафтопроводах російська нафта поставляється на українські заводи та експортується до Європи. Ігор Коломойський зосередив у своїх руках «вигідний бізнес» — через оператора він прокачував дешеву нафту на свої заводи: Надвірнянський, Дрогобицький та Кременчуцький. При цьому зазначимо, що працював лише останній нафтопереробний завод, решта виконувала функції резервуарів для зберігання «чорного золота».
Беня міг би довго впиватись безкарністю, навіть за нової влади, якби не вирішив «реприватизувати» (у народі «віджати») активи сильних світу цього — Ріната Ахметова і Дмитра Фірташа. Відповідь від олігархів не забарилася. Тим більше, для нього був найкращий час: активісти хотіли люструвати всіх.
Розбирання в Укртранснафті
19 березня 2015 року – чорна дата для Ігоря Валерійовича. Цього дня наглядова рада ПАТ «Укртранснафта» усунула Олександра Лазорка з посади. Перевірка ревізійної комісії показала розтрату. З легкої руки Лазорка (під впливом Коломойського) компанія підписала невигідні договори на транспортування нафти з ПАТ «Синтез Ойл» (підконтрольне групі «Приват») та перекачування сировини на завод «Укртатнафти» за заниженими тарифами. В результаті держава недоотримала 550 млн. грн. Також у 2014 році Лазорко наказав відкачати 650 тис. тонн технологічної нафти із нафтопроводів на НПЗ «Привата» для зберігання за кілька мільйонів гривень на добу. Після викриття тимчасово виконувати обов'язки НАК призначила Юрія Мірошника.
А далі почалися розбирання у стилі 90-х. На нове місце роботи прибув Мірошник у супроводі невідомих людей, нібито співробітників Альфи. Лазорко забарикадувався у кабінеті. Чиновники поштовхалися, вибили вікна та двері, але конфлікт не переріс у «гарячу стадію».
Питання перенесли у юридичну площину. Верховна Рада ухвалила поправки до закону, який стосувався зниження кворуму для проведення зборів акціонерів «Укртранснафти» з 60% до 50% + 1 акція. В офіс компанії під'їхав сам Ігор Коломойський із десятком автоматників.
Рятувати ситуацію кинувся міністр енергетики Володимир Демчишин. Але за півгодини покинув будинок. Відомо, що розгніваний Коломойський пообіцяв відправити незгодних до АТО. Тож чиновники вирішили не доводити Беню.
Понад півроку «Укртранснафта» управлялася менеджерами із приставкою «в.о.». У цьому статусі побували всі кому не ліньки — колишній співробітник СБУ Юрій Мірошник, бізнесмен Сергій Сукало, ексначальник управління цінової політики ПАТ Роман Сидорак.
Восени 2015 року акціонери державного монополіста з транзиту нафти трубопроводами призначили директора Миколу Гавриленка. Він переміг у публічному конкурсі від НАК "Нафтогаз України".
Skelet.Org розповідає про людину, яка сама грішила корупцією і не побоялася очолити найспірнішу галузь в Україні.
Микола Гавриленко. З «наших», з «донецьких»
Гавриленко Микола Миколайович народився 29 червня 1969 року у місті Мар'їнка Донецької області. Вищу освіту здобув у Донецькому державному університеті економіки та торгівлі за спеціальністю «Економіка підприємства».
З відкритих джерел відомо, що Микола Гавриленко розпочав свою кар'єру у мережі заправок «ВІК ОЙЛ». З 1995 року він працював на керівних посадах, був одним із трьох акціонерів «ВІК ОЙЛ». Наразі Микола Миколайович має більш ніж 20-річний досвід управлінської діяльності у нафтовій галузі. Ці скупі рядки явно вилизані для офіційної біографії чиновника. Skelet.Org знайшов цікаві факти щодо життя керівника «Укртранснафти».
До бізнесу Миколи Гавриленка «привів» донецький рекет. Все почалося 1992 року, коли молодий та перспективний студент донецького вишу отримав диплом. Повертатися до рідної Мар'їнки він не став. Тим більше, у Донецьку у молодої людини з'явилося кілька цікавих, а головне, перспективних знайомств із бізнесменами-початківцями. Skelet.Org відновлює весь ланцюжок подій і поринає у кримінальні війни Донбасу.
1992 року донеччанин Ігор Філіппенко відкриває свій бізнес — фірму VIK LTD. Підприємець зареєстрував її на свою домашню адресу (Донецьк, б-р Конституції 1, кв. 220).
Ігор Філіпенко
Філіппенко в ті роки належав до місцевої еліти. Він володів торговими кіосками та його покривав Янош Кранц – представник старої плеяди авторитетів, розстріляний наприкінці 1992 року. Кранц мав безпосереднє відношення до фірми VIK LTD, але після його смерті новостворена структура перейшла до рук іншого авторитету — Жигана Такташева.
Жиган Хамітович (Євгеній Миколайович) Такташев
Широка громадськість та преса знає його під ім'ям Євгена Такташова (або навіть Такташова), нині покійного гендиректора ЗАТ «ФК «Шахтар» та правої руки Ріната Ахметова. Через плутанину з прізвищем та ім'ям про роль Такташева у донецьких війнах забули. При цьому він був одним із найближчих підручних Аліка Грека (Брагіна), який і познайомив із ним свого далекого родича Ігоря Ахметова, а потім і його молодшого брата Ріната.
Філіпенко за підтримки Жигана Такташева через свою фірму займався «кришуванням» кіосків, трохи згодом у сферу його діяльності увійшли СТО для «своїх». На станції «латали» машини, які постраждали у бандитських розбираннях, а також перебивали номери. СТО покривала фірма ТОВ "ВІК-Т".
1995 року Філіпенко та його «дах» розширюють свій бізнес нафтою, а точніше монополізацією постачання палива автопідприємствам. Цікавий факт: якби не Тетяна БахтєєваТакташев, а потім і Рінат Ахметов, залишилися б без прибуткового бізнесу. Взагалі сама ідея монополізувати постачання палива належить знаменитому донецькому рейдеру Владиславу Дрегеру, діяльність якого пов'язана із захопленням ринку автобусних перевезень (ВАТ «Допас», «Транспортна спілка Донбасу», «Автоекспрес», «Магістраль», ТОВ «Автомагістралі Донбасу», ТОВ «Донецькі вокзали»). Підім'явши під себе всі міські автовокзали, Дрегер зрозумів, що найкраще контролювати їх засобом палива. Про це він розповів Алімжану Бахтєєву – чоловікові Тетяни Бахтєєвій, який працює у фірмі ВАТ «Допас», яка займалася автобусними перевезеннями. Бахтєєва донесла інформацію до своєї подруги Раїси Такташевої. А та, у свою чергу, нашіптала її своєму чоловікові Жигану Такташеву.
Тетяна Бахтєєва, Владислав Дрегер
Такташев не бачив у Філіпенка потенціалу для зайняття нафтовим бізнесом. Тому він привів до протежу молодого хлопця на ім'я Микола та сказав, що той очолить новий напрямок. Так-так, донецький авторитет навів «шістку» Миколу Гавриленка, майбутнього великого бізнесмена та керівника «Укртранснафти». Микола Гавриленко стає директором дочірньої фірми «ВІК-Т» під назвою ТОВ «ВІК ОЙЛ» та співзасновником цієї структури.
"ВІК ОЙЛ" зайнялася продажем нафтопродуктів. За лічені місяці вона стала однією з основних «бензоколонок» донецьких кланів.
Микола Гавриленко. Час робити гроші
У 2002 році з'явилася фірма "УТН-Схід", що складалася з двох структур - ТОВ "ВІК ОЙЛ" та ТОВ "Схід". Вона об'єднала та почала розвивати 118 АЗС у Донецькій, Дніпропетровській та Київській областях. Серед засновників першої компанії вважалися троє – Ігор Філіппенко, Микола Гавриленко та Анатолій Гаврильченко – друг Філіппенка. Власниками другої структури були вони ж, плюс В'ячеслав Зіменков – друг дитинства Гаврильченко та Сергій Петров – добрий знайомий Філіппенка.
Коли у листопаді 2002 року губернатор Донецької області Віктор Янукович став прем'єр-міністром, донецький бізнес рушив до Києва. «Свої», за тодішньою тенденцією, могли легко виводити гроші в офшори. Так було створено ЗАТ «ВІКОЙЛ» з юридичною адресою: Київ, Столичне шосе, 98. Її засновниками та власниками стали «Turitella Corporation» (86%), зареєстрована на Віргінських Британських островах, «Укрнафтоторгсервіс» (4%), ТОВ «ВІК ОЙЛ» (9%). На чолі структури, яка почала контролювати «УНТ-Схід» та ТОВ «ВІК ОЙЛ», залишився Микола Гавриленко.
Навіщо бізнесменам знадобилося створювати ЗАТ? Це говорить лише про одне, у структури з'явився один господар, який прикрив своє ім'я Turitella Corporation. Не довго томитимемо: за фірмою стояв ніхто інший, як Жиган Такташев, який вирішив змінити власників структури на своїх донецьких друзів. Джерела Skelet.Org пов'язують із Turitella ще одну людину – Андрія Адамовського.
Завдяки легкій руці Такташева у 2003 році до «УТН-Схід», яка на той момент уже володіла десь сотнею АЗС, примикає донецький бізнесмен Тимур Валітов. Він стає одним із основних акціонерів, отримавши 80% акцій. Ігор Філіппенко у бізнесі задовольняється другим місцем. Тимур Валітов – депутат Донецької облради, власник автомобільного клубу «Патріот» та зять Тетяни Бахтєєвої. Зазначимо, що Валітов вважався працівником ДП «Міжрегіональна інвестиційна спілка». Це холдинг у середині 90-х об'єднав усі фірми Жигана Такташева.
Новий власник досяг того, щоб «ВІК ОЙЛ» почала продавати нафтопродукти Кременчуцького НПЗ «Укртатнафта».
Бізнес у донецьких 2 роки йшов як по маслу. Але вже 2005 року після Помаранчевої революції мафія зазнає фіаско.
Весною 2005 року «любі друзі» у рамках гасла «Бандитам – в'язниці!» заарештовують голову Донецької облради Бориса Колесникова. Його звинуватили у заволодінні із застосуванням здирництва акцій фешенебельного донецького торговельного центру «Білий лебідь». Зрозумівши, що запахло смаженим, Жиган Такташев та Ігор Філіппенко втікають. Через рік Такташев раптово вмирає (так сказали в некролозі ФК «Шахтар», де його, щоправда, назвали в «російській транскрипції» Євгеном Миколайовичем), а Філіппенко вирішує не спокушати долю та переїжджає на ПМП до Канади.
Проте Пилипенко їхав за кордон зі спокійною душею. Він під чуйним керівництвом Тимура Валітова зайнявся зміною власників бізнесу ТОВ «ВІК ОЙЛ» та «УТН-Схід». Останню структуру вивели в офшор, оформивши на ІНФОТЕКС ЕН.ВІ (Англія Британська Вест-Індія, Саус Хілл, Хейвуд Хаус, 294). На цю ж адресу вважалася ще одна фірма — «Артекст інтро ЕсЕй». У 2006 році, за півроку до смерті Такташева, у неї вивели основний актив акцій ТОВ «ВІК ОЙЛ». Друга частина за значимістю була у Тимура Валітова. «По-дрібниці» мали вірні менеджери В'ячеслав Зіменков, Анатолій Гаврильченко та Микола Гавриленко.
Аріна Дмитрієва для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Гавриленко Микола. Формула успіху донецького "нафтовика". ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!