Петро Багрій: тендерні афери «аптекарської» мафії
Ця людина несе пряму відповідальність за незначну вартість лікування в українських лікарнях. Будучи однією з головних постатей т.зв. фармацевтичної чи «аптекарської» мафії України, Петро Багрій роками наживався на спекуляції медикаментами, не гребуючи обчищати не лише державний бюджет, а й кишені тяжко хворих українців. Почавши свій бізнес ще за Кучми, він продовжує його і сьогодні за Порошенка, успішно провертаючи свої справи за будь-якої влади, не звертаючи уваги на революції і доводячи, що уряди, що змінюються, нічим не відрізняються один від одного, переймаючи корупційну естафету у «передників».
Петро Багрій. Від котлів до «Фармаку»
Багрій Петро Іванович народився 8 липня 1966 року в селі Галайки Тетіївського району Київської області, і навіть уявити не міг, що в майбутньому зробить собі на ліках багатомільйонний статки. Навпаки, його тягнуло до техніки, причому специфічної: 1983-го він вступив на теплоенергетичний факультет Київського політехнічного інституту, який закінчив 1989-го з дипломом інженера-механіка з котельних установок та теплообмінників. Після чого влаштувався на роботу до київського спецуправління №23 «Котломонтаж» тресту «Промтехмонтаж-2», де за п'ять років доріс до місця заступника начальника управління.
Але вже 1991-го року, не задовольняючись своєю зарплатою, Петро Багрій із двома товаришами створив ТОВ «Ганза», яке займається будівельно-ремонтними роботами на підприємствах Києва: зібрали близько 20 тисяч доларів, купили обладнання та інструменти, найняли кілька робітників. Одним із перших клієнтів був Київський хіміко-фармацевтичний завод імені Ломоносова, головбухом якого працювала Філя Жебровська, старша сестра Павла Жебрівського (докладніше про них читайте у Жебрівські-Жебрівські. Медицина, наркотики, політика). Того ж 1991-го року, за даними Skelet.Org, Філя Жебровська влаштувала приватизацію свого заводу «трудовим колективом», внаслідок чого виникло АТ «Фармак», а вона зайняла місце його директора з економіки. Як і у випадку з більшістю відправлених на таку приватизацію підприємств, «Фармак» протягом 1992-94 р.р. дійшов до межі руйнування, у зв'язку з чим його працівники, які не отримували зарплати, почали продавати свої акції. Невдовзі Жебровська стала власником 45% підприємства (ще 15% придбав її брат) та її генеральним директором. Приватизацію «Фармака», так само як і фармацевтичного об'єднання «Дарниця» (до якої входили Борщагівський фармацевтичний завод та Київський вітамінний завод), займався тодішній міністр охорони здоров'я Юрій Спіженко (1950-2010). Його дочка Наталія Спіженко нині через ЗАТ «Панацея-1997» контролює 11,5% Борщагівського заводу і «Фармака» («прізвище, що говорить», у них. Чи не так?).
Філя Жебровська
На початку 90-х у розрахунках українських підприємств переважав бартер, тож ТОВ «Ганза» незабаром знадобився склад для цукру, київського шампанського, магнітофонів «Маяк» та ліків «Фармак». А потім все це потрібно було продавати або також міняти на бартер. Так у лютому 1994 року з'явився Торговий Дім «Ганза», директором якого став Петро Багрій – і виявилося, що здатність до комерційних угод у нього значно більша, ніж до ремонту котельного обладнання. Незабаром він повністю перейшов на торгівлю. До кінця 1994 року Багрій визначив основний напрямок свого бізнесу: продаж до Росії медичних препаратів виробництва київських фармацевтичних фабрик («Фармак», «Дарниця»), а також виробництва Угорщини та Словаччини (для чого було створено СП «Віпекс»).
За словами самого Багрія, як дізнався skelet.org він «наварював» на цих продажах до 100-200% від закупівельної вартості ліків, при цьому розрахунки велися у твердій валюті – а у 90-х валютні експортери були королями української економіки. Однак Багрій ніколи не розкривав ні розміри зароблених тоді сум, ні імена людей, які «кришували» його, без яких такий вдалий бізнес вчорашнього інженера-котельника був би неможливий. 1998-го ТОВ «Ганза» було перереєстровано у ЗАТ, власниками якого стали Петро Багрій та його партнер Михайло Кучірко – часто званий мозком їхнього плідного бізнес-дуету.
Але того ж року кінець цього бізнесу поклав дефолт у РФ. Втративши російський ринок, «Ганза» почала освоювати українську, проте хвиля кризи пронеслася і по ньому. Тоді бізнес Багрія та його партнерів вижив на вдалому маркетинговому ході під назвою «соціальні аптеки». За рекламою спеціальних аптек для незаможних українців з ліками за ціною «нижче за ринкову» ховалося таке: за середньої рентабельності продажів ліків у звичайних українських аптеках у 55-65%, Багрій знизив її в «соціальних» до 20-25%. Він все одно залишаючись із прибутком, заодно отримавши імідж «Благодійника», а в його «соціальні аптеки» валом повалили вічно хворі й бідні пенсіонери. Крім того, його компаньйони-виробники зосередилися на випуску ліків з максимально низькою собівартістю, у тому числі генериків (копій старих зарубіжних препаратів із патентним терміном), а також банальних підробок. У «соціальних аптеках» не надто придивлялися до етикеток.
Від Януковича до Тимошенко
У 2002 році новим міністром охорони здоров'я України в уряді Віктора Януковича став Андрій Підаєв, який до цього з 1995 року очолював МОЗ Криму і мав вкрай корупційну репутацію. Його призначення лобіювали безліч впливових друзів та ділових партнерів, серед яких називали Лева Миримського, Василя Хмельницького (докладніше про нього читайте у Василь Хмельницький: засланий олігарх) та власника близько 20 фармацевтичних та комерційних фірм Миколи Кузьму. Останній просто «богував» за Підаєва, підім'явши під себе до 60% усіх лікарських тендерів МОЗ. Однак у цю нішу в 2003 році втиснулася і «Ганза», чиї власники Багрій і Кучірко мали зв'язки з Михайлом Пасічником – власником аптечної мережі «Фалбі», президентом «ФармУкраїна», призначеним у лютому 2003 року головою Держслужби лікарських препаратів. Цю службу створили тоді спеціально для Пасічника, чиїм покровителем була Тетяна Засуха — дружина Київського губернатора Анатолія Засухи та подруга Людмили Кучми.
Михайло Пасічник
Є й інша версія успішного просування «Ганзи» у тендерний бізнес: у 2003 році Багрій та Кучірко утворили діловий союз із ще одним «аптекарем» — власником ТОВ «Л-контакт» та ТОВ «Фармацевтичні препарати регіонів» Андрієм Лірником. Який за кілька місяців до цього взяв до себе заступника Максима Берегового – колишнього представника СБУ в МОЗ, який стежив за «збереженням національних інтересів» у тендерних закупівлях. Береговий загруз у корупції настільки, що був вигнаний зі своєї хлібної посади далеко не кришталево чесним начальством — але в нього збереглися великі зв'язки, заради яких його й підібрав Лірник.
Протягом 2003-2004 років Багрій і його компаньйони стали постійними переможцями тендерів на закупівлі медикаментів для онкологічних хворих: йшлося про суму в десятки мільйонів гривень, при цьому вже тоді їх звинувачували у завищенні відпускної вартості медикаментів, що поставляються, у півтора-два рази. При цьому для створення видимості чесної конкуренції Багрій виставляв на тендери свої компанії «Ганза», «Скай Фарм», «Фармадіс», «Матрікс», «Альтер-Его» та ще низку підставних фірм. Учасниками цих підставних схем з боку МОЗ, окрім Підаєва, були також начальник відділу закупівель Андрій Сафронов та секретар тендерного комітету Юлія Чалова.
Перший Майдан та зміна уряду (були звільнені Підаєв, Пасічник, Сафронов) лише тимчасово спантеличили фармацевтичну мафію України: вона швидко перебудувала свої лави та продовжила старанну роботу з освоєння бюджетних коштів.
Багрію і тут допомогли вчасно заведені знайомства. Він зблизився з екс-міністром Підаєвим, коли давав йому добрі «відкати» за тендери для онкологічних клінік, а той узяв його у справу «розпилювання» 300 мільйонів гривень, виділених Кучмою для елітної лікарні «Феофанія». Під час цього Багрій познайомився з новим директором «Феофанії» Зіновієм Митником, і нібито через нього — з Ольгою Богомолець, яка з 2003 року була головним лікарем власне клініки дерматології та косметології, а з осені 2004 року стала особистим лікарем Віктора Ющенка – буквально врятована особа. Таке знайомство було дуже корисним, тож незабаром воно зміцнилося: Багрій і Богомолець стали кумами! Крім того, Богомолець є також кумою Ірени Кільчицької – найближчої соратниці київського мера (2006-2012) Леоніда Черновецького (докладніше про нього читайте у Як «Льоня Космос» пограбував Київ і перебрався до Грузії).
А головне через Богомолець Багорій вийшов на Катерину Чумаченко-Ющенко, якою пожертвував до її фонду «Україна-3000» 5 мільйонів гривень. Щоправда, Багрій і тут надув: виділивши грошима 4,3 мільйона, а на решту 700 тисяч поставив свої медикаменти. З огляду на його націнки можна сказати, що він заощадив 300-400 тисяч гривень. "Вкладення" повністю окупилися: вже у 2006 році тільки "Ганза" виграла тендери на суму 31 мільйон гривень. У тому ж році Багрій зумів просунути на посаду нового голову Держслужби лікарських засобів свого компаньйона за фірмою "Матрікс" Юрія Константинова. Джерела Skelet.Org повідомляли, що купівля цієї посади коштувала Багрію «всього» у 80 тисяч доларів (400 тисяч гривень), тим часом вона принесла йому багатомільйонні прибутки. ЗМІ писали, що у 2007 році групи компаній Багрія та Лірника «виграли» 90% тендерів за програмами «Онкологія», «Туберкульоз», «Склероз» та «СНІД» на загальну суму близько 450 мільйонів гривень! Була інформація, що їм допомагали у цьому директор Інституту фізіатрії Юрій Фещенко та голова Комітету з протидії ВІЛ/СНІД Світлана Черенко.
У Петра Багрія почалося запаморочення від успіхів та жадібності. 2008 року, коли його друг Зіновій Митник отримав посаду заступника міністра охорони здоров'я, Багрій «виграв» тендер на 11,4 мільйона гривень за розширеною програмою боротьби з туберкульозом на постачання препарату «Капреоміцин» (тут не обійшлося без допомоги Юрія Фещенка). І Багрій заламав ціну 119,7 гривень (25 доларів) за упаковку, хоча у виробника цього препарату коштував близько 2 доларів – тобто націнка перевищувала 1100%! До речі, сьогодні в українських аптеках його роздрібна ціна близько 5 доларів, хоча оптовики (зокрема фірми Багрія) закуповують та ввозять його по 2,8 долара (з 2008 року долар трохи впав та ціни підвищилися). «Закон» рентабельності у 50-60% продовжує діяти!
Але накрутити ціну у 12 разів було надто, і у 2008 році афера Багрія викликала створення спеціальної слідчої комісії Верховної Ради, якою керував Валерій Коновалюк (фракція регіонів). Розслідування не було доведено до кінця, а у зв'язку з тим, що Коновалюк також очолював комісію щодо законності постачання українського озброєння Грузії, згодом це стало приводом заявити, що Багрій зазнавав «політичного переслідування з боку проросійських сил». А слідство у справі фармацевтів (Багрія, Лірника, Кузьми), яке паралельно вело СБУ, закінчилося замахом на полковника Геннадія Головкова: 16 жовтня 2008 року, прямо посеред вулиці (Татарської, Київ) йому під ноги кинули саморобну бомбу. Незговірливий полковник, який не хотів закривати справу за солідне підношення, отримав численні осколкові поранення.
Найвідомішим скандалом того періоду були закупівлі препарату «Таміфлю» у 2009 році: її називали найбезсовіснішою аферою під час дерибану мільярдного асигнування уряду Тимошенко, виділеного на боротьбу зі свинячим грипом в Україні.
Вміло роздмухуючи паніку серед населення, яке було згідно купувати ліки за будь-якими цінами, і вже подавно не засуджувала колосальні витрати бюджету, фармацевтична мафія добре нагріла на цьому руки. Їхній брехливий цинізм зашкалював! По-перше, чому з широкого спектру імпортних ліків від грипу чиновниками МОЗ було обрано та розрекламовано саме «Таміфлю»? Тому що він вироблявся французькою фірмою «F.Hoffman-La Roche», дистриб'ютором якої в Україні була «Ганза», а діловим партнером відкритий у 2009 році завод Багрія «Люмер-Фарм» («розлив» та перепакування імпортних препаратів). По-друге, «Ганза» купувала «Таміфлю» у «F.Hoffman-La Roche» по 67 гривень, а продавала в Україні за тендером по 251 гривні! При цьому Юрій Костянтинов, який у 2009 році вже значився на посаді начальника Департаменту регуляторної політики у сфері обігу лікарських засобів та продукції при МОЗ, особисто розіграв публічну комедію брехні перед журналістами. Він заявляв, що нібито «F.Hoffman-La Roche» спочатку просила за упаковку «Таміфлю» по 340 гривень, але нібито зусиллями довгих переговорів представників МОЗ цю ціну вдалося знизити до 251. І люди йому вірили, не підозрюючи, що їм розповідають казку. (До речі, відомий «лікар» Комаровський стверджує, що «Таміфлю» – єдиний прийнятний препарат від сучасного грипу. Виникає питання – а чи доктор цей Комаровський? Може він підгодований Багрієм?).
Петро Багрій. Від Митника до Супруна
11 березня 2010 року Зіновій Митник був призначений новим головою МОЗ України в уряді Миколи Азарова. А це означало, що для Петра Багрія зміна влади в країні ніяк не вплинула на його положення фармацевтичного тендерника №1. Єдине, на тендерні програми вже не виділили, як раніше, по півмільярда — проте суму все одно були значними. За підсумками 2010 року фірми Багрія отримали тендери на загальну суму 277 мільйонів гривень (148 за централізованими постачаннями та 129 за окремими лікарнями). А його діловий союзник Андрій Лірник підняв на тендерах ще 287 мільйонів.
Але тут у деяких представників нової влади виникло відчуття запеклої заздрості. І копати під міністра охорони здоров'я Митника почала Тетяна Бахтєєва (докладніше про неї читайте в Тетяна Бахтєєва: «налікувала»!).
Якийсь час міністра намагався захищати глава уряду Микола Азаров, заявляючи, що «мета ворогів Митника – отримати доступ до фінансових потоків». Тут Микола Янович мав рацію на 100%, але він не домовляв, що друзі Митника хочуть ці потоки зберегти за собою. У результаті з МОЗ прибрали не тільки Митника, а й Юрія Костянтинового, а на весь Тендерний комітет порушили кримінальні справи — і це сильно похитнуло позиції Багрія. До того ж, новий міністр Ілля Ємець взяв до себе в радники Бориса Литовського – старого конкурента Багрія, який колись представляв інтереси Семена Могилевича. Але тут трапився форс-мажор: Литовський з'явився в МОЗ і, захоплений своєю важливістю, почав крутити пальцями перед Андрієм Ігнатовим — людиною самого Сашка Стоматолога (Олександра Януковича). Як розповідали Skelet.Org, наступного дня для «бесіди» до Литовського приїхала особиста охорона «Стоматолога» – і бідолаха без огляду біг через весь Маріїнський парк в одній туфлі, назавжди забув дорогу до МОЗ, а його фірми два роки не брали участі у жодних тендерах. Та й сам Ємець, який зупинив усі тендери, теж довго не просидів у своєму кріслі: чимось розгнівавши президента Януковича, його було звільнено у травні 2011 року. Але його наступник Аніщенко почав спішно надолужувати втрачене, і це дозволило фірмам Багрія та Лірника заробити у 2011 році 364 мільйони тендерних гривень.
Але вже до кінця року їх почали виживати фірми, які «кришують» Сашком Стоматологом: сім'ї Фісталей («Горал», «Мед-Інвест»), сімей Дзигуа і Саваровських («Крас»), «А'СТА» Ріната Ахметова та «Укрмед» Миколи Кузьми, який знайшов підхід до «до». А от у Багрія з ними та новим міністром Аніщенко не склалося, наприкінці 2011 року він навіть намагався оскаржувати підсумки тендерів в Антимонопольному комітеті – після чого до нього в гості приходили слідчі Генпрокуратури. «Улов» 2012 року був ще сумнішим: у Багрія 168 мільйонів гривень, у Лірника 73 мільйони. Джерела повідомляли, що свій головний «заробіток» Багрій та Лірник робили за програмою «Онкологія», а допомагав їм у цьому новий головний онколог Києва Дмитро Осинський, якого нібито «взяв на гачок» досвідчений інтриган Максим Береговий. Так, наприклад, при закупівлі препарату доцетаксел МОЗ раптом прийняло нові умови (до упаковки та дозування), які чомусь точно відповідали доцетакселу фірми «Актавіс», дистриб'ютором якої виступав «Укроппостач» Багрія. І він отримав цей тендер, незважаючи на те, що його товар румунського виробництва в результаті коштував у півтора рази дорожче, ніж доцетаксел виробництва Німеччини.
Таким чином, Багрію вдалося втриматися на тендерних торгах, а у 2013 році, за міністра Раїси Богатирьової (докладніше про неї читайте в Раїса Богатирьова. Про те, як наживалася лідерка бандитської «Сім'ї»), навіть покращити свій результат до 194 мільйонів. Але в підсумку про Багрія заговорили як про чи не найбільшого корупціонерів тендерів МОЗ, і наприкінці 2013 року по ньому було проведено журналістське розслідування, яке породило у ЗМІ викривальні статті про «фармацевтичну мафію».
Петро Багрій: тендерні афери «аптекарської» мафії
Вже в перші дні Євромайдану, Багрій задумався про можливу зміну влади – і направив до сцени свого друга та партнера Кучірку, який всю «революцію гідності» сумлінно тусувався у лавах «Медічної сотні» і став одним із волонтерів, привізши кілька партій медикаментів. Але головним чином Кучірка щільно працював з Олегом Мусієм – у якого Багрій та Лірник вирішили зробити свої вкладення. Вони призначалися не йому, а тим, хто у лютому 2014 року розподіляв крісла у новому уряді. Як повідомляли джерела Skelet.Org, Власне посаду нового глави МОЗ Мусію купили Багрій і Лірник, а обставили його призначення як висування «простого активіста Майдану» з барикад і прямо на міністри, під радісні крики сотень Самооборони.
Мусій фактично виявився "ручним" міністром Багрія. Він нав'язав йому своїх людей: витягнутого з нафталіну Михайла Пасічника він знову посадив у крісло голови Держслужби лікарських препаратів, його заступником зробив Олену Олексієву, а заступником самого Мусія – Наталію Лісневську, яка також була довіреною людиною Жебровських і зміцнила відносини Багрія, що похитнулися з часом. Вже за місяць після свого призначення Лісневська отримала під свою команду низку служб МОЗ, які відповідають на тендерні закупівлі. Результати не змусили на себе чекати: у 2014 році Багрій «натендерив» 478 мільйонів гривень! Хоча, звісно, гривня була вже не та…
Петро Багрій: тендерні афери «аптекарської» мафії
З новим міністром Олександром Квінташвілі у Багрія «не зрослося» — той не лише звільнив Пасічника та Лісневську, а й затіяв якісь масштабні реформи української медицини, хоча, здається, сам не розумів їхнього сенсу. Проте його намір вивести тендерні торги з підпорядкування МОЗ і передати їх міжнародним «неприбутковим» організаціям, викликали серйозну занепокоєння фармацевтичної мафії. І це зрозуміло: купити ці організації чи поставити туди своїх людей вони не зможуть. Тому вже з весни 2015 року на Квінташвілі розпочалися регулярні атаки українських олігархів-аптекарів. Головну роль у цих атаках відігравав Петро Багрій, який виступає вже як голова Асоціації виробників ліків України. І його непокоїла не лише зміна організаторів тендерів.
Вже наприкінці 2014 року обличчя Багрія замиготіло у ЗМІ, де він регулярно з'являвся саме як голова Асоціації виробників ліків і постійно заявляв про необхідність «імпортозаміщення» у сфері лікарських тендерів. Суть його «ідеї» полягала в тому, щоб тендери вигравали фірми, які пропонують медикаменти вітчизняного виробництва.
Однак Багрій не зізнавався, що є власником заводу «Люмер-Фарм», який чудовим чином перетворює імпортне на «вітчизняне». Так само він не обмовився і про те, що лобіює інтереси своїх українських колег і навіть конкурентів з фармацевтичного бізнесу. Те, що вони справді об'єднуються, продемонстрували підсумки недавніх тендерів, де фірма Багрія не торгуючись поступилася вигідним замовленням на 200 тисяч гривень конкуруючій фірмі «Фрам Ко». Це об'єднання не так проти зміни організатора тендерів (затію Квінташвілі, який подав у відставку, продовжила Уляна Супрун), скільки проти «вторгнення» в Україну продукції іноземних фармацевтичних корпорацій, інтереси яких лобіює нинішній глава МОЗ (докладніше про неї читайте у Уляна Супрун. Як американський міністр-волонтер добиває українську медицину).
З одного боку, може здатися, що на зміну вітчизняної тендерної корупції в МОЗ, про яку, звісно ж, ніхто не шкодуватиме, нарешті приходять ті самі довгоочікувані «прозорі схеми» світової економіки. Але чи не вийде так, що це просто чергова заміна «розпилювачів бабла», і вітчизняну корупцію, нахабну та ненаситну, змінить західна, витончена та безжальна?
Сергій Варіс, для Skelet.Org
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!