Петро Димінський: нафтовий олігарх та дорожній убивця. ЧАСТИНА 1
«Погань, яка зветься Петро Димінський, вбила мою сестру», — ці слова брата загиблої в ДТП Наталії Трили пролунали в спину одного з найбагатших людей України, який стрімко втікав з місця трагедії до Швейцарії. Там Димінський відразу ж ґрунтовно влаштувався, не збираючись повертатися на батьківщину доти, доки не вирішить свою чергову проблему звичним методом: через численні зв'язки у владі та правоохоронних органах, за допомогою хабарів та підставних осіб. Так він уже багато разів уникав відповідальності сам, і допомагав уникнути її своїм діловим партнерам. І якщо це вдасться Димінському знову, то в Україні так нічого й не змінилося…
Петро Димінський. Від вугілля до нафти
Димінський Петро Петрович народився 27 листопада 1954 року у Кривому Розі, у багатодітній родині шахтаря. Ще у молодших класах він захопився футболом, ходив у секцію, потім у спортивну школу за команди «Кривбас» і навіть грав у її юнацькому складі на чемпіонаті УРСР. Після закінчення середньої школи пішов стопами батька і 1972-го вступив до Гірського інституту, який закінчив 1977-го. І одержав розподіл у шахтарський Червоноград Львівської області.
Виходячи з його спогадів про молодість, Димінський сам прагнув отримати розподіл саме у Львівську область. Але приваблювали його там не природа чи пам'ятки, та не «місця бойової слави УПА», а Львівська барахолка. Димінський сам зізнавався, що, будучи студентом, часто їздив туди по дефіцитні імпортні шмотки: купував і собі, і товаришам. Втім, його інститутські товариші згадували дещо інше. Петя Димінський справді регулярно привозив сумки з імпортом, фактично підробляючи фарцівкою, але нерідко «штовхав фуфло», тобто продавав підробки під виглядом «фірми». Таким був перший бізнес Димінського, завдяки якому він навів свої перші контакти із «тіньовиками» Західної України.
Навряд чи Димінський просив би розподіл у Львівську область, якби не збирався продовжувати свою маленьку комерцію. Але якщо й робив це, то не на шкоду основній роботі: за 10 років Димінський зробив непогану кар'єру, і 1987-го було призначено директором шахти № 10 «Великомостівська» ВО «Укрзахідвугілля». І тут уже він розвинув бурхливу діяльність із створення при шахті «кооперативів» та СП. А заразом познайомився з такими ж діловитими директорами шахт Криворіжжя та Донбасу — зокрема Віктором Нусенкісом и Юхимом Звягільським. Але, на відміну від них, Димінський приховує свої тодішні зв'язки, а також «пришахтний» бізнес. Так, у його офіційній біографії перша згадка про перехід на рейки ринкової економіки стосується лише 1992 року, коли Димінський став «технічним директором» СП «Галметал». Проте підприємство це було створено за його шахти ще наприкінці 80-х, а 1992-го Димінський просто офіційно залишив свою посаду директора «Великомостівської», і повністю присвятив себе великому бізнесу.
Діяльність СП «Галметал» починалася із закупівель у Польщі все того ж ширвжитку, в обмін на постачання до «братської країни» вугілля, металу, кріпильного лісу, столярного лісу під виглядом кріпильного тощо. - Шахрайських схем було безліч. При цьому в частці були і митники, і місцева прокуратура з міліцією – вихідці з яких потім надаватимуть Димінському заступництво надалі. На початку 90-х структура діяльності «Галметалу» змінилася, стала масштабнішою: тепер СП закуповувало в Польщі коксівне вугілля, постачало його на підприємства Кривого Рогу, натомість брало бартером метал – і продавало його до Китаю за валюту. У цьому бізнесі Димінський, за його власним зізнанням, співпрацював тоді з донецькими концерном «Енерго» (Нусенкіс, Васильєв) та корпорацією «ІСД» (Тарута, Гайдук), з корпорацією «Співдружність» (Тимошенко, Пінчук, Аршава, Лазаренко), з Валерієм Хорошковським та Олександром Абрамовим.
Олександр Францишко
У 1997-98 р.р. вугільні схеми Димінського здійснювалися через фірму «Західпромінвест», чию раду директорів він очолив. Засновником фірми був її гендиректор Петро Олійник (2005-2008 губернатор Львівської області), який у 1984-85 р.р. працював разом із Димінським на шахті № 10 «Великомостівська». Ще одним їх компаньйоном був Олександр Францишко, який у 80-ті роки теж обіймав керівні посади на шахтах ВО «Укрзахідвугілля» (2005-2006 та 2007-2010 заступник міністра вугільної промисловості України). Але до кінця 90-х Димінський захопився нафтою, і в Skelet.Org є інформація про те, що його до цього схилив ще один компаньйон з вугільного бізнесу Сергій Лагур. У період з 1998 по 2002 рік Димінський обіймав посаду президента ТОВ «Європа-II» (потім він чомусь категорично заперечував свою причетність до цієї фірми), основним власником якої був Лагур. Причому, як повідомляли численні джерела, Сергій Лагур уже тоді був «дуже серйозною людиною» з дуже темним минулим і капіталом, який мав чи кримінальне, чи «ментівське» походження. Також Димінського та Лагура могло пов'язувати ТОВ «Укрпромметторг».
Як розоряли та приватизували «Галичину»
Заснований ще за часів Австрійської імперії Дрогобичевський НПЗ «Галичина» був єдиним підприємством України, технологічно розрахованим лише на чисту карпатську чи румунську нафту. До того ж, його старе обладнання не дозволяло проводити глибоку переробку нафти і виробляти паливо європейських стандартів. Можливо, тому наприкінці 90-х «Галичина» залишився єдиним не прибраним до рук олігархів НПЗ, а тому він справно платив у скарбницю по 90 мільйонів гривень різних податків та зборів (на 1999 рік). Завод на 70% поповнював бюджет Дрогобича та на 10% усієї Львівської області. І ось Петро Димінський, у компанії із Сергієм Лагуром, вирішили накласти на підприємство свої лапи.
Схема була класичною на той час. Спочатку заводу, який мав проблеми з нафтою, запропонували давальницьку сировину. Натомість було виставлено умову підписання між ВАТ «НПК Галичина» та фірмами Димінського-Лагура угоди про «ефективне управління», за якою Димінський ставав головою наглядової ради підприємства та фактично його одноосібним керівником. Наскільки і кому це управління виявилося ефективним, показали такі події.
Димінський створив схему, за якою, по-перше, «Галичина» отримувала нафту від фірм ТОВ «Нафта Євротрейд», ТОВ «Європа II», СП «Укрпол», а також від ТОВ «Континіум-Льон-Контракт», що належало Степанові Івахіву та його нині покійному компаньйону Ігорю Єремєєву. Ці двоє бізнесменів, які заснували компанію «Континіум», також мали великі плани на НПЗ «Галичина», але переважно займалися реалізацією нафтопродуктів. Дімінський і Лагур не лише не відігнали їх від НПЗ, а й запросили до спільного бізнесу – що стало моментом народження їхнього спільного СП «Західна нафтова група» (Вест Ойл Груп, WOG). До речі, з приходом на НПЗ «Галичина» Димінського на підприємство почали постачати російську нафту, яка технологічно не підходила для його обладнання. У результаті якість палива різко впала, а шкідливі викиди в атмосферу збільшилися.
Російська нафта поставлялася через фірми «ЕСПРО» і «Нафт-ЕС», та був через кілька офшорних компаній-посередників, які збільшували її вартість на 80-100 доларів за тонну. У цьому полягала основна «фішка» схеми Димінського – одразу вивести цю доларову націнку за кордон. Враховуючи, що за рік завод закуповував та переробляв до мільйона тонн нафти, можна лише уявити розмір прибутку аферистів! Потім вироблена продукція продавалася за ринковою ціною через АЗС групи «Континіум», а також контрольовані АЗС нафтозаводу (невдовзі їх скупили за безцінь, і вони вже працювали під брендом WOG). Ця схема геть-чисто позбавляла НПЗ «Галичина» прибутку, адже вартість палива, що ним відпускається, ледве перевищувала ціну сировини, що закуповується. Але Димінському це й було потрібно – таким чином, замість того, щоб наповнювати своїм прибутком і податками скарбницю, підприємство декларувало лише збитки, реальний прибуток йшов у офшори ще на стадії придбання сировини. А щоб не платити державі ще й акцизний збір за вироблений бензин, все обладнання заводу було віддано в оренду ТОВ «Фрагола» (в ній працювали лише три особи – директор, заступник та бухгалтер), через яку оформлялася ще одна схема, яка плутала податкову. Таким чином, лише за 2000–2001 р.р. до бюджету не сплачено близько 350 мільйонів гривень акцизного збору.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Петро Димінський: нафтовий олігарх та дорожній убивця. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!