Петро Юрчишин
На останніх парламентських виборах у Вінницькій області у двох мажоритарних округах кандидати від «Слуги народу» програли нардепам з БПП, які переобрали. Одним із щасливчиків став Петро Юрчишин, і ця новина викликала у багатьох знаючих його людей глибоке подив і досаду. Справа не тільки в тому, що під маскою цього «мецената», який роздає гроші в конвертах і жертвує на храми, криється жадібний і злісний мироїд, який намагався зробити з району власну вотчину феодальну. І навіть не в тому, що за час своєї попередньої депутатської каденції Юрчишин нагадував про себе виключно у контексті різноманітних скандалів. Його найгірша риса — це крайня мстивість, і якщо хтось став у нього на шляху, залишившись при цьому живим, Юрчишин цього ніколи не забуде!
Він вийшов родом із колгоспу
Юрчишин Петро Васильович народився 13 липня 1958 року у місті Антрацит Луганської області (нині належить до ОРДИЛО), де тоді тимчасово перебували його батьки. Але взагалі все сімейство Юрчишиних влаштувалося у містечку Хмільник Вінницької області. Там живуть: сам Петро Юрчишин із дружиною Любов'ю Ярославною та молодшим братом Миколою Васильовичем (1965 р.н.), їхньою мамою Ольгою Григорівною Юрчишиною, їхні діти Сергій Петрович, Ольга Петрівна та Олена Миколаївна Юрчишини. Вони збудували собі дво-триповерхові будинки (у Петра Юрчишина в будинку ліфт), їздять на дорогих «Lexus» та «AUDI Q7» та володіють бізнесом, який оцінюється щонайменше у 8 мільйонів доларів.
Петро Юрчишин із дружиною, дочкою та онуком
1973 року Петро Юрчишин вирушив навчатися до Кам'янця-Подільського сільськогосподарського технікуму (тепер це державний аграрно-технічний університет), і 1977-го отримав диплом за спеціальністю технік-механік. Після цього він ще рік працював інженером (непогано для випускника технікуму) у колгоспі «Батьківщина» Старосинявського району Хмельницької області, і лише у віці 20 років вирушив до армії. Потім, 1980-83 р.р. знову працював інженером на агропідприємствах.
Все змінилося, коли Петро Юрчишин очолив відділ постачання та збуту заводу продтоварів Хмільника. Нехай його асортимент був невеликим (майонези, мінералка, напої), на той час дефіциту це було справжнє золоте дно – головне, треба було знати, що куди возити і як розпоряджатися виручкою. І Петро Юрчишин настільки досяг успіху в тіньовій комерції, що вже 1987-го відкрив власний кооператив – тільки не з пошиття штанів, а з продажу (перепродажу) продуктів харчування. У його біографії це записано як «робота у системі споживчої кооперації».
Ця «кооперація» привела Петра та Миколу Юрчишиних у селище Томашпіль (Вінницька область), відоме своїм цукровим заводом. У 90-х саме цукрові заводи Вінницької області стали тією основою, на якій піднялися місцеві клани, а заразом і родина Порошенка. Але Юрчишини чи то запізнилися, чи то їх просто не підпустили до поділу пирога – тому що Томашпільський цукровий завод у результаті опинився у власності у олігарха Станіслава Войтовича (власник «Терра Фуд»). А брати Юрчишини 1993 року відкрили там ТОВ «Експеримент», яке торгувало будматеріалами.
Втім, це теж лише офіційний запис у біографії. Піднятися на торгівлі будматеріалами у провінційному селищі, у кризові 90-ті? Очевидно, що за цим стояв якийсь тіньовий бізнес, про який Юрчишини зовсім не хочуть розповідати. І він був настільки прибутковим, що брати нажили добрий стартовий капітал для переходу на новий рівень, створивши агропромислове підприємство «Візит» (ЄДРПОУ 02129063), яке стало основою їхнього великого сімейного бізнесу, що й досі процвітає (зараз воно записане на брата і дружину Петра Юрчишина).
Тут варто зазначити, що «Візит» є співзасновником ТОВ «Дружба» (ЄДРПОУ 30584251), половина акцій якого належить Володимиру Фадійовичу Вільчинському – мешканцю села Уланів Хмельницького району Вінницької області. А річ у тому, що Герой соціалістичної праці СРСР Володимир Вільчинський, який народився 1931 року, з 1968 по 1996 рік очолював колгосп «Дружба», а потім до 2006 року створений на його базі агрокомплекс «Дружба», який він потім приватизував на пару з Юрчишиними, перетворив на пару з Юрчишиними.
Відомо, що мав сина Леоніда Вільчинського, капітана ДАІ Вінницької області, загиблий 2003 року в ДТП: його збив «мерседес» тодішнього начальника управління медслужби СБУ генерал-майора Михайла Захараша, який летів трасою Того самого Захараша, який у 2018 році вихопив посаду ректора Національного медичного університету ім. Богомольця, що викликало шквал протесту його студентів – оскільки родина Захарашів давно має славу корупційної.
Зрозуміло, що Міхал Захараш ніякої офіційної відповідальності за фактичне вбивство співробітника ДАІ не поніс, проте йому, напевно, довелося заплатити якусь «віру» скорботному батькові. Все-таки Герой соцпраці, старий голова та фактичний господар агропідприємства, який має багато друзів та зв'язків – це вам не простий мужик, сина якого можна «переїхати не помітивши».
Страх та жах у Хмільнику
Петро Юрчишин якось і сам став учасником ДТП, в якому загинула людина. Сталося це в ніч проти 4 вересня 2014 року, на розв'язці дороги біля села Великий Митник (біля Хмільника). Юрчишин їхав у своєму «Lexus LX 570» (він з братом віддає перевагу автомобілям саме цієї марки), коли сталося несподіване зіткнення з автомобілем «Toyota Camry». У ньому їхала родина баптистів із Чернігівської області: шестеро людей, одна з них, 26-річна дівчина, загинула. Їхні прізвища так і залишилися невідомими для журналістів, оскільки Юрчишин зробив усе, щоб зам'яти цю справу.
Буквально одразу ж на місце ДТП прибули знайомі Юрчишину інспектори ДАІ, потім було підключено юристів та його ручну прес-службу. Внаслідок чого з'явлюся наступна офіційна версія ДТП:
«…водій автомобіля «Toyota Camry», що рухався автошляхом Могилів-Подільський — Бердичів, не надав переваги у русі автомобілю «Lexus», який їхав із села Уланів до Хмільника, тим самим викликавши аварію. Серед постраждалих – і Петро Юрчишин, засновник та директор агропромислового науково-виробничого підприємства «Візит», який їхав автомобілем «Lexus». Внаслідок зіткнення автомобілів він отримав незначні тілесні ушкодження. А його автомобіль зазнав серйозних пошкоджень. Були всі підстави вимагати від винуватця ДТП компенсацію ремонту автомобіля. Але Петро Юрчишин цього не робитиме…».
Постраждалих спішно помістили до убогої районної лікарні (див. фото), де Петро Юрчишин організував їм «догляд», а заразом цілодобове спостереження, щоб ті не надумали скаржитися кудись за межі району, в якому Юрчишин все схопив. Відразу почався пресинг: баптистів звинуватили, що саме вони є винуватцями ДТП, що вони пошкодили дорогу машину «великої людини» і влетіли на величезні гроші. Після чого Юрчишин вирішив їх великодушно пробачити: мовляв, у людей горе, загинула дочка, не варто вимагати з них грошової компенсації. Ошелешені баптисти, вирішивши, що все в руках Господа, були раді позбутися Юрчишина хоч так.
Петро Юрчишин та жертва ДТП
Розв'язка у Великого Митника, місце ДТП. Траса Р31 повертає праворуч у бік Уланова і далі до Бердичева (так їхала Toyota). Назустріч їм із Уланова вилетів "Lexus" Юрчишина. Зліва виходить із Хмільника і прямо – траса Т0610
У зв'язку з цією трагедією згадали ще одну дивну історію зі смертельним наслідком, що трапилася в тих краях влітку 2012 року. Тоді у Хмельницькому районі загинув тракторист Андрій Софіч (з тамтешнього села Тарасівка), смерть якого списали на його напарника (засудженого до кількох років). Проте місцеві жителі розповіли журналістам програми телеканалу ICTV «Надзвичайні новини», що насправді Софіча забили на смерть підручні Юрчишина – звинувативши того у крадіжці каністри солярки. І це нібито була далеко не єдина розправа «кривавого кулака» над місцевими селянами. За інформацією джерел Skelet.Org, формування контрольованих братами Юрчишинами агрофірм та приватизація підприємств йшла рейдерськими методами, в ході чого простих селян просто грабували, а тим, хто обурювався, загрожували розправою. Петро Юрчишин дохідливо пояснював їм, що купив у районі все та всіх.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Юрчишин Петро: мстивий «кулачок» бере реванш. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!