Руслан Требушкін: Правдива історія покровського мера-перевертня. ЧАСТИНА 1
Сьогодні він виряджається у вишиванку і активно займається «українізацією», хоча 2014-го возив «беркутівцям» на Майдан сало та шоколад, а потім хвалив Путіна за анексію Криму та закликав боротися з «незаконною київською хунтою». Однак не тільки тому нового-старого мера Покровська (Червоноармійськ) Руслана Требушкіна називають перевертнем. Цей активний «розпилювач» міських бюджетів із наймолодших років має найтісніші зв'язки як із «ментами», так і з найкривавішими бандитами Донбасу. Мабуть тому Требушкін, який регулярно влипає у корупційні скандали, завжди виходив сухим із води. І жодна зі порушених проти нього справ так і не була доведена до кінця.
Димитровський «стукачок»
Требушкін Руслан Валерійович народився 27 листопада 1975 року в Донецьку, у простій робочій родині. Його мама працювала кранівщицею на шахті, і сама виховувала двох синів. 1978-го вони переїхали до Димитрова (2016-го перейменовано на Мирноград), де через рік народився його молодший брат Олексій. У цьому місті Требушкін і прожив майже все своє життя, зробивши кар'єру від збирача металу до міського голови. Як йому це вдалося? Як і в більшості випадків перетворення вітчизняних Попелюшок із малолітніх босяків на бізнесменів, політиків чи «авторитетів», йому допомогли щасливий випадок та добрі знайомі.
Олексій та Руслан Требушкіни
У Димитрові вони оселилися у квартирі на молодіжному кварталі, де у Руслана Требушкіна невдовзі з'явився друг та однокласник Костянтин Прокопов, який мешкає у сусідньому будинку. Сусіди та знайомі характеризували цих нерозлучних «корешів», у кращому разі, як шибеників. А ще Руслан Требушкін дуже страждав від нестачі дорогих і фірмових речей, тож з юних років увесь його життєвий інтерес звівся до того, щоб стати багатим. Ця мрія почала поступово здійснюватися в 90-х, коли після закінчення ПТУ Руслан Требушкін зайнявся бізнесом. Точніше, «типу бізнесом», бо, за інформацією джерел Skelet.Org, тоді Требушкіна та Прокопова «пов'язали» на банальному крадіжці якогось казенного майна, нібито кольорового металу. І світив би їм обом, мінімум, умовний термін, якби за свого «поросеночка» та його друга не сльозно попросила мама Прокопова, Тамара Федорівна. Після чого обидва хлопці раптом стали найкращими друзями міліції, та так, що Костянтин Прокопов потім (мабуть, після армії) навіть пішов працювати до МВС. Його досі часто називають «колишнім ментом», і, можливо, це пояснює його крайню непублічність – на відміну від свого друга дитинства, який любив позувати перед камерами ще до обрання мером.
Костянтин Прокопов
А ось Руслан Требушкін, який взявся за допомогою тітки Тамари і міліції за розум, став легальним бізнесменом. Сталося це 1994 року, коли він у віці 19 років відкрив свою першу фірму — ПП «Руслан» (на честь себе), ставши в ній сам собі директором. Зважаючи на все, військовий обов'язок батьківщині він так і не віддав: причиною цього, можливо, був той інцидент з крадіжкою, і те, що Требушкін почав працювати на міліцію. Його першим підприємством став туалет на міському ринку, де Руслан Требушкін став брати плату за вхід. Чи домовився він при цьому з директором ринку, чи посадили його туди куратори з міськвідділу, чи це місце «біля параші» йому виділила місцева «братва» — це залишилося невідомим.
Незабаром сферу діяльності йому довелося змінити: час був важкий, народ все більше вважав за краще ходити за потребою до вітру, а не платити за вхід у старий сортир, тож вивіску «Руслан» довелося переважити з туалету на пункт прийому вторинної сировини, розташований на тому ж ринку. І ось тут Руслан Требушкін розвернувся! Упродовж кількох років він розширив свій бізнес від порожніх пляшок та макулатури до цілої мережі пунктів прийому металу. А коли цього металу стало дуже багато, Требушкін орендував під склад одне із підприємства міста.
При цьому його збирачі металу різали та тягли Требушкіну все: від дитячих гойдалок та каналізаційних люків до водопровідних труб та шахтного обладнання! Але якщо когось за це й карали, то лише алкашів із ножівками. Бізнес Требушкіна надійно прикривався місцевою міліцією: і його старим «куратором», і його другом дитинства, і колегами Прокопова – з якими Руслан швидко «закоренився».
Взагалі до кінця 90-х Требушкін зумів розгорнути ситуацію на свою користь, і вже не він працював на міліцію, а міліція працювала на нього. Ну, хіба що за винятком дуже високих чинів, серед яких називали когось полковника, який потім отримав генерала і став начальником ГУ МВС Київської області. Як повідомляли ЗМІ, що звільнився в «нульових» з міліції і офіційно займався бізнесом, Прокопів у свій час вважався у цього генерала в радниках. Але ж у кого? Конкретне прізвище ніхто не називав. Що ж, на роль цього покровителя в генеральських погонах претендували два начальники Київської обласної міліції, які вийшли з Донецької області: Анатолій Волощук, який прибув до столиці 2003-го з першою хвилею «донецьких», і Костянтин Сапко, отримав призначення 2007-го, а потім і 2010-го. І якщо знайти зв'язок Требушкіна та Прокопова з Волощуком Skelet.Org не вдалося, то з Сапком вона очевидна і особливо не прихована. У декларації Требушкіна було вказано, що його дружина Вікторія Миколаївна Требушкіна у 2014 році отримала «у безкоштовне користування» квартиру в Києві (110 кв.м.) від Василя Сапка. Який виявився рідним сином генерала Сапка, а також засновником мисливського товариства «Ярик», яке в 2012 році відхопило собі за допомогою тата 31 тисячу гектарів угідь у Київській області. А сам генерал Сапко після своєї відставки знайшов собі посаду начальника Департаменту безпеки державної компанії «Укргазвидобування», де успішно «пилив» десятки мільйонів казенних гривень на шахрайстві з тендерами щодо найму охоронних фірм.
Костянтин Сапко
Крім «ментівського даху», Руслан Требушкін мав і досі має широкі зв'язки у кримінальному світі. Не дарма ж казали, що юного Руслана «менти» поставили «стукати» на місцевих бандитів! Сліди цих зв'язків можна знайти і у його бізнесі. Наприклад, у числі засновників ТОВ «Дондорбуд-Промпостачання» (ЄДРПОУ 24460686), створеної ще в 1998 році, крім братів Требушкіних і Костянтина Прокопова можна знайти і Геронтія Лепсая, що володіє найбільшою часткою. А людина з таким же ім'ям-прізвищем, не дуже поширеними і навіть, можна сказати, рідкісними, у минулому фігурував у ЗМІ як член кривавого ОЗУ Гіві Немсадзе із Донецької області, на рахунку якого десятки вбивств. Їхня банда була практично розгромлена російськими правоохоронцями у 2006-му, затриманих видали Україні, потім з повинною з'явився і сам ватажок – після чого його… виправдали та відпустили. Мовляв, вбивства нібито чинив не він, а його брат, який давно помер! Причому за Гіві просив сам тодішній заступник генпрокурора Ренат Кузьмін, що нині став публічним політиком від ОПЗЖ і не сходить з телеекранів.
А ось і сам Гіві (він же Гівчик, він же Папа), його ми знаходимо серед засновників інших фірм Требушкіна: ТОВ «Донвторресурс» (30853260) та ТОВ «Будматеріали» (06959732), і в нього там теж найбільші частки! Але особливо вражає список співзасновників спортивного клубу «Ірбіс» (33135414). Крім Руслана Требушкіна, Гіві Немсадзе та Геронтія Лепсая, у ньому є також Анатолій Шихкеримов (прізвисько Звір) та Едуард Артоуз — усі ці прізвища ми знаходимо у переліку учасників ОЗУ Немсадзе. Виникає дуже велике питання: як Руслан Требушкін зумів втесатися в цей дружній колектив найнебезпечніших бандитів? Якщо тільки в ролі крота, то невже вони його так і не розкусили? Чи він працював на два фронти? Схоже, ми ще багато про нього не знаємо.
А ще в найближчому оточенні Руслана Требушкіна чимало керівників місцевих федерацій силових видів спорту – які, як відомо, теж нерідко мають кримінальне минуле чи не менш каламутне сьогодення як постачальники «тітушок». Але серед них є й колишній димітровський опер Станіслав Мазурак (віце-президент Федерації боксу Мирнограда), якого ЗМІ називали начальником охорони Руслана Требушкіна.
Від «Молодих Регіонів» до мера-комунальника
У 2001 році в житті Руслана Требушкіна настав якісно новий етап, який підняв його на більш високий рівень. По-перше, у його бізнесі головну роль стали грати вже не дрібні пункти прийому металобрухту у бомжів та жебраків, а бригади, що вирізають цілі підприємства (за домовленістю з їхніми директорами). Обсяги брухту різко зросли, і його подальшої реалізації Требушкін створив ТОВ «Донмет». Чи мала ця фірма якесь відношення до однойменного заводу автогенного та зварювального обладнання у Краматорську, невідомо. 2009-го Требушкін ліквідував її і сховав усі кінці у воду. Але до того часу він з гордістю носив «титул» її директора і навіть президента, взявши туди свого друга, що звільнився з міліції, Прокопова віце-президентом.
По-друге, того ж 2001 року Требушкін пішов у політику, ставши головою Димитрівської організації Спілки молоді регіонів України (з 2010-го відомою як «Молоді регіони»). Цікаво ось що: офіційно це молодіжне крило Партії Регіонів зареєструвалося 2002-го, але його прототип з'явився саме 2001-го, коли в результаті домовленості між Петром Порошенко та «донецькими» якраз і сформувалася ПР. Тобто Требушкін був навіть не регіоналом першої хвилі, він брав участь у створенні партії! Втім, справа ця була нехитра: тоді емісари від Азарова та Рибака їздили по всьому Донбасу та агітували місцеві «еліти» записуватися до їхньої партії. Требушкіну пощастило: хтось із його старших товаришів подався до Партії Регіонів, потягнувши за собою та його. Але він навряд чи очолив би місцевих «молодих регіоналів», якби не мав у своєму розпорядженні деяких молодих людей (або «титушок»), які допомогли старшим регіоналам на виборах 2002 року.
«Молодому політику», хай і рівня маленького шахтарського містечка, не личить бути металобрухтом з атестатом ПТУ в кишені. Тому Требушкіну допомогли не лише з новою фірмою, а й з здобуттям вищої освіти: 2001-го він заочно зарахувався до Донецького державного університету управління, де через 5 років отримав диплом магістра фінансів. За відгуками знайомих Требушкіна, жоден підручник він жодного разу так і не відкрив, фактично купивши диплом за «зелене сало».
За свою старанність у виборчій кампанії 2002 року Требушкін був узятий у радники нового Димитрівського міського голови Віталія Ключка. Але перший досвід у політиці вийшов комом: у 2005-му Ключка залишив свою посаду, а його наступнику Юрію Анісімову Требушкін виявився без особливої потреби. Сам Ключка 2006-го перебрався до Донецької облради за списком ПР, 2007-го став начальником Головного управління Державного казначейства в Донецькій області, а ось 2014-го висувався до Верховної Ради на 50-му окрузі під прапорами Блоку Порошенка.
Віталій Ключка любить охмурювати молодь
І знову Требушкіну допоміг випадок. У жовтні 2009 року п'яний Анісімов на смерть збив жінку, і хоча після цього його відпустили під заставу і понад два роки він гуляв до суду на волі, під ним одразу ж захиталося крісло. Мера-вбивцю, який викликав гнів жителів міста, дуже швидко звільнили рішенням міськради. Після чого в.о. міського голови почала виконувати секретар міськради Лариса Ревва, якій пророкували перемогу на місцевих виборах у жовтні 2010-го.
Лариса Ревва
Але тут бурхливу діяльність розвинув Требушкін. Спочатку він відхопив собі посаду директора Димитрівського об'єднання комунального господарства (він називав себе «кризою-менеджером»), отримавши прямий доступ до бюджетних потоків та комунальних платежів. Тут же почалося грандіозне «розпилення»: Требушкін активно «заробляв» не лише на необхідних місту ремонтах доріг, освітленні вулиць та табличках на будинках (усі – через пов'язані з ним фірми), а й на сумнівних проектах. Наприклад, на реконструкції міського фонтану та спорудженні траси для мотокросу. Остання була прямо пов'язана з його другом та компаньйоном Костянтином Прокоповим, який є президентом Федерації мотоспорту Димитрова/Мирнограда. Такий подарунок другу дитинства за рахунок міста!
Потім Требушкін включився до виборчої кампанії. Спочатку він домовився з керівництвом ПР, що від партії балотуватиметься саме він, а не Ревва. У результаті «кинута регіоналами» Лариса Миколаївна на знак протесту залишила їхні лави та пішла на вибори під прапорами опозиційного «Фронту змін». Що стало її ключовою помилкою, оскільки виборці Димитрова «помаранчевих» не шанували. А на додачу до цього Требукін не тільки щедро сипав обіцянками перетворити місто на сад (умовчуючи, як різав його підприємства на метал, залишаючи людей без роботи), а й підтягнув своїх «молодих регіоналів». На адресу Ревви посипалися погрози, на воротах її вдома писали гидоту. Ось так восени 2010 року Требушкін був обраний мером Димитрова.
Тепер уже повновладно розпоряджаючись міським бюджетом та міським майном, Требушкін загрібав їх обома руками, наче істеричний покупець супермаркету у «чорну п'ятницю». Але навчений досвідом попередників і колег, Требушкін вважав за краще не красти гроші безпосередньо, а ділово «розпилювати» їх через тендери. Звідси і затіяне ним «велике будівництво», яке він почав розширювати і на прилеглі селища. Заодно це давало йому можливість для самопіару: мовляв, дивіться, як я вам місто з руїн підняв! Щоправда, у половині випадків ці ремонти нагадували кличківські «було – стало», або як кажуть у народі «сраним нагору», тобто дірку в асфальті засипали асфальтом навпіл зі сміттям, а прогнило наскрізь зафарбовували. Але головне у цьому піарі були не факти, а численні хвалебні статті у місцевій та обласній пресі, а також друковані агітаційні матеріали, що роздаються на вулицях «молодими регіоналами» Требушкіна.
Один із піар-листків Требушкіна
За фасадом цього піару залишилася шалена корупція. Ось, наприклад, влітку 2012 року Требушкін зібрав конкурсну комісію для визначення підрядника на великий інвестиційний проект із вивезення та утилізації побутових відходів. Проте конкурс, за словами самого Требушкіна, не відбувся. А комісія обрала підрядником зареєстровану в Маріуполі фірму «Імперія-Нафтопродукт» (ЄДРПОУ 34752630), чиїми співвласниками є його брат Олексій Требушкін та дружина Вікторія Требушкіна. Коли це стало відомо громадськості, зчинився скандал, а потім було порушено кримінальне провадження № 12015050490000309 за статтею 364-2 КК України «зловживання владою чи службовим становищем».
Слідство тривало досить довго, а потім затихло. Требушкін робив невинне обличчя і стверджував, що ніякої корупції тут немає. Він навіть не посоромився сказати таке: «Підприємство, власником якого був я 5 років тому, на сьогоднішній день наша сім'я і мої родичі жодного стосунку до нього не мають. А мій брат, щодо якого проводяться слідчі дії, ніколи фінансово-господарською діяльністю підприємства ні 5, ні 10, ні рік тому не займався. Він був лише засновником». Схоже, що Требушкін вважав за дебілів не лише своїх виборців, а й правоохоронців! Втім, останні завжди були у нього «у кишені».
А «розпил» тим часом продовжувався, іноді в самому буквальному значенні. Протягом 2012-2013 р.р. тільки на обрізку дерев бюджет Димитрова витратив 1,429 мільйона гривень (178 тисяч доларів за курсом). Роботи проводила фірма «Екобуд-Сервіс» (37803462), яка тоді належала депутатам міськради Олександру Ескіну та Олександру Біличенка. Причому, «обрізали» дерева варварськи, залишаючи голі стовпи (багато після цього загинули), а величезні купи спиляних гілок тижнями лежали посеред вулиць і дворів - тому що у Требушкіна був цех з виробництва пелетів, і йому вимагалося для нього безкоштовне готове (висушене за сиром) цеху мера теж платило місто). А потім продавав місту ці пелети!
Пізніше, ставши мером Покровська вперше, Руслан Требушкін розгорнув свій «пеллетний бізнес» і там – навіщо спеціально перевів на тверде паливо більшу частину міських котелень. Причому, коли дерева в самому Покровську почали закінчуватися, Требушкін звернув свою увагу на лісосмуги за містом, вирішивши «облагородити» їх. «Приберемо сухобуд, обріжемо дерева та забезпечимо місто паливом на 20 років уперед», – він був відвертим журналістам, Втім, не зізнаючись про те, що його головною метою було забезпечити себе на 20 років уперед прибутком, і знову за рахунок міста. До речі, оскільки після такого «догляду» за лісосмугами вони фактично перестають виконувати свої функції загороджувачів вітру, то в цьому випадку Требушкін просто публічно зізнався в тому, що приклав руку до спустошення Донбасу. Що загрожує вже до середини нинішнього століття зробити більшу частину цього регіону неживим.
Або ось: на ремонт доріг у Димитрові за той же період було виділено 5,763 мільйона гривень (721 тисяча доларів), при цьому майже всі тендери дісталися фірмі «Будресурс» (32087902). Чиїм співзасновником та співвласником до 2019 року був В'ячеслав Хасенко – рідний дядько дружини Руслана Требушкіна! А тодішній директор «Будресурсу» Леонід Кравченко, за даними Skelet.Org, – компаньйон та соратник Олексія Требушкіна. Також Требушкін, за допомогою своєї ручної комісії міськради, допоміг «Будсервісу» отримати поспіль на ремонт квартир для пільговиків за рахунок міської скарбниці.
Серед фірм, які регулярно отримували комунальні та інші тендери, називали також:
• ПП «Гарант-Сервіс» (35191601), що належить Надії Касьян, мамі Олександра Касьяна — тодішнього радника Требушкіна.
• ПП «Домінант-Сервіс» (35457641), підконтрольне Сергію Федорову – старому другові Требушкіна, якому він допоміг стати мером сусіднього Родинського.
• ТОВ «Укр-Арт-Ленд» (33215232), чиїми засновниками були син керівника справами Димитрівської міськради Наталії Маслової та дружина секретаря міськради Олександра Брикалова.
• ТОВ "Донмонтаж" (30347331). Засновником та керівником цієї будівельної фірми є Павло Солодуха – ще один близький друг Руслана Требушкіна, на той час депутат Димитрівської міськради та голова комісії з житлово-комунальних питань та благоустрою міста.
Фактів корупційної діяльності Руслана Требушкіна на посаді мера Димитрова було б набагато більше, та й розмір «розпиляних» ним бюджетних коштів неважко було підрахувати. Однак коли «великим будівництвом» Требушкіна зацікавилися журналісти та громадські діячі, то він узяв і… засекретив усю бухгалтерію міськради. У тому числі конкретні обсяги проведених робіт та їх розрахункова вартість – щоб не можна було вирахувати суми переплат, що осіли в кишенях родичів та друзів Требушкіна.
Неабияк «розпилявши» міську скарбницю у «чемпіонатному» 2012-му році, Руслан Требушкін вирішив залізти і в кишені городян, покликавши їх… скинутися на ремонти дахів. Він запропонував мешканцям міста самим сплатити половину вартості заміни м'якої покрівлі, тут же завищивши її вартість у півтора рази (за тогочасної ринкової вартості робіт та матеріалів близько 20 гривень за кв. метр він запросив 30). Пізніше він перевірив такий самий фінт і в Покровську.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Требушкін Руслан: Правдива історія покровського мера-перевертня. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!