Сергій Гайдай
Сергій Гайдай залишив про себе пам'ять як найгірший керівник Луганської області, а до цього зі скандалом був вигнаний із Закарпаття, куди, втім, знову повернувся. І якщо Гайдай розраховує, що Мукачеве знову стане для нього трампліном на більш високі посади, українці мають знати про те, що сам він завжди вважав за краще замовчувати…
Сергій Гайдай. Чужий серед своїх
Гайдай Сергій Володимирович народився 6 листопада 1975 року у місті Сєвєродонецьк, де виріс та закінчив середню школу. Через сорок років, коли Гайдай очолив розміщену в Сєвєродонецьку адміністрацію Луганської області, місцеві ЗМІ стверджували, що вибір нового губернатора був зроблений на користь «досвідченого фахівця з репутацією антикорупціонера», який нібито добре знає рідне місто і свою область. Однак цей примітивний піар нового голови області мало відповідав дійсності. Жителі Сєвєродонецька не могли пригадати свого земляка, оскільки Сергій Гайдай залишив рідне місто, щойно закінчивши школу, і більше в ньому не з'являвся аж до свого призначення. Можливо, з цієї причини в ближньому оточенні нового губернатора практично не було місцевих кадрів. Він виявився «чужим серед своїх», але це не завадило йому швидко розгорнути власні схеми, набравши собі команду заїжджих управлінців.
Сергій Гайдай у дитинстві
У публічному життєписі Гайдая стверджується, що він залишив рідне місто, пішовши на термінову службу до армії. Підтвердити це міг би лише сам Гайдай (оскільки Сєвєродонецький військкомат ще 2014 року згорів з усіма архівами), але сам він чомусь ніколи не торкався цієї теми. Тому залишається загадкою, де саме служив майбутній губернатор Луганщини, і чи взагалі служив.
Декілька фактів з його особистого життя: офіційно Сергій Гайдай одружений не був, а з його супутниць одного разу «засвітилася» лише Анастасія Судовцева, фото з якою він викладав у соціальних мережах у 2014-2015 рр. Про Судовцеву відомо, що вона уродженка Маріуполя, має квартиру в Києві, захоплюється фітнесом і, за непідтвердженими даними, входила до керівництва CityCommerceBank, що належав скандальному Сергію Троню, «схематознику» Олегу Цюре та екс-депутату Партії Регіонів Нурулісламу Аркаллаєву — раніше відомому у кримінальних колах Донецька під прізвиськом «Нурік».
Сергій Гайдай та Анастасія Судовцева
А ось його єдина дочка Ксенія народилася 1993 року, коли самому Гайдаю ще не виповнилося 18 (нині вона мешкає в Ізраїлі). Причому народилася не у Сєвєродонецьку, а у Львові! Цей факт свого часу грав на користь чуток про те, що в жодній армії Гайдай не служив, а одразу після школи виїхав із Сєвєродонецька до Львова, де нібито зв'язався з місцевими ОЗУ.
Ксенія Гайдай
Як би там не було, але про життя Сергія Гайдая в період із першої половини 90-х до початку «нульових» немає взагалі жодної інформації! Ця прогалина не заповнена нічим, навіть наявністю хоч якогось диплома: свою першу офіційну вищу освіту (бакалавр) Гайдай здобув, за інформацією Skelet.Org, лише у 2014 році, закінчивши Хмельницький економічний університет за спеціальністю «фінанси та кредит». Але це нітрохи не заважало йому вже з 2000 року (згідно з біографією) працювати в керівництві низки фірм, серед яких називали київські ТОВ «Дембуд» (ЄДРПОУ 36998796, перереєстровано у 2010) та ТОВ «Міжнародна комерційна компанія» (32109870). З реєстрів видно, що ці фірми були не якісь там пересічні комерційні контори. ТОВ «Дембуд» займалася будівельним бізнесом (хоча в біографії Гайдая стверджується, що вона розробляла програмне забезпечення) і до своєї перереєстрації була філією однойменної російської компанії, а друга брала участь у торгівлі газом.
Виникає питання: як молода людина без економічної чи юридичної освіти могла брати участь у керівництві таких серйозних фірм, не будучи їх офіційним бенефіціарієм? Адже навіть як зиц-голова він повинен був мати велику довіру з боку власників цього бізнесу. Це було можливе тільки якщо Сергій Гайдай, не будучи самостійною фігурою, працював на «роботодавців», які йому заохочують.
Сергій Гайдай. Людина Резнікова
Головним заступником Гайдая був львівський адвокат Олексій Резніков, який наприкінці 90-х перебрався до Києва разом зі своїми друзями-компаньйонами Ігорем Пукшиним та Сергієм Власенком. Трохи згодом до них приєднався Андрій Богдан — син Йосипа Богдана, доцента кафедри права ЛНУ, в якому навчалися Рєзніков, Власенко та Пукшин. Ось так, ще на рубежі століть, сформувалася команда майбутніх «слуг народу»: Андрій Богдан, який став першим главою адміністрації Зеленського, Олексій Резніков, котрий обіймав за нинішнього президента пости віце-прем'єра та міністра оборони, і майбутній голова Луганської області Сергій Гайдай.
Олексій Резніков
Як Гайдай, молодий чоловік без освіти в чужому для себе Львові, зблизився з перспективним адвокатом Резніковим, залишається невідомим — адже вони не афішували свої стосунки. Можливо, якоюсь сполучною ниточкою є донька Гайдая, адже вона народилася у Львові, де мешкали її мама та рідня. Це могло б багато пояснити: хтось прилаштував «до справи» отця Ксенії. Незрозуміло тільки, чому Гайдаю не виправили при цьому хоч якийсь диплом — чи той був надто зайнятий, чи не подужав навіть заочне навчання у приватному виші? Адже свій Гайдай отримав, повторимо, лише 2014-го, вже будучи радником голови Обухівської РДА. Також цікава інформація джерел Skelet.Org про участь Гайдая у виборчій кампанії 1998 року як «суспільника», а точніше «титушки»: він був серед людей, які забезпечують масовку та охорону мітингів одного з кандидатів, а також роздачу «подарунків» виборцям. А Резніков тоді ж забезпечував цьому кандидату юридичну підтримку.
Але вперше їхній зв'язок отримав офіційне підтвердження лише 2008-го, коли Резніков і Гайдай балотувалися до Київради за списком блоку Миколи Катеренчука. Але оскільки результати виборів для блоку виявилися скромними (всього 5 мандатів), місце у Київраді отримав лише Рєзніков — проте він оформив Гайдая своїм помічником, яким той і пробув до 2010 року.
Починаючи з 2010 року, Резніков перейшов до табору, який стрімко набирав політичну популярність. Віталія Кличка. Чим у цей час займався Сергій Гайдай, практично невідомо: його офіційна біографія містить лише мізерну згадку, що він продовжував бути директором «Дембуду».
Війна за Мукачеве
Євромайдан радикально перекроїв політичну карту України, привівши до вершин влади та хлібних місць безліч людей, які раніше лише мріяли їх зайняти. 2014-го Олексій Резніков, який балотувався до Київради за списком УДАРу, став його секретарем. Для людини, яка багато років надавала юридичні послуги столичним забудовникам і паливним фірмам, яка мала в зятях власника будівельної компанії 2С Construction Synergy Дмитра Штейнгауза, це був справжній Клондайк! А ще Резніков одразу ж прилаштував свого протеже Гайдая радником голови Обухівської РДА Сергія Недилька. Цей район Київщини давно відомий своїми гучними скандалами навколо незаконних забудов берегової зони Дніпра та лісових угідь.
Проте фортуна Резнікова була мінлива: на виборах 2015 року ні вона партія не наважилася включити до свого списку скандального секретаря Київради. Рєзніков втратив своє хлібне місце, але продовжував відчайдушно чіплятися за Кличка, випросивши собі місце радника на громадських засадах з питань реформи місцевого самоврядування. Що ж до Сергія Гайдая, то після того, як крісло захиталося і під Сергієм Недильком, він залишив Київську область і вирушив до Закарпаття, де обрався депутатом Мукачівської районної ради за списком блоку Петра Порошенко "Солідарність". Під час розподілу портфелів він отримав місце члена бюджетної комісії. Навіщо ж було «відрядити» Гайдая аж у Мукачеві? Це стало зрозуміло вже 8 вересня 2015 року, коли тодішній губернатор Закарпаття Геннадій Москаль, сам призначений на два тижні раніше, презентував Гайдая як новий глава Мукачівської РДА.
Появу «київського гостя» у Мукачеві (одному з головних вузлів потоків контрабанди) сприйняли неоднозначно. Адже все це відбувалося на тлі запеклої боротьби за регіон (відомий як один із найважливіших вузлів шляхів контрабанди), в якій брали участь місцеві клани Віктора Балоги и Михайла Ланьо, впливовий тоді Віктор Медведчук, та нова київська влада. Одним із епізодів цієї боротьби були криваві події у Мукачеві, що стали результатом відкритого використання протиборчими сторонами озброєних «бригад». Саме після цього до області і направили Геннадія Москаля! Skelet.Org повідомляв, що його конфлікт із Балогою розпочався ще 2002-го. Власне, про це і згадали у Києві 2015-го, бажаючи завдати удару по Балозі у його власній «вотчині», де він активно зміцнював свої позиції. Зокрема, його 27-річного сина Андрія Балога було обрано тоді міським головою Мукачева, а фракція «Єдиного Центру» отримала половину мандатів у міській та районній радах.
Протистояти їм поодинці було б важко навіть новому губернатору, йому на допомогу були потрібні опоненти Балоги та Ланьо на місцях. Причому такі, які не були б пов'язані із самим Москалем, аби той сам не надто зміцнився на Закарпатті. Ось йому й надіслали Гайдая!
Але чому саме його? Про це лише нещодавно розповів закарпатський політичний активіст, професор Ужгородського національного університету Павло Федак:
Гайдай був ідеальним виконавцем: чужинець з Києва не вів своєї гри, не створював конфлікти (його «талант» у посередності, у тому, щоб взагалі нічого не робити), мав помірні апетити. Тому, незважаючи на те, що Москаль прагнув замінити Гайдая на більш зручну для себе людину, навіть після звільнення свого лобіста Бориса Ложкіна, він все ж таки зміг протриматися в кріслі голови Мукачівського району до листопада 2018 року. Усі прохання Москаля на звільнення Гайдая на протязі понад два роки блокувалися на рівні адміністрації президента Порошенка та Кабміну — можливо, не без участі Резнікова, який на той час знову зміцнився біля Кличка на посаді офіційного заступника. Але ось у вересні 2018-го Рєзніков знову втратив своє місце, а вже через півтора місяці «скинули» та його протеже Гайдая. Для цього Москаль провернув схемуспочатку призначивши заступником голови Мукачівського району свого союзника Іллю Токаря, а потім призначивши того в.о. замість Гайдая, який перебував у відпустці (який використовував його для отримання диплома Академії державного управління). А перед цим Мукачівська райрада визнала роботу свого керівника незадовільною, звинувативши, зокрема, у провалі наміченого ремонту доріг у районі — на який із бюджету виділили, за різними даними, від 20 до 47 мільйонів гривень.
Гайдай намагався довести незаконність свого усунення через суд, проте марно. Можливо, його звільнення було погоджено у Києві. Він на кілька місяців втратив роботу, і лише влітку 2019 отримав посаду радника патронатної служби новопризначеного голови Закарпатської ОДА Ігоря Бондаренка. Проте вже 9 вересня 2019-го Гайдая знову звільнили. Відомо, що він серйозно розраховував на місце заступника губернатора Закарпаття, проте тоді ж з'явилося звернення Закарпатської обласної ради до президента Зеленського з проханням не призначати на цю посаду «такої одіозної та неоднозначної постаті» та знайти замість Гайдая «людину з вищими моральними та діловими якостями». Однак це звернення якщо в чомусь і переконало Зеленського, то лише в одному — необхідності прибрати Гайдая із Закарпаття. Але лише для того, щоб 25 жовтня призначити його новим головою ВДА Луганської області.
Сергій Гайдай та церковне питання
Цікавий факт: 12 лютого 2017 року Сергія Гайдая урочисто нагородили церковним орденом Святителя Миколи Чудотворця. Все б щось нічого, адже дуже багато держчиновників отримували та отримують різні церковні нагороди, проте орден йому вручив архієпископ Мукачівський та Ужгородський Феодор (з 2018-го митрополит), який очолював Закарпатську єпархію УПЦ МП. Вручив за «заслуги перед церквою та благодійність», що має на увазі неодноразову матеріальну та іншу допомогу, яку надає Гайдаєм цій церкві. Знов-таки, все б нічого, якби церковне питання в Україні не зробили максимально політизованим, а УПЦ МП уже тоді не оголосили «проросійською». Більш того, архієпископ Феодор (Мамасуєв) на той час уже був відомий своєю категорично негативною позицією щодо переходу УПЦ МП до «єдиної української церкви», а 2016-го, за рік до нагородження Гайдая, їздив до Москви і приймав участь у Синоді РПЦ. Чи не з Москви було привезено орден, вручений потім Гайдаю? Звісно, вибір церкви — особиста справа кожного, однак Гайдай уже тоді публічно позиціонував себе з «проукраїнських» позицій, він балотувався від Блоку Петра Порошенка, в чому можна знайти ознаки двозначності (м'яко кажучи), а то й неприхованої «зради».
Втім, варто додати, що 21 серпня 2020 року вже президент Зеленський своїм указом №335 нагородив митрополита Феодора державним орденом "За заслуги" 2 ступеня. І це на тлі нічим не стримуваного владою тиску на УПЦ МП з боку певних політичних сил, які тут дуже бурхливо відреагували на це нагородження:
Як втратити область
«Епоха Гайдая» запам'яталася мешканцям Луганської області не лише російським вторгненням 2022-го, а й масштабними пожежами 2020-го, що передували йому. До того ж виборці кількох районів Луганщини отримали від обласної та центральної влади смачний плювок у душу, коли їх не допустили до участі у місцевих виборах. На тлі цього інші недоліки губернатора Гайдая виглядали вже не так кричуще, але вони були...
Станіслав Іванов, для Skelet.Org
По темі: Як Шахов Луганщину ділить
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!