Сергій Чоботар: старий непотоплюваний корупціонер. ЧАСТИНА 1
Спроби колишнього аваківського заступника приховати своє корупційне минуле та обілити своє не менш корупційне сьогодення не виправдали витрачених часу та коштів. НАБУ таки прийшло до Сергія Чеботаря у скандальній «справі про рюкзаки», і тепер він зайнятий порятунком з-під арешту свого нажитого непосильною працею майна. Не втрачаючи надії ще раз повернутися у владу – якщо не в нинішню, то в наступну.
Але зворотним боком цієї справи є політична війна, що розгорілася в Україні, між «партіями Майдану». «Народнофронтівці» Яценюка-Турчинова та угруповання Авакова вже давно гризеться за владу з «вінницькими» та «сім'єю» Порошенка, А їх обох атакує НАБУ, що знаходиться на короткому повідку американського ФБР і грає на користь «вашингтонських хлопчиків». Від того, хто переможе в цьому собачому звалищі, результат якого все ближче, багато в чому залежить і майбутнє Сергія Чеботаря.
Сергій Чоботар. Людина з гастронома
За даними Skelet.Org, протягом 2015-2016 р.р. Чоботар так довго і старанно боровся за очищення своєї репутації від «замовного очорнення», що заодно «потер» всю свою минулу біографію, про яку він і так не надто поширювався. Тому все життя Чеботаря в період до його першого публічного скандалу (справа про паспорти) скукожілось до короткої примовки «народився — хрестився — одружився». І, проте, деяка уривчаста інформація про це збереглася.
Чоботар Сергій Іванович народився 9 вересня 1952 року, проте місце свого народження він чомусь приховав (або видалив) у всіх доступних джерелах інформації. Невідомо навіть, чи служив він в армії, чи провів цей час більш цікаво. Але ось у 1982 році наш герой вступив до Української сільськогосподарської академії (нині – Національного університету біоресурсів), закінчивши її 1987-го, проте не з намірами стати агрономом у колгоспі. Джерела Skelet.Org повідомляли, що в цей час Сергій Чеботар влаштувався працювати м'ясником у київському гастрономі, а незабаром став завідувачем м'ясного відділу. Стерше покоління українців ще пам'ятає, що здобути таку посаду у 80-х можна було лише за дуже великим «блатом». Чи рухали його батьки, родичі, чи рідня дружини — це поки що залишається невідомим. Але їхнього впливу було достатньо, щоб 1990 року молодий спеціаліст Сергій Чеботар очолив управління Гастрономторгу при Московському райвиконкомі Києва. Саме тоді країна увійшла в епоху жахливого дефіциту продуктів, тож Чоботар буквально сидів на золотій жилі – завдяки чому добре поправив своє матеріальне становище та обзавівся масою корисних знайомств. Заодно він обрався депутатом Московської районної та Київської міської рад, зберігши ці мандати до 1994 року.
Але фортуна Чеботаря була мінлива. 1993 року з ним сталася якась нагода, його перший гучний скандал. Його вдалося зам'яти і замовкнути, але чеботареві довелося буквально тікати з країни. Про це ходять лише чутки: кажуть, що Чоботар «поплутав рамси» та «накосорізив» перед кримінальними «авторитетами» Києва, та так, що вирішити справу переговорами та відкупом не вдалося. Завдяки численним знайомствам, Сергію Івановичу не довелося блукати по чужині у пошуках заробітку: його влаштували до посольства України в Польщі, радника з економічних питань. За кілька років Сергій Чеботар розгорнувся і у Варшаві, очоливши там торговельно-економічну місію — тобто сів на дуже прибутковий «потік», адже у 90-х значна частина імпорту йшла в Україну саме через Польщу.
Втім, як казали, він і там зумів на чомусь оскандалитися, тож його кар'єра комерсанта в МЗС не мала розвитку.
Можливо, це було якимось чином пов'язане зі скандальною справою про торгівлю українськими дітьми, яка прогриміла якраз наприкінці 90-х. Тоді через структури МЗС за участю чиновників інших відомств було налагоджено конвеєр усиновлення українських сиріт іноземцями — і за кожну дитину усиновителі платили добрі «відкати». При цьому ніхто не піклувався ні про особи усиновителів, ні про подальшу долю усиновлених, і незабаром у ЗМІ з'явилася інформація про те, що таким чином українських дітей купують работоргівці, педофіли та «чорні трансплантологи». На короткий час спалахнув скандал, але, який торкнувся відомих політиків із МЗС та «Народного Руху», він був зам'ятий Кучмою напередодні виборів 1999 року (в обмін на політичну підтримку правих). Так от, пізніше неодноразово з'являлася інформація, у тому числі від колишніх працівників МВС, що Сергій Чеботар колись був причетний до «торгівлі дітьми» – можливо, саме до цієї справи.
До кінця 90-х багатьох столичних «авторитетів» уже перестріляли, і Чеботареві вже нічого не заважало повернутися до Києва. Нове століття він зустрів як віце-президент Української спілки промисловців і підприємців (УСПП). Цікаво, що тоді членом правління УСПП був Сергій Каплін, нинішній непримиренний антагоніст Чоботаря Цікаво, що вони тоді з ним не поділили? Не менш дивним є й інше: УСПП завжди був «тусовкою» бізнесменів та чиновників Південного Сходу (особливо Луганської області), і якщо присутність у ньому Капліна пояснювалася близькістю до прем'єра Пустовойтенка, то хто і навіщо встромив туди віце-президентом Чеботаря? Із цього приводу навіть є цікавий «слухок» про те, що тоді, на рубежі століть, Каплін і Чеботар нібито були заодно, людьми з однієї команди, але потім через щось посварилися так міцно, що стали заклятими ворогами.
Сергій Чоботар. Від Медведчука до Турчинова
Про численні зв'язки та здатність працювати на кілька панів одночасно красномовно говорили віхи у біографії Сергія Чеботаря. У 2000-2001 він був радником прем'єра Віктора Ющенка, а в 2001-2002 залишився ним же за прем'єра Анатолія Кінаха; 2001-го отримав роботу в Адміністрації президента України, коли її очолював Володимир Литвин, і продовжив там працювати у Віктора Медведчука. У сферу його діяльності входив зв'язок із правоохоронними органами та координація судової реформи: у руках Чеботаря вони перетворилися на знаряддя корупції та шантажу.
Пізніше низка працівників Адміністрації навіть написала колективний лист-скаргу, в якому розповіли про влаштований Сергієм Чеботарем у 2002-2004 р.р. кадровий терор. Скориставшись політикою Медведчука по боротьбі з «кольоровою революцією», що готується, Чеботар вирішив влаштувати в Адміністрації таку собі чистку. І почав копати під колег (особливо під підлеглих) щодо їхніх можливих зв'язків з іноземними організаціями, посольствами та розвідками. Але не з патріотичних чи вірнопідданих, а з меркантильних міркувань: з тих, на кого він зумів накопати якийсь компромат, Чеботар вимагав гроші.
Свій терор Сергій Чеботар розповсюджував і за межі Адміністрації: його жертвами були бізнесмени та керівники підприємств, які підтримували Віктора Ющенка. Втім, іноді дії Чеботаря були звичайними рейдерськими атаками. Саме він ініціював масштабний «наїзд» перевіряючих органів на ВАТ «Трускавецькурорт». Також, за інформацією різних джерел Skelet.Org, Чеботар приклав руку до масштабної фальсифікації виборів у 2004 році: зокрема, чинячи тиск на місцеві суди, загрожуючи їхнім головам звільненням.
Але, незважаючи на все це, після першого Майдану Чеботар перейшов «у спадок» до Секретаріату президента України, пересидівши там Зінченка та Рибачука. Говорили, що це сталося завдяки Турчинову, якого Чеботар зайшов із великим портфелем різного компромату на потрібних людей. І з 2005 року Чоботар знову курирував на Банковій роботу судових і правоохоронних органів, користуючись своїми можливостями – прославившись у певних колах відомим «вирішальним».
Сергій Чоботар: старий непотоплюваний корупціонер. ЧАСТИНА 1
Чеботаря прибрали з Банкової тільки за Вікторе Балозі, з яким він не спрацював. Нову посаду начальника управління з питань діяльності органів юстиції та правоохоронних органів він отримав уже у Секретаріаті Кабміну України, причому у березні 2007 року, коли Кабмін очолював Віктор Янукович, тобто у розпал кризи влади. І залишився там працювати при Юлії Тимошенко (Казали, що при клопотанні Турчинова). Як бачимо, політичною принциповістю Сергій Чеботар ніколи не вирізнявся, і його життєве кредо – це мати хорошу посаду за будь-якої влади.
Сергій Чоботар
Нафта та паспорти
Після стільки років усіляких махінацій, рано чи пізно Чоботар мав вляпатися у гучний публічний скандал. І це сталося у 2008 році, причому двічі! Тоді Чоботар, залишаючись у Секретаріаті Кабміну, отримав також посаду шостого (!) заступника міністра кабінету міністрів. Ця посада красномовно говорила про те, що чиновницький апарат української влади продовжував збільшуватися, як на дріжджах. Однак часи були вже не ті, і факти корупції швидко надавалися публічному розголосу через ЗМІ, насамперед електронні.
Сергій Чоботар: старий непотоплюваний корупціонер. ЧАСТИНА 1
Спочатку, у березні 2008-го, Чеботар став учасником чергового протистояння навколо Кременчуцького НПЗ, яким володіла компанія «Укртатнафта». За контроль над ним сперечалися дві сторони: група «Приват», яка вже розпоряджалася заводом через нового керівника «Укртатнафти» Павла Овчаренка та міноритарного акціонера (1,5%) Геннадія Корбана, і прем'єр Юлія Тимошенко, яка заявляла, що хоче «повернути завод державі» шляхом передачі 18% акцій «Укрта наявним 43%). Щоправда, як писали ЗМІ, насправді Тимошенко хотіла лише накласти на ці акції свою руку, а заразом передати завод під контроль свого протеже Сергія Пашинського, який був таким самим рейдером, як і Корбан. Роль Чеботаря тоді полягала в організації проведення зборів акціонерів «Укртатнафти», з метою усунення Овчаренка, та подальшого захоплення НПЗ, яке охоронялося бійцями ВВ. Він потім особисто рапортував Тимошенко про події в офіційному листі – і скаржився на главу президентського Секретаріату Балогу, який виступив на боці Корбана і «Привату». У цій дуже брудній і дуже заплутаній історії прізвище Чеботаря постійно майнуло на сторінках ЗМІ — і так він отримав свою першу скандальну популярність.
За кілька місяців Сергій Чеботар засвітився у гучному паспортному скандалі, який зрештою призвів до його звільнення. Його передісторією була діяльність ДП «Ресурси-Документ» (що здійснює виготовлення та видачу документів), яким з 2004 року керував Володимир Швачко – людина з дуже одіозною репутацією, яка перетворила це підприємство на джерело свого збагачення. І не лише свого, оскільки його «непотоплюваність» завжди забезпечувалась прикриттям з боку дуже високопосадовців – що, зрозуміло, можна було отримати не безкоштовно.
Володимир Швачко
У 2007 році про махінації Швачка та його «Ресурси-Документ» повідомили ЗМІ. В принципі, було опубліковано те, з чим і так уже кілька років стикалися українці, які оформляли закордонні паспорти: система поборів, яка збільшувала вартість отримання паспорта у рази. При цьому плата за «додаткові послуги» перераховувалася на рахунки СК «Добробут», СК «Просто страхування» та інших фірм, які контролює Швачко та його шурин Юрій Прудниковий. На кожному паспорті вони «заробляли» від 100 до 350 гривень – адже закордонні паспорти тоді видавалися сотнями тисяч! Однак на публікації ЗМІ «шаражка» Швачка, як то кажуть, чхала. Неприємності обрушилися на нього тільки після того, як цей вигідний бізнес вирішив вирвати у нього регіонал Василь Миколайович Грицак, колишній начальник управління матеріально-технічного забезпечення МВС (не плутати із «СБУшником» Василем Сергійовичем Грицаком), перша дружина якої була племінницею Леоніда Кравчука. Грицак лобіював інтереси консорціуму «ЄДАПС», домагаючись передати йому права на виготовлення закордонних паспортів, а тому виступав за перехід на нові паспорти: спочатку з полікарбонатною сторінкою, на яку дані та фото наносили лазером (прийнятий у 2007 році), а потім на електронні паспорти з чіпами та біометрами. Швачко, не маючи можливостей виготовлення таких паспортів, відстоював старі, паперові документи зразка 1994 року з паперовими сторінками та фотографіями, що вклеюються. Крім того, ЗМІ повідомляли, що бланки паперових паспортів зразка 1994 року від Швачка добре розхоплювалися на чорному ринку — за них давали до 5 тисяч доларів.
«ЄДАПС» отримав замовлення друкувати пластикові сторінки нових паспортів, проте фірма Швачко не йшла з ринку та застовпила за собою всю систему видачі документів. І тоді Грицак пішов ва-банк, ініціювавши перевірку діяльності ДП «Ресурси-Документ», яке виявило розтрату державних коштів у розмірі 4,43 мільйона гривень. Що дозволило регіоналам, буквально останніми днями перебування у керівництва МВС команди Василя Цушка, ухвалити рішення про ліквідацію ДП «Ресурси-Документ». Однак влада змінилася, і виконувати рішення «старого режиму» Швачко не поспішав: «Ресурси-Документ» продовжив свою роботу до весни 2008 року, а потім за сприяння нового міністра МВС Юрія Луценка було замінено новим ДП «Документ» — фактично клоном колишнього підприємства (у них навіть був реєстраційний номер).
Здавалося б, а до чого тут Чоботар? А він, разом із новим віце-прем'єром Турчиновим почав активно лобіювати створення окремої Державної міграційної служби (ГМС), до відання якої передали б не лише видачу паспортів, а й багатьох інших документів – аж до прав водія.
Крім того, у 2009 році Чоботар та Турчинов намагалися створити окремий реєстр ГМС, одночасно блокуючи створення Єдиного реєстру України. При цьому формувати електронний реєстр ГМС доручили все ті ж самі ДП «Документ», а вона найняла для цього якихось студентів з вулиці – тобто із жахливими порушеннями всіх процедур та законів про збереження особистих даних громадян України. Тоді ЗМІ зауважували, що цей реєстр ГМС може бути використаний командою Тимошенко для спроби фальсифікації виборів.
І цю службу таки було створено рішенням Кабміну, причому кілька разів поспіль, оскільки ці рішення тричі ветувалися президентом Ющенком (тоді війна між прем'єром і президентом була вже в самому розпалі). При цьому Чеботар щоразу вставав на бік інтересів ДП «Документ». Наприклад, саме Чеботар всіляко гальмував та блокував перехід України на біометричні паспорти – які б виготовляв «ЄДАПС», та ратував за звичайні паперові паспорти, які робило та видавало ДП «Документ». І він проштовхнув розпорядженням Камбіна, яким у липні 2009 року з резервного фонду «Документу» перерахували 10 мільйонів гривень на нібито складання реєстру ГМС. Доля цих грошей невідома, адже складання реєстру Швачко, як зазначено вище, доручив набраним із вулиці за копійки безробітним молодим людям.
Більше того, пізніше Чеботар наполягав (в офіційному листі до Турчинова) на тому, щоб Кабмін своєю постановою №1184 від 20 жовтня 2009 року дозволив випуск 50 тисяч (Чеботар просив 90 тисяч) паспортів старого зразка 1994 року, нібито для українців з особливими релігіями. України). Нагадаємо, що саме ці паспорти мали попит на чорному ринку.
Нарешті, у січні 2010 року, у розпал виборів, була здійснена спроба рейдерського захоплення поліграфічного комбінату «Україна» людьми з команди Тимошенко. Тут варто згадати, що, по-перше, комбінат «Україна» контролювався тоді консорціумом «ЄДАПС» та Грицаком, а по-друге, комбінат виготовляв бюлетені для президентських виборів. Люди Тимошенко заявили, що регіонали друкують на «Україні» ліві бюлетені для фальсифікації виборів і спробували взяти його під свій контроль. У цьому брав участь і Сергій Чеботар, який мало не координував захоплення підприємства. Ось тільки питання виборів його цікавило найменше, бо на кону був сам комбінат, на який давно облизувався Володимир Швачко.
Але велика політика внесла свої корективи: на виборах-2010 переміг Янукович, після чого з роботи було звільнено Серія Чеботаря, а через кілька місяців накрився і бізнес Володимира Швачка – і в системі видачі документів домінуюче становище зайняв «ЄДАПС». Втім, після другого Майдану все знову змінилося: «ЄДАПС» зазнав розгрому (не без допомоги Чеботаря, який став заступником Авакова), а ДП «Документ» на чолі зі Швачком знову опинився на коні паспортної справи. І судячи з їхньої нещодавньої реклами (послуга швидкої видачі закордонного паспорта коштує 3500 гривень) справи у них процвітають!
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Чоботар Сергій: старий непотоплюваний корупціонер. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!