Сергій Ганжа з дочкою Надією
Ім'я Сергія Ганжі, генерал-майора СБУ, керівника політичної «охоронки» Віктора Януковича, українці дізналися після кривавих подій на Майдані – його звинуватили в організації силової спецоперації «Бумеранг». Під його керівництвом нібито виділяли гроші спонсори «сім'ї» Януковича на розгін мітингувальників і саме він, нібито, особисто віддавав накази відкривати стрілянину по людях під час Євромайдану.
Проте Ганжа не є новим персонажем для України. Він довгий час грабував країну, але завжди залишався у тіні. З його ім'ям пов'язані великі махінації: бензинова криза 2005 року, розкрадання у Держрезерві, рекет фірм у Дніпропетровську та фальсифікація кримінальних справ.
Skelet.Org розповідає про те, як продавав Батьківщину той, хто присягнув їй на вірність.
Сергій Ганжа: З учителів до «есбеушників»
Біографія Сергія Ганжі – це кілька рядків про народження та короткий послужний список. Силовик повністю «почистив» інформацію про себе і весь час був у тіні. Навіть писати про Ганжу у пресі стали лише після того, як він виїхав з України. Skelet.Org знайшов деякі факти із життя Сергія Валентиновича, які він хотів приховати.
-
Ганжа Сергій Валентинович народився 13 липня 1959 року у смт. Петрове Кіровоградської області. Після закінчення школи молодик не пішов здобувати вищу освіту, а рік відпрацював у колгоспі «Дружба» слюсарем. 1977 року його призвали на службу до Радянської армії. Повернувшись зі служби, він влаштовується працювати до Петровського райвиконкому інструктором з роботи добровільних народних дружин. Що мала на увазі ця робота? Народні дружини – це об'єднання передовиків виробництва, які працювали під керівництвом та контролем партійних органів у взаємодії з міліцією. Вони забезпечували лад на вулицях рідного селища. Юний дембель ними курирував. Попрацювавши менше року, Ганжа вступає до Кіровоградського педагогічного державного інституту. 1985 року він отримує диплом вчителя історії. Молодий фахівець потрапляє за розподілом до Водянської 8-річної школи. Спочатку він веде уроки історії, але вже за рік стає директором навчального закладу.
1986 року Сергій Ганжа вирушає до Києва для служби в органах державної безпеки.
Володимир Іванович Желіба
Сказати, що цей факт дуже дивовижний, це не сказати нічого. Середньостатистичний директор провінційної школи перебирається до столиці служити у КДБ. Однак магії у цій ситуації ніякої немає. Все зроблено за знайомством. У Києві із середини 80-х існувало «кіровоградське земляцтво». Біля його джерел стояв нині покійний Володимир Іванович Желіба, який багато років був головою Кіровоградського облвиконкому, потім народним депутатом і першим послом України в Білорусії.
Саме він відправив подає надії директора-історика до Києва. Чим займалося «кіровоградське земляцтво»? Організація, до речі, офіційна, мала зі столиці покращувати життя провінційного міста. Але насправді виявилося, що виділені Києвом гроші не доходили до рахунків «земляцтва», а одразу осідали в кишенях керівників.
Сергій Ганжа: служба та бензинова криза
КДБ відправила Сергія Ганжу до РРФСР проходити курси удосконалення офіцерського складу, що діяли при 1-му Головному управлінні КДБ СРСР (ПГУ КДБ). Їхнє головне завдання — підготовка спецрезерву КДБ для дій у воєнний час. На курсах із українських силовиків робили щось на кшталт американських «зелених беретів». Повернувшись після навчання, Сергій Валентинович очолив Управління КДБ у Київській області. Нагадуємо, це у віці 30 років та без профільної освіти.
-
Далі про пана Ганжу практично нічого не відомо. Крім того, що він з моменту набуття Україною незалежності, залишився працювати в лавах тепер уже СБУ.
І про нього й далі не було б чути, якби Ганжа не вирішив урвати собі шматок від «жирного» куша. Він прийняв рішення заробити за рахунок бензинової кризи, яка вибухнула 2005 року. У квітні 2005 року, незважаючи на обіцянки «помаранчевої влади» про регулювання цін, вартість бензину та дизпалива поповзла вгору. Не варто стрибок пов'язувати із політичними іграми — на збільшення ціни вплинули виключно економічні підґрунтя. Але український уряд не шукав вихід. Замість створення національної вертикально-інтегрованої компанії, яка могла стати серйозним оператором на ринку нафтопродуктів, вона пішла іншим шляхом. Мінекономіки на чолі із Сергієм Терьохіним встановило граничний рівень оптово-відпускних цін на товар. Придбати паливо за урядовими цінами можна було лише на заправках, які контролює держава, – «Екоіл» та «Укрнафта». Природно збунтувалися компанії, які не побажали працювати собі на збиток. Тоді на них нацькували Антимонопольний комітет. «Ізгоями» виявилися «ТНК-ВР» та «Лукойл-Україна». Незабаром Рада скасувала ввізне мито на імпортне паливо, а Віктор Ющенко зняв цінові обмеження. Користуючись цими привілеями, в країну почали постачати імпортний бензин та дизпаливо. Забезпечували безперебійне постачання закордонного товару представники київського СБУ. Керував процесом і «кришував» його Сергій Ганжа. Іноземне паливо в Україні викликало кризу: вітчизняні нафтопереробні заводи не витримали конкуренції і три з шести призупинили роботу. А от закордонним трейдерам все було на руку: вони давали відкат силовикам і безперешкодно, звісно, з невеликими витратами, торгували на новому ринку.
І хоч схема була досить мудрою та прогресивною, але за все треба платити. 2005 року Віктор Ющенко ще мав важелі впливу та мав авторитет. Він розрулив бензинову кризу так: київське СБУ відправив у «посилання», а Юлію Тимошенко ще далі, позбавивши посади прем'єра.
Сергія Ганжу перевели до Дніпропетровська, щоб він зміг відсидітися. Сергій Валентинович зайняв крісло першого заступника начальника управління СБУ у Дніпропетровській області. Посада непримітна, але дуже прибуткова.
Кар'єрні політичні сходи
Наприкінці 2004 року Ганжа вступає до лав «Нашої України». Цей факт політичної біографії Сергій Валентинович ретельно приховував: не личить відданій людині Януковича та «Сім'ї» водитися, хоч і в минулому, з «любими друзями».
2006 року у всій Дніпропетровській області кермував з «відсидки» у США Павло Лазаренко. Під шумок формування облради Сергія Валентиновича обрали заступником мера Дніпропетровська Івана Куліченка, звісно, від «Нашої України». До його обов'язків входило курування питаннями промисловості. Трохи згодом він став керувати питаннями діяльності виконавчих органів.
У цей період спалахнув великий скандал, до якого був причетний Сергій Ганжа. Проти Івана Куліченка обласна прокуратура під керівництвом Володимира Шуби порушила кримінальну справу за фактом незаконного будівництва у Форосі оздоровчого комплексу «Таврія» для еліти. Загалом його зведення почалося 2001 року, коли селищна рада Фороса віддала Дніпропетровській облдержадміністрації, яка тоді перебувала під чуйним керівництвом Миколи Швеця, 37 гектарів рекреаційних земель разом із недобудованим 20-поверховим корпусом санаторію «Таврія». Передбачалося, що великі дніпропетровські промислові підприємства вкладатимуть гроші в санаторій, щоб там могли відпочивати та поправляти здоров'я заводчани. Але не тут було, будівлю знесли, а на його місці збудували елітні корпуси для сильних світу цього. 2006 року будівництво набуло крутих масштабів – дніпропетровські підприємства зобов'язали виділяти гроші на «новобуд» для депутатів. По суті, заводи платили таку собі данину. Ініціатива щодо виділення йшла від обладміністрації, а точніше від Департаменту, який відповідає за питання промисловості. Як ми розуміємо, біля його керма стояв не хто інший, як Сергій Валентинович Ганжа. І всі гроші йшли через нього. Лише за рік, за неперевіреними даними Skelet.Org, підприємства «відстебнули» 800 тис. гривень Зазначимо, що за «Таврію» відповідали комерційні структури «Преспектива-1» та «Приватбанк». Цікавий факт, у 2010 році Сергій Льовочкін, керівник адміністрації президента Віктора Януковича, відпочив у комплексі на 3 млн гривень і … не розплатився.
Рахунок Сергія Льовочкіна у комплексі Таврія
2007 року Ганжа стає новим лідером політичної партії «Всеукраїнський патріотичний союз» (ВПС). Об'єднання було суто технічним, створеним із єдиною метою існувати для «підхоплення». Так сталося буквально за рік. ВВС разом із Народною партією, якою керував Володимир Литвин йдуть на вибори до міської ради Києва. Ганжу та Литвина представив один одному нардеп Ігор Шаров, майбутній керівник спікерської фракції Союзники Литвину, швидше за все, тоді знадобилися створити блок його імені. Адже партії дісталося лише два місця зі 105 у виборчому списку Блоку Литвина. Першим номером у списку став Віктор Пилипишин, який на той час очолював Шевченківську районну держадміністрацію столиці, а негласним «другим» — Сергій Ганжа.
У результаті Блок Литвина створив однойменну фракцію, ставши частиною більшості Київради, яка підтримувала столичного мера. Леоніда Черновецького. Зазначимо, що на цей момент Сергій Валентинович повністю зрікся помаранчевої влади і почав «топити» за коаліцію. Практично одразу Блок Литвина входить до коаліції Юлії Тимошенко. Леді Ю посилює свої позиції та починає «добивати» Віктора Ющенка, знімаючи з крісел міністрів від «Наша Україна». За допомогу Юлія Володимирівна віддає Литвину злачні посади у Держкомрезерві та Держкомземі. Керівником Держкомрезерву Володимир Литвин, а формально Кабмін від імені Юлії Тимошенко, призначає Сергія Ганжу. Варто уточнити, для Юлії Володимирівни ця кандидатура стала головним болем. Вона тривалий час не погоджувалась на призначення, але Литвин тиснув. У результаті вона здалася, адже ставити свою людину Тимошенко не хотіла. Їй не потрібна була пляма на репутації за пограбування відомства.
Кабінет Сергія Ганжі у Держрезерві
Сергій Ганжа. Як крав «старший завгосп»
Держрезерв України – надзвичайно хлібне місце. Його завжди вважали «закритою» організацією, таємницею за сімома печатками. Не личить знати ворогові, скільки запчастин до танків і літаків зберігається в засіках Батьківщини, а також який «потенціал» має країна. Насправді, все простіше: під вивіскою суворої таємності легко вести тотальний дерибан усього того, що належить Україні. А робити це вигідніше тому, хто зберігає «ключи» від цих самих засіків. Усі чиновники, які були біля керма відомства, розробляли схеми розкрадання майна, корупційні шляхи для виведення коштів, створювали фіктивні структури. Проте всіх перевершив «старший завгосп» Ганжа.
Через тиждень (!!!) після призначення Сергія Валентиновича, що ледве тримається на плаву в кризу Держрезерв, закупив 10 нових авто, зокрема кілька представницьких «Лексусів» (по 1 млн 320 тис. гривень за одиницю) і «Тойот». І це при тому, що відомство мало цілком добрий автопарк. Автомобілі зі знаками від 0080 до 0088 потрібні були «для своїх потреб». Принаймні саме таке цільове призначення мали машини.
Закуповувалися автомобілі через державне підприємство "Ресурспостач", яке підкорялося Держрезерву. Їхня вартість була в рази вищою, ніж у самих понтових салонах Києва. До речі, хочеться згадати, що «бос» Ганжі спікер Володимир Литвин у цей період кризи просив усі держструктури утриматися від витрат. Мабуть, -10 мільйонів вже не береться до уваги. Саме тоді багато ЗМІ, згадує Skelet.Org, передрукували статтю-викриття «Кому криза, кому Лексуси», але знайти її в Інтернеті неможливо – Ганжа почистив медіапростір.
Друге, що зробив Сергій Валентинович на новій посаді, потурбувався про свої гроші. Ні з того ні з сього, державне відомство відкриває три рахунки (гривневий, доларовий, євровий) у «Європейському банку» — у невеликій фінустанові із сумнівною репутацією. І це тоді, коли на плаву залишалися лише великі банки, а дрібні поглиналися монополістами. Природно, коли Ганжа залишав посаду, «Європейський» погорів, а точніше її ліквідували з усіма рахунками Держрезерву. Хто і як на цій корупційній схемі збагатився цілком зрозуміло.
Skelet.Org пропонує розглянути основні напрямки діяльності нового «старшого завгоспу»:
- фіктивні угоди. У 2008 році Держрезерв заплатив 36 млн. гривень приватній донецькій компанії «Продукти харчування» за фіктивне зберігання курячого м'яса. Нібито фірма протягом року зберігала 64 тисячі тонн м'яса відомства. Насправді товар знаходився в холодильних камерах ДК «Комбінат Новий», яка входила в систему Держрезерву. Вийшло, що бюджетні гроші було віддано за неіснуючі послуги незрозумілій фірмі. До речі, все це відбувалося, коли на українському ринку не було м'яса, а вартість його зашкалювала. Тоді Кабмін дозволив структурі продажу товару підприємствам м'ясопереробної промисловості задля стабілізації ціни. Це вимагало поповнення запасів у державних засіках: так у Держрезерву з'явилися багатостраждальні 64 тис. тонн м'яса. Чому ж платили гроші якійсь лівій донецькій фірмі? Ніхто не відповів. Почала розбиратися столична прокуратура, але справу швидко звели нанівець. Дійшли висновку, що за закупівлю відповідав екс-керівник Держрезерву Михайло Поживанов, якого змінив Сергій Ганжа. Потім фірма «Продукти харчування» звернулася до суду та вимагала понад 36 млн. гривень за свої послуги. Феміда стала на бік приватника. Держрезерв, а точніше Сергій Валентинович, заплатив. І тут головне нестикування: Ганжа знав, де знаходиться м'ясо, але чомусь віддав гроші. Відповідь очевидна – все це продумана схема махінації. Зазначимо, що 2010 року суд зобов'язав донецьких бізнесменів повернути державі гроші;
- Аукціони із заниженими цінами. У 2008 році Держрезерв оголосив аукціон із продажу матеріальних цінностей. Реалізовували кілька тисяч тонн чорного та кольорового металопрокату, бензину та інших товарів. Стартова ціна всього виставленого на продаж становила близько 800 млн. гривень. Проте експерти кажуть, що товар віддавали за заниженою вартістю 25% від ринкової ціни. Таким чином, продукція зі стартовою ціною майже 800 млн гривень мала реалізовуватися щонайменше на 2 млрд дорожче — за 3 млрд гривень. Ганжа та його соратники пішли хитрим шляхом: вони приховали інформацію про аукціон та віддавали запаси держави своїм фірмам. Потім ці «свої фірми» швидко перепродували товар у кілька разів дорожче. Виручку Сергій Валентинович та його спільники забирали собі. Зазначимо, що у 2010 році за результатами масштабної перевірки список цих структур оголосили. До нього увійшло 15 підприємств:
- Баришівська екологічна компанія,
- "Пром-Інвест-Технології",
- Кримський Агроторговий Дім,
- «Укрметалозабезпечення»,
- Національна інвестиційна компанія-2006,
- «БФ Склад»,
- "Мегатрансінвест",
- «Аміріс»,
- "Сфера-Транс",
- «Ресурс Інвест Груп»,
- «Промресурс»,
- «Статус Бізнес Груп»,
- «Діалог-Плюс»,
- «Ввіко»,
- ТД "Бізнесметпроект".
До 2010 року, за даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб, п'ять із цих фірм вже припинили роботу.
- Суттєві недостачі. За період 2008-2009 років було втрачено держзапасів на суму 2,4 млрд. гривень, а через неефективне управління фінансовими та матеріальними ресурсами державі завдано збитків у розмірі 4,2 млрд. гривень. Крім цього, дебіторська заборгованість багатьох підприємств становила 3 млрд гривень. Якщо говорити простими словами, це означає, що відомство продавало товар у кілька разів дешевше, а купувало дорожче. Також підприємства не завантажувалися на повну силу. Наприклад, сховища були заповнені лише на 21%, нафтобази – на 11%, склади – на 53%. Ця інформація стала відома Skelet.Org із звіту ревізії КРУ, яка провела перевірку у структурі. Щоправда, зроблено це було у 2010 році, коли Сергій Ганжа на всю оборону захищав країну та «сім'ю» Януковича. Звіт широкого загалу не оголосили;
- Продаж товару "своїм". Перед самим виходом із Держрезерву Сергій Ганжа зміг провернути кілька афер та добре наваритися. Він продав майже мільйон літрів етилового спирту класу Люкс за смішною ціною. З подачі Сергія Валентиновича провели закритий тендер, куди пустили лише «потрібні» фірми. Весь спирт викупила невідома донецька чепешка «Універсал-буд», створена за кілька днів до тендеру. Після цього товар потрапив до нелегальних виробників горілки. Вони наштампували стільки пляшок паленки, що вистачило б кожному українцю. Продавали її за гроші. Така операція призвела до обвалу лікеро-горілчаного ринку України. Друга афера відбулася, коли Держрезерв продав ТОВ «Енергомашімпекс» 23,4 тонни дизельного палива закладки 2003-2005 років за ціною 1,5 гривень за літр. Для порівняння: на той час вартість палива по всій країні перевищила 7 гривень. Більше того, ця фірма виграла тендер і отримала можливість придбати 15,7 тонн бензину за 1,6 гривні за літр. А тепер найсмішніше – за рік до цього відомство закупило продане паливо та бензин за ціною 9,9 гривень за літр у ТОВ «Європродуктінвест», плюс заплатило 4 млн. гривень за прострочену оплату рахунків. Таким чином, Ганжа за рік знизив у 10 (!!) разів вартість товарів.
Як видно, фірма у 2009 році, одразу після угоди, зупинила діяльність.
Варто зазначити, що не сам Сергій Валентинович такий поганий, що обчистив до липки всі резерви держави. Сама система та специфіка функціонування Держрезерву дозволяють створювати корупційні схеми. Наприклад, у засіках батьківщини будь-який товар не лежить роками. З періодичністю його продають, щоби закупити нове. Звичайно, у цій схемі будуть втрати, але деякі особи їх роблять шаленими.
У грудні 2009 року Кабмін звільнив Сергія Ганжу з посади керівника Держрезерву. Сергій Валентинович написав заяву на власне бажання. У міністерстві говорили, що йому запропонували роботу в партійних структурах.
Зазначимо, що за час роботи Ганжі «старшим завгоспом» його ніхто ніколи не критикував. Хоча всі бачили та розуміли масштаби крадіжки. Однак звинувачувати в чомусь Ганжу — фактично те саме, що звинувачувати спікера, яким на той момент став Володимир Литвин. Але за «гріхи» все ж таки знайшли відповідального. Сергій Ганжа нестачу, розтрати та фікцію спихнув на одного зі своїх заступників – Миколу Сіньковського.
Департамент "Т"
Наступні два роки, з 2010 до 2012, випали з офіційної біографії Сергія Ганжі. Однак Skelet.Org дізнався, що у цей період він був консультантом Апарату Верховної Ради України. За цією гучною посадою ховалося лише те, що Сергій Валентинович став особистим помічником Володимира Литвина. Правда, він ніколи це не афішував і вважав за краще викреслити зі свого життя цей факт. Також він проходив військову службу в органах державної безпеки. Не забував Сергій Валентинович і про депутатську діяльність. 2011 року п'ять лівоцентристських партій, однією з яких була «Всеукраїнська патріотична спілка», утворили партію «Об'єднані ліві та селяни». Новий політичний витвір очолив екс-міністр освіти та науки України Станіслав Ніколаєнко, Ганжа отримав роль одного із заступників. Нова партія приєдналася до «Соціалістичної партії України» Олександра Мороза.
У грудні 2012 року Сергій Валентинович виходить із тіні – гарант Віктор Янукович призначає його Уповноваженим Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України. Пропрацював Ганжа на цій посаді 4 місяці та отримав нове призначення, ставши начальником департаменту СБУ із захисту національної державності. Цей напрямок називають Департамент «Т» або політична «охоронка». Місце дуже «хлібне», але досить проблемне. Як вдалося дізнатися Skelet.Org Сергій Валентинович особисто випросив у Януковича це призначення. Дуже вже він хотів захищати країну і «сім'ю» Віктора Федоровича від «ворогів».
Найгучніша справа, яка велася під контролем новоспеченого керівника «охоронки» — про «васильківських терористів». Ганже до запаморочення хотілося вислужитися перед Януковичем і довести, що тільки він може забезпечити безпеку президентського синдикату. Тому Сергій Валентинович наважився за заборонені методи: фабрикування справи та вибивання свідчень.
Отже, у справі «васильківських терористів» фігурували Ігор Мосійчук, Сергій Бевз та Володимир Шпара із Василькова, які планували підірвати пам'ятник Леніну у Борисполі у 2011 році під час святкування Дня незалежності. Крім цього, їх звинувачували у підготовці теракту, незаконному поводженні зі зброєю та вибуховими речовинами, а також закликах до повалення влади. Справа в тому, що Віктор Янукович та його есбеушні соратники дуже вже не любили націоналістів. А Мосійчук, Бевз та Шпара входили до організації «Патріот України». У цій справі було багато нестиковок: монумент Леніну на той час уже знесли, тому підривати було нічого, свідчив проти трійці чоловік під вигаданим прізвищем Ярмоленко, на руках у силовиків був хибний висновок експертизи від колег, а на оперативних кадрах видно, як слідчі без усякого спецспорядження, голими руками. Незважаючи на все перераховане вище, суд дав «терористам» 6 років в'язниці.
Історія закінчилася тим, що трійця відсиділа понад 2,5 роки і вийшла на волю під час Майдану.
Сидячи у кріслі керівника «охоронки» у Києві, Сергій Ганжа, за старою звичкою, «контролював» Дніпропетровську область. Він займався чимось подібним до рекету, але не тим, який процвітав у 90-х, а законнішим. Сергій Валентинович отримував від Володимира Воропая, екс-начальника управління СБУ Дніпропетровської області, списки так званих «політично неблагонадійних» бізнесменів міста та області. Київ давав добро: приватників вносили до чорного списку і у них відбирали бізнес. З легкої руки Ганжі Воропай розжився агрофірмою "Агростеп". А потім почав топити у такий спосіб конкурентів. Наприклад, він розорив велику дніпропетровську фірму «Зернові джерела». Звичайно, Сергій Валентинович отримував свій відкат.
Аріна Дміртієва, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Сергій Ганжа. Як генерал-майор Батьківщину продав. Частина 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!