Сергій Ківалов
Сергій Ківалов – яскравий представник «режиму Януковича»: творець та ректор ОНЮА (Одеська національна юридична академія), де прокручуються геніальні корупційні афери; авторка українофобного закону 2012 року; фальсифікатор президентських виборів 2014 року, який працює на три сторони – Януковича, Ющенка, Кучму; "господар" Одеської області. Не дивлячись на оголошену люстрацію, він і далі нахабно дозволяє собі «добре жити» і уникати будь-якої відповідальності.
Про те, як будувалась бізнес-імперія Ківалова і чому йому дозволено маніпулювати законом читайте у нашій статті.
Таємниці неофіційної біографії
Сергій Васильович Ківалов народився 1 травня 1954 року в Молдавській РСР у Тирасполі, нині столиці невизнаної Придністровської Молдавської республіки. Його мати, уродженка села Гросулове на Одещині, приїхала до Тирасполя до своїх батьків, щоб народити сина там. На той час у неї на руках уже було троє дітей. До речі, дуже дивно, що Сергій Васильович ніде не вказує прізвища, імена та по батькові батьків. У буклеті «Кандидат», випущеному 2002 року, перед його балотуванням у Верховну Раду, під редакцією Зої Казанжі — блогер-агітатор, яка розпочинала свою співпрацю з Едуардом Гурвіцем далекого 1996 року, коли очолювала прес-центр чеченського опору в Одесі, протеже Ківалова, з 2014 року заступник голови Одеської ОДА)
Зоя Казанджі та Сергій Ківалов
є дві фотографії батьків Сергія Ківалова та обидві – без імен.
1958 року родина Ківалових комсомольською путівкою поїхала до Казахстану. Там вони будували місто Кустанай. Сергій пішов до школи у Тирасполі. За потяг до знань та літератури однокласники дали йому прізвисько «Учитель».
Після 8-го класу наш герой вступає до Кустанайського автодорожнього технікуму на спеціальність «Дорожні машини та обладнання». До речі, на той час цей технікум поряд з Одеським були найпрестижнішими в країні. Після його закінчення Ківалов десь півроку працював, як то кажуть, за спеціальністю — на «ковзанці», тобто асфальтоукладачем. Потім була армія. Сергій Васильович за розподілом потрапив до Забайкальського військового округу. Там дістався сержанта. В армії він вирішує йти вчитися далі. Вищу освіту Ківалов отримав у Росії, закінчивши 1980 року Свердловський юридичний інститут, судово-прокурорський факультет зі спеціальності правознавство. Під час навчання його студента обирають головою профкому. На той момент зазвичай такі місця отримували проректори чи декани. Можливо, це бонус за хорошу службу студента Ківалова ректору інституту Дмитру Остапенку — виявляється, Сергій Васильович «підробляв» шофером у свого керівника.
Ця посада допомогла Сергію Васильовичу затриматися в інституті та вступити до аспірантури. Ківалов стає спочатку аспірантом, а потім викладачем на кафедрі правознавства, і працює там до початку перебудови.
У цей час сталося одне із знакових знайомств у житті нашого героя – з Борисом Єльциним. Екс-президент Росії тоді очолював Свердловський обком партії. Молодий голова студентського профкому Ківалов прийшов до Бориса Миколайовича на прийом із запитанням про інститутські їдальні – «тошнілівки». На той момент вони підпорядковувалися не вишам, у яких перебували, а якійсь іншій організації. Єльцин похвалив ініціативу юнака і став всіляко сприяти його кар'єрному зростанню.
Захистивши кандидатську дисертацію у 1986 році, Ківалов «проситься» на роботу до міліції. Дивне прохання як для наукового співробітника. Однак їли подумати логічно, то все стає зрозуміло: швидше за все Борис Єльцин пообіцяв своєму протеже протекцію. Практично за 2 роки Сергій Васильович проходить шлях від опери карного розшуку до зам. начальника ГУВС Північноуральська. Але несподівано він просить про переведення і не кудись, а до Одеси (чим не втеча?). За офіційною версією, Ківалов їде до літніх батьків, які на той час переїхали з Тирасполя до Одеси, за неофіційною – у Росії його звинуватили у зґвалтуванні.
В Одесі Сергій Васильович потрапив до патрульно-постової служби, яка вважалася найпрестижнішою. В офіційній біографії Ківалова значиться, що він наприкінці 80-х був у Чорнобилі, охороняв місто від мародерів, у Сухумі, де розгорявся абхазо-грузинський конфлікт, у Карабаху, де відбувалося зіткнення між вірменами та азербайджанцями. Цікаво одне, яким чином, Сергію Васильовичу вдалося попрацювати одночасно в чотирьох місцях, що знаходяться на пристойній відстані один від одного?
Епоха Юридичного інституту та «кишенькові» судді
1989 року Сергій Ківалов вирішує повернутися до наукової та викладацької діяльності. Протягом восьми років він працює в Одеському держуніверситеті, обіймаючи одразу кілька посад. Він був проректором, доцентом, професором, викладачем, завідувачем кафедри митного права.
1997 року Сергій Васильович вирішує створити свій персональний «Ковчег» у світі відомий як Одеська юридична академія. Вона була задумана як власний бізнес Ківалова під дахом держави. Історія створення Одеської юридичної академії надзвичайно цікава.
Усе почалося з того, що на базі Одеського держуніверситету за престижного юридичного факультету з'явився Юридичний інститут. Його очолив Ківалов. За великим рахунком, Юридичний інститут користувався популярністю, не без допомоги свого керівника, звісно, і міг би згодом стати автономним вишом. Лише Сергій Васильович чекати не став. Один розчерк пера в Кабінеті Міністрів при Валерії Пустовойтенку та в Україні з'явилася нова альма-матер на чолі все з тим же Сергієм Ківаловим. І начебто нічого підозрілого, якби не кілька нюансів. По-перше, ВНЗ з'явився в страшному поспіху в розпал навчального року за лічені дні. Справи студентів без їхнього відома за одну ніч передали до нового навчального закладу. По-друге, ректор Одеського університету Валентин Сминтина взагалі не знав про створення, а точніше відчуження, найпрестижнішого інституту. Виявилося, листа від імені Одеського держуніверситету, на підставі якого Міносвіти та Кабінет Міністрів ухвалили рішення про створення нового вишу, підписав заступник Сминтина Анатолій Паньков. Більше того, на листі стояв вихідний номер, але сам документ завізовано в університеті не було. Розгорівся конфлікт - Панькову довелося піти зі своєї посади. Але він не засмутився, адже йому одразу ж запропонували місце проректора з науково-методичної роботи, завідувача кафедри правової педагогіки та психології у новоствореній Юридичній академії. Не зважаючи на те, що Паньков філолог за освітою.
Допомога у «руйнівному будівництві» Ківалову за два тижні до звільнення з посади надавав тодішній прем'єр-міністр України Павло Лазаренко. Він лобіював новий ВНЗ у всіх міністерствах і чинив тиск на кожного міністра, який ставив під сумнів створення закладу. Зазначимо, не встигнувши зробити жодного випуску, академія першої з одеських вищих навчальних закладів набула статусу Національної, а перший диплом почесного доктора академії був вручений президенту України Кучмі. У перші роки роботи академії легальний оборот становив 10 мільйонів доларів на рік. При цьому цей заклад знаходився і перебуває на утриманні державного бюджету.
Де-юре Ківалов був ректором Юридичної академії з 1997 по 1998, тобто. рік від дня його заснування. 1998 року Сергій Васильович став депутатом Верховної Ради, тому йому треба було звільнитися з посади. Однак Ківалов як ніхто інший знає, що законів потрібно не дотримуватися, а оминати. Тож він вигадав собі нову посаду — почесний президент академії. Це зобов'язало колектив обрати, а Міністерство освіти та науки – затверджувати ректора. Але все вийшло інакше, з 1998 по 2004 рік у Юридичній академії не було ректора. Його обов'язки виконував Паньков.
Щоправда, 2004 року питання обрання ректора стало гостро, але й тут Ківалов знайшов рішення – безальтернативні вибори. Брав участь один «єдиний» кандидат — Ківалов та один «технічний» — 77-річний професор юридичних наук Червоний, який через вік просто не міг скласти конкуренцію політику. Зрештою, за Сергія Васильовича проголосували 146 делегатів проти 8-ми. Залишалася справа за малим – затвердити Ківалова на посаді ректора у Міністерстві освіти та науки. Сергій Васильович самостійно пішов до міністерства зі своїми документами напередодні Нового року, 28 грудня. Чудеса трапляються, і політик стає ректором 31 грудня. Довідково: зазвичай такі призначення розглядаються протягом 2-х місяців.
Не зрозуміло лише навіщо Ківалову потрібне було ректорське крісло? До цього він і так добре справлявся – Сергій Васильович, офіційно звільнившись з посади, примудрявся ставити свої підписи на дипломах випускників. Через це у багатьох молодих людей виникли проблеми – досі незрозуміло, чи можна такі документи вважати дійсними? Втім, на цю дрібницю ніхто не звертав уваги. Справа в тому, що перед Юридичною академією тоді стояло лише одне завдання — надати експертну оцінку щодо можливості для Леоніда Кучми балотуватися на третій термін. Згодом виш став штампувати «кишенькових суддів», які б у майбутньому допомогли своєму наставнику Ківалову приватизувати землі на Одещині. Папи-прокурори, незалежно від регіонів, посилали своїх дітей до академії, щоб потім лобіювати їх у якісь прокуратури: районні, міжрайонні – хоч десь. А найкращі, обрані самим Ківаловим, студенти ставали суддями чи прокурорами в Києві і дуже швидко просувалися службовими сходами.
Щоб вступити до академії, потрібно було внести «данину» в один із благодійних фондів — «Юридична академія» чи «Студентська церква». Цими фондами Сергій Ківалов розпоряджався одноосібно. Куди пішли з них гроші, відомо йому одному. До речі, «злі мови» стверджують, що ліквідацію благодійного фонду «Юридична академія» викликано тим, що суму в 6 млн., яка була на рахунку, переведена комусь із високопосадовців у Києві. Це відступні за збереження посади ректора. Ті самі «злі язики» твердять, що гроші благодійного фонду опинилися в кишенях Петра Порошенка (докладніше про нього читайте у статті Петро Порошенко: біографія та вся правда про «шоколадного короля» України ) та Олександра Мороза.
До речі, звичайною практикою для академії стало навчання на заочному та післядипломному факультетах великої кількості народних депутатів та працівників Кабінету Міністрів. Певна річ, ніхто з них за роки навчання ніколи в альма-матер не з'являвся. Є лише їхні заліки. За такою схемою навчався «полум'яний революціонер» Роман Безсмертний. Його історія більше схожа на анекдот. У розпал передвиборчої кампанії, влітку 2004 року, за прямою вказівкою Сергія Ківалова, пана Безсмертного виключають із академії за «заборгованість». Справа в тому, що прихильник Віктора Ющенка не потрібен був Сергію Васильовичу, який зробив ставку на Віктора Януковича. Коли ситуація повернулася «помаранчевим» боком, Безсмертного відновили на останньому семестрі навчання. «Студент» захистив дипломну роботу та отримав диплом із особистим підписом Ківалова. До речі, Петро Порошенко захищав дисертацію кандидата юридичних наук саме у цьому навчальному закладі на вченій раді під керівництвом Сергія Васильовича.
У 2010 році Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства освіти і науки про реорганізацію Одеської національної юридичної академії шляхом перетворення її на Національний університет Одеської юридичної академії.
Одеська юридична академія – це окрема держава, куди заборонено вхід стороннім. Інакше як пояснити той факт, що протягом 15 років податкові органи не провели жодної перевірки цієї установи. Лише у 2016 році фіксальна служба через Генеральну прокуратуру досягла дозволу для проведення ревізії договірних та фінансових операцій академії та її підрядників у 2013-2015 роках. Зокрема, йдеться про махінації під час ремонту навчальних корпусів у Києві та Одесі. Будівельній компанії «М2» було заплачено понад 40 млн. гривень. Тільки от фірма банально не могла здійснити такі роботи, оскільки підприємство не знаходиться за місцем реєстрації, а також, швидше за все, не має необхідних ресурсів для проведення робіт. Окрім цього, ВНЗ підозрюють у привласненні державних коштів та ухиленні від сплати податків у період з 2010 по 2012 роки. Зазначимо, що подібну перевірку податкові органи хотіли провести ще 2015 року, але тоді Сергій Васильович через підконтрольного йому суддю Ярослава Балана зупинив її. Балан належить до «кишенькових суддів» Ківалова, вона працює доцентом академії.
МДУ, «Палац Дракули» та позашлюбна дочка
Коли ти «збудував» особисту академію, то залишається лише розширювати свої володіння. Саме так і вчинив Сергій Ківалов. 1999 року 0.7 га землі на 8 станції Великого Фонтану міська рада передала у постійне користування Одеській юридичній академії для розміщення та експлуатації навчальної станції.
Нібито там мали проходити пару у студентів з митного права. Землю відразу ж обгородили парканом, незаконно прибравши понад 3 га рекреаційної землі узбережжя та берегозахисних споруд, заплативши за це, вдумайтеся, 1 гривню на рік орендної плати. Тепер проста арифметика: за найскромнішими оцінками ріелторів, одна сотка землі на Великому Фонтані коштує 80-100 тис. доларів. Через кілька років потреба у навчальній станції відпала. Замість того, щоб повернути земельну ділянку місту, Сергій Васильович передає її у власність нещодавно створеному Міжнародному гуманітарному уніву.
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!