Сергій Лагур: кому дістануться скарби «Континіуму»? ЧАСТИНА 1
Чим у глибшій прірві виявляється українська економіка, тим з більшою жорстокістю та винахідливістю йде боротьба олігархів за ресурси та потоки, що залишилися. Тепер уже й між конкуруючими угрупованнями на самій верхівці піраміди влади: ще недавно вони стояли поряд на Майдані, а тепер прагнуть викинути одне одного з бізнесу. А за їхніми спинами рахунки між собою зводять компаньйони, які довгі роки розвивали спільний бізнес.
Нещодавно «наїзду» знову зазнав олігарх Микола Мартиненко, на якого за останні два роки впало стільки раптових перевірок, звинувачень, позовів та кримінальних справ, скільки він не бачив за попередні двадцять років спокійного життя в Україні Кучми, Ющенка та Януковича. Тепер суд заарештував частку статутного капіталу Мартиненка в трьох його компаніях, у тому числі в ТОВ «Вортекс». Цей інцидент коментують у світлі «холодної війни», що триває, між олігархами президентської «сім'ї» та олігархами з оточення колишнього прем'єра Арсенія Яценюка, до якого входить і Мартиненко.
Але чи торкнеться він інших співвласників «Вортекс» та компаньйонів Мартинюка? Серед них журналісти назвали колишнього співвласника «WOG» Петра Димінського, спадкоємців співвласника групи «Континіум» Ігоря Єрємєєва та таємничу Ланну Лагур (саме так її і назвали у ЗМІ), яку одразу записали у можливі родички Сергія Лагура, ще одного співвласника «Континіум». Здавалося б, на це питання вже можна відповісти ствердно, оскільки надто часто останнім часом назва цієї компанії та прізвища її співвласників звучать у різних корупційних скандалах. Наприклад, як стало відомо Skelet.Org, прокуратура столиці веде розслідування діяльності ТОВ «Вог аероджет» (однієї з фірм групи «Континіум») та безпосередньо пов'язаного з нею «Банку інвестицій та заощаджень» — яким володіють колишні менеджери «Континіуму». Йдеться про можливі махінації на колосальні суми, пов'язані з тендерними договорами між «Вог аероджет» та «Укрзалізницею», а також незаконне виведення валютних коштів за кордон. Ось тільки є великі сумніви в тому, що ця справа, як і багато хто, буде хоча б доведена до суду. Адже Сергій Лагур та його компаньйони виплутувалися і не з таких історій.
Сергій Лагур. Людина нізвідки
Лагур Сергій Миколайович народився 15 жовтня 1962 року у Києві. У столиці за ним були зареєстровані дві квартири: одна в непоказній радянській цегляній дев'ятиповерхівці-вежі за адресою Новгородська-1, а інша в трохи новішій панельній десятиповерхівці на адресу Татарська-38. Зважаючи на все, у першій квартирі могло пройти його дитинство, а другу він міг отримати ще за часів УРСР або купити на початку 90-х (навряд чи таке житло зацікавило б його пізніше, коли він став мільйонером). Цікаво, що ця база даних українців не містить жодних даних про його батьків. Також із кутів біографії самого Лагура відомо, що він неодружений. Невже один із найбагатших людей України – самотня сирота? Ну, якщо не брати до уваги його передбачуваних родинних зв'язків із таємничою «Ланною» Лагур.
Тут варто зробити уточнення: наші колеги-журналісти допустили, а потім розтиражували за різними виданнями неточність: насправді «Ланну» звуть Ліана, і вона є співвласником не лише «Вортекс», а й будівельної компанії «РІЕЛ». Ще одним власником та директором «РІЕЛ» є Ростислав Мельник - який, у свою чергу, разом зі своєю дружиною Оксаною Мельник є співвласником БІС-Банку (у них по 9,63% акцій). Серед інших власників БІС-Банку ми побачимо Сергія Лагура (17,5%) та його компаньйонів за групою «Континіум» Степана Івахіва (17,5%) і Петра Димінського (5,67%). Тобто Ліана Лагур та Сергій Лагур пов'язані між собою не тільки прізвищем, але ось ким вони один одному припадають, залишається загадкою, що інтригує…
Що ж, де навчався, чи закінчував якийсь вищий навчальний заклад, ким працював у 80-х і чим займався у 90-х, Сергій Лагур ніколи нікому не розповідав. Не виявилося в нього і друзів дитинства та молодості, які могли б розповісти про подробиці його життя. Це ще один дуже потайливий і непублічний олігарх України з непроглядно темним минулим — що виділявся цим на тлі своїх бізнес-партнерів: нині покійного Ігоря Єрємєєва, поки ще здорового Степана Івахіва і Петра Димінського, який вчасно пішов від них. Це стало причиною появи суперечливих чуток про те, хто такий Сергій Лагур і як він увійшов у бізнес Єремєєва та Івахіва. Наприклад, одні джерела Skelet.Org стверджують, що у 90-х Сергій Лагур перебував в одній із київських ОЗУ, а потім зайнявся вкладенням бандитської каси у нафтовий бізнес. Інші джерела запевняють, що він виходець із правоохоронних органів чи спецслужб, при цьому вони поділяються на думку, чи був Лагур «перевертнем у погонах» чи впровадженим «кротом». Зрозуміло одне: у кожному з цих варіантів таке минуле краще не афішувати.
Втім, поки що це лише непідтверджені чутки. Але в їхньому ракурсі нове тлумачення приймає улюблене хобі Лагура – великий теніс. Він займається ним щонайменше з 90-х років, він був спонсором клубів та чемпіонатів з тенісу, а потім очолив Федерацію тенісу України.
Досить нетиповий вид спорту для «братви», що віддає перевагу боксу та боротьбі. Проте теніс – це «фірмовий» спорт радянських дипломатів та КДБ: першим ним захопився ще Лаврентій Берія, який долучив до ракетки всю Луб'янку. А в 90-ті теніс був чи не головним видом спорту в Росії – оскільки їм бавилося тодішнє кремлівське керівництво. Тому й виникають невиразні сумніви: чи випадково олігарх Лагур, який виник буквально нізвідки наприкінці 90-х, з абсолютно очищеною під нуль біографією, є фанатом тенісу?
Президенти Федерації українського тенісу Андрій Медведєв та Сергій Лагур
Одна з перших згадок про неї в ЗМІ датується листопадом 2001 року, де Сергій Лагур називається членом наглядової ради НВК «Галичина» (Дрогобицький НПЗ) та керівником ТОВ «Укроптсервіс». Про цю фірму відомо, що вона існує щонайменше з 1993 року, а в 90-х роках у ній працювали майбутній міністр екології України Микола Злочевський та майбутній олігарх Борис Бєліков (нині власник та голова «Овостар Юніон»). Трохи пізніше голова банку «Надра» Ігор Гіленко (що втік з України 2008-го) коротко розповість журналістам про одного з головних акціонерів:
Сергій Лагур: кому дістануться скарби «Континіуму»?
Зважаючи на все, металом і вугіллям Сергій Лагур займався у 90-х, оскільки в «нульових» він уже переключився на нафту та нафтопродукти. Власне, навколо Дрогобицького НПЗ «Галичина», перші цехи якого були збудовані ще за часів «доброго цісаря» Фердинанда, і склалася команда компаньйонів Єремєєва-Івахіва та Лагура-Димінського.
Це сталося в період 2000-2001 років, коли в приватизацію було запущено другий пакет акцій «Галичини», і в результаті хитромудрих маніпуляцій 42% опинилися під контролем Петра Димінського – власника компаній ТОВ «Надія» та «Європа-II». Димінський тоді хвалився своїми величезними зв'язками в обласній та міській адміністраціях Львова, а також дружбою з нардепом Ігорем Насаликом (нинішній міністр енергетики України) та Миколою Катеренчуком, з якими мав тісні ділові зв'язки. Вже 2002-го, коли на «Галичині» почалися податкові перевірки, Димінський сховав ці акції у своїх київських фірмах ТОВ «Укрпромметторг» та ТОВ «Укрсим», а сам вдався до допомоги Насаліка та Катеренчука. Коли ж 2005-го Катеренчук став заступником голови ДПІУ, всякі наїзди податкової на фірми Димінського, ясна річ, припинилися.
Петро Димінський
І ось у період другої приватизації «Галичини» Димінський запускає на підприємство групу компаній «Континіум» Єрємєєва та Івахіва, які створили СП «Західна нафтова група» (Вест Ойл Груп або WOG). Відбулося злиття їхнього бізнесу за хитромудрою схемою, внаслідок чого Сергій Лагур увійшов до числа співвласників «Континіум» — і так склався тріумвірат Лагур-Івахів-Єремєєв. Димінський же разом із цією трійцею став співзасновником і співвласником створеної мережі АЗС «WOG», яка почалася з 14 заправних станцій Івахіва та Єрємєєва, а нині володіє близько 500 АЗС і 32 нафтобазами.
Наїзд на НПЗ «Галичина», що послідував за цим, податкових і правоохоронних органів був не випадковий. Справа була не тільки в хитромудрих схемах, створених Димінським, Єремєєвим і Лагуром, згідно з якими оптові потоки нафтопродуктів йшли через одні дочірні фірми групи «Континіум», в роздріб реалізовувалися через інші, а отримані фінанси йшли в тінь через треті. За наявною у Skelet.Org інформації, найстаріший в Україні (а то й у всій Європі) нафтопереробний завод, чия продукція важко дотягувала навіть до радянських ГОСТів, використовувався «Континіумом» не лише за прямим призначенням. Там проверталися схеми реекспорту нафти, імпортний бензин перетворювався на вітчизняний (минаючи мита), а також влаштовувалися захоплюючі фінансові афери, у тому числі з банківськими кредитами.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Сергій Лагур: кому дістануться скарби «Континіуму»? ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!