Сергій Тригубенко: Фігаро української корупції
Ті, хто грабував державу та підприємців за часів Януковича, продовжують це робити і за Порошенка, причому навіть з куди більшим розмахом. Одним із таких віртуозів є екс-народний депутат фракції БПП Сергій Тригубенко, якому колись корпіти над законами у сесійній залі — адже має дуже багато важливих справ у різних регіонах України. Тому його рідко бачать у парламенті, натомість він часто стає «героєм» корупційних скандалів та розслідувань. Які, втім, не завдають йому жодних незручностей.
Якось так уже склалося, що шкільні вчителі фізкультури та праці, або як називають «фізруки» та «трудовики», часто стає лише героями анекдотів та похабних історій. Проте деякими з них все ж таки вдалося зробити блискучу кар'єру, і навіть навчиться керувати державою — з мандатом народного депутатами чи портфелем заступника міністра. Skelet.Org вже публікував захоплюючу історію життя простого одеського «фізрука» Антона Кіссе (докладніше про нього читайте у статті Антон Кіссе: як фізрук став болгарським бароном Бессарабії), який став видатним бізнесменом, президентом Асоціації болгар України та опорою президента Порошенка у партії «Наш Край». А тепер ви дізнаєтесь, як ще однією опорою нинішнього президента, але вже у вуглепромі став колишній «трудовик» Сергій Тригубенко.
Відсутня ланка між «трудовиком» та заступником міністра
Дізнатися про всі подробиці цього стрімкого кар'єрного зльоту непросто, оскільки біографія Тригубенка належить до «напівстертих», у ній практично немає жодної інформації про його бурхливу молодість. Відомо лише, що Сергій Миколайович Тригубенко народився 6 березня 1972 року в селищі міського типу Кегичівка Харківської області, в сім'ї Зої Іванівни та Миколи Федоровича Тригубенка, і він ще має молодшого брата Віталія (1981 р.н.), який нині працює прокурором Херсонської області.
Віталій Тригубенко
1994-го року Сергій Тригубенко закінчив Слов'янський педагогічний інститут за спеціальністю «праця та профорієнтація». При всій повазі до цього навчального закладу та з розумінням важливості даної спеціальності (яка в педінститутах України є вимираючою), варто зауважити, що на той час це був вибір найменш престижного вузу та найменш престижної професії. Простіше кажучи, найнижчий ступінь вищої освіти, доступний для випускників провінційної середньої школи, які не блищать талантами.
Пропрацювавши рік за спеціальністю, Тригубенко дійшов висновку про безперспективність обраної професії: на дворі були 90-ті, зарплату вчителям платили продуктовими наборами, а школярі думали не про працю, а про комерцію та рекет. Але їхній учитель талантами комерсанта чи бандита, мабуть, теж не володів, а тому Сергій Тригубенко вирішив здобути економічну освіту. І 1995-го попрямував туди, куди приймали всіх бажаючих, аби вони платили: до «Міжнародного інституту управління, бізнесу та права» — відкритого у Слов'янську у приміщенні колишнього авіаційного училища Федора Піддубного, який обіцяв зробити зі свого приватного вишу «український Гарвард». Щоправда, потім виявилося, що у самого «академіка» Піддубного немає вищої освіти, а у його вузу – ліцензії, і що його дипломи можна вішати на стінки тільки в сортирі. 1996-го Піддубний утік до Росії, потім був заарештований, екстрадований, провів два роки до СІЗО, потім відпущений за амністією – але за цей час слов'янські правоохоронці просто розтягли його накопичення та майно (на загальну суму близько мільйона гривень).
Загалом, із другою вищою освітою у Сергія Тригубенка якось не вийшло. Проте, незважаючи на відверту липість диплома «українського Гарварду», 1997-го Тригубенко повертається на батьківщину та влаштовується на роботу до Податкової міліції. Де він пропрацював наступні вісім років і зробив свою першу вдалу кар'єру. Потрібно зауважити, кар'єру дуже стрімку: вже 2000-го Тригубенко заочно вступив до Харківського юридичного інституту (нині — Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого), через рік здобувши свою третю та найголовнішу вищу освіту за спеціальністю «правознавство». А разом із ним і свої перші керівні посади у Податковій міліції Харківської області. Більше того, водночас він потяг на цей шлях і свого молодшого брата Віталія, який також закінчив Харківський юридичний.
Сергій Тригубенко
Хто спричинив такий різкий поворот у долі Сергія Тригубенка (а також його брата), ніде не повідомляється. Можливо, таємним покровителем Тригубенка став його тесть Олексій Романович Куличковський (1951 р.н.), батько Лариси Куличковської (Тригубенко), з якою він одружився після повернення до рідної Кегичівки. Однак інформації про те, ким працював і чим займався Олексій Романович у 90-ті роки, у відкритому доступі немає. Навіть зараз він фігурує лише як «простий» український пенсіонер, щоправда, що володіє у Києві елітною квартирою площею 322 кв.м. у будинку на Передславинській-30, приблизна вартість якої оцінюється у 850-950 тисяч доларів. Але відомо, що у 2009-2012 р.р. Олексій Куличковський був одним із засновників житлово-будівельного кооперативу «Атлант Сервіс», який брав участь у схемах дерибану землі у Харкові та Харківській області – таким чином у нього були дуже добрі зв'язки у міській та обласній владі. Більше того, Куличковський вийшов із засновників кооперативу, який згодом самоліквідувався, якраз за кілька місяців до порушення великої кримінальної справи за фактами земельних махінацій – тобто у нього були добрі зв'язки та у правоохоронних органах. Втім, на той час і його зять був уже не останньою людиною.
Сергій Тригубенко: Майстер схем
Несподівано, влітку 2005 року, харківський податківець Сергій Тригубенко переміщається до Києва, у крісло заступника голови правління Національної акціонерної компанії (НАК) "Надра України" ("Надра України"). Так розпочався другий етап його стрімкої кар'єри. Цього разу сполучною ланкою була його безпосередній начальник — новий голова правління НАК «Надра України» Ігор Іванович Романенко, людина багатьох талантів та бурхливої біографії. У 90-х колишній військовий (радіоінженер) вдарився у бізнес: з 1998 по 2002 рік він працював директором ЗАТ «Нафтогазгазвест» у місті Дергачі Харківської області, де й міг зійтись із працівником Податкової міліції Тригубенко.
Ігор Романенко
Згодом, 2008-2010 р.р. Ігор Романенко працював начальником Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», і саме в цей же час Олексій Куличковський (тесть Тригубенко) створить свій будівельний кооператив. У 2006-2010 р.р. будучи депутатом Харківської міськради від Партії Регіонів, з весни 2013 року Романенко влився до лав партії «УДАР», ставши головою Харківської обласної організації. З 2014 року він був радником голови облдержадміністрації щодо роботи з правоохоронними органами (можливо, тому справа про земельні махінації в області закінчилася нічим). З 2015 року Романенко член партії «Солідарність» та депутат Харківської міськради, де він займається будівництвом та земельними відносинами. За наявною у Skelet.Org інформації, саме Романенко захопив Тригубенка до президентської партії.
Але тоді, у «нульових», Романенко не затримався надовго у кріслі голови правління НАК «Надра України»: вже в березні 2006 року він «захворів», щоб уникнути скандальних звинувачень у корумпованій роздачі ліцензій на видобуток газу та нафти приватним компаніям, а у квітні його зняли з посади. А ось Тригубенко залишився ще на рік – після чого таки був вигнаний, проте теж уникнув звинувачень і навіть отримав посаду… заступника начальника КП «Київський метрополітен». Мабуть, поживитися там було нічим, тож через рік Тригубенко повернувся з-під землі назад, на посаду заступника міністра охорони навколишнього середовища Георгія Філіпчука – того самого, якого у 2012 році засудили за статтею 365-2 КК України у справі щодо розробки чорноморського шельфу компанією «Vanco International». За наявною інформацією тоді Тригубенко знову повернувся до старої практики продажу ліцензій (точніше, дозволів від Мінекології), чим він займався ще в НАК «Надра України».
Ще через рік Сергій Тригубенко робить новий стрибок: тепер у крісло заступника міністра аграрної політики та продовольства: спочатку Юрія Мельника, а потім Миколу Присяжнюка. Такий універсальний керівник вийшов з простого провінційного «трудовика»: Фігаро тут, Фігаро там! Але це призначення вже, як то кажуть, смердло корупцією: повідомлялося, що на цю посаду його лобіював сам Юрій Іванющенко (Юра Єнакіївський), і нібито у них навіть відбулася співбесіда, під час якої Тригубенко пояснили коло його обов'язків на користь «сім'ї». Зокрема, головним завданням був збір «чорних податків», тобто поборів з експортерів сільгосппродукції: від 17-20 доларів з тонни 2010 року до 25-35 доларів 2011-го, які потім йшли до каси «сім'ї».
Потім у Тригубенка з Присяжнюком щось не зрослося: за однією інформацією, хтось із них почав брати зайве у свою кишеню, не ділячись із «партнером», за іншою Тригубенко почав підсиджувати Присяжнюка – загалом, справа у них дійшла до бійки. Але найбільш імовірною причиною конфлікту стало т.зв. «цукрова справа». Йшлося про махінації з держзакупівлями цукру-сирцю для Аграрного фонду, а також взяття кредитів під заставу нібито закупленого цукру. У них фігурували фірми «Продінвест» та «Агромаркетінвест» братів Валерія та Юрія Келестінов, та ТОВ «Ольга» Ігоря Ігнатова. Усі вони познайомилися один з одним для вигідного бізнесу за допомогою Сергія Тригубенка, і з його ж допомогою 2011-го перемогли у цукровому тендері. Однак афери, які завдали державі збитків на кілька сотень мільйонів гривень, були надто нахабними – а Присяжнюк не хотів розгрібати все сам.
І тоді, у листопаді 2011-го, знову не без протекції Юрія Іванющенка, Сергія Тригубенка посадили керувати Державною інспекцією сільського господарства України. Де він, як повідомлялося, непогано «заробляв» на видачі сертифікатів, причому вже за легальною схемою: документи офіційно оформлялися через низку приватних фірм (у тому числі «Еталон-Б»), послуги яких коштували недешево.
Сергій Тригубенко
Сергій Тригубенко - Вугільний «дивиться»
Після «цукрової справи» Сергій Тригубенко кудись надовго зник, два роки в його біографії – суцільна прогалина, ходили навіть чутки, що він втік за кордон. А ось його брат Віталій Тригубенко на той час знайшов собі нову протекцію: колишнього помічника прокурора району було запрошено до Києва, де у 2013 році став начальником відділу забезпечення вимог законодавства Міністерства закордонних справ. Не дуже яка посада, зате Віталій Миколайович почав обростати численними зв'язками в МЗС – традиційній вотчині націонал-патріотів, «демократичних сил» та інших політиків колишнього «помаранчевого» табору. Тож одразу після другого Майдану його кар'єра почала зростати. За генпрокурора Віталії Яремі Віталія Тригубенка спочатку призначили заступником начальника Управління з питань захисту прав громадян та інтересів України на території тимчасово окупованого Криму, а згодом заступником начальника Відділу нагляду за дотриманням закону при здійсненні протидії злочинності та корупції Генпрокуратури. Зрештою, за генпрокурора Луценка його було призначено прокурором Херсонської області, де він перебуває і зараз, готуючись до нових підвищень.
Ну а тим часом Сергій Тригубенко матеріалізувався на осінніх виборах 2014 року до Верховної Ради, куди колишній урядовець Азарова було обрано за списком Блоку Порошенка за №46. За які ж нагороди йому надали практично гарантоване прохідне місце? Повідомлялося, що Тригубенко у цьому допоміг його старий приятель та діловий партнер Ігор Романенко, з яким вони вдвох забезпечували Блоку Порошенка результат у Харківській області. Причому Романенко навіть мало не відмовився від місця у списку на користь Тригубенка, вважаючи за краще залишитися в Харкові. Ось таким чином Сергій Тригубенко активно вростав у нову систему влади, та так, що почав все частіше звертати на себе увагу журналістів, які навіть зняли про нього невеликий документальний сюжет. Саме в ньому Сергій Тригубенко і був названий «дивлячим» за вугільною галуззю України тепер уже від «сім'ї» нинішнього президента, і працював він безпосередньо на Ігоря Кононенка.
Йшлося про шахту «Краснолиманської». Це найбільша з українських шахт, що залишилися в держвласності, навколо якої ставленики «сімей», що змінюють один одного, каламутять схеми ще з 90-х років. Зокрема, при шахті створили однойменне ТОВ «Краснолиманська», яке потім узяло в оренду вугільні пласти (!), фактично позбавивши шахту статусу державного підприємства. І ось стався другий Майдан, почався конфлікт на Донбасі – і на шахту, на джипах із кулеметами, прибули бійці батальйону «Донбас» на чолі з Юрієм Березою, нібито для її повернення державі. Але у результаті шахта лише перейшла у розпорядження інших аферистів. З 2015 року «Краснолиманська» разом з останнім великим державним підприємством «Центренерго» стає складовою корупційної схеми президентської «сім'ї», відданої під контроль Сергію Тригубенко, який «дивиться».
Саме Тригубенко пролобіював призначення директором шахти спочатку Віталія Зюська, а потім екс-регіонала Олександра Дубовика, якого навіть в уряді Азарова «журили» за те, що той «використовує державну власність як свою». Ці призначення спровокували конфлікт із колективом шахтарів, які підтримували колишнього директора Костянтина Кисильова (заарештованого під час цього протистояння). Шахтарів обурило те, що Зюсько, який недовго пробув директором, намагався закупити для шахти два тепловоза (не нових) за ціною 20 мільйонів кожен – при тому, що ринкова ціна таких машин ледве перевищувала мільйон гривень!
Призначивши до керівництва шахти своїх людей, а також запросивши до схеми свого ділового партнера, скандального бізнесмена Ігоря Сало, якого називають "дивлячим" за компанією "Центренерго", Тригубенко запустив одну з найбільших афер постмайданної України. На шахті з'явився ТОВ «Торговий Дім «Ресурс», директором якого був Ігор Тупіков – колишній депутатський помічник Тригубенка. До речі, Тригубенко це публічно заперечував, проте офіційна довідка з Апарату ВР красномовно свідчила, що народний депутат просто брехун. А ще одного свого колишнього помічника Ігоря Балабанова Тригубенко (за допомогою Ігоря Сало) призначив директором «Центренерго».
Так от, «ТД «Ресурс», а також ще одна тригубенківська фірма ТОВ «Дантрейд ЛТД» уклала з шахтою «Краснолиманська» низку договорів, що передають їм право субпідряду та оренди пластів, і дозволяють викуповувати вугілля за дуже низькою ціною. Більше того, повідомлялося, що це вугілля містить надмірну кількість породи – і вона там виявляється навмисно. А потім у вересні 2015 року ці фірми уклали договір із «Центренерго» щодо продажу підприємству вугілля на суму 520 мільйонів гривень. Тут є один момент, упущений журналістами: говорячи про контракт, вони наводили лише один документ договору про продаж 100 тисяч тонн вугілля, і, схоже, інших просто немає. Тобто вийде, що фірми Тригубенка продали «Центренерго» вугілля за ціною 5200 гривень за тонну! Щоб ви зрозуміли масштаб і нахабство цієї афери, наведемо для порівняння вартість вугілля в схемах Ріната Ахметова: він отримує вугілля на своїх шахтах і копанках за собівартістю 500-700 гривень за тонну, і продає його електростанціям за ціною 2500-2700 гривень за тонну, і це вважається дуже дорогим. Але схема «дивлячого» президентської «сім'ї» продавала вугілля держпідприємству «Центренерго» вдвічі дорожче! І не забуваємо, що перемішане з породою вугілля має собівартість ще нижче, ніж шлам із ахметівських «копанок».
Подібне здавалося немислимим: у країні всі клянуть «роттердамську формулу» Ахметова, але ніхто не помічає набагато мерзотніше шахрайство. Але історія не отримала розвитку далі ніж звичайний скандал з фірмою-посередником, що обійшла тендер, мабуть ніхто не звернув увагу на вартість вугілля, що виходить після вивчення документів. Втім, зам'явши публічний скандал, влада все ж таки вирішила шльопнути по руках свого «дивлячого», що надто вже зарвався: восени 2016 року НАБУ провела обшуки в київських офісах ТОВ «Торговий Дім «Ресурс» і ТОВ «Дантрейд ЛТД» (на 20 поверсі столичного «Парус»). Пішли навіть чутки про те, що Тригубенко втратив прихильність Кононенка і навіть зміщений з поста вугільного «дивлячого», поступившись цим місцем торезкому олігарху Віталію Кропачову — творцю скандального батальйону «Торнадо» та протеже Антона Геращенка. А ось Тригубенко нібито перевели «дивитися» за експортом зерна – адже він має відповідний досвід. Втім, на його становищі це не позначилося. Так, наприклад, після проведених обшуків НАБУ про Тригубенка більше не згадувало.
Добре живе у світі «трудовик»!
Шахта «Краснолиманська» стала не єдиним джерелом доходів Сергія Тригубенка, який піднісся після другого Майдану до нових висот корупційних афер. Більше того, він навіть продовжує ділові відносини з представниками поваленого режиму. У разі йдеться про підприємство ТОВ «Тарком Сервіс» (Обухів), яке займається утилізацією вуглеводневих відходів (масел). Причому не так їх знищує (спалює), скільки бере з казни гроші на нібито утилізацію навіть неіснуючих відходів. Втім, це не найгірший варіант: вже добре, що їх просто не виливають у найближчу річечку. Зате цим майже займалася інша фірма, яка має відношення до Тригубенка — ТОВ «Український центр поводження з відходами», яка палила контрафактну продукцію просто неба, наповнюючи небо їдким чадом.
Обидва ці підприємства, а також ще два інших («Екоцентр» та «Екосвіт») належать кіпрській фірмі «Kostinia Traiding Ltd». А вона, у свою чергу, належить двом власникам: білізській фірмі Eco Business Directions Inc і кіпрській Grotelisa Holdings Ltd. Перша – це фірма «сім'ї» Януковича, а ось співвласниками другої (через фірми-прокладки) є Сергій Тригубенко та екс-міністр Екології-втікач. Микола Злочевський.
Серед високих посадових осіб корупційного бізнесу називають начальника Екоінспекції України Андрія Заїку – який дає команду обласним екологічним інспекціям працювати лише зі «своїми» фірмами, серед яких підприємства Тригубенка. Про це, наприклад, повідомляли ЗМІ, які наводили скарги підприємців, які працюють на Одещині.
Не дивно, що колишній «трудовик», який ледве зводив кінці з кінцями, нині є мультимільйонером – як мінімум гривневим. Стан сімейно пари Тригубенко вражають: дві квартири плюс величезна мансарда, три будинки, майже 2 тисячі кв. нежитлових приміщень, три іномарки. Журналісти вважають, що більшу частину «заробленого» майна Сергій Тригубенко запасав на дружину, проте є думка, що вона і без чоловіка жінка багата. Крім того, що вона має загадковий заможний батько, Лариса Тригубенко володіє трьома фірмами: двома турагентствами і ТОВ «МД-Альянс», що займається оптовими поставками палива.
Втім, переважно питання виникають не до задекларованого майна Сергія Тригубенка, а до його незадекларованого арсеналу. Він дуже значний: крім дробовиків у ньому є дві потужні гвинтівки (фактично снайперська зброя) і самозарядний карабін «Вулкан» (неавтоматичний варіант АКС), а також два пістолети (Макарова та Вальтер-99). До останніх питання мають виникнути не лише у громадськості, а й у правоохоронних органів: адже інформації про те, що Сергія Тригубенка було нагороджено ними за бездоганну службу чи доблесний захист Вітчизни, немає. Але цей бойовий арсенал цікавить їх не більше, ніж його темні справи, які завдали державі багатомільйонних збитків.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!