Олена Притула
Вбивство в Києві журналіста та виконавчого директора «Української правди» Павла Шеремета, можливо, не набуло б такого резонансу, якби не його зв'язок, і не лише професійний, з власницею цієї самої «УП», Оленою Притулою, в машині якої він і був підірваний, повідомляє nahnews.org.
Судячи з обставин вбивства, а машина вибухнула не в той момент, коли завелася, а від'їхавши на деяку відстань – убивця спочатку переконався, що за кермом сидить саме Шеремет, а не хтось інший, і лише потім привів у дію бомбу. На даний момент немає підстав вважати, що Притула була замовницею вбивства Павла Шеремета або якось до нього причетна.
Проте вся її біографія загалом та деякі окремі факти свідчать про те, що перебувати в оточенні, особливо в інтимно-близькому, власниці «Української правди» буває смертельно небезпечно. Інтернет-мемом вчорашнього дня став вираз «другий невдало притулився».
факти свідчать, що перебувати в оточенні власниці «Української правди» буває смертельно небезпечно.
Чарівний світ «кульових» грошей у вигляді американських грантів для Олени Притули відкрив її перший чоловік – нині кореспондент «Радіо Свобода» Володимир Притула, з яким вона познайомилася під час навчання в Одеському політеху. Після переїзду до Криму 1991 року Володимир підтягує дружину спочатку в інформаційне агентство «УНІАР», а потім до «Рейтерсу», чим дає старт її кар'єрі.
Олена Притула виявилася дуже амбітною особливістю, яку не задовольняло дрібне щипацтво грантів у рамках Криму і 1995 року вона вирушає підкорювати Київ. Володимир Притула залишається на півострові, де продовжує успішно пиляти гранти Сороса, і не лише до самого референдуму 2014 року. Про його дивацтва в Криму, які приносили непоганий гешефт, можна почитати у статті, розміщеній раніше. Тепер, озираючись назад, можна припустити, що розставання з Альоною, можливо, врятувало йому життя.
Володимир Притула
Світ «кульових» грошей у вигляді американських грантів для Олени Притули відкрив її перший чоловік – нині кореспондент «Радіо Свобода» Володимир Притула.
У Києві Олена бадьоро «взяла бика за роги» — стажування у 1996 році за допомогою грантодавців в університеті Дюк (США), роман із Литвином (докладніше про нього читайте у статті Володимир Литвин: чи потрібний Україні професійний іуда?) і, як наслідок – робота у прес-службі адміністрації президента Кучми та численні звання, титули та нагороди.
До 1999 року Притула досягла потрібної ваги та кондиції для того, щоб господарі зі США використовували її як «торпеду». Хоча правильно буде сказати, що Притула стала «підводним човном», з якого було запущено «торпеду» у вигляді обезголовленого трупа її нового коханця – нікому невідомого до того моменту журналіста Георгія Гонгадзе.
До ролі «сакральної жертви» Гонгадзе, не без допомоги Притули, ретельно готували. Спочатку, у грудні 1999 року, це була спільна поїздка Гонгадзе та Притули до США для знайомства з кураторами. Ця поїздка, зважаючи на все, і стала смертним вироком для Гонгадзе, про який він не здогадувався. У квітні 2000 року було започатковано інтернет-видання «Українська правда», в якому Гонгадзе стає головним редактором, а Притула його заступником. А у вересні 2000 року Гонгадзе зникає, щоб знову з'явиться без голови в Таращанському лісі і стати саме тією, першою сакральною жертвою «школи Притули», на кістках якої відбувся майдан 2004 року.
Георгій Гонгадзе та Олена Притула
Напевно, варто зробити невеликий історичний екскурс, аби зрозуміти «відомість» журналіста Георгія Ґонґадзе на момент зникнення. Середня відвідуваність ресурсу «Українська Правда» до зникнення Гонгадзе становила 400(!) осіб на день і стрімко набрала мільйон лише після його зникнення, а на самоокупність «УП» вийшла лише до 2005 року. З урахуванням співпраці Притулки з американською конторою USAID, яку вона не приховує, немає сенсу ставити питання, на які кошти існував збитковий ресурс.
У цій історії є ще один кумедний нюанс, який розкриває моральний вигляд Притули. Люди, які знали Гонгадзе особисто, стверджують, що вся концепція і найважче — реалізація стартового етапу «УП» належить виключно Георгію Гонгадзе, але 2001 року, після дивного кульбіту зі зміною реєстраційних документів, єдиним власником, а отже й вигодонабувачем, стає Олена Притула. Сім'я Георгія Гонгадзе і досі не отримала жодної копійки з прибуткового видання.
Притула, дуже прагматична людина, і чітко розділяє «мухи та котлети» — тимчасових коханців та поставлені господарями завдання, від виконання яких залежить її існування. Погодьтеся, вкрасти і зберігати вдома в холодильнику Гонгадзе, що згнила руку, не кожен здатний. Машину та коханця можна завести нових, а от настільки щедрих господарів – навряд чи. Тим більше, господарі не настільки безглузді, щоб безпосередньо підставляти Притулу. Адже очевидний взаємозв'язок Притула – УП – вбивство Гонгадзе та Притула – УП – вбивство Шеремета до справи не підшиєш.
Павло Шеремет та Олена Притула
Павло Шеремет, кочуючий по пострадянському простору грантоїд, неабияк пошарпаний життям «професійний борець з білоруським, російським та українським режимами», став черговою «сакральною жертвою» школи Олени Притули. З якою метою він був убитий, можливо, незабаром стане зрозумілим за подіями, що відбуваються в Україні.
Якщо ж це вбивство не дасть замовникам очікуваного резонансу, то для наступного жертвопринесення притулки напоготові мають цілу плеяду вирощених «УП» грантоїдів-журналістів. Наприклад, Мустафа Найєм чи Сергій Лещенко, ефект від вбивства яких буде набагато більшим.
А те, що відбувається в Україні, дає всі підстави вважати, що традиція сакральних жертв, закладена з убивством Гонгадзе і яка отримала продовження у вигляді «небесної сотні», стала простим і ефективним способом розгойдування суспільства і буде продовжена доти, доки всякого роду «притулки», що знаходяться на утриманні США, будуть.
Валентин Авраменко
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!