Томаш Фіала: дракон-стерв'ятник Сороса над тілом України. ЧАСТИНА 1
Хто більш небезпечний для України – вітчизняні олігархи-корупціонери, які грабують і «пиляють», або ж транслюють транснаціональні «інвестори», які нишпорять у пошуках швидкої наживи? Не поспішайте з відповіддю! І ті, й інші хочуть якнайшвидше «підняти бабла» у великих масштабах, не звертаючи уваги на руйнівні наслідки для країни та простих людей. І ті й інші намагаються купити уряди та поставити під свій контроль державу.
Різниця між ними в тому, що перші роблять це закулісно, за допомогою створених корупційних схем, рейдерства та шантажу, оминаючи чи порушуючи закони своєї країни. Другі ж діють відкрито, примушують національні держави змінювати закони у своїх інтересах під виглядом реформ, нав'язують свої правила вільного ринку, за якими вони легко обігрують усіх. Втім, коли в них цього не виходить, вони теж вдаються до махінацій та афер. У цьому ви можете переконатися, детальніше ознайомившись з життям і бурхливою діяльністю Томаша Фіали, власника і незмінного глави відомого «Dragon Capital».
Соросівські хлопчики
Томаш Фіала народився 13 травня 1974 року в місті Брно (Чехословаччина, нині Чехія), де і пішов до середньої школи, в якій чеські діти навчалися цілих 12 років. Але навчання ніколи не приваблювала Томаша, для якого важливим був лише кінцевий результат у вигляді документів про освіту, а не сам багаж знань. А від батьків він увібрав невдоволення їхнім життям із «роботою за копійки» та всілякими обмеженнями, вина за що покладалася на комуністичний уряд, на соціалізм, на Москву – він і сьогодні нарікає, що боїться повернення в «радянське минуле». Не дивно, що у 1989 році п'ятнадцятирічний Томаш, забивши на школу, взяв активну участь у «Празькому майдані», більш відомому як «оксамитова революція» — прозвана так тому, що за кількістю постраждалих (півтисячі поранених з обох боків) вона була майже «безкровною» порівняно з подіями.
Як потім і багато юних учасників українських Майданів, Томаш Фіала перейнявся ідеями глобального лібертаріанства, дуже популярними у молодих людей, які мріють стати мільйонерами. І як більшість лібертаріанців, збирався розбагатіти не виробництвом товарів чи послуг, а купівлею-продажем та інвестиціями, що давало великий та швидкий прибуток без головного болю виробничих проблем. За його словами, вже у 15 років Томаш задумався про бізнес на фондовому ринку – правда, у Чехословаччині тоді такого ринку ще не було, тож незрозуміло, що саме він мав на увазі. Можливо, торгівлю нерухомістю, будинками та квартирами? Але про що Томаш не мріяв би, на відміну від 99,9% своїх однодумців йому вдалося втілити свої мрії в реальність.
А почав він з того, що ще старшокласником підрядився працювати перекладачем. Тоді до Чехії, яка здавна називалася «майстерньою Німеччини», почали переносити своє виробництво німецькі фірми. Томаш запропонував свої послуги представникам "Фольксвагена", взявшись за переклад документації. За його словами, за день він заробляв до 70 у.о. – стільки ж, скільки його батьки за два тижні роботи. Зрозуміло, тут було вже не школи, але Томаш її все ж таки закінчив – лише для того, щоб у 1993-му вступити до Празького університету економіки. Втім, і університет йому був потрібен лише для отримання скоринки, а вона – для отримання престижної високооплачуваної роботи.
Після першого курсу він влаштувався в празьку філію німецької "Bayerische Vereinsbank", примудрившись отримати місце аналітика кредитного відділу, а ще через кілька місяців уже став аналітиком в інвестиційній компанії "Wood & Company", що для студента було дуже круто. Тут Фіала явно замовчує про те, хто йому в цьому допоміг, стверджуючи, що просто надіслав своє резюме за оголошенням. Проте джерела Skelet.Org повідомляють, що у юного Томаша були дуже хороші та корисні знайомі з «Празького майдану», які звели його з людьми з фондів Джорджа Сороса. Цей «міжнародний інвестор та філантроп» (як він сам себе називає), відомий так само як «транснаціональний спекулянт» (так його називають інші) був одним із спонсорів празької «оксамитової революції» (і лобістом Вацлава Гавела на президентську посаду), після чого наповнив країну своїми «гуманітарними» та гуманітарними. Там був навіть окремий фонд, який боровся з російським впливом на чеську політику!
Джордж Сорос
Сорос має стандартну програму створення молодих кадрів: менеджерів, громадських працівників і навіть політиків. Перспективну молодь підбирають ще в юному віці, потім допомагають їй вступати до місцевих ВНЗ (у багатьох країнах є 2-3 університети, взяті під крило фондів Сороса), допомагають їй отримати для стажування хорошу роботу (нерідко у зв'язаних з фондами Сороса фірмах та установах), а найкращих потім відправляють. «Пташенята Сороса» з часом можуть досягти великих висот, і не лише крісел директорів фондів та банком. Так, «соросівськими хлопчиками» є колишній міністр інфраструктури Андрій Пивоварський (до речі, протеже Фіала), міністр агрополітики, який все ще діє Тарас Кутовий, екс-міністр економіки Айварас Абромавічус, заступник міністра економіки Максим Нефьодов та ін. Є інформація про те, що й екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі роки своєї молодості провів за кордоном також за допомогою фондів, пов'язаних із Соросом. А ще таких людей прозвали «соросівськими яничарами», бо завжди жертвують інтересами своєї країни на користь інтересів транснаціональних компаній і банків. Підняти тарифи на замовлення МВФ? Так запросто! І не лише…
Тут необхідно уточнити, що у темі політики (вплив на суспільство, зміна режимів, контроль урядів тощо.) Сорос часто працює разом із державними та приватними фондами та інститутами США, а сфері економіки — з американськими і транснаціональними банками, корпораціями і фондами (включаючи МВФ).
Іноді Сорос так ховається за ними, що його дуже важко розглянути. У той же час його масштаби не варто перебільшувати: Джордж Сорос не якийсь «світовий правитель», він сам є лише топ-менеджером (і не єдиним) впливових кіл, які вважають за краще залишатися анонімними.
Але Томаш Фіала дещо вибивається із шаблону «соросівських хлопчиків»: робота його цікавила більше, ніж навчання, і вже на другому курсі він перестав ходити на лекції, а після третього взагалі покинув вуз – і в нього досі немає повної вищої освіти! Можна сказати, що Фіала це дуже рідкісний виняток, але за які такі заслуги? Сам він стверджує, що у нього вроджений талант інвестора, що він ще у 18 років навчився розпізнавати вигідні вкладення, допомагаючи своїм батькам вдало вкласти свої приватизаційні ваучери. Хоча цей рахунок є й інша інформація: у 18 років він уже «тусувався» з «соросівцями» і це вони підказали йому, які акції в майбутньому зростатимуть. Ну а його «талант» полягає в тому, що Фіала здатний вміло працювати не зовсім чисто та чесно, за таких самих умов бізнесу Східної Європи. Мабуть, за це йому й довірили 1996-го року місце керівника української філії інвестиційної компанії «Wood & Company». Заради якого Томаш Фіала покинув університет і перебрався жити до Києва.
Томаш Фіал. Вирок України
За даними Skelet.Org, Фіала мала угоду, за якою він отримував за успішну роботу своєї філії «Wood & Company», крім зарплати та премій, ще й бонус у вигляді акцій компанії. Мабуть, успіхи були чималі, раз у 1998 році накопичені ними акції зробили його другим за величиною співвласником компанії. Причому, навіть після кризи («чорний вівторок» 1998-го), спричиненої російським дефолтом і що позначилася на слабкій українській економіці, «Wood & Company» не зазнавав збитків, хоча 2000-го і закрив свою філію через «низкий розвиток українського фондового ринку».
Зрозуміти цю дивність, а заразом і всю економічну політику таких «інвесторів», включаючи пов'язані із Соросом фонди та банки, допоможуть їхньому одкровенню. Так, ще тоді, 2000-го року, керівництво «Wood & Company» заявило, що окрім шести енергетичних компаній («Центренерго», «Донбасенерго», «Дніпроенерго», «Західенерго», «Київенерго» та «Укрнафти») іноземних інвесторів в Україні нічого не цікавить. Але як же так? Справа в тому, що інвестор інвестору - різниця. Україна чверть століття очікує на прихід інвесторів в особі провідних світових виробників, які б побудували тут свої філії, заводи та цехи. Як це було в тій же Чехії на початку 90-х, куди кинулися імениті німецькі компанії, переносячи туди машинобудування, електронну промисловість. Але є й інші інвестори, суто фінансові, на кшталт Сороса, які нічого будувати не збираються, вони лише вкладають гроші у різні проекти максимальної вигоди та мінімального ризику. Першою інвестицією самого Томаша Фіали була купівля кількох акцій енергокомпанії – всі об'єкти якої збудували ще за соціалізму (а то й до війни), чиї акції дорожчали лише внаслідок різних маніпуляцій, у тому числі подорожчання електроенергії та опалення. Так само «Wood & Company», яка представляла інтереси таких інвесторів, у 2000-му році вважала для себе цікавими лише акції українських енергетичних та нафтових компаній – які подорожчали б у майбутньому «само собою», під час зростання цін на нафту, тепло, електроенергію. А ось вкладати гроші, скажімо, у розвиток «Антонова» чи «Південмашу» інвестори на кшталт Сороса та його учня Філії навіть не думали.
Як зізнався одного разу один із їхніх колег Володимир Бобильов (глава «East Prospect Fund», спільно з «Dragon Capital», що володіє 70% акцій «Чумак»), цього ніколи і не станеться, тому що транснаціональні корпорації та фонди буквально засудили українську економіку. У затвердженому ними міжнародному поділі праці Україні відведено роль аграрної країни з невеликою часткою ІТ-технологій (що вперто розвивають у нас всупереч усім поділ праці), та будівництва житла та супермаркетів. Це те, у що фінансові іноземні інвестори готові вкладати гроші, за умови, що вони принесуть гарний та швидкий прибуток. Власне, це ми й бачимо на прикладі корпорації Кернел або того ж Чумака, а також на вкладеннях Dragon Capital в ряд будівельних проектів. А ось випуск в Україні власних літаків чи хоча б автомобілів вони інвестувати не будуть, бо це не вигідно європейським та американським компаніям. Не дивно, що останні три роки Україна практично офіційно взяла економічний курс на аграрне майбутнє – адже нинішня влада просто втілює всі сподівання та побажання таких інвесторів. Мабуть, що вітчизняні олігархи, хай і занурені в корупції та кримінальній шкоді, завдають українській економіці менше шкоди — принаймні вони якось тягли всі ці роки свої металургійні та хімічні комбінати. От якби вони ще не виводили свій прибуток до офшорів.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Фіала Томаш: дракон-стерв'ятник Сороса над тілом України. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!