Вадим Єрмолаєв: дніпровський король злодіїв, коньяків та контрабанди. ЧАСТИНА 1
«Така цікава людина, і досі не за ґратами!» — ця приказка повною мірою стосується дніпропетровського олігарха Вадима Єрмолаєва. Того, хто прославився не розміром свого стану, а тими методами, якими він його сколотив. «Економія» на податках та заниження мит, виробництво «бодяжних» вин і коньяків з сивушними маслами, крадіжка грошей вкладників свого банку, участь у колосальних схемах з відмивання грошей та розкрадання валютних резервів України, економічна співпраця з окупантами, порушення міжнародних санкцій І все ж при цьому Вадима Єрмолаєва не тільки не заарештували, але навіть жодного разу не викликали на допит.
Домовитись з митницею, поділитися з бандитами
Біографія майбутнього виробника миючих засобів та автора схем, що відмивають гроші, почалася в Дніпропетровську (нині – Дніпро), де 13 травня 1968 року і народився Вадим Володимирович Єрмолаєв. Незважаючи на суто російські ім'я-по-батькові та прізвище, Вадим Єрмолаєв є нащадком шановного єврейського роду. Це можуть підтвердити в Опікунській раді єврейської громади Дніпропетровська, членом якої він є разом із Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим, В'ячеславом Фрідманом, Олександром Дубілетом, Геннадієм Корбаном та іншими відомими дніпропетровцями. Єрмолаєв має дуже тісні та довірчі стосунки з головним рабином Дніпропетровська та головою громади «Хабад» Шмуелем Камінецьким, який, за відомостями Skelet.Org, Нерідко допомагав йому наводити контакти з потрібними бізнесменами чи представниками влади.
Після восьми років, проведених у середній школі №69, юний Вадик Єрмолаєв вступив до Дніпропетровського технолого-економічного технікуму (нині коледж), де готували товарознавців, кухарів та бухгалтерів для магазинів. Не особливо процвітавши у навчанні, Єрмолаєв закінчив його в 1987 році і відразу ж загримів до армії, звідки «дембельнувся» 1989-го. Працювати за фахом чи навчатися у вузі він не захотів, а одразу захопився комерцією. Він не мав своїх підприємств, не мав родичів серед чиновників, а тому, на відміну від більшості олігархів, Єрмолаєв починав не з промислових поставок вугілля та бензину, і навіть не з металу, а з торгівлі ширвжитком: чай-кава, сигарети та алкоголь, побутова хімія та косме. Але відразу зрозумів, що якщо не вийти за вузькі рамки "човника", то успіхів у бізнесі просто не бачити. І ось, роздобувши якимось чином велику суму грошей (нібито в когось зайняв), Єрмолаєв на початку 90-х перейшов до оптових поставок товару з Болгарії, Туреччини, Польщі на склади до Дніпропетровська, де вже продавав його дрібним оптом власникам магазинів і кіосків.
Звичайно, подібний бізнес вимагав наявність не лише коштів, а й відповідної протекції у місцевій владі та «даху» серед місцевих ОЗУ, щоб вони не чинили перешкод. Як він вирішив ці питання, Єрмолаєв замовчує. Але його компаньйони згадують, що у Єрмолаєва відразу ж виявився талант домовитися з потрібними людьми, і особливо з митницею. Цей талант він використовує досі - як у власних бізнес-інтересах, так і допомагаючи (не даремно) своїм колегам.
Станіслав Віленський
На початку 90-х Єрмолаєва працював разом із таким же дніпропетровським оптовим торговцем ширвжитком Валерієм Шамотієм, у якого вже тоді була своя фірма «Логос». Але потім у них щось не залагодилося (Єрмолаєв і Шамотій ще довго то співпрацюватимуть, то сваряться), і 1995-го Вадим Єрмолаєв, спільно зі своїм партнером Станіславом Віленським, заснував власну торгово-промислову корпорацію "Алеф" - Стала основною компанією його бізнесу.
Через два роки «Алеф» за вельми хитромудрою схемою об'єднався з конкуруючою корпорацією «Ольвія» Сергія Касьянова та Валерія Кіптика — і колишні конкуренти стали надійними компаньйонами. Причому Касьянов пізніше зізнавався, що вміння Єрмолаєва «швидко вирішувати питання на митниці» зробили його незамінним партнером. Завдяки цьому їхні фірми прибрали до своїх рук до 60% українського ринку збуту побутової хімії і практично монополізували постачання болгарських вин.
Сергій Касьянов
А 1998-го року було створено дочірнє підприємство «Алеф-Віналь», яке спочатку займалося імпортом болгарського алкоголю (а потім виробництвом власного), до засновників якої увійшов Борис Аркадійович Чорток — 1936 р.н. раніше судимий та відомий у кримінальному світі Дніпропетровська під прізвисько «Сивий». Чорток був членом дніпропетровської ОЗУ Мільченко (Матроса), і таким чином був вписаний до засновників і акціонерів як власник бандитської частки в бізнесі «Алефа» (потім він передав акції своєму синові Феліксу). Що й відповідає на запитання, який же кримінальний «дах» був у Єрмолаєва у 90-х?
Але «відстібував» він не лише ОЗУ Мільченко. Так, повідомлялося, що автомобіль "мерседес", записаний на фірму "FINANZIELLE ATK GMBH LLC" (одне з відгалужень "Ольвії" та "Алеф") був відданий в "безстрокову оренду" (і безкоштовну) дніпропетровському кримінальному "авторитету" Шуваєву. Який у свою чергу був пов'язаний з Геннадієм Опришком, який організував у місті великий конвертаційний центр, послугами якого користувалися «Алеф» та
Олександр Петровський-Налекрешвілі на прізвисько «Нарік»
"Ольвія". А ще було ВАТ «Кварцит», яке займалося продажем побутової хімії. Так от, у нього було два засновники: ТПК «Ольвія» та ТОВ «Геснерія-Центр», і до останньої мав пряме відношення кримінальний «авторитет» Олександр Петровський (він же Налекрешвілі, етнічний єврей із Грузії), відомий у Дніпропетровську під прізвиськом «Нарік». Тоді Нарік теж тримав конвертаційні центри для відмивання грошей дніпропетровського криміналітету та напівтіньового бізнесу і ходив під головою чеченських угруповань Умаром Джебраїловим. А зараз «Нарік» шановний член єврейської громади Дніпра та… один із претендентів на посаду мера міста на наступних виборах, про що він нещодавно публічно заявив.
Вадим Єрмолаєв. "Gala" відмиває все!
1997 року Вадим Єрмолаєв з партнерами вирішив перейти від імпорту до власного виробництва. Як почин вони збанкрутували і приватизували цех побутової хімії на заводі «Хімпром» у Первомайську (Харківській області), де вироблявся пральний порошок «Лотос». Але колишній радянський бренд розходився неважливо, не витримуючи конкуренції з імпортною хімією (якою торгували самі структури Єрмолаєва). І тоді він вирішив запустити виробництво популярного тоді турецького бренду «Gala» (миючі засоби та пральні порошки), які відзначилися своєю дешевизною. У 1999 році з турками було створено спільне підприємство "Ольвія-Бета" у складі: 50% турецька компанія "Baser" і по 25% у "Алеф" Єрмолаєва-Віленського та "Ольвія" Касьянова-Кіптика. Ролі розподілили так: турки виробляли товар, а Єрмолаєв із компаньйонами привозили сировину та реалізовували продукцію.
Те, що Єрмолаєв взяв у свої руки доставку сировини з тієї ж Туреччини (концентрату та добавок) в Україну, що на підприємство на 50% належить туркам, мало велике значення. Ще займаючись ввезенням імпортної побутової хімії та косметики, Єрмолаєв «економив» мільйони, провозячи товар через митницю без урахування фактично контрабандою. Потім товар оформляли на фірми-одноденки, у яких його офіційно купували структури «Алефа» та «Олівії», фірми закривалися – а грошики йшли до кишені Єрмолаєва. Так само він примудрявся «взувати» і своїх турецьких партнерів, з яким аж ніяк не ділився доходами від «економії» на митах. Втім, турки не обурювалися, адже вони намагалися працювати за законом. Ці схеми працювали до 2005 року, коли "Олівія-Бета" була продана компанії "Procter & Gamble", яка продовжувала виробляти досі популярну лінійку "Gala".
Ще більші афери Вадим Єрмолаєв провертав з алкоголем. Спочатку, коли возив із Болгарії вино та коньяк, знову ж таки, «мимо» митниці, а потім ще клеїв на них «ліві» акцизні марки. У кращому випадку на пляшки 0,7 клеїли справжні акцизні марки для ємностей 0,5 або півлітрові пляшки коньяку клеїли марки для «чекушек». У гіршому на пляшки ліпили взагалі підроблені марки, купити які недорого оптом в Україні було неважко. Ці ж фокуси з марками фірми Єрмолаєва проробляли і тоді, коли він із компаньйонами (включно з Борисом Чертоком, а потім його сином Феліксом Чертоком) зайнявся випуском свого вина під маркою «Золота Амфора».
Спочатку було відкрито завод у Дніпропетровську (1999), який розливав по пляшках як болгарське вино відвертий «шмурдяк» незрозумілого походження – а тому українці зустріли нову винну марку з великою прохолодою, навіть не дивлячись на її приголомшливу дешевизну. Тоді дніпропетровський завод перепрофілювали під розлив горілки «Гельсінкі», а фірма «Алеф-Віналь» придбала у Криму три виноробні заводи з виноградниками – і невдовзі на пляшках «Золотої Амфори» з'явився напис «кримські вина». Але кримськими вони були лише наполовину, як і винами: виноматеріали розбавляли водою та якимись добавками. Не кращої якості виявився і виготовлені Єрмолаєвим коньяки «Клинків» і, пізніше, «Жан Жак», у яких постійно знаходили аж ніяк не винний спирт із моторошними домішками сивухи та слідами сірчаної кислоти.
До речі, після того, як Крим був анексований Росією, Вадим Єрмолаєв не став грати в патріотизм, як інші дніпропетровські олігархи, а поспішив перереєструвати свої кримські підприємства ТОВ «Алеф-Віналь-Крим», ПАТ «Бурлюк» та ПАТ «Старокримське». А у 2016-му він зареєстрував у Криму нову компанію «Алеф дистилери», чиїм засновником та власником є ПрАТ «Вінагрокомплекс» (Дніпропетровська область), яке своєю чергою належить корпорації «Алеф».
Більше того, з 2015 року ТОВ «Алеф-Віналь-Крим», на чолі якого Єрмолаєв поставив свого земляка Олега Логвінова, почало провадити фінансову діяльність через Російський Національний Комерційний Банк (РНКБ). Тим самим знову порушуючи закони України, адже РНКБ рішенням української РНБО потрапила під санкції як структура, яка сприятиме загрозі національним інтересам та територіальній цілісності країни. Але Єрмолаєв рішенням РНБО, як то кажуть, підтерся: відразу після публікації закону, його ТОВ «Алеф-Віналь-Крим» ніби на зло Києву взяло у РНКБ кредит на 100 мільйонів рублів.
Але, напевно, виправданням Єрмолаєва може бути його небажання сплачувати податки в Росії - адже саме за це в серпні 2017 року Слідчий комітет РФ порушив проти Олега Логвінова кримінальну справу за статтею 199-2 КК РФ (ухилення від сплати податків і зборів), звинувачуючи його в приховуванні від 75 рублів. Але не варто помилятися щодо намірів Єрмолаєва: податки він не заплатив «машинально», як і роками не платив їх в Україні. І ці 75 мільйонів рублів він направив не потреби АТО, а прокрутив через свої банківські схеми.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Вадим Єрмолаєв: дніпровський король злодіїв, коньяків та контрабанди. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!