Валентин Наливайченко
Днями в пресі з'явилася інформація про міжнародний скандал із вкраденими з голландського музею картинами, що випливли в зоні АТО. У зв'язку з цим згадувалося ім'я екс-керівника СБУ Валентина Олександровича Наливайченка. Того самого, який, пішовши з цієї посади, розвинув бурхливу активність. Ми не раз писали про його громкі заяви про те, що до справи «Небесної сотні» нібито причетний російський політик Владислав Сурков. Писали ми і про нього звинуваченнях на адресу президента та «сірого кардинала» БПП Ігоря Кононенка. Впадає у вічі одна дивна деталь. Чомусь усі ці справи спливли і набули гучного розголосу не тоді, коли Валентин Олександрович займав кабінет у будівлі на Володимирській, 33. Це було б логічно, бо саме такими справами він мав займатися за обов'язком служби. А вже після того, як його з цієї будівлі вигнали, це більше схоже не на бажання справді допомогти своїй країні розібратися з гучними кримінальними справами, а на дрібний шантаж із метою повернутися у велику політику. Що ж, спробуймо розібратися, яким чином він взагалі в цій найбільшій політиці з'явився.
Шпигун-недоучка
1991 року Наливайченко, мабуть, мріяв про кар'єру шпигуна чи суперагента. Саме цього року він, уже не юнак, йому тоді було 25 років, тож вибір цілком можна назвати усвідомленим, вступив до Інституту розвідки КДБ СРСР імені Андропова. До речі, цей навчальний заклад свого часу закінчив сам Володимир Путін, а також Сергій Іванов, Євген Муров, Володимир Якунін, Сергій Наришкін. Непогана вийшла компанія, практично всі вищі посадові особи Російської Федерації. Провчившись у цьому закладі чотири роки, до 1994-го, якраз у перші роки незалежності України, він несподівано звідти пішов, так і недоучившись. І приїхав до Києва. У чому причина такого «швидкого» відходу з кузні КДБшних кадрів і чи пов'язана вона якимось чином із необхідністю для російських спецслужб впроваджувати своїх людей в українські спецслужби, ми точно сказати не можемо. Хоча про корпоративні зв'язки між колишніми випускниками цього навчального закладу ходять легенди. Але як мінімум два факти виглядають досить підозріло. Перший – якийсь час Валентин Наливайченко цей епізод своєї біографії не те щоб приховував… Скажімо так, він про це замовчував. Хоча жодної небезпеки його служба у КДБ (а навчання в інституті розвідки – це теж служба) не становила. Адже не було ухвалено тоді закону про люстрацію тих, хто служив у держбезпеці. А другий факт ще цікавіший. Після повернення на батьківщину Валентин Олександрович одразу увійшов до номенклатури Міністерства закордонних справ. Причому того ж 1994 року його одразу призначили другим секретарем посольства України у Фінляндії, Норвегії та Данії. Кар'єрні дипломати можуть підтвердити, щоб потрапити на таку посаду людина має пропрацювати в системі кілька років, починаючи з референта. І йдеться про людей з профільною освітою, які закінчили Інститут міжнародних відносин, тобто економістів-міжнародників, юристів-міжнародників тощо. А от Наливайченка, який не має профільної освіти і до цього дня не пропрацював у МЗС, призначили одразу.
Валентин Наливайченко
дипломатія
Генерал Олександр Скіпальський, у ті роки начальник Головного управління розвідки МО України, стверджує, що до Міністерства закордонних справ Наливайченка потрапив за протекцією саме російських спецслужб. Імена його покровителів він теж, напевно, знає, але вони нічого не скажуть широкому загалу. Втім, на дипломатичній ниві Валентин Олександрович особливих успіхів не досяг, принаймні широкому загалу про такі не відомо. Проте кар'єра його йшла досить успішно. Вже 2001 року він обійняв дуже «жирну» посаду консула посольства України в США. Тобто стала третьою людиною за неписаним табелем про ранги дипломатів у найпрестижнішому з українських диппредставництв. Очевидно, саме тут, у Вашингтоні, він познайомився зі своїми новими друзями із ЦРУ. Втім, про них йтиметься далі. Можливо, когось зб'є з пантелику те, що майбутній глава СБУ співпрацював із двома протиборчими розвідками. Але у світі спецслужб це вважається нормальним явищем. Як би там не було, новий кар'єрний стрибок не змусив довго чекати і в 2004 році Наливайченко став заступником міністра закордонних справ. Такому зростанню міг би позаздрити будь-який кар'єрний дипломат. Міністром закордонних справ у ті роки був Костянтин Грищенко, ставленик Кучми, який пізніше підтримав Партію Регіонів. Він послідовно проводив політику покращення відносин із Росією і гальмував, або як він висловлювався «прагматично підходив» до відносин із Євросоюзом. Однак після Помаранчевої революції в лютому 2005 року його змінив на цій посаді Борис Тарасюк, у ті роки досить затятий євроінтегратор, член партії «Реформи та порядок». А крім того, Тарасюк досвідчений кар'єрний дипломат, який розпочинав ще за СРСР. Очевидно, він не довіряв своєму заступнику і відправив того на почесне посилання, Надзвичайним і повноважним послом до Республіки Білорусь. Проте не минуло й року, як Валентин Олександрович знайшов собі нового покровителя.
Валентин Наливайченко
Працевлаштування за фахом
Новим покровителем став тодішній президент України Віктор Ющенко, який у 2006 році призначив Наливайченка головою СБУ, тобто працевлаштував його за фахом, недоотриманим в Інституті КДБ. І той усе робив, щоб потрапити до свого шефа. Він розсекретив архіви СБУ щодо репресій та агентурної роботи служби в роки Сталіна. Хоча багато фігурантів тих справ ще були живі і могли постраждати. Офіцери розповідають, як вони брали під опіку стареньких-ветеранів спецслужби, які винні лише в тому, що в ті роки виконували наказ та могли постраждати від націоналістів. Він відкрив Музей жертв репресій, він ініціював процес Голодомору. Загалом займався всім, крім своєї прямої роботи. Кажуть, що саме за нього з СБУ було звільнено найсильніших кадрів, які були замінені на кадри вірні та ідейні. Наприклад, його заступник Андрій Кислинський звинувачувався в сутенерстві, яким він займався в 90-ті роки, а крім того «спалися» на фальшивому дипломі. Вже згадуваний генерал Скіпальський стверджує, що саме Валентин Олександрович представив Ющенку свого приятеля Валерія Хорошковського та його зусиллями той став першим заступником секретаря РНБО. Про професійний рівень тодішньої служби найяскравіше каже історія з гаманцем Наливайченка. У березні 2008 року у фітнес-центрі готелю Хайят у нього вкрали гаманець. Оперативно-розшукового потенціалу Служби безпеки України не вистачило, щоб знайти гаманець її голови. Він навіть не зміг встановити, хто отруїв шефа, Віктора Ющенка. Але це не вплинуло на його кар'єру. Можливо тому, що окрім згаданих вище публічних справ, він для свого шефа робив масу непублічних послуг. Так, наприклад, він віддав наказ про підготовку документів щодо передачі поліклініки та госпіталю СБУ, що знаходяться на вулиці Липській,11 фонду Катерини Ющенко-Чумаченко «Україна 3000» під офіс. У вересні 2008 року він таємно готував спецгрупу з офіцерів підрозділу «А» під керівництвом генерал-майора Чалого для захоплення тодішнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Утім, у цій історії професіоналізму СБУшникам знову не вистачило, і вона стала надбанням громадськості. Можливо, саме тому Юлія Володимирівна тоді лишилася на волі.
Державна зрада
За часів Наливайченка на Володимирській 33 почали з'являтися усілякі темні особи, переважно із ЦРУ. Зокрема там з'являвся Джефрі Іган, тодішній регіональний представник ЦРУ в Україні. Інший співробітник американської розвідки Чарльз Леві взагалі мав свій кабінет у центральній конторі СБУ під номером 112 та жив на явочній квартирі на вулиці Паторжинського. Більше того, він мав доступ до документів, які несуть у собі державну таємницю, а це – явне порушення закону, причому найтяжче, і називається це все «Державна зрада». Чи міг такий злочин скоюватись у головній будівлі СБУ без відома Валентина Олександровича – питання, швидше, риторичне. Крім того, Наливайченко особисто запрошував посла США та ЦРУшників на вручення дипломів випускникам Вищої школи СБУ. Очевидно, щоб вони знали нашу майбутню агентуру в обличчя. У здачі Наливайченка державних інтересів американцям ще 2008 року звинувачував Геннадій Москаль (Докладніше про нього в статті Геннадій Москаль: багатоликий генерал-матерщинник), тоді народний депутат. А у 2013 році Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження стосовно Валентина Олександровича. Він проходив за трьома статтями – державна зрада, розголошення державної таємниці та передача конфіденційних відомостей. Про ці злочини свого попередника заявляв і тодішній глава СБУ Олександр Якименко, додаючи, що той був завербований під час роботи на дипломатичній службі в США. Мабуть ці звинувачення, які могли спричинити неслабкий термін, і стали причиною участі Наливайченка у подіях Євромайдану. Тим більше, що у нього на відміну від решти лідерів Євромайдану був свій особистий бойовий загін.
«Орли» Наливайченка
Ще у 2007 році Валентин Олександрович, будучи головою СБУ, підтримував націоналістичну організацію «Тризуб імені Степана Бандери». Ми вже писали про це у статті про Дмитра Яроша. Організації потрібні були не лише фінанси, а й специфічні тренери, зброя, табори для тренувань та лояльність місцевої влади та міліції. Все це Наливайченко міг їм легко забезпечити. «Тризуб» з'явився 1993 року, його створив Василь Іванишин. Організація ця була досить крута і норовлива. Іванишин був людиною дуже розумною і амбітною, тому під чужу дудку танцювати б не став. 1999 року він відокремився від Конгресу українських націоналістів, силовим крилом якого себе спочатку вважав. А в 2007 році Іванишин раптово помер у 63 роки, тобто будучи ще не старою людиною. За одними даними, він помер від аневризму аорти, за іншими від серцевого нападу, після чого його підозріло швидко поховали на Дрогобицькому цвинтарі. Як би там не було, командування «Тризубом» перейшло до людини Наливайченка, його куму Дмитра Яроша. І на 2007 рік припадає пік підтримки цієї організації з боку СБУ. Валентин Олександрович особисто приїжджав у літній табір екстремістів і звертався до них з промовою. Дмитро Ярош. На кого працюємо?
Справи сімейні, справи земельні
Щодо бізнесу, то ним Валентин Наливайченко не займається, він декларував річний дохід на рівні 100.000 гривень. Чого не скажеш про його родину. Наприклад, його дружина Олена просто колекціонує земельні ділянки. 2009 року, коли її чоловік був головою СБУ, вона отримала землю у Києво-Святошинському районі, а також дільниці у двох сільрадах Броварського району, плюс ще одну ділянку на свою дочку. Земля, видана дамі, призначалася для господарства, садівництва і випасу худоби. Крім того, дружина має шикарну квартиру в новому житловому центрі «Альпійський» на Батиєвій горі в Києві.
Дочка Валентина Олександровича, Ольга, незважаючи на досить юний вік (26 років), вже працює керівником юридичного департаменту компанії ТехноЕнергоТрейд. Компанія ця належить Володимиру Поліщуку, власнику мережі «Ельдорадо», ТЦ Гулівер та банку Михайлівський, а по суті зіц-голові активів міністра доходів і зборів-втікача Олександра Клименка, про якого ми нещодавно писали. На неї записані компанії, якими володіє Наливайченко. Вони у своїй назві мають слово "Смайл" - "Смайл трейдинг", "Смайл медіа", "Смайл консалтинг" і так далі. Вони приносили доходи Валентину Наливайченку у ті роки, коли його відставили із СБУ і він був скромним народним депутатом. Це доводить і те, що під час виборів він був керівником групи консультантів «Смайл холдингу». Президентом тоді був Віктор Янукович, а головою СБУ Валерій Хорошковський, безпосередньо пов'язаний із Дмитром Фірташем. А Наливайченко пройшов до Ради якраз за списком УДАРу, також пов'язаного з Фірташем. Словом, рука руку миє. Його "Смайл холдинг" тоді вигравав тенедери на обслуговування "Чорноморськнафтогазу", "Укрнафтовидобування", "Укрнафтогазу" та інші "жирні" державні замовлення. Однак у 2013 році до влади почали пробиватися «младоолігархи» і у «фірташевських» почалися проблеми. Хорошковський втік за кордон, а на Наливайченка відкрили кримінальну справу, про яку ми писали вище. Довелося виходити на Майдан.
З Євромайдану назад до СБУ
На Євромайдані величезну роль відіграла організація «Тризуб», про яку ми розповідали вище. Саме вона стала ядром правого сектора. І таким чином, Валентин Олександрович через свого кума та колишнього помічника Дмитра Яроша отримав контроль над усіма екстремістськими організаціями Майдану. Після перемоги Євромайдану сталося захоплення Криму і розпочалася війна з Росією на Донбасі. Тому нова влада просто змушена була призначити його головою СБУ, коли військові та воєнізовані підрозділи були деморалізовані, добробати лише створювалися, тож щодо боєздатним залишався лише ДУК Правий сектор. Тож прямо з Майдану Валентин Наливайченко вирушив до вже знайомого йому кабінету на вулиці Володимирській 33. Сказати, що за нього СБУ працювала погано – не сказати нічого. Спецслужба завалила все, що можна було завалити. Віктор Янукович після кількох днів роз'їздів країною безперешкодно поїхав до Росії. Крим просто «злили». На Донбасі співробітники СБУ масово переходили на бік ДНР та ЛНР. Той самий Олександр Ходаковський був керівником підрозділу «А» СБУ Донецької області. Кажуть, що він на початку подій у Донецьку сумнівався якийсь бік обрати, Наливайченко просто не захотів з ним поговорити по телефону, а співробітники ФСБ захотіли і стало вирішальним у його виборі. Главред газети «Дзеркало тижня» Юлія Мостова теж говорила, що можливість купірувати події в Криму та на Сході була Службою безпеки втрачена. Вона ж казала, що Аксьонов, Костянтинов, Губарєв, Безлер та Пушилін мають випити за здоров'я Валентина Олександровича. У принципі, якщо в цьому була початкова мета російських спецслужб та його викладачів з Інституту КДБ, то все вийшло.
Почесна відставка
Єдиним «досягненням» голови СБУ можна назвати те, що він узяв на роботу відомих блогерів — Сергія Іванова, до того звільненого за пияцтво з прокуратури, та Дениса Казанського. У Службі всі дивувалися, чим ці хлопці там займатимуться? Власне вони нічим і не займалися. Потинялися коридорами і пішли. За Валентина Наливайченка СБУ не відповіла на жодний із запитів товариства. Не було відкрито кримінальних справ проти співробітників «Беркуту», які розганяли Майдан. Не було знайдено організаторів чи хоча б виконавців розстрілу Небесної сотні. При цьому Наливайченко через свого радника Маркіяна Лубківського періодично рапортував про якихось затриманих «терористів», «сепаратистів», «шпигунів». Але оскільки жоден із них не сів на лаву підсудних, принаймні не було публічних процесів, народ остаточно перестав йому вірити. Натомість він «пробив» собі статус учасника бойових дій. За інформацією Сергія Лещенка, під час своєї роботи на посаді голови СБУ Валентин Олександрович єдине за що справді боровся, то це за інтереси Дмитра Фірташа. Зрештою, це набридло і суспільству, і Петру Порошенку. Валентина Олександровича вирішили злити, але це було не так просто, оскільки президент також має дуже безпосереднє відношення до угруповання Фірташа-Льовочкіна. Зрештою, компроміс знайшовся. Наливайченка зняли не указом президента, як того вимагає процедура, а голосуванням Верховної Ради. Нардепи Леонід Ємець та Борислав Береза стверджують, що відставку його поміняли на угоду про проведення виборів мера Києва в один тур і на цих виборах мав перемогти Віталій Кличко. Вибори зрештою пройшли у два тури, але Кличко переміг. Сам же Валентин Олександрович ще деякий час «потріпався», оголосив про те, що піде на вибори президента. Потім заявив, що створить свою політичну силу. Однак далі розмов справа не пішла.
Після деякої мовчанки Валентин Олександрович знову сплив на Антикорупційному форумі, який влаштував Міхеїл Саакашвілі. Там він звинуватив владу України в крадіжці 15 мільярдів доларів, та й взагалі намагався зробити масу гучних звинувачень. Тож у політичне життя країни він щосили намагається повернутися. Поки що не дуже виходить. Чи вийде надалі? Поживемо-побачимо.
Денис Іванов, для SKELET-info
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!