Валерій Гелетей
Українські чиновники живуть набагато краще за свій народ, якому вони мали б служити. У декларації ще одного «видного українця» Валерія Гелетея, який знову обіймає посаду керівника Управління Держохорони, зазначено 217 567 гривень зарплати за рік та ще 370 тисяч гривень інших доходів. Втім, для людини, яка нещодавно витратила півтора мільйона на весілля свого сина, це явно не єдине джерело харчування. При цьому за свою дуже довгу і дуже швидку кар'єру він ніколи не був звинувачений ні в корупції, ні в інших злочинах. Хочете дізнатися, як завжди залишатися чистим і непричетним, бадьоро крокуючи службовими сходами? Запитайте про це у Гелетея! Хоча навряд чи він вам відповість.
Дуже щасливий юнак
Валерій Вікторович Гелетей народився 28 серпня 1967 року у селі Верхній Коропець Мукачівського району Закарпатської області. Одразу після закінчення середньої школи він влаштувався на роботу до райцентру, слюсарем-автоелектриком АТП-06011. Добре дорога від будинку до роботи займала лише кілька зупинок приміського автобуса, на якому працівники свого автопідприємства могли їздити безкоштовно. Втім, це був єдиний плюс його першої роботи: навряд чи вчорашньому школяреві без спеціальної освіти та досвіду роботи довірили б щось складніше за промивання старих акумуляторів. Не дивно, що потім після армії Гелетей так і не повернувся на рідну автобазу.
І все-таки під час своєї роботи автослюсарем Валерій Гелетей явно не марнував, про що свідчить місце його подальшої термінової служби: в/ч 2142, більш відома як Мукачівський прикордонний загін. Служба в Прикордонних військах КДБ СРСР тоді вважалася найпрестижнішою, і відбір на неї проходив не лише за фізичними критеріями новобранцям. А чи багатьом радянським призовникам пощастило служити поряд зі своїм будинком? Простий сільський хлопчина Валерій Гелетей отримав і те, й інше, і навіть третє: йому не довелося бігати схилами Карпат із собакою на повідку, він працював молодшим контролером, тобто допомагав перевіряти документи на прикордонному пункті пропуску. І він досі вважає за краще мовчати про секрет свого неймовірного успіху.
Навесні 1988-го перед дембелем-прикордонником, та ще й таким щасливим, були відчинені двері всіх правоохоронних відомств Радянського Союзу. Гелетей вибрав «не запилене» місце співробітника позавідомчої охорони МВС, яке, утім, незабаром залишив для навчання в Івано-Франківській школі міліції (1988-1990), після закінчення якої він заступив на посаду оперуповноваженого карного розшуку УМВС Мукачева – тобто став справжнім. Як і його старший брат Володимир Вікторович Гелетей.
Але, мабуть, слава провінційних братів-оперів теж не влаштовувала Валерія, бо за два роки він вступив до Академії внутрішніх справ України. Закінчивши її в 1994 році, він відразу переводиться в столичний УБОЗ, де почався його новий стрімкий злет.
Недоторканні закарпатської «цимбори»
Перше правило гусара: якщо генеральські еполети не виходить заслужити в бою, то їх можна отримати через вдале весілля. Можливо, Валерій Гелетей так і вчинив, оскільки початок його кар'єри в МВС збігся зі шлюбом на Анжелі Попович, яку називають родичкою чи то самого Василя Дурдинця, чи його помічника. Що ж, з огляду на національну традицію брати собі у помічники родичів, вірними можуть бути обидва варіанти. Але оскільки батько та дочка Поповичі є мешканцями столичних Броварів, і на Закарпаття їздили хіба що до санаторію, то вони заперечують будь-який споріднений зв'язок із Дурдинцем навіть у п'ятому коліні.
Проте цікаво, що старий радянський функціонер Дурдинець, який мав у 90-х величезний вплив на МВС України і ходив у фаворитах у Кучми, є земляком Гелетєєв: сам він родом із села Ромочевиця, що за 9 км від Верхнього Коропця. Звичайно, враховуючи різницю у поверненні, і те, що Дурдинець з 60-х років працював на керівних посадах у Львові, а потім у Києві, навряд чи він раніше перетинався з синами Валерієм і Володимиром, які годяться йому, особисто, але ось їх родич
Віктор Балога
вінники могли бути знайомими. Адже їхні села практично поряд, як і рідне Завидове, ще однієї значущої постаті біографії Валерія Гелетея – відомого закарпатського олігарха та «сірого кардинала» Віктора Балоги (докладніше про нього читайте у статті ВІКТОР БАЛОГУ. ФЕНОМЕН ЗАКАРПАТСЬКОГО БОЖКА).
Ось тільки з 1987 по 1992 рік майбутній олігарх був ще товарознавцем Мукачівської господарсько-товарної бази, а потім директором ТОВ «Рей Промінь». І хоча ходили чутки, що Балога тоді нібито тримав «мукачівський общак», навіть у цьому випадку його вплив навряд чи виходив за межі регіону. Тож йому було б дуже складно, якщо взагалі можливо, допомагати Валерію Гелетею будувати кар'єру у столичному УБОЗі. Тому логічніше припустити, що у 90-х той був протеже Василя Дурдинця, а вже потім почав тісніше зближення з Віктором Балогою.
На початку 90-х доля дала путівки в життя обом братам, проте вони розпорядилися ними по-різному. Старший залишився працювати в мукачівському УБОЗі, оскільки навряд чи міг закінчити Академію МВС навіть із такою великою підтримкою: його товариші по службі говорили, що в протоколі чи рапорті Гелетей-старший робив по півсотні граматичних помилок. Зате він вирізнявся вмінням працювати з «клієнтами», які незабаром здригалися при одній згадці про його прізвисько «Гейза». Мукачівський УБОЗ нещадно боровся з будь-якою організованою злочинністю та контрабандою, яка не входила до «профспілки» місцевої «цимбори». У процесі чого й відбулося дуже тісне зближення Володимира Гелетея та Віктора Балоги, до чиєї компанії пізніше приєднався Тіберій Дурдинець – племінник іменитого ветерана МВС.
Але Валерія Гелетея, який влаштувався в Києві, справи своїх закарпатських родичів і земляків навряд цікавили. У нього було безліч власних турбот, адже бізнес і організована злочинність у столиці розвивалися набагато швидше, і потрібно було не марнувати часу.
Квартирні комбінації
Призначення Валерія Гелетея у 1996 році начальником Мінського районного УБОЗу міста Києва дивним чином збіглося з купівлею його тестем трикімнатної квартири на чотирнадцятому поверсі вісімнадцятиповерхового будинку на проспекті Тичини. Через три роки квартиру поряд купує на своє ім'я сам Гелетей, після чого сталося злиття двох житлових площ в одне велике сімейне гніздечко. За сучасними мірками не такий вже й шик, але тоді зарплати начальників районних УБОЗ були дуже скромними, а «сала від батьків» не вистачило б на покупку навіть старого сараю.
Походження своїх «заначок» Гелетей-молодший ніколи не афішував, будучи куди обачнішим за свого старшого брата. Проте згідно з оперативною інформацією, що просочилася в ЗМІ, у період з 1996 по 2005 рік, обіймаючи керівні посади в столичному МВС, Валерій Гелетей мав безліч «ділових» контактів з чиновниками, бізнесмена та лідерами ОЗУ Києва. Зокрема, будучи начальником Жовтневого РВВС (2000 рік), він мав тісні стосунки з керівництвом компанії «ТНК-Україна» та заплющував очі на не зовсім «прозоре» виділення для неї земельних ділянок під автозаправки. Гелетею також приписували зв'язки зі столичними кримінальними авторитетами Володимиром Кисилем, Борисом Совлоховим, Татарином, Прищем із лідерами кавказьких діаспор. Втім, це він міг пояснити оперативною необхідністю, інші звинувачення – злим наклепом.
Набагато важче було б виправдатися за свої квартирні комбінації. Так, 4 серпня 2005 року начальник столичного УБОЗу (!) Валерій Гелетей виявився офіційним бомжем, оскільки він продав свою «здвоєну» квартиру. Про наявність житла у дружини (Бровари, вулиця 8-го З'їзду Рад 31) та тещі (там же, будинок 33), де розпочиналося будівництво котеджу, він скромно замовчував. І тимчасово прописавшись у гуртожитку МВС на вулиці Грекова 18, він став у чергу на отримання казенного житла. Вже 29 листопада того ж року, за вказівкою голови Шевченківської райадміністрації, родина Гелетєєв отримує квартиру у центрі Києві (бульвар Шевченка 11/6) площею 96,7 квадратних метрів.
19 грудня цю квартиру розпорядженням того ж голови Шевченківської РДА (№5554) було передано Гелетею у приватну власність, тобто «прихватизовано». Оціночна ринкова вартість квартири — 2 500 000 гривень, тобто понад 500 тисяч доларів, але борцю з організованою злочинністю вона дісталася за символічну плату.
Варто зауважити, що відтоді житлові умови Валерія Гетелея значно покращали. Так, в останніх деклараціях він вказував не лише згадану квартиру на бульварі Шевченка, а й будинок у межах Києва площею 651 кв.м, а також «дачний будинок» площею 275 кв.м. Втім, це будуть лише скромні хатинки, якщо підтвердяться чутки про придбання Гелетеєм садиби в мальовничій місцевості біля Імінгема (Лінкольншир, Анлія).
Лорд-командувач президентської варти
Новий зліт кар'єри Валерія Гелетея розпочався із призначенням Віктора Балоги новим головою президентського Секретаріату президента України восени 2006 р. Він одразу бере його до Секретаріату його керівником служби з питань діяльності правоохоронних органів. Посада дещо абстрактна для розуміння середньостатистичного громадянина, але не марна для того, хто її вигадав. На той час загострювалося протистояння Банкової та «антипомаранчевої» коаліції, яка сформувала уряд Януковича. Балога, що викликалися врятувати Ющенка, розставляв своїх людей на ключові пости у керівництві силовими органами, де це було можливо, або створював нові.
Водночас люди Балоги розставлялися і на головних «потоках». Тіберій Дурдинець став заступником начальника СБУ, очоливши відділ боротьби з контрабандою — неабияк ославившись на цій посаді як фігурант багатьох корупційних скандалів. А ось заступником начальника УСБУ у Закарпатській області став Володимир Гелетей.
Валерій Гелетей і тут не вплутувався в їхній «бізнес». До того ж для нього незабаром знайшлося важливіше заняття: 24 травня 2007 року його було призначено начальником Управління державної охорони України. Здавалося б, не сама хлібна посада, але Гелетей-молодший виявив чудеса винахідливості. Зокрема, за його сприяння з Балогою військовий аеродром Узин (біла Церква) був відданий в оренду комерційним структурам на 49 років! Скандал був таким гучним, що фракція БЮТ подала заяву до Генпрокуратури та петицію резиденту з вимогою визнати договір оренди недійсною.
І все ж основним завданням Валерія Гелетея була охорона «тіла №1». Можливо, не буквально, оскільки замах на Ющенка навіть під час тодішньої політичної кризи здавався немислимим і взагалі безглуздим. Якщо вже когось і варто було берегти, то це самого Балогу та Юлію Тимошенко, оскільки це саме її непримиренність не дозволила статися «широкій коаліції» і підштовхнула Президента до боротьби. Проте Управління Держохорони відігравало тоді ще роль нехай невеликого, але боєздатного та політично надійного силового відомства, необхідного Банковій на екстрений випадок.
І цей випадок мало не стався в перший же день роботи Гелетея на новій посаді, коли він зі своїми співробітниками вирушив до Генпрокуратури не пускати до неї звільненого Святослава Піскуна. На допомогу останньому поспішив примчатись тодішній глава МВС Василь Цушко із загоном «Беркуту». Після невеликої сутички Гелетей розсудливо поступився силою, але ще трохи, і в Україні могла б розпочатися громадянська війна.
Подальше протистояння продемонструвало повну лояльність Валерія Гелетея, якщо не самому Ющенку, то його «кардиналу» Балозі. І воно було винагороджене не просто щедро, а навіть із надлишком. На «головного охоронця» обрушився дощ генеральських зірок: червень 2007 – генерал-майор, серпень 2007 – генерал-лейтенант, серпень 2008 – генерал-полковник! Це було проти будь-яких традицій, проти правил, у чомусь навіть порушуючи закон, і зіграло проти Гелетея, якого почали називати «генерал-протеже» і «генерал-мажором».
УБОЗівський банкір
У травні 2009-го Балога залишив президентський Секретаріат, махнувши рукою на депресивного Віктора Ющенка. Всі одразу заговорили, що і його ставленик Валерій Гелетей теж більше не мешканець. Так і сталося вже за півтора місяці. Його звільнення було відверто політичним, настільки, що ніхто навіть не спромігся придумати для нього більш-менш вагому підставу, хоча б формальну. Причому Гелетея не перевели на іншу посаду, йому не дали місця в іншому відомстві, не дозволили повернутися до МВС, а просто виставили на вулицю. Хоча, з іншого боку, і справи не завели, хоча могли!
Два роки українські ЗМІ мовчали про Гелетея, та й українські мешканці не надто цікавилися долею колишнього головного охоронця країни. Він тихенько «сплив» у 2011-му як віце-президент «Авант-банку», в компанії Олександра Савченка та Валерія Яреми. Перший був його колегою зі столичного УМВС (зараз депутат ВР від БПП), а другий є сином іншого колеги-убопівця Віталія Яреми (був віце-прем'єром у першому уряді Яценюка, потім Генпрокурором, докладніше про нього читайте у статті Віталій Ярема. «Чесний мент» та кум Сергія Думчева). Хоча офіційно Гелетей вважався лише «куратором служби безпеки банку», його нове місце роботи викликало чимало чуток, що підтверджуються зливом та скиданням різної цікавої інформації. «Авант» називали банком київських УБОЗівців, а Гелетея з Яремою та Савченком не просто його почесними віце-президентами.
У цій компанії також затесався якимось чином причетний до цього ж банку Юрія Іванющенка, більш відомого під прізвиськом «Юра Єнікієвський» Втім, останній на той час був причетний до багатьох українських банків та взагалі грошових потоків — адже влада в країні перейшла до «донецьких», які активно виносили бабло з країни. Однак це вже інша історія! А ось нинішня отримала продовження у 2015 році, коли на рахунки «Авант-банк» надійшли кілька мільярдів гривень з рахунків Мінінфраструктури та Резервного фонду (виділених на будівництво фортифікацій), де вони успішно застрягли через незрозумілу причину. Після чого на початку 2016 року «Авант-банк» узяв та й збанкрутував, заодно кинувши ще й своїх довірливих вкладників. А оскільки восени 2015-го нове керівництво «Аванта» офіційно заявило, що ні Гелетей, ні Савченко, ні Ярема не мають більше до банку жодного відношення, то й запитати тепер просто нема з кого.
Фельдмаршал Іловайський
Як відомо, гроші – справа наживна. Українці могли б пробачити Валерію Гелетею та його квартири, і три генеральські звання за рік, і навіть участь у схемах «Авант-банку». А не пробачили, то просто забули б про це через пару місяців. Проте українці не забудуть і навряд чи вибачать йому два епізоди з його бурхливої діяльності у 2014 році.
Гелетей Іловайський
На початку квітня відновлений указом в.о. президента-спікера Турчинова (докладніше про нього читайте у статті Олександр Турчинов. Шкілети у шафі «кривавого пастора» України), на посаді начальника Управління держохорони, Валерій Гелетей супроводжував десант київських політиків на чолі з Арсенієм Яценюком до Донецька, які прибули для політичного врегулювання конфлікту. Врегулювати по-доброму так і не вийшло, сторони не стали слухати один одного, однак у розпорядженні Гелетея були співробітники Держохорони та ціла рота спецназу «Булат». По суті, одним своїм прибуттям бунтівників, які розлякали, захопили будівлі СБУ та обладміністрації – і тікали звідти побачивши озброєних бійців у повному захисному екіпіруванні.
Пізніше говорили, що треба було лише закріпитися там на кілька днів і дочекатися підкріплення, або хоча б продовжувати відвертати увагу бойовиків. Однак після загадкової телефонної розмови з невідомим, Гелетей наказав силовикам терміново залишити Донецьк. А це дозволило сепаратистам знову захопити адміністративні будівлі і проголосити свою «республіку», а бойовикам Гіркіна вирушити до Слов'янська і Краматорська, щоб блокувати колони Нацгвардії, які там йдуть на Донецьк. Досі не відомо, з ким саме говорив тоді Гелетей, однак називаються імена Ахметова, «Юри Єнакіївського» та людей, які є зв'язковою ланкою між ними та колишніми київськими «убопівцями», які стали акціонерами «Аванта».
Поспішний відхід Гелетея з Донецька, можливо, так і залишиться маловідомою загадкою української історії, чого не можна сказати про Іловайську трагедію, що прогриміла на весь світ, за яку Валерій Гелетей несе пряму відповідальність як міністр оборони, яким він був з 3 липня по 14 жовтня 2014 року. Саме через неї він надовго «прославився» як найбахвальніший і найневдаліший український воєначальник, отримавши від ворогів насмішкувате прізвисько «Гелетій-Іловайський».
Втім, а чи тільки Іловайськ? До нього був «котел» під Ізвариним, а після трагедія оточених українських десантників в аеропорту Луганська. Проте міністерство оборони під керівництвом Гелетея приділяло увагу не ходу АТО, а підготовці та проведенню військового параду у Києві на День Незалежності. Причому це найнешкідливіша версія подій, оскільки є також думка, що виною всьому була не халатність і прагнення вислужитися перед головнокомандувачем, а оплачена зрада.
Що ж, можливо, Валерій Гелетей був непоганим «убопівцем», начальником Держохорони та віце-президентом банку, але міністром оборони він виявився, м'яко кажучи, поганим. Втім, за безглузду загибель сотень українських солдатів у «котлах», які зганьбили нашу армію, його навіть не пожурили: парламентське розслідування причин військової катастрофи блокувалися пропрезидентськими фракціями, а після дострокових виборів до Ради це питання там навіть не порушували. Валерій Гелетей відбувся за Іловайськ лише своєю відставкою з переведенням на колишнє місце роботи. Де він продовжив охороняти свого вже третього президента (вважаючи в.о. Турчинова), що йому поки що виходить начебто непогано, і влаштовувати шикарні весілля своїх дітей.
Сергій Варіс, для SKELET-info
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!