Василь Німченко
У парламентській фракції «Опозиційна платформа – За життя» (ОПЗЖ) Василь Німченко входить до т.зв. групу Медведчука, що включає також Нестора Шуфрича, Григорія Суркіса, Тараса Козака, Юрія Загороднього та ще кількох нардепів. Більшість українців знають із них лише Медведчука, Суркіса та Шуфрича, а ось Німченко, незважаючи на всі його старання, дізнаються небагато — та й то переважно з комічних відеосюжетів із Верховної Ради. Адже він є, ні багато ні мало, заступником Медведчука з ідеології та пропаганди та головним виразником публічної політичної позиції медведчуківського крила ОПЗЖ.
Як слюсар став суддею
Німченко Василь Іванович народився 13 вересня 1950 року у селі Загородище Чорнобаївського району Черкаської області. Судячи з інформації ЗМІ та відкритих баз даних, він має старшого брата Григорія, про якого він чомусь ніколи не розповідав. Можливо, щоб не «палити» братові та його компаньйонам фармацевтичний бізнес – про який буде розказано далі. До речі, схоже, що їхній батько назвав синів на честь Чапаєва та Котовського.
Закінчивши школу, Василь Німченко працював у рідному колгоспі – допомагав у кузні, потім був слюсарем. А ось в армії Німченко, за його словами, «виконував міжнародний обов'язок» десь за кордоном. Де він не уточнював, залишається тільки гадати: це могли бути Сирія, Єгипет, В'єтнам чи Лаос. Мабуть це пояснює, що до Харківського юридичного інституту (нині – юридичного університету) він вступив лише у 21 рік (1971-го).
Під час навчання Василь Німченко одружився – його дружиною стала Любов Федорівна Німченко (1953 р.н.). Вже в 1973 році у них народився старший син Ігор, який майже пішов стопами батька і подався в прокурори. Наразі він працює в Генпрокуратурі, прокурором відділу Головної військової прокуратури, а до цього був прокурором 1-го відділу процесуального керівництва по кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки. А ось молодший, Дмитро, народився вже 1983-го, у Києві, і робив свою кар'єру в СБУ (про пов'язані з ним скандали теж буде далі).
Василь Німченко, 90-ті роки
Після закінчення інституту Василя Німченка розподілили не кудись там у рідну провінцію, а до Києва, де він одразу став суддею Подільського районного суду. Упродовж наступних десяти років він зробив стрімку кар'єру: судді Київського міського суду, голови Печерського районного суду, старшого консультанта юридичного відділу Президії Верховної Ради УРСР. Нарешті, 1990-го, під час політичної зміни влади у Києві (старих партапаратників на «перебудовних»), Василь Німченко отримав посаду судді Верховного Суду. Секрет такого оглушливого успіху сільського хлопця досі не розкритий, відомо лише, що він мав впливові покровителі – можливо, батьки дружини, яких він ретельно приховує. До речі, ще з радянських часів їхня родина жила в квартирі на Інститутській 20, приватизованій у 1999 році (зараз нею володіють дружина та сини), у найпрестижнішій частині центру Києва. За інформацією джерел Skelet.Org, дана квартира могла бути подарунком від таємничого покровителя
Василь Німченко з дружиною
1995 року Василь Німченко отримав посаду судді військової колегії Верховного Суду, а на його плечах з'явилися генеральські погони. Через рік, коли у вересні 1996 року формувався склад Конституційного Суду (запрацював у жовтні того ж року), Німченко увійшов до його складу від З'їзду суддів України. І на першому ж пленарному засіданні Німченка обрали заступником голови КС (до жовтня 1999 року). Незабаром він отримав бонуси: звання генерал-полковника військової юстиції, професора юридичних наук.
Тоді ж, у середині 90-х, поряд із президентом Кучмою міцно влаштувався Віктор Медведчук. Його вплив на главу держава ще тільки починався, оскільки навколо Кучми крутилося чимало людей, які відштовхують один одного ліктями, і Медведчуку знадобилося ще кілька років, щоб стати до нього ближче за інших. Так от, хоча у ЗМІ про це не писали, але є «неопублікована» інформація про те, що відносини між Медведчуком та Німченком (або Медведчуком та покровителем Німченка) розпочалися ще в другій половині 90-х, коли Медведчук формував свою політичну команду та розставляв усюди своїх людей. Одним із них був і Юрій Загородній, який тоді працював інспектором в Адміністрації президента. Коли 2002-го Медведчук очолив Адміністрацію, він зробив Загороднього своїм заступником.
Віктор Медведчук та Леонід Кучма
Політична корупція у Конституційному Суді
Німченко майже все життя примудрявся залишатися практично непомітною людиною (за такої роботи!), але все ж кілька разів його прізвище звучало в ЗМІ. Вперше це сталося у 2003 році, взагалі скандальному для судді Німченка. Звичайно, свою війну з рестораном «Тарас» (надалі буде) він постарався «поховати», але з історії української політики рядків не викинеш.
Тоді Леонід Кучма вирішив «відсудити» собі право втретє поспіль балотуватись у президенти. Дана витівка була ініціативою глави президентської Адміністрації Медведчука (а можливо, і його кума Путіна). Медведчук, який прилаштувався за Кучми, не хотів втрачати своє місце і свій вплив другої людини в країні. При цьому він розумів, що якщо Кучма зробить себе президентом втретє, то цим він піде як проти Ющенка і «помаранчевих», так і проти «донецьких» (Ахметов), «луганських» та УСПП-шників (Кінах), лояльних «дніпропетровських» (Тігіпко) та багатьох інших – і, посварившись із усіма впливовими групами, буде змушений спиратися на команду Медведчука. І ось тоді Медведчук став би вже не другою, а фактично першою особою в Україні.
Цей план майже вдався: у грудні 2003-го, під Новий Рік, Конституційний Суд виніс рішення на користь Леоніда Кучми. Суддею-доповідачем із цього питання був саме Василь Німченко. Фактично йому доручили просування цього питання в КС, який не судив, не розбирався, а просто затвердив спущену з Адміністрації президента «формулу Медведчука», яка полягала в тому, що з ухваленням у 1996 році нової Конституції перший термін Кучми «обнулявся». Потім Німченко переконував у цьому українських журналістів, котрі ще не здогадувалися, з ким мають справу. По суті це був яскравий приклад політичної корупції – і Німченко отримав за свою службу не лише нові погони та регалії. Проте, як відомо, згодом Кучма був змушений відмовитися від цієї витівки.
У листопаді 2005 року у Німченка вийшов його дев'ятирічний термін повноважень судді Конституційного Суду, проте він чудово влаштувався, ставши постійним представником Кабміну в КС — на цій посаді він пережив кілька урядів. А свою першу популярність на телевізійному екрані Німченко отримав, старанно служачи «Антикризової коаліції» і кабінету Віктора Януковича (2006-2007) в ході політичної кризи, що виникла тоді, що мало не закінчилася громадянською війною.
Нагадаємо, що у квітні-травні 2007-го він досяг максимального напруження після указу президента Ющенка про розпуск Верховної Ради. Цей указ (як і наступні) тут же був оскаржений у Конституційному Суді, який навесні став головним полем бою між «помаранчевими» і «синьо-червоними». А інтереси коаліційного уряду Партії Регіонів, комуністів та соціалістів у КС відстоював саме Василь Німченко, який добре знав усю тамтешню «кухню». Потрібно наголосити, що в тодішній чехарді звільнень та призначень суддів та голів КС, і навіть представників президента у КС, лише Німченко був цілком стійкою та впевненою фігурою. Щоправда, свої можливості він витратив здебільшого на затягування розгляду позову про законність президентського указу про розпуск парламенту – хоча цей позов направила коаліцію, уряд якої він представляв.
Дії Німченка дивували, бо він відверто «дуркував». Наприклад, відмовлявся відповідати на запитання суддів, називав указ Ющенка «юридично нікчемним», Вимагав, щоб президент сам з'явився в КС і підтвердив своє факсиміле (поставлене замість підпису). Це аж ніяк не сприяло тому, щоб КС виніс рішення на користь парламентської коаліції та уряду. Але якщо Німченко виконував замовлення Медведчука, то це багато що пояснювало. На виборах 2006 року його блок "Не Так!" зазнав поразки, із найближчого оточення Медведчука до парламенту не пройшов ніхто, навіть Нестор Шуфрич (його Медведчук потім прилаштував міністром МНС до Януковича). Тому Медведчуку було вигідно піти на дострокові вибори та спробувати впхнути у списки ПР більше своїх людей. «Донецькі» ж, які займали домінуючу роль у Партії Регіонів, були для нього лише ситуативними союзниками, які на той момент вже сильно «зажерлися». Тому Медведчуку було вигідно затягнути та роздмухати кризу (у тому числі руками Німченка), але не вирішити її на користь уряду Януковича. Він прорахувався з одним – що противники помаранчевих не зможуть взяти більшість на перевиборах 2007 року.
Стан «чесного» судді
Подяка за добре виконане завдання не забарилася. Назбиравши ще грошенят, у листопаді 2008 року, у розпал кризи, Василем Німченком купує собі новенький «Lexus LX 570». Цей лютий на вигляд позашляховик на той момент коштував півмільйона гривень – значно більше, ніж зарплата представника Кабміну в Конституційному за три роки бездоганної служби! Придбання стало гарним доповненням до Mitsubishi Pajero, який, теж у нульовому стані, був куплений Василем Німченком за 186 тисяч гривень і записаний на дружину в жовтні 2005-го, якраз у момент припинення його повноважень судді КС. Невже на власні заощадження?
І це лише ті автомобілі Василя Німченка, які відображені у його деклараціях. Крім куплених для синів (у 90-х для Ігоря і в «нульових» для Дмитра), і тих, які він, за інформацією джерел, «орендував».
Окрім автомобілів, у деклараціях можна знайти ще чимало цікавого. Наприклад, три квартири у Києві (не рахуючи його першої квартири на Інститутській, записаної на дружину та синів). Одна площею 120 кв.м. була придбана у 2010 році (ціна не вказується), друга, такої ж площі, з 2016 року орендується Василем Німченком у ТОВ «Новобуд» (ЄРДПОУ 32917247). Варто зауважити, що «оренда» майна у друзів, родичів чи компаньйонів є найпоширенішим прийомом серед українських корупціонерів. Тому варто звернути увагу на відносини Німченка та власників ТОВ «Новобуд». Третя київська квартира площею 37,5 кв.м. була придбана Василем Німченком у 2018 році всього за 804 тисячі гривень (30 тисяч доларів), що набагато дешевше за ринкову ціну.
Крім цього, у подружжя Німченко є заміський будинок (180 кв.м.), що будується, в Бориспільському районі, офіс у Києві (58 кв.м.), ще один офіс вони продали в 2018 році за 6 мільйонів гривень, плюс є кілька будинків і ділянок у рідному Чорнобаївському районі (можливо, спадщина батьків).
Хороший дохід, майже півмільйона на рік, Василеві та Любові Німченком дає здача в оренду нерухомості фірмі «Азимут Яхтс Україна (ЄДРПОУ 35918290). Крім цього, подружжя тримає близько 1,6 мільйона гривень на депозитах у банках "Приват", "Альфа", "ТАСКОМ", "Укргазбанк", "Аркада" - отримуючи з них хороші дивіденди. Ну і на десерт – 235 тисяч доларів та 575 тисяч гривень готівкою, на «поточні витрати».
Для середньостатистичного українського нардепа, який має сімейний бізнес, це не так багато. Однак у тому й річ, що Василь Німченко ніколи не мав офіційного бізнесу, і його дружина теж. Про бізнес неофіційний, якийсь свічковий заводик, інформація теж відсутня. І це викликає питання джерелах його добробуту. Адже Конституційний Суд це вам не Господарський, не Адміністративний і навіть не звичайний районний – туди постійно не «заносять», і великі «проплати» робляться досить рідко лише під час розгляду гострих політичних питань чи кадрових призначень. То з яких ще доходів їв Василь Німченко та його родина всі ці роки?
Яблуня та яблучка
Деякі відповіді можна отримати з публікацій у ЗМІ, які ще не встигли знищити на замовлення Німченка та його синів. А те, що їх ретельно вичищали, у тому числі матеріалу 10 і навіть 15-річної давності, прибираючи навіть будь-які посилання та згадки, це факт, перевірив Skelet.Org. Проте навіть у суддів Конституційного суду, прокурорів Генпрокуратури та співробітників УВБ СБУ теж трапляються прорухи.
Ось, наприклад, показовий випадок із далекого 2002 року. Тоді у листопаді у Києві «Фонд сприяння правовим та політичним реформам» провів науково-практичну конференцію, в якій взяв участь Василь Німченко, що увінчалася обідом у ресторані «Тарас» (вулиця Терещенська, 10). Запрошені пили-яли-веселилися, як раптом суддя Конституційного Суду Німченко покликав адміністратора і заявив, що знайшов у своєму салаті кісточку від курячих крилець (з іншої страви). І зажадав як компенсацію за «моральну шкоду» пляшку дорогого французького вина. Але адміністратор відмовив йому, а Німченко, розповівши, хто він такий і з ким на свою голову зв'язуються власники ресторану, пообіцяв їм безліч неприємностей.
Він виконав свої погрози, подавши у березні 2003 року проти ТОВ «Теремок», яке володіло цим рестораном, позов на суму 90 тисяч гривень – виклавши в ньому вже іншу версію. У підданому позові Німченко вже не дістав кісточку з салату, а нібито не помітив її і відправив собі рота, після чого спочатку зламав об неї зуби, потім подавився її - так що йому нібито потрібно було робити кілька дорогих операцій. Ну а потім він, нібито, через всі ці страждання переніс ще й серцевий напад. Хоча, наголосимо, десятки свідків бачили, як Німченко, навіть не кашляючи, бадьоро йшов із ресторану, погрожуючи «закошмарити» його персонал та власників.
Протистояти судді Конституційного Суду, якого сам президент благословив на корупційну аферу з третім терміном, здавалося безнадійною справою. Але все ж таки власники ресторану почали захищатися, закликавши на допомогу журналістів, і справа затяглася до літа 2004 року. Тим часом жадібного суддю не задовольнила первинна сума компенсації і під час розгляду справи Німченко збільшивши суму до 150 тисяч гривень (30 тисяч доларів). У поясненні він написав, що кісточка, перед тим як потрапити до нього до салату, могла бути охоплена носіями туберкульозу, сифілісу та СНІДу з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, які гасять у парку поряд із цим рестораном (див. копію цього позову). Загалом, хіба що не приплела до цієї справи міжнародний тероризм чи змова масонів!
При цьому, якщо спочатку Німченко обіцяв перевести всю суму компенсації дитячому будинку, то потім, вимагаючи вже 150 тисяч, він просить перерахувати дитячому будинку «Малятко» та сільській лікарні Ірклієва (Черкаської області) по… сто гривень.
2 липня 2004 року Шевченківський суд частково задовольнив позов Німченка, ухваливши виплатити йому 50 тисяч гривень. На засідання Апеляційного суду, що відбувся 1 жовтня 2004 року, Василь Німченко прийшов із особистим охоронцем Відповідачів про суд повідомили лише напередодні, не давши їм підготуватися. Крім того, Німченко сипав погрозами на адресу журналістів, стверджуючи, що вони прийшли на слухання справи «незаконно». Але, незважаючи на тиск, який чинив Василь Німченко, Апеляційний суд не задовольнив його нових вимог, хоча й не виправдав ресторан – він залишив рішення Шевченківського суду в силі. Таким чином Німченко поклав собі в кишеню 50 тисяч гривень (10 тисяч доларів). Ось так він і «підробляв», збираючи на дорогі іномарки та нові квартири в Києві! Погодьтеся, що ця історія допомагає нам зрозуміти особу Василя Німченка – жадібну до грошей, скандальну та відверто гнилий.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Німченко Василь: кишеньковий адвокат та штатний пропагандист путінського кума. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!