Василь Пісний
У списках високопоставлених українських корупціонерів генерал-лейтенанту Василю Пісному потрібно виділити почесне місце у першій сотні. Він його справді заслужив, бо майже тридцять років займався виключно набиванням своїх кишень усіма доступними способами. У його послужному списку: рекет, контрабанда, хабарі та побори, корупція, посадові злочини. Пісною може стати відмінним кандидатом для показового процесу, однак потрібно пам'ятати, що зараз для нього вкрай важливо уникнути відповідальності, бажано ставши кандидатом у народні депутати.
Довгий час Василь Пісний відомий лише на Західній Україні, де він виріс і пропрацював багато років — заробивши собі кримінальне прізвисько «Антибіотик», репутацію еталонного корупціонера та значний капітал. Але 19 листопада 2015 року Пісний «прославився» на всю Україну, ставши «жертвою» скандального активіста та нардепа. Володимира Парасюка. Під час засідання Антикорупційного комітету Верховної Ради, куди було запрошено заступника голови Управління СБУ генерала Пісного, ці двоє «героїв Майдану» заперечили, хто з них більше зробив для революції. Парасюк, що розлютився, стрімко підбіг до Пісного і вдарив його ногою в голову. Після бійки він дав інтерв'ю журналістам, заявивши, що анітрохи не шкодує про вчинене.
Більшість українців тоді не зрозуміли в чому річ, чому хуліган Парасюк (уже така у нього репутація) влаштував бійку у стінах парламенту, навіщо вдарив ногою самого генерала СБУ! Але мешканці Львівської та Тернопільської областей, які добре пам'ятали Пісного-Антибіотика, відверто зловтішалися тим, що удару по корупції було завдано хоча б за допомогою туфлі Парасюка. І зараз ви теж зрозумієте, чому…
Перевертні у погонах
Пісний Василь Михайлович народився 2 січня 1963 року у селі Лопушани Зборівського району Тернопільської області. Село це хоч і старе, майже давнє (засноване у 1541 році), але дуже малонаселене: за переписом 2001 року в ньому проживало лише 180 осіб, зараз ще менше.
У ЗМІ прізвище генерала «схиляють» і як «Пісний», і як «Пісний». Як правильно? В оригіналі українською мовою його прізвище «Пісний». У російській мові, згідно з правилами транскрипції, вона «Пісний». Однак останніми роками в Україні з'явилася мода «українізувати» російськомовну транскрипцію прізвищ, та й грамотність чиновників та журналістів помітно впала – тому досить часто його прізвище російською мовою пишуть так, як чують її українською мовою, тобто «Пісний». Ми ж дотримуватимемося старих правил мови часів літературних класиків.
З дитинства Василь Пісний вирізнявся небажанням працювати своїми руками, але прагненням великого достатку. Його мрією була якась керівна посада в радгоспі, проте прагненням до навчання він теж не вирізнявся. Так він, мріючи про багате життя, дочекався повістки з військкомату і 1981-83 р.р. сумлінно віддав батьківщині військовий обов'язок. Повернувся додому, відгуляв «дембель», а далі було майже як у фільмі «Брат»: мати вивела молодшого сина в місто, до старшого — Богдана Пісного, який працював у міліції і за мірками Лопушан був великою людиною. "Глядиш, прилаштує тебе куди, дурня".
Брат прилаштував брата: допоміг вступити на роботу до міліції, взяв його під своє крило, а через рік Василь Пісний навіть заочно вступив до Львівського сільськогосподарського інституту (нині Національного аграрного університету), на інженера-механіка. Однак у 1989-му, коли Пісний отримав довгоочікуваний диплом, ситуація в країні в цілому та його життя, зокрема, сильно змінилася. Посада головного механіка радгоспу вже не здавалася такою перспективною, як шлях кооператора. До того ж Пісний зрозумів, що навіть простий даішник може непогано «заробляти» собі на життя, а якщо поєднати службу в МВС з підприємництвом, то взагалі вийде «жир у маслі». Тому новоспечений лейтенант заснував із братом, товаришами по службі та знайомими кілька підприємств, а через рік (1990-го) вступив на юридичний факультет Львівського державного університету імені Франка – щоб стати капітаном, а може бути й майором. І він не помилився.
Основним бізнесом Василя Пісного у першій половині 90-х, за даними Skelet.Orgбула дрібна контрабанда. Використовуючи свої міліцейські погони та зв'язки на митниці, Пісний із компаньйонами щось вивозили до Польщі, а щось ввозили до України. Зокрема, одним із пунктів їхнього «експорту» були сигарети та спирт, який переправляли через кордон каністрами, захованими під сидіннями 123 «мерседеса» (належав Марії Курган), через митні переходи Рава-Руська та Шегині, до польського міста Томашув. Там спирт передавався на реалізацію громадянам Польщі Богдану Фальгеру та Мар'яну Гонсьору.
Якраз на спирті Василь Михайлович і «погорів», опинившись за ґратами - він провів 5 місяців у СІЗО і ледь не втратив погони. А сталося таке: одного разу при підрахунку своєї бухгалтерії компаньйони посварилися, і Пісний зажадав у Марії Берези (дружина Мар'яна Гонсьора) борг 5 тисяч доларів. Потім Пісний вирішив показати себе «крутим пацаном» і поставити Березу на «лічильник», і зажадав уже шість, а потім сім тисяч доларів. Одними вимогами справа не обмежилася: Пісною силою відвіз компаньйонку до свого особняка, що будується в Брюзовичі, де тримав у підвалі доти, поки Береза не погодилася виплатити йому хоча б частину необхідної суми. Впевнений у своїй безкарності (він же міліціонер!), Пісний відпустив її – а Береза відразу звернулася до Служби внутрішньої безпеки МВС. Було проведено цілу спецоперацію, під час якої Береза передала Пісному пачку доларів, помічених спеціальним ізотопом. 10 липня 1995 року горда міліціонера-здирника затримали та відправили до СІЗО, де Василь Пісний провів п'ять місяців. Йому ставили в осуд статтю 144-3 КК України (рекет), на черзі були звинувачення у зловживанні службовим становищем і контрабанді, а також незаконних операціях з валютою (стаття діяла до 1996 року).
На допомогу йому прийшов брат, Богдан Пісний, який на той момент обіймав посаду начальника УМВС Жидачівського району і є депутатом Львівської облради. Він підняв усі свої зв'язки у МВС та прокуратурі, щоб не лише зняти всі звинувачення з Василя Пісного, а й повністю перевернути справу. Марію Березу звинуватили в тому, що вона не хотіла повертати дружині Василя Пісного позичені гроші і «влаштувала брудну провокацію». А Службу внутрішньої безпеки – в тому, що та підсунула Пісному «радіоактивні банкноти», через що той, за словами брата, «шість годин носив у кишені ядерний міні-реактор» (насправді для позначки банкнот використовувалися спеціальні ізотопи з малою енергією випромінювання, що не «пробиває» навіть). У результаті справу закрили, Василя Пісного відпустили та відновили на роботі (ще й зарплату за п'ять місяців виплатили), співробітників Служби внутрішньої безпеки змусили перед ним вибачатися, а Богдан Пісний ще й опублікував у газеті «Високий замок» листа під гучною назвою «Провокація».
Здавалося б, Василь Михайлович був повністю відмазаний. Проте за місяць, 23 квітня 1996 року, у «Високому замку» вийшла стаття заступника начальника Служби внутрішньої безпеки Львівського УМВС С. Дільного під заголовком «Оборотні у погонах», в якій він докладно виклав справу Пісного. І заразом доклав ксерокопію вилученої у Василя Пісного бухгалтерії, де він власноручного розписав хто, скільки і за що йому винен. За цю публікацію колектив «Високого замку» потім ще довго зазнавав тиску з боку братів Пісних.
«Відкинувшись» із СІЗО та отримавши цінний урок, Василь Пісний вирішив «зав'язати» з дрібною контрабандою та дрібним рекетом – і зайнявся більш масштабними та безпечними для себе справами. Будучи командиром загону ДАІ, він почав «кришувати» інших контрабандистів, у тому числі наркотиків, що перевозять. Тих, хто йому платив, Пісний міг гарантовано супроводити від кордону до обласного центру. А от тих, хто відмовлявся, він сумлінно затримував як наркоторговців. Щоправда, при цьому часто траплялися нюанси, на кшталт історії з партією амфетаміну, про яку свого часу повідомляли ЗМІ.
Сталося ось що: Пісною з колегами затримали автомобіль із великою партією «екстазі» (на суму в сотні тисяч доларів), і, попри інструкцію, ще до приїзду працівників ВБНОН перегнали його у свій гараж – нібито для забезпечення охорони заарештованого вантажу. Але коли прибула слідча група, то від великого вантажу амфетаміну залишилося лише кілька пакетів, які запротоколували. Куди поділися решта наркотиків, здогадатися не важко – їх віддали на реалізацію наркоторговцям, які співпрацювали з Пісним. Кажуть, що саме через цю історію, а також через популярність серіалу «бандитський Петербург», що вийшов у 2000-му році, Василь Пісний отримав тоді у колег і «підопічних» прізвисько «Антибіотик», яке незабаром пролунало на всю область.
Що можна мати з Майдану?
Коли Володимир Парасюк після сутички з Пісним давав інтерв'ю журналістам, він заявив, що одіозного генерала давно «кришують» Юрій Луценко и Степан Кубів. Наскільки давно Парасюк не розповів, проте за інформацією інших джерел Skelet.Org, тісні стосунки Степана Кубіва та братів Пісних почалися ще до першого Майдану. Спочатку Кубів зійшовся з Богданом Пісним (то був депутатом Львівської облради), а через нього і з Василем. Нагадаємо, що Степан Кубів стояв біля витоків створення «Нашої України», а також грав зі своїм «Кредит-банком» важливу роль у фінансуванні виборчої компанії Ющенка та майбутньої «помаранчевої революції» грошима Заходу.
Свою лепту в цю історичну подію зробили і брати Писні: щонайменше Василь Пісний брав участь у переправці зі Львова до Києва учасників «помаранчевої революції». Причому якщо прості активісти добиралися до столиці самі, хто як міг, то організовано підвозили «партійну гвардію», а також бригади кримінальних авторитетів Володимира Дідуха (Вові Морди) и Ігоря Кривецького (Пупса), чиї «тітушки» охороняли Майдан від можливого набігу «титушок» Януковича Пісний, який тоді очолював ДАІ у Тернопільській області, вигадав схему «транзиту пасажирів» автотранспортом під прикриттям львівських та тернопільських даішників — пізніше він використовує її під час подій 2013-2014 р.р.
За свою кмітливість та неоціненну допомогу Василь Пісний був відзначений вождями Майдану-2004 і особисто його комендантом Юрієм Луценком, який став його «корешом». Вже в листопаді 2004-го, в атмосфері, що панувала в Тернополі революційно-ейфорії, Пісний придбав собі посаду начальника УБОЗу – і за кілька місяців благополучно розвалив чимало справ проти ОЗУ та «авторитетів», набивши свої кишені «відкупними».
У лютому 2005 року новим міністром внутрішніх справ став Юрій Луценко, який заявляв про необхідність арешту тих людей, які давно відомі як корупціонери в системі МВС. Але замість арештів він сам одразу ж зайнявся корупцією. Вже за місяць, у березні 2005-го, Луценко призначив пропаленого «перевертня у погонах» Василя Пісного начальником УМВС Тернопільської області. Джерела Skelet.Org із МВС повідомляли, що за це Пісний «заніс» Луценку 230 тисяч доларів. Скільки він ще додав за підвищення у званні, невідомо, проте протягом 2005 року майор Пісний раптово виріс до генерал-майора. Втім, він був такий не один, і всі пам'ятають, як за Ющенка відбувалося стрімке зростання звань наближених до влади силовиків: наприклад, Валерій Гелетей за півтора роки злетів від полковника до генерал-полковника.
Під час реваншу регіоналів у 2006-2007 р.р. Василя Пісного було прибудовано начальником Управління з розслідування особливо важливих справ Державної податкової адміністрації Західного регіону. Про його діяльність на цій посаді мало що відомо, проте джерела Skelet.Org розповіли одну невелику, але цікаву деталь: призначення Пісного нібито лобіював Степан Кубів. А Кубів, який після першого Майдану активно розставляв у податкових органах Львівської області своїх людей, мав у цьому свої кревні інтереси. У тому числі – заміс сліди кримінальних справ, порушених у 2001-2003 р.р. коли Львівською ДПА керував Сергій Медведчук – рідний брат Віктора Медведчука. І Пісний, на чолі Управління з розслідування особливо важливих справ, напевно, надав Кубіву цю важливу послугу.
Втім, ще більш неоціненну допомогу на цій посаді Пісний надав своєму сватові Степану Ворожбіту, який працював у службі боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської області. Працював так, що сам став автором контрабандної схеми, за якою на посаді Рава-Руська за вантажі, що перевозяться, взагалі нічого не платили в скарбницю державі, завдавши їй збитків у розмірі близько мільйона гривень (200 тисяч доларів тодішньому курсу). Але одного разу Ворожбит на цьому погорів – і рятував його сват Пісною, який узяв цю справу собі «на контроль» — а потім, мабуть, зі сміхом кинувши до його в багаття під час сімейного пікніка. До речі, Степан Ворожбіт успішно продовжив роботу на митниці навіть після скандалу 2016 року, коли його звільнили за розпорядженням прем'єра Гройсмана, оскільки апетити і нахабство корупціонера перевищували дедалі розумніші рамки. Звільнений Ворожбит просто перейшов працювати на інший митний пост!
Але повернемось у 2007 рік. Із поверненням Юрія Луценка в крісло міністра внутрішніх справ, до нього одразу «підкотив» Василь Пісний – і вже у грудні він отримав призначення на посаду начальника УМВС Львівщини. Вона була «жирнішою», ніж посада начальника Тернопільської міліції, бо давала доступ до західного кордону з Польщею та широкі можливості для контрабанди – улюбленого «бізнесу» сімейки Пісних. Тому й коштувала Василю Михайловичу набагато дорожче: за інформацією ЗМІ, він заплатив за неї 3 мільйони доларів.
І він негайно почав «відбивати» цю суму, вимагаючи підношення підлеглих. І тоді, вже у лютому 2008 року, у ЗМІ (зокрема, у «Львівській газеті») з'явилося анонімне звернення від нібито працівників МВС Львівської області до президента Ющенка, в якому було викладено компрометуючу нового начальника інформацію. Крім скарги на побори (до 100 тисяч доларів за збереження посади), у ній розповіли про кримінальне минуле Пісного (зокрема, про «спиртову справу»). А також повідомляли, що те, що сталося 3 лютого 2008 року в центрі Львова, прямо біля собору Святого Юра, замовне вбивство кримінального бізнесмена Бориса (раніше засуджений член львівської ОЗУ Пампухи) було пов'язане з братом начальника міліції. Нібито почав заважати контрабандному бізнесу Богдана Пісного – за що його одразу ж і «прибрали», обставивши вбивство як «кримінальні чвари». Відразу після цієї публікації Василь Пісний виявив нервозність і дуже швидко оголосив про розкриття справи: вбивцею був оголошений рецидивіст, який нещодавно вийшов з в'язниці, який за кілька днів до цього з подільниками пограбував зал ігрових автоматів. Версію вбивства відразу переглянули, і замість «кримінальних розбірок» воно перетворилося на банальну «спробу викрадення чи пограбування автомобіля», під час якої грабіжники нібито й застрелили власника машини Бориса. «Розкриття» справу так і вражало відвертою підтасовкою, навіть сам Пісний зізнався, що вбивць знайшли «випадково» (але швидко), а львів'яни, коментуючи цю новину, просто недобре сміялися. Цікаво, що відразу після успішного «розкриття» про справу одразу забули (і витерли інформацію про нього в інтернеті), та й доля обвинувачених залишилася невідомою. Загалом так Василь Пісний і почав заробляти собі у Львові вкрай негативну репутацію корупціонера-беззаконника, і прізвисько «Антибіотик» гриміло тепер на всю область.
У травні 2008 року в ЗМІ з'явився новий лист неназваних працівників МВС, в якому наводилися нові факти: від загроз журналістам «Львівської газети» до перерахування «розцінок», встановлених Пісним. Зокрема начальники МРЕВ «заносили» Пісному від 30 до 60 тисяч доларів, а вартість посади рядового інспектора МРЕВ становила 10-15 тисяч.
Але Юрію Луценку було на це начхати, так само як і Степану Кубіву – з якими брати Писні тепер дружили сім'ями. Саме Луценко зробив Василю Пісному подарунок до Дня Незалежності 2008 року, включивши його до генеральського списку на підвищення звання, разом із такими «легендами луценківської корупції», як Володимир Бедріковський, Василь Топчій, Анатолій Даниленко. І указом Ющенка №753\2008 Василеві Пісному було надано звання генерал-лейтенанта міліції.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Пісний Василь: кар'єра львівського «Антибіотика» або за що били генерала-контрабандиста. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!