Віктор Медведчук. Кум Путіна на варті інтересів РФ в Україні

Віктор Медведчук

Одним із найзагадковіших політиків в Україні є Віктор Медведчук — народний депутат трьох скликань, колишній голова адміністрації президента Кучми, віце-спікер Верховної Ради та екс-глава Адміністрації президента України. «Дивних» злочинних епізодів у його біографії ціла купа, а фактів, що виправдовують його, так і зовсім немає. Проте він зараз на волі, живе приспівуючи, розвиваючи старий, відверто проросійський політичний проект «Український вибір». З чого починав один із найбільш таємничих політиків України?

«Завербований» змалку

Народився Медведчук Віктор Володимирович 1954 року в селищі Пошана в Красноярському краї Російської Федерації. Саме там відбував термін за допомогу нацистам за часів Другої Світової війни його батько Володимир Медведчук. Своє життя Віктор Володимирович хотів пов'язати зі службою у внутрішніх органах, проте через кримінального минулого батька на службу його не взяли. Намагаючись знайти своє місце у житті, Віктор Медведчук подав документи до Київського державного університету, але й тут невдача – не пройшов конкурсний відбір. Саме з цього місця і почалися перші «дива» у його житті. Невдовзі після вступної кампанії Медведчука зарахували на юридичний факультет за наказом ректора поза конкурсним відбором. Згідно з офіційними документами, він був зарахований за рекомендацією МВС за «тісну співпрацю з міліцією».

Під час навчання в університеті Віктор Медведчук командував комсомольським загоном «Добровільної народної дружини», разом із яким вляпав у неприємну історію. Коли Віктор Володимирович був на другому курсі (1974) на нього, і двох його товаришів завели кримінальну справу за побиття неповнолітнього Андрія Кричака. «Дружинники» мали отримати по кілька років тюремного ув'язнення, але їх дії (з незрозумілих причин) перекваліфікували на статтю «перевищення повноважень», а невдовзі взагалі закрили цю кримінальну справу. Примітно, що рішення щодо зняття судимості з Медведчука ухвалював скандально відомий Печерський районний суд, який на той момент повністю контролювався АПУ. Цей момент у житті Віктора Володимировича став переломним — як вважають експерти, саме тоді відділення КДБ УРСР завербувало молодого Медведчука в обмін на зняття з нього всіх звинувачень та припинення розслідування.

Віктор Медведчук: Адвокат, позбавлений етики

Одразу після закінчення університету 1978 року його прийняли на роботу до Київської міської колегії адвокатів, яку він і очолив через кілька років. Як адвокат він також встиг «прославитися». Під час судових процесів проти відомих українських дисидентів Василя Стуса та Юрія Литвина він виступав їхнім захисником. Відповідно до спогадів свідка тих подій Євгена Сверстюка, Віктор Медведчук, будучи адвокатом захисту, зробив усе, щоб посадити за ґрати Стуса (якого мав захищати), проте все виглядало так, ніби він просто «зливав» його за наказом зверху. Дізнавшись, хто буде його адвокатом, Стус всіляко протестував, проте Віктор Володимирович звик усі справи доводити до кінця (тим більше, якщо був секретний наказ від КДБ) і не відмовився від підсудного, наплювавши на адвокатську етику. У результаті Василь Стус був засуджений та загинув у тюремних таборах.

Віктор Медведчук. Зв'язки з КДБ

Ще одним підтвердженням прямого зв'язку Віктора Володимировича з КДБ є записи розмови екс-глави СБУ Леоніда Деркача із Леонідом Кучмою. У цій розмові Деркач стверджував, що Медведчук тривалий час працював на КДБ під агентурним позивним «Соколовський».

Діалог Леоніда Кучми із Леонідом Деркачем. Із книги «Хто є хто. На дивані президента Кучми»

Бізнес-партнери

1990 року Віктор Медведчук очолив Спілку адвокатів України. Цього ж року увійшов до складу правління Спілки адвокатів Радянського Союзу від України. Приблизно тоді почав займатися бізнесом, серед іншого, заснувавши власну адвокатську фірму «БіАйЕМ». Як він сам заявляє, у ті роки їм було створено низку комерційних структур, через які він постійно отримував дивіденди та акції різних підприємств. Свого часу Віктор Медведчук був одним із найбільших українських бізнесменів. Існувала так звана «група Суркіса-Медведчука», або як її назвали «Чудова сімка», до неї входили: Григорій Суркіс – голова ФФУ, Ігор Суркіс – президент футбольного клубу «Динамо», Богдан Губський – олігарх, Юрій Лях – олігарх, який загинув за загадкових обставин, Валентин Згурський – колишній мер Києва, а також Юрій Карпенко – бізнесмен, пов'язаний із криміналом.

Це «угруповання» мало свої інтереси практично у всіх сферах бізнесу: електроенергетиці, нафтовій та газовій галузі, металургії, спорті, мас-медіа, цукровій промисловості тощо.

Найбільш ранніми з їхніх комерційних проектів були концерн "Славутич" та ФК "Динамо". До появи в Україні Костянтина Григоришина під контролем «чудової сімки» перебувало вісім із 24 обленерго. Також бізнесмени володіли телеканалом «Інтер», газетами «Бізнес» та «Київськими відомостями» та мережею офшорних компаній «Український кредитний банк».

1996 року він став радником президента Кучми з податкових питань. До Верховної Ради вперше потрапив разом із Соціал-демократичною партією, у парламенті займався питаннями законності та правопорядку. 1998 року з подачі Леоніда Даниловича обійняв посаду заступника голови Верховної Ради.

Намагаючись провести власну передвиборчу кампанію, Медведчук зробив із «Сдеків» нудне посміховисько, незважаючи на те, запрошував як консультантів провідних російських політехнологів. Багато хто пам'ятає, як Медведчук готував щось там на кухні у передвиборчих телевізійних роликах? За явно божевільних фінансових витрат він отримав дуже смішний відсоток голосів, а його політтехнологія досі є еталоном дурості та непрофесіоналізму. Яку вигадав і реалізував особисто Марат Гельман, іменитий російський політтехнолог.

Марат Гельман

У 2002 році склав із себе повноваження народного депутата у зв'язку з призначенням на посаду голови Адміністрації президента України. Під час президентства Леоніда Кучми, Медведчука називали одним із найвпливовіших людей в Україні. У відставку з посади голови адміністрації президента пішов у січні 2005 року.

Віктор Медведчук. Конфлікт із російським олігархом Григоришиним

У жовтні 2002 року відомого російського олігарха Костянтина Григоришина затримав біля ресторану «Егоїст» загін спецназу МВС. Під час затримання бійці «Сокола» витягли з машини нардепа Володимира Сівковича, якого кинули на землю і жорстоко побили ногами. Також бійці одягли на Григоришина наручники і відкрито запхали йому в кишеню пістолет і пакетик кокаїну, після чого відвезли до Печерського районного відділення МДВ. Але через відсутність доказів, які вказували на те, що пістолет і наркотики належали йому, Григоришина відпустили вже через тиждень. Через деякий час він заявив про те, що Віктор Медведчук та його головний діловий партнер Ігор Суркіс погрожували йому розправою, з метою взяти його бізнес під контроль. За словами Григоришина, лідери СДПУ обіцяли «поховати його живцем». Через рік у найвідомішій світовій газеті The New York Times з'явилася стаття, яка розповідає про те, як Медведчук та Суркіс переслідували олігарха Григоришина. Публікацію під назвою «Друзі України» було опубліковано з плашкою «На правах реклами», до речі, вартість такого матеріалу на той момент становила понад 50 тис. доларів. (за $100.000 із The New York Times можна було домовитися і без плашки, але, мабуть, олігарх вирішив заощадити – йому важливо було донести інформацію до певних осіб).

«Український вибір»

Досліджуючи життєвий шлях Віктора Медведчука, червоною ниткою проходить ідея просування та захисту «російських інтересів» в Україні. Чітко простежується його участь у політичній та економічній експансії РФ у нашій країні. Як лідер адміністрації президента, він один за одним прибирав зі шляху Росії проукраїнсько налаштованих політиків. Саме завдяки таким діям він зумів вислужитися перед «старшим братом», та ще й сколотити статки в Україні. Агресивний політичний характер його притих тільки після перемоги «помаранчевої революції». Правоохоронні органи серйозно підозрювали його у замаху на президента Віктора Ющенка, проте доказів у них було недостатньо. Довгий час його вважали політичним трупом, але, наприкінці літа 2012 року, Віктор Медведчук знову виник, та ще й із відверто проросійськими настроями. Тоді він заявив, що на вибори не піде, а збирається розвивати свій новий політичний проект під назвою «Український вибір».

Фотожаба на агітаційний плакат «Українського вибору»

Сутью цього «громадського руху» мала стати ідея, що без Росії економіка України не має жодних шансів. Що вже й казати, проект розпочався масштабно: у всій країні з'явилися тисячі білбордів з обличчям Віктора Володимировича та емблемою «Українського вибору». Засоби масової інформації активно рекламували «громадський рух», тиражуючи нотатки та статті Медведчука, який практично відкрито пропагував за зближення з Російською Федерацією і вихваляв Володимира Путіна, як найбільшого політика всіх часів і народів. Ще б пак, адже він є його кумом. 2004 року у Санкт-Петербурзі Володимир Путін та дружина його найближчого соратника Дмитра Медведєва Світлана разом хрестили доньку Віктора Медведчука та Оксани Марченко Дар'ю.

Володимир Путін у гостях у Віктора Медведчука

Знаючи про його родинні зв'язки з президентом Росії, все стає зрозумілішим, і його КДБ-шне минуле, і проросійська пропаганда, і навіть факти його тісних контактів із сепаратистами на сході.

Вивчаючи життєвий шлях Віктора Володимировича щоразу натикаєшся на «загадкові» смерті його колег та противників. У цьому вони мають відверту подібність із Володимиром Путіним. За всю свою бізнес-кар'єру Медведчук не зробив практично нічого для держави Україна, всі його дії були спрямовані скоріше на руйнування, аніж на творення. Методи, якими він діяв, завжди були жорстокими, як і він сам. Залишається сподіватися, що наш «бідолашний» уряд усвідомлює небезпеку дій цієї людини, і не допустить його «другого пришестя» у «велику» політику.

Дмитро Самофалов, для Skelet.Org

Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!