Віктор Тополов: стара гвардія української корупції
Люди на зразок Тополова вважають за краще завжди залишатися в тіні, де їм звичніше управляти своїм бізнесом і смикати за мотузки своїх маріонеток. Там же вони непомітні і для преси, яка може поставити їм надто багато незручних питань щодо їхнього минулого. А воно зовсім не таке, яким вони намагаються зобразити його у своїх ретельно відредагованих біографіях. У його темних закутках можна знайти такі сюрпризи, в порівнянні з якими сучасна корупція здасться вам дрібним хуліганством — адже ці люди створювали свій бізнес у 90-х!
Віктор Тополов та Золото Лазаренко
У липні 2016 року мало кому відомий український банк «Земельний капітал» із доволі скромними активами у 214 мільйонів гривень (98 місце у рейтингу банків) змінив власників. Ця практично рутина подія української економіки не привернула б до себе жодного інтересу, якби ЗМІ не озвучили імена цих власників. Продавцями банку виступали Олександр Мазуренко (42,4% акцій) та Тамара Цікова (22,4%). Люди вони абсолютно непублічні, котрі вважають за краще триматися в тіні і працювати через своїх адвокатів, і на те є причини.
Справа в тому, що Мазуренко свого часу був охоронцем прем'єра Павла Лазаренка, після втечі та арешту якого він залишився його довіреною особою в Україні, «опікуном» доньки Лесі Шаталіної, і, за даними Skelet.Org, одним із головних зберігачів лазаренківських «скарбів». Так, саме Мазуренко регулярно «позичав» заарештованому Лазаренко гроші на дорогих американських адвокатів – фактично посилав йому гроші з «сімейної каси» боса, частиною якої був і банк «Земельний капітал». Ну а Тамара Цикова це теща Павла Івановича, щоправда, можна сказати, майже заочна. Її дочка
Оксана Цикова та Павло Лазаренко
Оксана Цикова (онука академіка Валентина Цикова, директора дніпропетровського НДІ кукурудзи) була однокласницею старшого сина Лазаренка Олександра, потім активісткою «Громади», з 1999 року вона переїхала до США та брала участь у роботі групи адвокатів Лазаренка, була його перекладачем. А коли його 2003 року Павла Лазаренка відпустили під домашній арешт, вона вийшла за нього заміж і народила йому сина Івана.
За роки «великого сидіння» Лазаренка в США, його майно в Україні постійно зазнавало атак рейдерів – наприклад, Геннадія Корбана та Бориса ФілатоваТому угоди про його продаж укладалися лише з тими бізнесменами, яким могла б довіряти сім'я екс-прем'єра. Більше того, випадок із банком «Земельний капітал» особливий: у 2016 році Нацбанк включив його до фінустанов із непрозорою структурою власності, і банку загрожував виведення з українського ринку. Тобто, по суті, продажем цього проблемного банку просто рятували власність родини Лазаренка, яка була ретельно закопана у хитромудрих схемах. А це означає, що до покупців «Земельного капіталу» існувала особлива довіра, на рівні якихось особистих домовленостей, і ця угода, напевно, мала не оголошені «доповнення». Адже хто б інакше зважився придбати собі проблемний банк у наш тяжкий час, коли навіть більші та благополучні банки лопаються і закриваються один за одним?
Покупцями «Земельного капіталу» стали Віктор Тополов та його дружина Олена Тополова – ще непублічні люди.
Майже забута «людина з минулого» Віктор Тополов свого часу був відомий як «банкір-кутник», а також дуже близький знайомий Віктора Ющенка, який зійшов з арени політики ще під час президентських виборів 2010 року. Однак знали про нього далеко не все, тож Тополов час від часу влаштовував «сюрпризи», які руйнували звичні уявлення українських обивателів про клани української аристократії. Так сталося і з банком «Земельний капітал»: уже в жовтні 2016 року він уклав договір про комплексну співпрацю з Першим українським міжнародним банком (ПУМБ), 92% акцій якого належать «СКМ Фінанс» — дочірня компанія «System Capital Management». Виходить, що Віктор Тополов купив у родини Лазаренків проблемний банк «Земельний капітал», а потім фактично дозволив взяти над ним шефство ПУМБ Ріната Ахметова? Що ж він затіяв насправді?
Віктор Тополов — банкір-стахановець та Сева Могилевич
Тополов Віктор Семенович народився 21 грудня 1945 року у селищі Агапівка Челябінської області (нині – Російська Федерація), а за два роки їхня родина переїхала на Донбас – відновлювати зруйновану війною вугільну промисловість. Оселилися в Кадіївці (Стаханові), де 1963 року закінчив гірничий технікум і сам Віктор Тополов. В армії він служив ще коли термінова тривала три роки (1964-67), потім працював майстром у ПТУ, підземним нормувальником у Лисичанському шахтоуправлінні, після закінчення Комунарського гірничо-металургійного інституту (1973) майже п'ятнадцять років працював у Центральному НДІ економіки та науково-технічної інформації вугільної.
Перебудова витягла Тополова, що вже почав сивіти, з НДІ на керівні посади у Ворошиловградському (Луганському) управління вуглепрому, де він дуже швидко освоївся на ниві «госпрозрахунку». 1990-го в управлінні створили «Вугільпрогресбанк», через який почали здійснювати фінансові операції вугільних підприємств області, і Тополов став головою його ради правління. Так інженер перекваліфікувався на банкіра та бізнесмена, причому досить успішного – судячи з того, що через три роки Віктор Тополов засвітився у Києві як голова правління нового АКБ «Надра».
Детальну історію створення АКБ "Надра", одного з найбільших (і проблемних) банків України, практично неможливо знайти у ЗМІ. Це не дивно, адже там є що ховати! І розпочати цю історію варто з появи ЗАТ «Київ-Донбас». З'ясувати точну дату його першої появи на світ непросто, зазвичай у всіх документах коштує 1994-й, проте це рік перереєстрації ЗАТ «Київ-Донбас» уже як холдингу — він існує і сьогодні, і в ньому працюють аж три співробітники (цікава конторка). Але 1993-го «Київ-Донбас» був одним із засновників банку «Надра», тобто компанія існувала вже тоді. А ось деякі джерела повідомляють, що ЗАТ «Київ-Донбас» вело активну діяльність і до створення банку «Надра», і займалося воно тим, що розкрадало кошти, які уряд надає на закупівлю обладнання для шахт Донбасу – у тому числі й для Луганської області. І працювало воно в одній схемі з «Вугільпрогресбанком», очолюваним Віктором Тополовим.
Здавалося б, типова корупційна схема 90-х! Проте за «Київ-Донбасом» стояли люди, котрим слово «корупціонери» — це надто м'який епітет. За словами колишнього члена «російської» мафії Нью-Йорка Леоніда Ройтмана, проект «Київ-Донбас» був дітищем таких відомих кримінальних авторитетів, як Алік Магадан (Олег Асмаков) та Семен Могилевич, здійснений за безпосередньою участю Віктора Тополова та деяких київських чиновників. Свої частки у ЗАТ мали Олександр Левін, Леоніда Ройтмана та Алік Магадан (мафія), маловідомий фінансовий віртуоз Петро Сліпець, та представник вугільного Донбасу Віктор Тополов. Також у справі брали участь президент ЗАТ Михайло Гришпон та Василь Нефедьєв. Дуже швидко успішному проекту був потрібний власний банк – так і був створений «Надра», головою правління якого став Віктор Тополов. Через півтора роки, 1995-го, «Надра» провів поглинання «Вугільпрогресбанку», ставши головним фінансовим інструментом цієї схеми. Проте, говорячи вже про банк, варто згадати і ще одну людину, яка може бути причетна до схем «Київ-Донбасу» початку та середини 90-х: це тодішній голова Нацбанку Віктор Ющенко. Адже саме тоді між ним та Толовим розпочалася тісна дружба – а голова НБУ обдаровував нею далеко не кожного українського банкіра!
Семен Могилевич
Подальші події були ще цікавішими і наскрізь кримінальними. Між Аліком Магаданом та Семеном Могилевичем стався розкол, який позначився на подальшій долі названих підприємств — розпочався поділ спільної справи. 1997 року банк «Надра» продали: його новими власниками стали брати Ілля та Вадим Сегаль – родом із Херсонщини, вони жили в США і, за твердженням ряду джерел, були пов'язані з «російською» мафією та безпосередньо Семеном Могилевичем. Підтвердженням цього були купівля, що відбулася раніше, братами московського «Петрофф-банку», що належав «сонцівській братві» і Могилевичу. Таким чином суть угоди полягала в тому, що банк відійшов людям Могилевича, а «Київ-Донбас» залишився за Аліком Магаданом. Після цього Віктор Тополов залишив «Надра» і перебрався в структури «Київ-Донбас», що розростається, ставши президентом ТОВ «Фірма «Київ-Донбас». Також він увійшов до складу акціонерів Kyiv Donbas Development Group NV - зареєстрованого в Нідерландах девелоперського підрозділу холдингу "Київ-Донбас" (ця фірма сьогодні володіє мережею ресторанів "Carte Blanche" та закусочних "Пузата хата"). Йому (через кіпрський офшор Arpanet Holdings Limited) належало 11,25% акцій компанії (пізніше він перевів їх на свою дружину Олену Тополову), Олександру Левіну - 28,32%, Аліку Магадану - 45%, ще 11% було у Петра Сліпца - до, 3,5 Тополова (через офшор "Yankline Holdings Limited").
Валентин Мужчук та Віктор Тополов
А 1999-го Алік Магадан був убитий. Повідомлялося, що найімовірнішим замовником його усунення були брати Суркіси і Семен Могилевич, а ось виконавцями нібито були на нього брати Костянтинівські, які потім забрали собі частку Аліка Магадана у «Київ-Донбасі» та інших підприємствах. При цьому, на славу Леоніда Ройтмана, участь у змові проти Магадана брав і Віктор Тополов.
Віктор Тополов та Костянтинівські чудово спрацювалися. З 1998 по 1999-й Тополов займав крісло керівника футбольного клубу «ЦСКА-Київ», а після вбивства Аліка Магадана він підробив його підписи, що дозволили йому і Костянтинівським заволодіти клубом, перетворивши його на знаряддя фінансових афер. Формально керувати клубом поставили людину Костянтинівських, але Тополов залишився за нього радником. Так от повідомлялося, що через цей ФК здійснювався виведення в офшори грошей, які розкрадалися за допомогою спеціально створеного за участю Тополова ТОВ «Червоноградвугілля» — і йшлося про десятки мільйонів.
Помаранчевий «дах»
Наприкінці 1999 року Віктор Тополов та брати Костянтинівські «всього» за 10 мільйонів доларів купили у Валерія Хорошковського львівський "Індекс-банк". Можливо, для своїх фінансових операцій, можливо для розкручування та перепродажу, однак із цим банком пов'язана одна маловідома, але цікава історія. А саме: у 2000-му році почалася агонія банку «Україна» (колишній «Украгропромбанк»), який був пов'язаний з низкою високопоставлених осіб, у тому числі з прем'єром Віктором Ющенком, який став тоді вже прем'єром. І ось Віктор Ющенко та голова НБУ Володимир Стельмах (колишній заступник Ющенка та близька до нього людина) створює для управління «Україною» тимчасову адміністрацію, на чолі якої призначили Віктора Тополова.
Як відомо, ця тимчасова адміністрація не врятувала «Україну» і по суті стала похоронною командою банку. Але, як розповів у своєму інтерв'ю Леонід Ройтман, це сталося тому, що банк і не збиралися рятувати: із відома НБУ та прем'єра, з «України» спішно виводили активи — переказуючи їх на «Індекс-банк». Є ще одна інформація: що працювати по банку «Україна» Тополов почав ще 1999-го, коли головою НБУ був Ющенко. І разом ці старі знайомі провернули свою схему, фактично розоривши банк «Україна», після Тополова і призначили головою його тимчасової адміністрації – щоби винести останнє та замістити сліди.
Три Віктори: Ющенко, Тополов, Балога
Ця тісна співпраця не була забута. Хоча у 2002-2004 р.р. Віктор Тополов, обравшись народним депутатом, перебував у лавах пропрезидентської більшості (стрибаючи з фракції «Єдина Україна» до фракції «Народний вибір», потім у «Центр»), у листопаді 2004 року Ющенко прийняв Тополова в члени «помаранчевого» Комітету національного порятунку, який став своєрідним. Потім, як протеже нового президента, Тополов увійшов до уряду Юлії Тимошенко (2005) заступником міністра палива та енергетики, а в уряді Єханурова (2005–2006) вже міністром вугільної промисловості. Водночас почався зліт і братів Костянтинівських – адже вони були не лише бізнес-партнерами Тополова, а й спонсорами першого Майдану (а потім другого також). Саме тоді Костянтинівські змогли вийти з іміджу бандитів 90-х і перефарбуватимуться у сучасних «демократичних та просунутих» бізнесменів. Крім того, вони отримали можливість зберегти за собою свій старий «дах» Валерія Гелетея, який тоді різко пішов на підвищення, і навесні 2006-го врятував Костянтиновських від ліквідації, організувавши (не без допомоги Ющенка) міжнародну операцію із затримання у Нью-Йорку Леоніда Ройтмана. Який, відсидівши 8 років, почав сипати інформацією про кримінальне минуле своїх колишніх бізнес-партнерів 90-х.
Навіть будучи на чолі міністерства Тополов продовжував мало не відкрито займатися бізнесом. 2006-го він продавав свій «Індекс-банк», у якому володів 27% акцій (решта акціонерів – Мужчук, Костянтинівські, Левін), розпочавши із суми 160 мільйонів доларів, і закінчивши торги на 260 мільйонах. Не обійшлося без афери: французи (Credit Agricole), які купили банк, не відразу помітили його замасковані проблеми, і вже наприкінці 2006 року «Індекс-банк» приніс їм 54 мільйони гривень чистих збитків. На Донбасі Толопов контролював компанію «Вугілля-Південь», через яку керував ВАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Стаханівська» — один із найбільших виробників вугільного концентрату для коксохімічних заводів. І якщо у 2003 році його статки оцінювали у 245 мільйонів доларів, то у 2007 році вже у 480 мільйонів: Віктор Тополов увійшов до трійки найбагатших людей Луганської області та до сотні найбагатших українців.
Однак після своєї відставки у серпні 2006-го Тополов пішов у тінь. 2007-го він обирався до Ради за списком «Нашої України» (№56), про нього ще писали ЗМІ, коли він заснував «Астробанк», а потім продав його грецькому «Alpha Bank» за скромні 9 мільйонів євро.
Останні скандали зі згадуваним його іменем у пресі спалахнули у 2008-2009 і були пов'язані з ТОВ «Київ-Житло-Інвест», засновниками якого був «Київ-Донбас», а також кілька фізичних осіб, серед яких особливо виділяли Дмитра Вороніна, про якого журналісти відгукувалися як про практично кримінальний автор.
Так ось, навесні 2009 року «Київ-Житло-Інвест» заборгував банку «Київ» понад 700 мільйонів гривень, які не поспішав повертати. Проте банк «Київ» називали касою Івана Плюща, людину бувалий і далеко не останньої в київській ієрархії, яку не можна було ось так взяти і «кинути на бабки». Тому виникала підозра про якусь фінансову аферу із взаємною домовленістю – тим більше, що саме тоді банк отримував значне рефінансування. І справді, ознаки такої афери виявив голова призначеної НБУ тимчасової адміністрації банку Володимир Пономарь. Виявив – і за три дні помер у результаті нібито інфаркту. Після чого на померлого Пономаря навіть спробували "провісити" величезні витрати коштів!
Віктор Тополов, Юра Єнакіївський та Сергій Шахов
Після 2010 року про Віктора Тополова не було чути жодного слова, хоча парламентські журналісти могли б побачити його постать у сесійній залі. Лише 2013-го журнал «Фокус» присвятив йому один рядок свого рейтингу, поставивши на 55-е місце у списку українських олігархів зі статками 324,5 мільйона доларів. І лише набагато пізніше Skelet.Org вдалося дізнатися, чим же займався Віктор Тополов у похмурі роки «режиму Януковича». Дізнатися небагато, але все ж таки.
Ні, Віктор Тополов не бавив час на пасіці, як його друг Віктор Ющенко, і не нудився у вигнанні на чужині. Він активно займався бізнесом, хоч і воліючи при цьому не світитися на людях. Більше того, він займався бізнесом із «донецькими»! За повідомленнями джерел Skelet.Org, Тополов брав участь у деяких аферах навколо підприємств «Первомайськвугілля», «Лисичанськвугілля», «Луганськвугілля» — де його діловими партнерами виступали Юрій Іванющенко (Юра Єнакіївський) та Іван Аврамов.
А ось у рідному Стаханові Тополов став покровителем місцевого «молодого обдарування» Сергія Шахова, спільно з яким він викупив шахту «Миронівська глибока». Одним бізнесом їхні стосунки не обмежилися: з 2012 року Тополов допомагав Шахову пробиватися у політику та владу, пробувати себе на виборах народних депутатів та мерів міст, розставляти своїх людей до міських рад області. По суті, Тополов допомагав Шахову створювати його власну міні-імперію з амбітними планами стати господарем частини області на противагу Луганську, контрольованого тоді командою Єфремова. Коли ж Луганськ «відвалився», амбіції Шахова лише посилилися. І якщо до 2014 року Шахов виступав з позицій проросійського «патріота Донбасу» (і навіть відправляв людей на Антимайдан), то потім, за рекомендацією Тополова, змінив імідж на «патріота України», вступив у партію «Наш Край» і перебрався із захопленого сепаратистами Стаханова. Де, сформувавши в міськраді власну фракцію, але не взяв більшості, Шахов неодноразово намагався здійснити «палацовий переворот» у міській раді. Зрозуміло, при цьому він все одно залишався маріонеткою в руках своїх спонсорів.
У Skelet.Org є інформація, що своїм величезними видатками на вибори (Шахов банально купує голоси пенсіонерів та незаможних виплатами їм «соціальної допомоги» у 100-200 гривень) він завдячує фінансовим вливанням Тополова, а також касі «Нашого Краю» — оскільки ця партія є одним із проектів команди Порошенка, створеним як лояльна Києву альтернатива Партії Регіонів. Створеною також за допомогою таких людей, як той самий Іван Аврамов, який називається «дивиться» за українськими активами Юрія Іванющенка та Олександра Януковича (Саші Стоматолога).
Що ж, схоже, Віктор Тополов також бере участь у проекті «Наш Край» (хоч і непомітний, але важливий), і не буде дивним, якщо він також продовжує займатися якимось спільним з Іванющенком бізнесом. А як ми бачимо з його придбання банку «Земельний капітал», Тополов успішно співпрацює і з родиною Павла Лазаренка, і із групою Ріната Ахметова. Що підтверджує неодноразово думку, що в Україні відбувається якась закулісна консолідація «великих людей». Але з якою метою?
Сергій Варіс, для Skelet.Org
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!