Віталій Біляков
Поки команда Зеленського обіцяє нещадно боротися з корупцією, спонсори та соратники нового президента вже розставляють всюди своїх «дивлячих». Один із наймасштабніших переділів розпочався в енергетичній сфері, де зосереджені інтереси найбільших олігархів та «сімей». Зокрема, низка українських ЗМІ повідомляють, що новим куратором вугільних схем призначено донецького бізнесмена Віталія Білякова, який уже бере контроль над поки що державним «Центренерго».
Біляков змінив на посаді колишнього «вугільного дивлячого» — скандального Віталія Кропачова, напівкримінального бізнесмена з Тореза, творця сумнозвісних батальйонів «Шахтарськ» і «Торнадо», який увійшов до ближнього кола президента Порошенка у 2016 році і став одним із довірених осіб Ігоря Кононенка. За твердження «Економічної правди», колишній підручний Олександра Януковича (Саші Стоматолога) Біляков тепер працює на Ігоря Коломойського та його партнерів: Павла Фукса и Віталія Хомутинника. Втім, самі вони заявляють, що жодного Бєляєва не знають. Кропачов же, навпаки, запевняє, що Віталій Бєляков продовжує працювати на Олександра Януковича. Кому ж вірити? Спробуймо розібратися самостійно!
Афери закритого типу
Віталій Біляков не просто непублічна людина, він ще й брехун, який іноді повідомляє про себе недостовірну інформацію навіть у документах. Наприклад, під час реєстрації ТОВ «ДРФЦ» Біляков вказав своєю адресою Шкільний бульвар 16-42, хоча насправді, за даними Skelet.Org, у цій квартирі проживає родина Зенюків, зв'язок яких із Біляковим поки що ніяк не простежується. Сам же Бєляков, разом зі своєю дружиною Вікторією Кущ, був прописаний у сусідньому будинку №14, у невиразній радянській панельній дев'ятиповерхівці, де 1991 року в них народилася дочка Марія (всі дані з відкритих баз реєстрації). Навіщо він вносив у відомість неправдиву інформацію? Проте подекуди справжня біографія Бєлякова збереглася: наприклад, у документах про склад наглядової ради ПрАТ ЦЗФ «Росія», де він був головою.
Згідно з ними, Біляков Віталій Олегович народився 18 грудня 1965 року в Донецьку, де виріс та закінчив металургійний факультет Донецького політехнічного інституту (нині – розділений надвоє Донецький національний технічний університет). Але, отримавши свій диплом наприкінці 80-х, Бєляков не став працювати за фахом. Його кар'єра розпочалася з посади стрільця ВОХР на макіївському заводі радіодеталей «Скіф» — було колись таке ще радянське підприємство, яке випускало магнітофони «третього класу». Але на початку 90-х завод «Скіф» став стрімко загинатися і розкрадати його керівництвом. А красти там було що, бо на таких підприємствах були власні резерви сировини, тобто набиті кольоровим металом склади — і це не рахуючи дорогих верстатів. Зате його охоронець Біляков, навпаки, стрімко зростав по службі. Незабаром він став командиром ВОХР, а коли «Скіф» приватизували — начальником охорони підприємства, і брав пряму участь у вивезенні з території заводу, що зупинився, всього цінного. У січні 1996 року АТ «Скіф» було збанкрутовано, його розкрадені цехи перейшли у розпорядження ТОВ, які здали частину приміщень у найм, і охорона їм не знадобилася.
Наступним місцем роботи Віталія Бєлякова стало ЗАТ «Укрпромзовнішресурси», контрольоване тоді братами Повними. Перший із них, Станіслав Повний, відомий у Донецьку чиновник – він працював у Петрівській районній адміністрації міста, яке потім очолив у 2010 році. До речі, його заступником (а також компаньйоном з низки фірм) була ахметівська «шістка» Дмитро Трапезніков – майбутній «голова Радміну ДНР», який ненадовго очолив сепаратистську республіку після вбивства Захарченка. Його брат Валерій Повний – засновник та співвласник півтора десятка підприємств та ТОВ.
Станіслав Повний
ЗАТ «Укрпромзовнішресурси» було створено під «розпил» бюджетного фінансування на «інноваційні проекти»: під час цієї афери Державний інноваційний фонд України роздав тоді 700 мільйонів гривень кредитів (понад 400 мільйонів доларів за тодішнім курсом), з яких 93% так і не повернуто.
До складу засновників «Укрпромзовнішресурси» входили створене тоді ж АТ «УПЕК» (харківський олігарх Анатолій Гіршфельд) та донецька Товарно-сировинна та паливна біржа «Південь». Найгучніший скандал, пов'язаний із ЗАТ «Укрпромзовнішресурси», — це кредит у розмірі 2,5 мільйона гривень (1,34 мільйона доларів за тодішнім курсом), отриманий підприємством від Держіннофонду 1997 року. Кредит на 4 роки за нульовою ставкою! Натомість «Укрпромзовнішресурси» мало розробити інноваційний проект «Створення технологічного комплексу для ліквідації скидання шламових вод» для збагачувальної фабрики «Дзержинська». Але вже через рік, у розпал фінансової кризи, коли гривня почала падіння, на базі ЗАТ братами Повними було створено ТОВ «Укрпромзовнішресурси», яке оголосило себе правонаступником ЗАТ. І хоча брати могли б повернути державі кредит у гривнях, що подешевшали (і залишилися б з великим наваром), вони воліли просто вкрасти всі гроші: ЗАТ, а потім ТОВ «Укрпромзовнішресурси» збанкрутували і закрилися. Цікаво, що під час свого банкрутства вони пропонували державі взяти як плату за кредит якісь «технології», оцінені ними в мільйон гривень. Однак, як виявилося, існували лише реєстраційні акти цих «технологій» — самих технологій не було в природі.
Таким чином, «Укрпромзовнішресурси» являло собою підприємство-пустушку, описану в «Золотому теляті»: кімнату з двома бочками води та хлопчиком із відром. Можливо, цим самим хлопчиком був саме Віталій Біляков, який обіймав у ЗАТ, а потім у ТОВ «Укрпромзовнішресурси» посаду інженера відділу матеріально-технічного постачання.
Наступним місцем роботи Віталія Бєлякова стало ТОВ «Союз-М», де він був заступником директора з жовтня 2000 до квітня 2002 року. Це підприємство було засноване та належало ще одним братам: Ігореві та Едуарду Бондаренко. Останній зараз відомий як генеральний директор «Донбасенерго» — Едуард Бондаренко обіймає цю посаду з 2012 року і має репутацію довіреного менеджера Олександра Януковича, який раніше володів «Донбасенерго». У 2018 році Саша Стоматолог продав свій пакет акцій «Донбасенерго» Максиму ЄфімовуА ось Едуард Бондаренко так і продовжив керувати підприємством. Чому? За інформацією джерел Skelet.Org, Бондаренко є ключовою фігурою «Донбасенерго», і він залишається людиною Януковича-молодшого, тоді як зміна власників акцій може бути суто формальною – тому що Максим Єфімов може бути лише проміжною ланкою у ланцюжку якоїсь великої афери. Який? Якщо «сім'я Янковича» зуміла домовитись із «сім'єю» Порошенка, то чому б їй не спробувати домовитися і із «зеленою владою»? І ось зараз у гру вступив Віталій Біляков, пов'язаний з Бондаренком ще з початку «нульових» і теж входить до числа головних менеджерів Олександра Януковича.
Едуард Бондаренко
Гаряче вугілля
Після недовгої роботи заступником директора ТОВ «Крок» (2002-2003), Віталій Беляков кудись «пірнув» на три роки – тут у його біографії повна прогалина. Проте низка ЗМІ повідомляють, що в цей період Бєляков був компаньйоном Ігоря та Едуарда Бондаренка по ТОВ ВТФ «Угольтранс» (підприємство було ліквідовано ще 2013 року).
А ось 2006-го Біляков матеріалізувався як технічний директор ПП «Крос», яким володів скандальний Всеволод Бухтіаров. Зв'язки Бєлякова з Бухтіаровим досить великі. Раніше вони разом із Максимом Екертом (званим племінником Белякова) володіли ТОВ «Сварожич», яке постачало вугілля на станції «Донбасенерго». Потім Бухтіаров та Біляков стали співвласниками ТОВ «Збагачувальної фабрики «Макіївська» (ЄДРПОУ 34604742). У 2007-2009 роках Бєляков також був фінансовим директором «Макіївської», а потім передав свій пакет акцій дружині Вікторії Кущ, яка стала офіційним компаньйоном Бухтіарова.
І ось настав 2009 рік – дуже значущий у кар'єрі Віталія Белякова. Бо саме тоді він влаштувався начальником відділу внутрішнього аудиту Асоціація фінансових, промислових та торгових підприємств «Донбаський розрахунково-фінансовий центр». У 1999-2001 р.р. її президентом був Едуард Прутник – чиновник та бізнесмен із найближчого оточення Віктора Януковича, потім вона потрапила під контроль Олександра Юрченка – ще одну людину, близьку до родини Януковича. Тому не дивно, що Асоціація була використана для масштабних вугільних схем.
У 2010 році більше половини статутного капіталу Асоціації було передано ТОВ «Донбаський розрахунково-фінансовий центр» (ДРФЦ), засновниками якого виступили Віталій Біляков та віргінська офшорна фірма. «САРОНЕ ХОЛДІНГС ЛІМІТЕД», контрольована Олександром Януковичем У свою чергу, цей офшор був записаний на інший, кіпрський "Blodwyn enterprises limited" (записаний на когось Зої Грегоріу). Окрім ТОВ «ДРФЦ», іншими співвласниками Асоціації тоді стало ТОВ «СПС-груп» Олександра Юрченка, а також Михайло Довбнєв (на його фірму «Веспром» було оформлено яхту Олександра Януковича «Центуріон»).
Що сталося згодом? А потім у дію почав втілюватися план Олександра Януковича щодо захоплення тієї частини вугільної галузі, яка ще не була «прихватизована». У 2010-2011 р.р. Асоціація (фактично – ТОВ «ДРФЦ», що нею володіє) отримала від держави підряди на постачання вугілля на суму понад мільярд гривень. Таким чином, усі виручені за вугілля гроші залишилися на руках людей Олександра Януковича, що викликало фінансові проблеми у держпідприємств, які безпосередньо займалися видобуванням вугілля. Потім ТОВ «ДРФЦ» почала скуповувати державні центральні збагачувальні фабрики (ЦОФ), які стали найважливішими деталями вугільних схем «донецьких»: це були фабрики «Комсомольська», «Вузловська», «Росія», «Червона зірка» та «Україна».
ЦЗФ працюють у зв'язці з державними шахтами (центральні обслуговують відразу кілька, але не входять з ними в одні виробничі холдинги). Приватизація самих шахт нікому цікава, бо утримання шахти потребує великих грошей та відповідальності, найчастіше навіть дотацій. Тому майже всі шахти залишені на шиї держави, але частина з них оформлена в оренду створеними при них ЗАТ та ТОВ, що не виконують умов утримання, звідси й регулярні аварії. Орендують в основному частково: наприклад, фішкою Олександра Януковича була окрема оренда вугільних пластів (на роки, з правом власності на вугілля, що добувається) і шахтного обладнання (на короткий термін), шахтарі ж взагалі оформлялися на короткострокові контракти «підробітку», залишаючись працівниками держшахт (і всю їх соціалку) оплачувало. І лише кілька найновіших і «жирних» викуплені приватними структурами, переважно Ахметовим. Із сотні державних шахт прибуток у скарбницю дають лише 4 (!), решта виходить збитковою – при тому, що вони приносять мільярди гривень, котрі паразитують на них корупціонерам.
Добуте ними вугілля звозиться на вже приватизовані ЦОФ, якими він реалізується споживачам. Шахтарям за нього платять копійки, а власники фабрик уже обкладають його значною «додатковою вартістю», тож на виході «чорне золото» дорожчає в рази. Туди приймають вугілля з т.зв. «копанок», чиї господарі (Ахметов, Янукович) та «дивлячі» (Кропачов, Єфімов) теж були зацікавлені у приватизації збагачувальних фабрик. На ЦОФ вугілля доводиться до потрібної концентрації. В ідеалі його повинні очищати від домішок породи, насправді все може бути зовсім навпаки. Якщо це вугілля для коксохімічних заводів «донецьких», його очистять найсумліннішим чином. Якщо ж це паливо для ТЕС, особливо державних, то до нього можуть ще й додати сланець та глину з териконів. Ось так на ТЕС державних «Центренерго» та «Донбасенерго» вирушало паливо, в якому відсоток вугілля був лише 45% разом 80%, але коштував він як «роттердамський».
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Біляков Віталій: вугільні схеми старої та нової влади. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!